Ще до початку масштабних військових навчань російської армії «Кавказ-2009» у багатьох почали виникати серйозні побоювання, і сенсаційні прогнози, і асоціації з минулорічними подіями. Нагадаємо, що невдовзі по завершенню навчань «Кавказ-2008» була розв’язана п’ятиденна російсько-грузинська війна, в ході якої Росія анексувала в Грузії Південну Осетію та Абхазію. Зокрема, голова Інституту економічного аналізу Андрій Ілларіонов на одній із прес-конференцій заявив, що в липні цього року може повторитися сценарій, який використала Росія в серпні минулого року на Південному Кавказі. Крім того, на думку Ілларіонова, візит президента США Барака Обами до Москви 6—8 липня цього року може бути використаний, щоб продемонструвати світу узгодження зі США нового етапу війни.
Сьогоднішні навчання «Кавказ-2009», як і торішня російсько-грузинська війна, викликають занепокоєння і в українських аналітиків. На думку одних, існує небезпека повторного вторгнення російської армії на грузинську територію з метою встановлення контролю над стратегічно важливим нафтопроводом. Інші побоюються, що на Крим чекає доля Південної Осетії та Абхазії. На їхню думку, Кремль може знайти підстави, щоб відібрати Кримський півострів в України
Тим часом, під час святкування Дня флоту в Україні Президент України Віктор Ющенко підкреслив, що український народ завжди буде прихильником формування братерської, сусідської політики стосовно Росії. «Дуже хотілося, щоб ця політика знаходила розуміння і повагу», — цитує слова Віктора Ющенка офіційний сайт Президента України. За словами глави Української держави, Київ гарантує, що жодного ризику в рамках політики безпеки України не формується для російської сторони. «Україна гарантує, що на її території ніколи не буде іноземного солдата будь-якого блоку, будь-якої країни. Український простір — повітряний, морський і сухопутний — ніколи не буде використовуватися проти Росії», — заявив Президент. Разом з тим Віктор Ющенко оголосив, що має намір доручити правоохоронним органам перевірити проекти й програми, які реалізує російська сторона в Україні. Як пояснив Президент, «те, що паралельно будуть проекти проти Української держави... — це проекти недружні, й до цих проектів треба ставитися, з однієї сторони, консолідуватись, демонструвати власну, національну солідарність, бути свідомими того, що це проекти, які налаштовані не тільки проти держави в цілому — проти вас, проти вашої родини, проти ваших дітей. Це ті проекти, які приносять нестабільність, чвари». На переконання Президента, «мудрі політики — незалежно від того, представляють вони велику чи маленьку країну — повинні дбати про те, щоб у відносинах народів панували взаєморозуміння, дружба, а національна державна політика однієї і другої повинна бути адресована на формування рівних принципів відносин, дружби, порозуміння».
Але деякі українські аналітики вважають, Росія готує крайній сценарій анексії Криму. Тому нижче даємо погляд Олександра ТЕРЛЮКА щодо можливого розвитку кримської ситуації, а також оцінку цього прогнозу в коментарях українських та російських експертів, а також статтю Микити Касьяненка про внутрішні проблеми Криму, невирішення яких може виявитися серйознішим, аніж будь-яка зовснішня загроза. Спробам ці рішення знайти саме й була присвячена поїздка Віктора Ющенка до Криму.
«Крим цікавий для всієї Європи»
Роль президентів України в житті й смерті кримської автономії завжди була визначальною. КримАРСР зразка 1921—1944 років, відтворена в 1991—1992 роках унаслідок референдуму, в організації якого визначальну роль зіграв Леонід Кравчук, проіснувала всього декілька місяців, і вже у вересні 1992 року при ньому ж, але вже без будь-яких референдумів, була перетворена спочатку на Республіку Крим, а потім на Автономну Республіку Крим, що не має нічого спільного з довоєнним періодом. За участю Леоніда Кравчука нова Республіка Крим ледь не померла навесні 1994 року, коли Верховна Рада України скасувала конституцію й понад 40 законів, ухвалених у Сімферополі. Залишивши жити автономію без президента й навіть без конституції, Леонід Кравчук надовго забезпечив головний біль усім своїм наступникам. Уже за Леоніда Кучми 1998 року автономія отримала нову назву — АРК, і нову конституцію, про яку правознавці сперечаються досі і яка є нерозв’язною правовою проблемою в українському законодавстві, яку поки не вирішують і всі без винятку вже запропоновані варіанти змін до Конституції України, зокрема, й варіант Віктора Ющенка. Ось деякі юридично спірні проблеми — порядок збирання податків і тип податкової системи, порядок призначення кадрів, права власності, обсяг компетенції — все це в конституції Криму й законах України вирішується по-різному, а тому різні суб’єкти права часто чинять по-своєму, як вигідніше...
«ПРОРИВНІ» ПРОЕКТИ...
Важко сказати, було помилкою Президента чи просто обмовкою (або переконанням?) його твердження в аудиторії — що суцільно складається з чиновників високого рангу! — про те, що «державний службовець — це лакей для бізнесу». Чимало шанованих міністрів, які наразі тільки трохи навчилися говорити з бізнесом на рівних, уявивши себе в ролі лакеїв на побігеньках у бандитського кримського бізнесу, відчули як пробігають мурашки по шкірі. Більше того, ласі на такі обмовки кримські друковані ЗМІ встигли вже вхопитися за цей епітет і запитати, посилаючись на Президента, що він мав на увазі — «владу лакеїв чи лакейську владу»?
Віктор Ющенко зауважив, що Криму для розвитку потрібні «проривні» проекти, що базуються на нових технологіях. При цьому глава держави активно просуває Крим на міжнародний ринок. У середині липня в Брюсселі має відбутися нарада, присвячена питанню економічного розвитку Криму, повідомив він. Він досяг потрібної домовленості з керівництвом Європейської комісії та єврокомісаром з питань зовнішніх відносин Бенітою Ферреро-Вальднер. Під час цієї зустрічі будуть представлені саме інвестиційні проекти, презентовані в той день у Криму. Крим може стати першим об’єктом програми регіонального розвитку в рамках ініціативи Європейського Союзу «Східне партнерство». Україна в рамках політики європейського сусідства запропонувала ЄС окрему програму економічного розвитку Криму, що найближчим часом буде розглянута Євросоюзом. Окремі схожі проекти аналізуються в Європейському інвестиційному банку, Європейському банку реконструкції та розвитку, Світовому банку. За словами Президента, це дасть можливість залучити до розвитку території не лише національний, а й міжнародний бізнес. «Крим цікавий для всієї Європи», — підсумував Віктор Ющенко й зажадав «зняти всі проблеми, що виникають у інвестора в освоєнні того чи іншого інвестиційного проекту».
Президент зазначив, що в рекреаційній сфері Крим має великі можливості — тут є специфічний товар, якого не знайдеш у інших країнах Європи, — лікувальний курорт і туризм. Під час презентації проектів Віктор Ющенко запропонував ідею повного роздержавлення санаторно-курортної галузі Криму. «Пансіонатні установи в Криму не працюють. Повторюю: чим довше ми гальмуватимемо цей сектор і утримуватимемо його в державному управлінні, тим більший занепад буде мати країна...» — заявив Ющенко. Вочевидь, це справедливо, але навряд чи цього хтось не розуміє в Криму. Тут, швидше за все, проблема в іншому — у держави й так уже залишився мінімум оздоровниць, але їх не передають самі відомства — то продавати нікому, то механізму немає, то питання із землею не вирішується. І не ці оздоровниці визначають успіх. Справжній бич курортного Криму у відсутності державних рішень, що регулюють порядок освоєння й використання ресурсів курорту — все узбережжя вже вкрите саме приватними огорожами, що перегороджують шлях до моря. З декількох тисяч приватних пансіонатів зареєстровані в своєму статусі всього декілька сотень, а інші працюють «по-чорному». Розвитку якісного курорту заважає саме стихія.
Немає сумнівів, Крим вдячний главі держави за лобіювання на міжнародній арені, але автономія, у той же час, занепокоєна тим, що запропонований ним проект Конституції урізує її повноваження. Віктор Ющенко заперечує це, хоча всі бачили — в його проекті замість наявного нині Х розділу коло прав автономії описане всього декількома статтями в розділі про місцеве самоврядування. «Я взяв за базу те, що Кримська Автономна Республіка має бути закріплена в наявному статусі як мінімум», — говорить він. Але, по-перше, наявний статус і так закріплений, по-друге, саме наявним статусом не задоволені ні росіяни, ні українці, ні кримські татари. Звісно, це зовсім не та реформа, яка потрібна сьогодні Криму, де розширення своїх державних повноважень вимагають одночасно три національні групи. Тим паче, що автономія, якщо вже вона є, — це не спосіб самоврядування, а форма державності, і це ази державного будівництва. Крим сьогодні тільки тому не «галасує» з цього приводу, що вважає: президентський варіант Конституції не має шансів бути реалізованим. Але якщо буде така небезпека — на захист автономії як такої піднімуться навіть міжнародні організації, одні — відстоюючи російський її характер, інші — вимагаючи трансформування її в кримськотатарську.
Дуже сумнівною з погляду державних інтересів виглядає ідея Президента віднести Севастополь до ведення автономії, вважають кримські аналітики. По-перше, це вже було в перші роки відтвореної автономії й усі пам’ятають, що севастопольські депутати становили у ВР Криму потужний сепаратистський центр. По-друге, якщо підпорядкувати місто з іноземною військовою базою парламенту Криму, то слід йому ж надати право приймати рішення щодо зовнішньополітичних питань — про статус, час існування, умови такого базування, що суперечить суверенітету держави. Тим паче, що в кримських депутатів ні рівня компетентності, ні досвіду міжнародної діяльності немає абсолютно, і які рішення приймуть депутати, більшість яких представляють структури, «де говорять виключно російською мовою», можна тільки здогадуватися. Більше того, якщо за існування такої міської Ради севастопольську адміністрацію підпорядкувати Криму, то наявного нині в місті конфлікту, звісно, не буде, але не буде й самої адміністрації. Відразу видно, Віктор Ющенко за весь час своєї політичної діяльності не був жодного разу ні на сесії Верховної Ради Криму, ні на сесії Севастопольської міськради. А Кравчук і Кучма — були. Тому, напевно, ідеї щодо цього в них виникли й були реалізовані зовсім протилежні. Очевидно, що норма стосовно Севастополя, швидше за все, — це і є той пункт, через який весь президентський проект і можуть відхилити...
Віктор Ющенко в Криму демонстрував турботу як про державу загалом, так і про Крим зокрема. Президент сказав, що сьогодні держави гинуть не через те, що приходить армія і їх окуповує (цікаво, чи пам’ятає Президент досвід Грузії?), а через те, що «втрачають атрибути», на яких «стоїть» держава. «А атрибути прості: наша спільність, наша територія, її цілісність, цілісність лінії кордону. Третє — наша мова, четверте — наша культура, п’яте — наша історія, без якої ніколи не буває нації». «Держава — це не перекотиполе, яке може жити в чужій історії, забути свою, спілкуватися на тему культури без поваги до (своїх) коренів, дивитися на свою історію очима сусіда, а не власними очима», — підкреслював Президент. І все це дуже правильно й зрозуміло! Для українців. Але Президент, виступаючи переважно перед російською аудиторією (адже це Крим), не сказав одного — чому це має бути слушним і для росіян, які живуть в Україні. Адже вся проблема Криму в тому й полягає, що, усвідомивши територіальну (тобто російську за характером) автономію як свій захист, росіяни не приймають саме атрибутів української держави — мови, культури, історії, навіть прапора й гімну.
ПРЕЗИДЕНТ І КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ НАРОД
Звісно, Віктор Ющенко розуміє, що в Криму його не чекає ні електоральний, ні ідеологічний, ні організаторський успіх. 2005 року, приїхавши до Криму після виборів главою держави, він зіштовхнувся з досить неприємними для нього реаліями, яких не зрозумів і не прийняв, а тому багато реформ, яких чекали в Криму в зв’язку з його обранням Президентом, так досі й залишилися мріями кримчан. І хоча докорінних реформ за час правління Віктора Ющенка не було в усій країні загалом, Крим сьогодні є найбільш нереформованою частиною країни, яка чекає майбутніх реформ з хвилюванням, острахом і побоюванням через їхню непередбачуваність. І після цієї поїздки Президента Віктора Ющенка до Криму стало зрозуміло, що до майбутніх виборів уже ніяких реформ, а особливо щодо автономії й Криму як регіону, не буде, а тому можна перевести подих.
Крим — електоральна база здебільшого Партії регіонів. Але в ході кожних виборів йде боротьба за три-чотири сотні тисяч голосів українців Криму та приблизно 200-230 тисяч виборців кримських татар. На минулих виборах вони віддали свої голоси за «Народний Союз «Наша Україна», а на кримських виборах — за блок НРУ і кримських татар. Тому в наелектризованому повітрі зустрічі Президента й президії меджлісу відчувалося допитливе очікування: Президент промацував — чи можуть кримські татари знову повірити «Нашій Україні», яка нічого не зробила для них, а Мустафа Джемільов придивлявся й обирав — іти на вибори й надалі разом з «Нашою Україною» та НРУ чи змінити партнерів і створити блок з якоюсь іншою проукраїнською, але результативнішою політичною силою? Навряд чи між ними вже була розмова на цю тему, адже є ще час, однак немає сумніву в тому, що вони допитливо придивлялися один до одного, й Віктор Ющенко, напевно, не раз пошкодував, що за час своєї каденції так мало уваги приділяв Криму й кримським татарам, а тим паче, що під час першої зустрічі з меджлісом запропонував відмовитися від Декларації про національний суверенітет, чого кримські татари не могли зробити за визначенням. Цю міру могла запропонувати лише людина, не обізнана з реаліями кримського життя й фактами кримської історії. Хоча в багатовіковій історії українсько-кримськотатарських відносин і не таке було, але вже зрозуміло, що 2004-2010 роки не будуть періодом найбільшої ефективності наших відносин в історії незалежної України.
Якщо Леонід Кучма, який створив Раду представників кримськотатарського народу при Президентові як форму правової легалізації меджлісу й базу для пошуку шляхів вирішення проблем інтеграції кримських татар в український соціум, провів 13 зустрічей з нею в присутності керівників і активу автономії, дав понад 110 різних доручень (хоча 90 % з них, за словами Мустафи Джемільова, так і залишилися невиконаними!), то Віктор Ющенко зустрівся з Радою, що дісталася йому в спадщину, всього вдруге! Причому вперше в Ханському палаці Бахчисарая в напівофіційній обстановці, коли главу держави приймали в диванному залі, фактично за ханськими традиціями. Швидше за все, не знайшовши тоді спільної мови з меджлісом, Віктор Ющенко й не вважав за необхідне застосовувати такий могутній важіль впливу на Крим, як Рада представників його корінного народу. Або не розумів, наскільки вона може бути результативною.
Нинішня зустріч також не завдяки, а всупереч. Віктор Ющенко спочатку запропонував провести зустріч з членами Ради представників і «деякими іншими» громадськими організаціями кримських татар. У цій ролі могли виявитися лише структури, що опонують меджлісу, тому Мустафа Джемільов запропонував провести зустріч або лише з Радою представників (читай меджлісом), або ще й «з усіма» громадськими національно-культурними організаціями кримських татар. Президент наполягав на своєму форматі, й тоді Мустафа Джемільов заявив, що «меджліс утримається від зустрічі з Президентом». Президент зробив примирливий крок у відповідь — не лише погодився на варіант Ради представників, а й дав доручення главі СБУ порушити кримінальну справу щодо розслідування депортації. Щоб не вийшло скандалу, зустріч призначили в невеликому залі й запросили тільки кістяк Ради представників, а також окремих міністрів України й керівництво автономії. Віктор Ющенко схвалив скликання Всесвітнього конгресу кримських татар і вибори його главою Рефата Чубарова. Мустафа Джемільов, як звичайно на зустрічах з президентами, порушив актуальні питання інтеграції. Він подякував Президентові за доручення порушити кримінальну справу за фактом депортації, назвав головні проблеми — ухвалення закону про відновлення прав депортованих, виділення землі, відновлення системи освіти, об’єктів культури, топоніміки, рішення про виділення землі для Соборної мечеті в Сімферополі, надання статусу Національного Бахчисарайському історико-культурному заповіднику. Він зауважив, що за державною програмою повернення й облаштування на 2009 рік планувалося 108 мільйонів гривень, а фактично виділили 3,5 мільйона, але після зустрічі з прем’єр-міністром збільшили до 35 мільйонів. Голова Верховної Ради Криму Анатолій Гриценко коротко й дуже чітко розповів про заходи, що реалізовуються парламентом і урядом для облаштування кримських татар на батьківщині — зарезервовані землі, триває їхнє оформлення, створюється реєстр депортованих.
Віктор Ющенко чомусь вважав себе тільки арбітром над двома «сторонами суперечки» — кримської й кримськотатарської, й намагався умовити обидві сторони «домовлятися й підписати узгоджений документ», а потім контролювати його виконання. Шлях навряд чи результативний, адже поки в цій справі більшість проблем, починаючи із закону про відновлення прав, не можуть бути вирішені на рівні Криму й потребують державних політико-правових, адміністративних, юридичних і фінансових рішень, вважають аналітики.
Підбиваючи підсумки зустрічі, Віктор Ющенко сказав, що дасть потрібні доручення, зокрема, щодо фінансування Програми облаштування депортованих, розрахованої на період до 2010 року, а також «як Президент я готовий узяти свою частину відповідальності й вимагати від уряду просувати в парламенті потрібні рішення для усунення цієї проблеми», — підкреслив він. Насамкінець Президент висловив переконання, що проблеми кримськотатарського народу загалом могли б мати більш результативне рішення, якби всі сторони виявляли скоординованість у своїх діях. «У розв’язанні цих проблем у вас ворогів немає, у вас є багато партнерів», — переконано сказав він.
Сімферополь
«Росія розпочала кампанію з анексії півострова?»
Дуже хочеться помилятися. Але події, що розгортаються в Україні та далеко за її межами, все більше нагадують пазл, що поступово вимальовується у сценарій відторгнення півострову Крим зі складу України. Світова криза, внутрішня політична нестабільність і недолугість українських політиків створили передумови для реалізації такого сценарію.
Не секрет, що російська владна верхівка вважає півострів Крим власною територією, що тимчасово опинилася у складі України внаслідок помилки історії. Щоправда, у серпні 2008 року прем’єр Росії Володимир Путін завірив, що «Крим не є ніякою спірною територією... І Росія давно визнала кордони сьогоднішньої України». Але ж тоді тільки-но вщухла активна фаза грузинського конфлікту й мовчання Росії щодо Криму було б надто красномовним. З іншого боку, менш каліберні російські політики час від часу роблять недвузначні заяви про майбутнє Криму...
Чи повинні українці й надалі не помічати загроз? Адже деякі події вказують на те, що підготовчий етап уже в самому розпалі.
РОСІЯ: ПОЛЬЩА ВИННА В ДРУГІЙ СВІТОВІЙ, БО НЕ ВІДДАЛА ТЕРИТОРІЇ НІМЕЧЧИНІ
На початку червня ЗМІ повідомили про появу на сайті Міністерства оборони Росії статті, в якій провина за розв’язання Другої світової війни покладається на Польщу. Ніби поляки відмовилися задовольнити «вельми помірні» вимоги Німеччини із включення міста Данціг до її складу. В статті зазначалося, що більшість жителів Данцігу були німцями, які бажали возз’єднання з історичною батьківщиною. Такі вимоги Німеччини названі цілком небезпідставними.
Виходить, що наявність у регіоні якоїсь країни значної кількості жителів іншої національності може слугувати цілком небезпідставною причиною для висування вимог про відторгнення цієї території державою, де ця національність є титульною.
Згодом цю статтю Міноборони прибрало з сайту. Можна подумати, що виник казус. Але ж цінною є не сама інформація, а її наслідки — реакція суспільства на ці твердження. Мабуть, цей матеріал був призначений перш за все для внутрішнього вжитку, щоб вивчити ступінь підтримки громадянами таких «підстав».
ГАЗОВИЙ ЗАШМОРГ
У січні російський «Газпром» уклав з «Нафтогазом України» надзвичайно обтяжливий для останнього договір до 2019 року. Україна зобов’язується імпортувати у 2009 році 40 млрд. куб. м газу й по 52 млрд. куб. м у наступні роки.
Після укладення договору прем’єр-міністр Юлія Тимошенко заявила, що це — перемога України. Однак уже в квітні вона повідомила про домовленість України й Росії про незастосування Росією у 2009 році санкцій за імпорт газу в меншій кількості, ніж передбачено угодою.
За даними Президента Віктора Ющенко, які він навів 11 червня, за перше півріччя сума потенційних штрафів за недобір газу може скласти 40 млрд. гривень. «Газпром» завіряє, що не застосовуватиме штрафні санкції. Та, як заявив перший заступник голови Секретаріату Олександр Шлапак, чомусь Росія не хоче зафіксувати відсутність претензій на папері, й у цілому газові контракти виконати неможливо. За червень «Нафтогаз» розрахувався за спожитий газ лише завдяки залученому кредиту на 3,8 млрд. гривень від Ощадбанку.
Яскравим прикладом наслідків такої фінансової кабали є молочна війна Росії з Білоруссю у червні. Росія заборонила ввезення білоруського молока й після недовгого вовтузіння радник з економічних питань посольства Росії у Білорусі заявив, що «Газпром» зажадав від «Бєлтрансгазу» сплати боргу за недобір газу в сумі 230 млн. доларів. За кілька днів конфлікт вщух.
До речі, 14 червня президент Білорусі Олександр Лукашенко відмовився їхати на саміт Організації договору про колективну безпеку через «явний підрив економічної безпеки». На саміті затвердили створення Колективних сил оперативного реагування (КСОР), що може бути знаковою подією в контексті кримського питання. Адже, якщо КСОР буде застосований у Криму, Росія розчинить власний образ агресора й відповідальність за анексію розподілять всі країни-учасниці.
УРАНОВА КРИЗА
Криза із поставками ядерного палива в Україну неминуча.
Усі 15 діючих українських енергоблоків атомних електростанцій забезпечуються ядерним паливом з Росії. За даними уряду, Україна може подвоїти обсяг виробництва власного концентрату урану, але не раніше 2012 року.
Термін дії контракту компанії «Енергоатом» і російської корпорації «ТВЕЛ» закінчується у 2010 році. Деталі угоди, зокрема, й цінові параметри, невідомі. Чи не на початку 2010 спливає контракт?
У лютому Ющенко доручив Кабміну до 1 березня подати йому на затвердження проект директив на переговори з Росією щодо укладення довгострокової угоди на поставки ядерного палива. Наразі невідомо, чи затверджені директиви. 5 червня Ющенко заявив, що ситуація з ядерним паливом насторожує, бо «наші традиційні партнери з цього питання сьогодні активно вживають заходів щодо монополізації ринку послуг з ізотопного збагачення урану, а українські посадові особи не діють».
Ющенко підкреслив, що, згідно національної стратегії, Кабмін має забезпечити щонайменше три джерела поставок ядерного палива, однак він веде закриті переговори з орієнтації цього ринку на одне джерело.
ВІДСТАВКА ЧЕРНОМИРДІНА
Звільнений посол Росії Віктор Черномирдін. Чому саме зараз? Він працював в Україні вісім років і навіть припустився страшної провини — «допустив обрання» Ющенка президентом у 2004. Зрозуміло, що Черномирдіну вже 71 рік. По-друге, під час війни потрібен більш холоднокровний дипломат. Навряд чи Росія зацікавлена нагнітанням істерії емоційними промовами посла. Для цього є інші засоби — «українські» політичні сили та громадські об’єднання. Посол лише має ефективно сприяти проросійським акціям.
Війна — точна наука й для успішного провадження кампаній потрібен належний інформаційний супровід. Коли дві країни сходяться на межі протистояння на знищення, важливим є належне артикулювання позицій. Найменша неточність може призвести до подальшої ескалації конфлікту. А її Росії, певно, хотілося б уникнути. Кому ж хочеться руйнувати територію, яку прагнеш захопити?
СБУ ВИМАГАЄ ВІД РОСІЇ ВИВЕСТИ ФСБ ЗІ СКЛАДУ ЧОРНОМОРСЬКОГО ФЛОТУ
1 червня голова СБУ Валентин Наливайченко в інтерв’ю «Радіо «Свобода» заявив, що найближчим часом Україна поставить питання про виведення підрозділів ФСБ зі складу російського флоту. Наливайченко запевнив, що СБУ самостійно зможе забезпечити безпеку флоту в Криму.
15 червня Наливайченко дав розлоге інтерв’ю російській «Независимой газете», в якому підтвердив такі наміри СБУ. Сам факт інтерв’ю очільника українських спецслужб російському виданню вже є новиною. Такого вже давно не було. Зрозуміло, що сценарій дестабілізації Криму не розпочнеться просто так: тому що надворі криза, ви нам винні грошей, віддавайте півострів. Потрібна більш вагома підстава. Нею цілком може слугувати інцидент із російським флотом.
Завдяки Наливайченку Україна вже опинилася у патовій ситуації. Якщо ФСБ залишить Крим, у Росії це подаватимуть так, що Україна гарантує безпеку флоту й ми їм повірили. Якщо ж все-таки СБУ передумає, російські ЗМІ змалюють картину вибухово небезпечної ситуації на півострові, такої, що СБУ сумнівається і просить залишитися...
Пізніше Наливайченко уточнив, що мова йде про 19 офіцерів ФСБ, всі вони мають залишити територію України до 13 грудня. Гарну дату обрали в СБУ — якраз тоді, коли в Україні буде особливо спокійно...
З боку Москви з цього приводу висловився офіційний представник МЗС Росії Андрій Нестеренко. Він зазначив, що всі підрозділи флоту діють згідно двосторонніх договорів і під час українсько-російських переговорів 10 червня питання, пов’язані з діяльністю ФСБ у складі ЧФ, не обговорювалися.
ІНЦИДЕНТ ЯК ПРЕЦЕДЕНТ?
Інцидент — вагома підстава для висування претензій. Наприклад, з причин утиснення прав російських громадян в Криму чи в разі виникнення загроз флоту. Припустимо, «українські солдати» розстріляли російських. Або другорядний російський корабель потонув разом із командою через вибух.
Історія знає багато прикладів, коли влада вбивала своїх громадян задля досягнення зовнішньополітичних цілей. Наразі в Україні немає міністра оборони, фінансування армії катастрофічне, тотальна корупція просякла всі гілки влади, чиновники загалом морально та інтелектуально обмежені. Крім того, військові частини обох країн розташовані в одному місті. Тому можливість підкупити й завезти військову техніку на територію української частини та поцілити ракетою у майно ЧФ навряд чи складно.
Росія «зрештою» дасть згоду на виведення підрозділів ФСБ з Криму. А коли станеться інцидент за участі ніби-то українських націоналістів, або навіть офіційної влади (наших недолугих чиновників просто використають), ЗМІ в Росії подадуть це все під добрячим соусом фашизму...
НЕСТАБІЛЬНІСТЬ УКРАЇНИ — ГОЛОВНА ПЕРЕДУМОВА ЗАЗІХАНЬ НА КРИМ
Уявіть себе Путіним. Що ви маєте перед собою? Нестабільну країну, в якій політики не здатні мислити стратегічно. Тут у вас є політична й громадська «п’ята колона» у найвищих гілках влади та на місцях. За вашою вказівкою легко дестабілізується внутрішня ситуація.
У цій країні у вас є військова база, що значно потужніша за сусідську. Антикризові заходи тут майже не вживаються. На ваше щастя найвпливовіший у цій країні політик, який розподіляє державні кошти й відповідає за управління економікою, зосереджує владу на собі, домагаючись звільнення міністрів. Звісно, не без підтримки політичних сил, які постійно кланяються вам. Ключових міністрів вже немає — оборони, закордонних справ, фінансів. Політики не бачать загроз, вони лише крокують по прямих ефірах і відчайдушно доводять, що вони найкращі. Люди їм охоче вірять. І вам це вигідно.
Ви знаєте, що другого шансу відітнути ласий шматок цієї країни не буде. Коли завершиться криза й гроші знову потечуть в Україну, вона стане міцнішою. А 2017 рік наближається. І ви не хочете виводити свій флот, бо ваші громадяни це сприймуть як ганьбу. Ваш стабфонд з кожним днем худне, економічні дисбаланси посилюються, тому відтяпання території — єдиний ваш шанс згуртувати своє суспільство перед соціальними вибухами. Крім того, ви підвісили цю країну на газовий гачок і скоро вона виявиться неплатоспроможною. І ви розкажете своїм громадянам, що ми вже почали виходити з кризи, але вони не заплатили й нам знову скрутно. І люди вам повірять, ви це теж знаєте.
То якби ви були Путіним, чи не скористалися б такою ситуацією?.. Багато кому може здатися, що світ за нас заступиться і що Україна — не Грузія. Але в Росії є головний козир.
КРИМ В ОБМІН НА КУРИЛИ?
12 травня Путін відвідав Японію задля розвитку економічної співпраці. На підсумковій прес-конференції японський прем’єр Таро Асо знову порушив питання про статус Курильских островів. Як відомо, Росія і Японія досі після Другої світової не уклали мирну угоду через розходження у поглядах на статус цих островів. Пізніше в інтерв’ю ЗМІ глава уряду Японії сказав, що відчуває, що Путін дуже прагне вирішити цю проблему.
Звісно, може це просте обговорення територіальних суперечок. Зрештою, Японія постійно піднімає це питання. Але вже через місяць нижня палата парламенту Японії схвалила законопроект, що проголошує спірні острови невід’ємною частиною Японії. Подейкують, що до завершення сесії, у липні, верхня палата прийме цей закон.
Що представляють собою ці спірні території? Це три острови й невеличкий архіпелаг. Вони відійшли до Радянського Союзу за підсумками Другої світової війни. Їх площа складає майже 5 тис. кв. кілометрів, кількість мешканців — близько 20 тис. осіб. Найбільший острів Ітуруп (3 тис. кв. км) має складний рельєф, що ускладнює пересування по ньому.
На іншій шальці терезів — Крим із площею 26 тис. кв. кілометрів, розвиненою інфраструктурою, населенням майже 2 млн. осіб. Тут зацементований Чорноморський флот. Крим є стратегічно важливим, адже знаходиться у європейській частині. Зрозуміло, що міць і населення Китаю швидко зростають і рано чи пізно постане питання про відторгнення територій від самої Росії. І найкращий для неї план — встигнути до моменту постання «Китайської проблеми» встановити стабільний контроль на пострадянському просторі, зокрема, і за рахунок поглинання України.
Росія вже має досвід передачі своїх територій: у 2008 році Китаю передано частину Амурських островів. Зараз же внаслідок реалізації сценарію «Курили — Крим — японські інвестиції» Росія отримає ще й економічний зиск. Тут взаємоузалежнені розв’язання територіальних суперечок із потоком японських грошей і новітніх технологій в Росію.
Росія і Японія планують обговорити статус Курильских островів під час липневого саміту Великої вісімки.
ВРАЗЛИВІСТЬ УКРАЇНИ
Цікаво, як буде діяти кримська еліта під час кампанії з анексії півострову, та особливо, — сепаратистські організації. Одна справа — відпрацьовувати гроші. Інша — сприяти шматуванню своєї країни, коли це вже стає очевидним. А як діятимуть місцеві еліти в інших частинах України, чи будуть спроможні місцеві ради прийняти рішення про неприпустимість відторгнення Криму, особливо ради зі східних і південних регіонів?..
А у чиї ворота грає Юлія Володимирівна? Згадаймо, коли почався грузинський конфлікт, БЮТ так і не висловився на підтримку Грузії. Коли готували Бюджет-2009, Єхануров заявляв, що для розвитку армії потрібно 32,4 млрд. гривень або хоча б 17,5 млрд. задля простого виконання функцій. Кабмін намалював у бюджеті 11,6 млрд. гривень. Хоча, на думку Єханурова, збройні сили отримають фактично лише 8,4 млрд. гривень.
Коли 1 січня Росія припинила поставки газу в Україну, Тимошенко раптом зникла з інформаційного поля. Вона з’явилася на брифінгу лише 9 (!) січня. До цього дня честь України відстоював Ющенко.
Цікаво, як буде поводити себе Партія регіонів. Не треба наївно вважати, що за Ахмєтова «люди горой». Якщо сценарій вдасться, Росія вкладе значні кошти в Крим та підніме соціальні стандарти. Півострів стане економічною оазою і для місцевих еліт України продемонструються переваги входження до складу сусіда. Це може змінити настрої. І коли постане питання про схід і південь, до кого проросійські політики апелюватимуть — до народу, якому роками вдовбували, що «Росія понад усе»? Як власне й зараз, на близькоросійську тематику політики висловлюються обережно, щоб не збентежити свій електорат...
У разі потреби незгодні багатії швидко перетворяться на ворогів простої людини. Працівникам підприємств продемонструють, що «вони наживаються на вас, бо не вкладають у вашу безпеку: старий спецодяг, погані умови й екологія, корупція...» І народ повірить.
Можливо, це й не російсько-японський сценарій. Можливо, Японія несвідомо стає посібником агресора, за що, звісно, поверне собі болючим бумерангом той імідж, якого позбувалася після Другої світової війни. А можливо, це й світова багатоходівка, коли сильні країни завчасно пробачили один одному майбутні гріхи: хтось буде відбирати території, а хтось — просто «провчати» норовисті країни, хоча, насправді — генерувати прибутки на війні.
Отже, чекаємо знакових меседжів і подій.
випусковий редактор інформаційного агентства
«Українські Новини»
КОМЕНТАРI
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Мені здається, Росія збирається не відділяти Крим від України, а, використовуючи фактор Криму, тримати Україну під контролем. Відрив Криму в Росії також розглядається як один із сценаріїв майбутнього, але основне полягає у тому, щоб за допомогою контрольованої напруги в будь-який момент запустити процес дестабілізації. І за допомогою цього інструменту підтримувати постійний тиск на Україну з метою відвернення Києва від тих ідей, які Москві не подобаються, це, зокрема, євроатлантична інтеграція України тощо.
Те, що деякі експерти говорять про газові домовленості, нібито за борги можуть відібрати Крим, то це неперевірена інформація. У домовленостях нічого про Крим не сказано. Щодо статті на сайті МЗС про початок Другої світової війни, то там я не знайшов аналогій з Україною та Росією, у матеріалі дійсно йдеться про події 1939 року. Тому я дотримуюсь своєї версії — основною метою Росії є не сам Крим, а Україна в цілому.
Україна має достатньо інструментів, щоб захищати Крим, але недостатньо їх використовує. Було б корисно, якби влада запропонувала мешканцям Криму якусь привабливу картину майбутнього. Я гадаю, з кримчанами треба говорити мовою бізнес-кланів, мовою економічного процвітання, навіть у пропагандистському ключі, адже вони саме це розуміють. Коли ми з ними говоримо мовою української спадщини, те, що ми розуміємо в центральній Україні та на заході, то там це не сприймається. Києву треба сформулювати чіткий посил майбутнього для Криму, певний конкретний проект після 2017 року, показати, як усе буде виглядати, пояснити, чому це буде привабливіше для кримчан. Тобто у влади є можливість це зробити. Але ми також пам’ятаємо, що подібні спроби у 2005-2006 роках провалилися через те, що проекти носили або відверто популістський, нездійсненний характер, або взагалі не були привабливими, як, наприклад, будівництво якогось там нафтопереробного заводу. Треба чітко розуміти, що може бути привабливим, і це давати людям.
Сергій КУЛИК, директор Центру сприяння вивченню геополітичних проблем і євроатлантичної співпраці Чорноморського регіону «НОМОС»:
— Мені здається, кампанія анексії Криму розпочалася з моменту розпаду Радянського Союзу й мала синусоїдальну форму — ми спостерігали то пік, то спад її розвитку. Я не вважаю, що сьогодні кампанія почалася по-новому.
Мені здається, нелогічно прив’язувати газові угоди до кримської ситуації, адже зміна територіальної цілісності України можлива лише після проведення референдуму. Що стосується можливих силових спроб відібрати Крим в України, то вони теоретично можливі, для цього є певні передумови. Але зважаючи на міжнародну ситуацію, я не думаю, що Росія вдасться до якихось кардинальних кроків. Якби вона цього хотіла, то зробила б цей крок ще в серпні минулого року, тому, я не думаю, що в найближчій перспективі можливо подібне. А до заяв з російського боку, зокрема, в особі Лужкова, про приналежність Криму Росії не варто ставитися як до політичних заяв. На них треба реагувати, але серйозної підоснови під ними немає. Адже справжні політики в Росії, наприклад, часто називають його регіональним діячем, адміністратором, не більше. Смішно казати, що він політик, який вирішує міжнародні проблеми.
А українська влада, зі свого боку, може й має захищати Крим усіма доступними й законними способами. Ці способи описуються як Конституцією, так і законами України. Коли я чую, як говорять, що нібито населення Криму бажає відділитися від України, мені стає смішно. Це не більше ніж домисли політиканів. Є, звичайно, частина населення, яка виношує подібні думки, але я б сказав, що це не стільки щире бажання, скільки оплачений певними структурами захід, який люди виконують за певну суму грошей.
Семен НОВОПРУДСЬКИЙ, заступник головного редактора газети «Время новостей», Москва:
— На мою думку, можливість анексії Криму на рівні гіпотез і політичної мрії у російської еліти, безсумнівно, існує. Але з погляду прагматичного, з погляду того, як це зробити, мені здається це завдання не розглядається. Навряд чи хтось із російських політиків, які приймають рішення, ставиться до цієї проблеми як до нагальної. Якщо говорити про Грузію, то там є один із найважливіших мотивів війни — крім особистих амбіцій, стосунків із Саакашвілі й небажання втратити військовий плацдарм (адже ця війна перекреслила можливість виведення російських військ з військових баз території Грузії), існує щось важливіше — альтернативний нафтопровід у Грузії. Через нього можна було постачати газ, оминаючи Росію. Для російської політики, яка живе в полоні нафти й газу, цей чинник може стати основним, щоб не вплутуватися в ігри з Кримом. Звісно, на нас чекають важкі переговори щодо Чорноморського флоту після 2017 року, але я вважаю, що в близькій історичній перспективі Росія навряд чи робитиме різкі рухи в бік відторгнення Криму. Знову ж таки, я повторюся, в Росії це поки геополітичне бажання, а не геополітична можливість.
Микола ПЕТРОВ, член наукової ради Московського центру Карнегі:
— Я не думаю, що варто чекати якоїсь серйозної підготовки до анексії Криму. З одного боку, в Росії були і є різні політичні сили, що виступали й продовжують виступати з подібними гаслами. З другого боку — позиція російського керівництва завжди була виваженою. Крім того, мені здається, якщо припустити сценарій анексії Криму, як крайній випадок, то це був би сценарій різкої конфронтації Росії із Заходом. Його реалізація була б пов’язана не з російсько-українськими відносинами, а з глобальною позицією Росії у зовнішній політиці. Важко передбачити, які кроки, які зміни здатні підштовхнути Кремль до реалізації такого плану дій. Що ж до заміни посла Віктора Черномирдіна на Михайла Зурабова, то мені здається, що й сама фігура Зурабова, й факт того, що 71-річного Черномирдіна замінили на молодшого й менш публічного чиновника й бізнесмена, свідчить про обережніший і зваженіший підхід Росії напередодні великого виборчого циклу в Україні. Тобто це ніяк не свідчить про «яструбину» позицію щодо України.
Крим — це, дійсно, далеко не спокійна точка, де є цілий вузол етнічних конфліктів, це частково пов’язано з історією, в якій велику роль грають не лише українці й росіяни, а й кримські татари. Звісно, уряд будь-якої країни має приділяти величезну увагу таким точкам, де конфлікти є або де вони потенційно можуть посилюватися. Але це не увага до території, на яку зазіхає сусід, а увага до території, яка має дуже вигідне й сприятливе положення і переживає цілу низку економічних проблем і є неспокійною. Мені здається, інтереси й України, й Росії тут збігаються. Це не лише інтерес мати політичну стабільність, спокій найближчого сусіда, це інтерес продовжувати використовувати Крим як оздоровницю й місце відпочинку, при цьому не беручи під сумнів принципи територіальної цілісності держав.
Я бачу цілу низку проблем і перегинів, які є на Кримському півострові. І за радянських часів це було, є й зараз. Але я знову повторю, спокійного й технічного сценарію анексії Криму бути не може. Якщо уявити собі, що Росія кидає виклик усьому світу й починає перекроювати кордони, це сценарій, близький до апокаліпсичного, до світової війни, я б не розглядав його як реальний. При цьому набагато небезпечніше, мені здається, для України виникнення якогось вогнища конфлікту, внутрішньої напруженості в Криму, що безвідносно до планів Росії може спричинити багато труднощів і проблем будь-якому українському керівництву.
