Звіт вийшов справді пізнавальним — плани вражали грандіозністю розмаху. Ось тільки потім час настав для журналістських запитань, насамперед про ситуації навколо «Софії Київської» («День» неодноразово серед інших ЗМІ піднімав дану проблему), а до них голова управління був не готовий, оскільки йшов до журналістів з «абсолютно іншим матеріалом». Зокрема, Р. Кухаренка запитали, чому в затвердженому генеральному плані (з його підписом, як відзначила присутня на зустрічі активістка Громадського комітету із захисту Святої Софії з копіями документів на руках) горезвісної реконструкції будівлі по провулку Рильського, крім надбудови мансард, одним із пунктів означається і фітнес-центр — саме його громадськість, що не так давно пікетувала Міськраду, вважає головною загрозою Софії. З'ясувалася цікава річ: виявляється, Р. Кухаренко стикається не вперше з тим, що «на стіл» йому подають один проект, а будувати починають по-іншому, більше того, його підпис у документації... неодноразово підробляли. Забудовник, говорить голова управління, розпочав проводити роботи, не отримавши на них дозволу — тобто очевидний факт свавілля. З останнім можна погодитися — саме до такого рішення не так давно прийшла комісія Держбуду, яка й зупинила будівництво. Однак не зовсім зрозуміло, чому те, що незаконне будівництво продовжувалося, управління довгий час не помічало, тоді як журналісти і громадськість знімають, пишуть і виступають проти цих фактів досить довго. Як виявилося, у районі Софії будівельних порушень не так уже й мало — незаконно було знесено дві будівлі на розі Михайлівської площі і Софіївської вулиці, добудовують два поверхи на одноповерховій будівлі навпроти Михайлівського Золотоверхого. Хто дав на це «добро», голова органу (який є, до речі, однією з «останніх інстанцій», котрі дають дозволи на всі переробки), Р. Кухаренко «не знає».
Не отримали журналісти і чіткої відповіді з приводу запланованого будівництва Церкви Христа-Спасителя на Поштовій площі. З'ясувалося, що працюючий сьогодні у тому місці Макдональдс отримував дозвіл розташуватися тільки у нижньому ярусі — другий поверх ресторану Р. Кухаренко, знов-таки, не затверджував. Крім того, залишилося незрозумілим значення фрази, що прозвучала стосовно того, що передбачений спочатку варіант (тобто, одноповерховий) фаст-фуда існуванню храму... не заважає. Неоднозначне і питання з будівництвом Десятинної церкви — її відновлення також входить у плани організації. Зараз «Укрпроектреставрація» закінчує дослідження різних (насамперед, літописних) джерел для вироблення гіпотези щодо зовнішнього вигляду церкви, після чого, судячи з усього, буде конкурс на кращий проект — проблема полягає в тому, що про зовнішній вигляд храму не знає кілька поколінь. Загалом, Р. Кухаренко вважає, що будувати нові храми на місці зруйнованих необхідно, оскільки «нація, що пережила геноцид, має право на відновлення своєї спадщини». Як приклад, голова управління наводить ситуацiю в Польщi, яка повністю відновила стару частину своєї столиці після розгрому її фашистськими військами. З одного боку, важко не погодитися. Однак, як стверджувала (будучи в гостях у «Дня») один з провідних архітекторів Лариса Скорик, ті ж поляки відновлювали з уламків, тобто оригінального матеріалу і з максимальним дотриманням тих технологій, які були використанi спочатку — навіть, якщо нова споруда і носитиме ім'я храму, котрий раніше стояв на її місці, вона буде не більше, ніж «муляжем» зруйнованого пам'ятника. Також, на її думку, далеко не всі церкви необхідно відновлювати: одна справа відбудувати Успенський собор, необхідний для цілісності ансамблю Печерської Лаври, і зовсім інша — маніакально «штампувати» по всьому місту десятками маленькі і другосортні «храмики».
Як би не розходилися думки громадськості і містобудівних організацій, зрозуміло одне: будувати будуть. Архітектурні начальники вже давно ставляться до Києва як до своєї вотчини. Єдина надія на те, що конкурси проектів стануть більш прозорими, ніж у випадку з Майданом Незалежності. Свого часу головний архітектор міста Сергій Бабушкін заявляв, що «ніхто не запропонував ідеї краще, не створив проекту цікавіше», ніж той, який був у результаті втілений у життя. Однак, за словами Лариси Скорик, більш цікавих варіантів головної площі столиці було чимало: їхні автори просто зняли свої проекти з конкурсу, усвідомивши, що скромні архітектурні рішення столичних містобудівників не влаштовують — їм обов'язково треба було щось помпезне, що вимагає величезних коштів. Навіщо і чому? Можливо, у майбутньому дадуть відповідь не тільки любителі старовини і хоронителі культурної спадщини, а й прокуратура.
Розмахи і частота нових будівництв саму Л. Скорик уже давно не дивують: наприклад, за її твердженням, для професійної громадськості вже давно не є секретом той факт, що заявлені у будівельному кошторисі суми на проведення робіт і їхня реальна вартість часто відрізняються.
