Богдан Ступка удостоєний премії Національної академії кінематографічних мистецтв і наук Росії «Золотий орел» за «Кращу чоловічу роль другого плану» в фільмі Олега Погодіна «Дім». Утім, поява Ступки на екрані неминуче виводить його героя на перший план. Крім того, в «Домі» він насправді зіграв одну з головних ролей.
Богдан Сильвестрович уже двічі отримував у Москві «Золотого орла»: у 2004 році за роль генерала Сєрова у фільмі Павла Чухрая «Водій для Віри» та у 2010 році за роль Тараса Бульби в однойменному фільмі Володимира Бортка.
Ми ще не відійшли від яскравого, тріумфального перебування Богдана Ступки в Москві у листопаді минулого року, де йому разом з Олегом Табаковим вручили надзвичайно престижну премію «Кумир» у номінації «За високе служіння мистецтву». І через два місяці — знову міжнародна перемога!
Прем’єра фільму «Дім» у Києві відбулася на початку 2011 року напередодні вже знаменитого ювілейного «Концерту № 70 від Богдана Ступки» в Театрі ім. І. Франка. У Москві кінематографічний бум під знаком Богдана Сильвестровича відбувся місяць по тому — на початку листопада.
У будинку серед степу живе велика родина Шаманових. Живе неспокійно, конфліктно. Відчуття того, що станеться біда, з’являється у фільмі з перших кадрів, коли брати Шаманови Сергій (Володимир Єпіфанцев) та Андрій (Іван Добронравов) забивають вовка, а затим сторожко чекають помсти вовчиці. Та біда приходить від людини, та ще й рідної, у подобі радості: старший із Шаманових дітей Віктор (Сергій Гармаш) повертається додому після довгих років відсутності. За цей час він сидів у в’язниці, став кримінальним авторитетом і нажив чимало ворогів. Він знає, що його хочуть вбити, але поки не підозрює, що вбивці вже поруч...
Дім у фільмі — це більше алегорія, ніж місце дії. Він не став оплотом і опорою всім чотирьом поколінням, що живуть у ньому, навпаки, саме тут руйнуються їх життя й долі. Певно, що не Дім винен у тому, а його господарі, які накопичили тут забагато кармічного негативу, основу якого міцно заклав найстарший Шаманов — сторічний дід, на ювілей якого й збираються всі нащадки. Колись саме він неподалік від місця, де збудували цей дім, розстрілював у балці куркулів (тому балку й назвали Шамановою). Є у фільмі потрясаючі кадри. Старший брат Віктор нещадно побиває молодшого Сергія за те, що той попросився до нього в кримінальний бізнес. Здавалося б, щоб вибити дурість з голови. Та бійка виходить занадто жорстокою для братової науки. Обох охоплює така лють, що брати навіть не помічають вовчиці, полювати на яку прийшли. Та спокійно з’їла м’ясо, розкидане для приманки, й не удостоїла своєю увагою озвірілих людей. Вони й справді викликають огиду. Так само, як і бійка ще двох братів — старших за віком — Григорія Шаманова, якого грає Богдан Ступка, та Олексія Шаманова (Петро Зайченко) — колишнього номенклатурного працівника місцевого розливу. Здається, тут уже таки б’ються дві непримиримі ідеології, а насправді — безнадія з брехнею. Так і хочеться змалювати атмосферу в Домі словами відомого російського філософа Семена Франка: «І серед цього загального сум’яття і маразму, як мало ознак духовного осмислення життя та стремління до справжнього духовного відродження!»
У цьому контексті Ступка створює надзвичайно складний, психологічно розмаїтий і могутній образ. Як глава сім’ї, в якій панує новітній патріархат, він управляє нею буквально жорсткою рукою. В такі моменти в очі його героя страшно дивитися, бо вони спопеляють власне чадо. Разом з тим, Шаманов-Ступка зберігає в глибині душі невигубну доброту й надію на життя по... ні, не по букві біблійних заповідей, але, скажімо, по справедливості.
Серце завмирає, коли старший Шаманов удома допитує сина, який сидів у в’язниці за вбивство. Він формулює питання з умінням сучасних організаторів референдумів і хитромудрою вірою в очікувану відповідь: «У тебе іншого виходу не було?» — «Не було», — відповідає син. — «Я так і знав», — полегшено видихнув батько, здоровий глузд якого розтоплено безмірним бажанням виправдати сина в очах своїх. Батько закриває очі на неправедні гроші сина, бо саме за них піднято Дім і на них утримується велика Сім’я.
Воістину для Ступки немає почуттів, які неможливо зіграти, бо їх нібито нізвідки взяти. Він бере їх із життя інших людей, із космосу, зі своєї страдницької душі...
У чому драма суспільства, моделлю якого є Дім? На мій погляд, у відсутності Бога в душах його мешканців. В умовах відсутності (чи відчутності?) ще й державної влади це мало катастрофічний характер для людської психіки. Ступчин герой зберігає в своєму генотипі первісну цілісність того селянина, який віками виживав у рідному Домі й у великій родині. Більше того, складав основу державної могутності. Проте тривале схрещування безбожності з колгоспною, а потім і ринковою свідомістю таки народило чимало покручів... Ступка все це пропускає через душу свого героя на рівні підсвідомості.
Отже, відсутність Бога у душі. Російський філософ Микола Бердяєв увів у житейську філософію поняття «богозалишеності». Це ніби про героїв фільму сказано. Один раз режисер показав нам ікону, буквально загублену серед мотлоху Дому. Вкрай важлива для розуміння фільму мить. Вона дає глядачеві надію? Чи навпаки? Залежить від глядача...
Поговорив зі Ступкою на цю тему, навіть пам’ятаю той день — 19 листопада, коли він приїхав у Москву, а я тільки-но подивився фільм. Безперечно, що Майстер не готувався до ролі спеціально за Бердяєвим чи Франком, але мої міркування він у цілому прийняв, особливо сподобався йому точний і місткий термін «богозалишені». Знаю Ступку понад чверть століття, але не перестаю дивуватися й захоплюватися його непозбутнім потягом до нових знань і дивовижною ерудицією.
Ступка буквально підштовхнув мене до роздумів про те, хто саме врятувався з родини Шаманових. Виявляється, ті, які не покладаючись ні на Господа, ні на будь-чию допомогу, знайшли в собі сили вирватися з безбожного, бездуховного Дому: молодший син Андрій втікає, а зять Ігор (Гліб Підгородинський) намагається повіситися. Він єдиний у Домі хоча б поглядом звертається до ікони... Може саме вона рятує його? Бо бандитська куля... перебила мотузку з уже повішеним, а інші кулі навпаки — відібрали життя майже всієї родини...
Незважаючи на розхожу тему бандитського безкраю, «Дім» — не пара безлічі дешевих і бездарних кінофільмів і телесеріалів про лихі 90-ті роки минулого століття. Це — талановитий фільм, який, значною мірою завдяки Ступці, занурює серйозного глядача в саму суть проблеми, в ньому вмотивовано події та вчинки...
Одержуючи за Ступку «Золотий орел», режисер Олег Погодін назвав його «космічним артистом». Як точно... Додам від себе: Богдан не тільки Богом даний, але й Богочутливий артист!
ДОВIДКА «Дня»
Головним тріумфатором церемонії вручення «Золотих орлів-2011» став Андрій Звягінцев зі своєю «Оленою» — цій кінострічці дісталися призи за кращий ігровий фільм, кращу режисуру, кращу операторську роботу і кращу жіночу роль другого плану, зіграну Оленою Лядовою, повідомляють РІА «Новости». Найменше з номінантів пощастило «Шапіто-шоу»: фільм отримав лише один, другорядний, приз — за кращу роботу звукорежисера Анатолія Брандорфа. Приз за кращий сценарій, на який серйозно могла розраховувати Марина Потапова, що написала «Шапіто», у результаті дістався Олександрові Міндадзе за фільм «У суботу», випущений тим же продюсером, якому належить і «Олена», — Олександром Роднянським.
Головні акторські призи дісталися Федорові Бондарчуку та Ксенії Раппопорт, які виступили блискучим комічним дуетом у «Двох днях» Авдотії Смирнової.
Почесну премію за внесок у кіномистецтво отримав із рук першого віце-спікера Держдуми Олександра Жукова 76-річний Валентин Гафт, який десять хвилин розважав публіку байками й епіграмами.
За чоловічу роль другого плану нагородили Богдана Ступку, що зіграв главу шаленого південного сімейства в «Домі» Олега Погодіна.
«Дім», який провалився в прокаті, у результаті опинився на другому місці за числом упійманих «Орлів»: окрім статуетки за другорядну чоловічу роль, він отримав призи за кращу музику (Едуарда Артем’єва) і кращий монтаж (Олександра Амірова).
Кращі художники, на думку академіків, працювали над фільмом Юрія Кари «Майстер і Маргарита», знятому 1994 року, але випущеному лише 2011-го. За костюми нагородили Людмилу Чекулаєву, Ганну Кузнєцову, Ольгу Полянську та Ніну Коротких, а за роботу — художників-постановників Бориса Кузовкіна та Юрія Устинова.
Кращою анімаційною картиною визнали головний касовий хіт минулих новорічних канікул — «Трьох багатирів і Шамаханську царицю».
«Золотий орел» за кращий неігровий фільм дістався картині Галини Євтушенко «Михайло Ульянов: Про час і про себе».
Кращим міні-серіалом визнали «Достоєвського» Володимира Хотиненка, зробленого для каналу «Росія», а Валентина Тализіна і Євген Миронов, які зіграли в ньому, отримали призи за телеролі.
Кращим із повноцінних серіалів академіки визнали «Втечу» Андрія Малюкова, що вийшла на Першому каналі.
Приз за кращу іноземну картину минулого року здобув фільм «Король говорить!», який і без того зібрав усі можливі кінонагороди світу, включаючи чотирьох «Оскарів».
