Слова «християнин», «віруючий» завжди пов’язуються з такими поняттями, як доброта, переймання чужою бідою, з милосердям. Інакше, здається, й бути не може — адже про це прямо говориться в Новому Завіті, в заповідях Ісуса Христа. Та на практиці показна віра в Бога зовсім не завжди пов’язана з добрими справами. Чимало громад і навіть церков опікуються тільки власними справами, зведенням храмів, облаштуванням свого внутрішнього церковного життя, а благодійництво у них десь на задньому плані. Склалося так, що основний церковний внесок у вирішення нагальних соціальних проблем роблять сьогодні не найбільші за чисельністю, не «традиційні» й не «канонічні» наші церкви, а протестантські та католицькі. Цьому є чимало причин, але не тільки фінансових, бо міжнародні благодійницькі організації готові співпрацювати будь з ким. Була б довіра і справжня робота!
Сьогодні ми розповідаємо про благодійницьку діяльність парафії Української греко-католицької церкви св. Миколая чудотворця на Аскольдовій могилі у Києві (далі — «церква св. Миколая»). Рішення написати про їхні справи з’явилося після того, як одного разу я випадково опинилась біля Аскольдової могили одразу після закінчення богослужіння. Храм там невеликий, і тому більшість віруючих відбуває службу на вулиці, стоячи серед дерев обличчям до храму та слухаючи служіння через динамік. Потім, після закінчення літургії, через той же динамік пролунало оголошення про видачу потребуючим медикаментів, закуплених кимсь із заможних парафіян (було назване ім’я); далі пішла мова про отримані від іншого благодійника овочі, також призначені для потребуючих членів громади.
СПОЧАТКУ — НАГОДУВАТИ ГОЛОДНИХ
Благодійницькою діяльністю парафіяни церкви св. Миколи почали займатися ще 1992 року (минулого року вони відзначили 10-літній ювілей). То були часи загальноукраїнської ейфорії, надії й ентузіазму — як у країні, так і в діаспорі; з-за кордону йшла велика гуманітарна допомога, а церкви її розподіляли- роздавали як потребуючим парафіянам, так і різним дитячим закладам. Згодом виявилося, що з тієї благої справи деякі люди, навіть серед духовенства, почали робити власний бізнес, і потік допомоги зменшився. Хоча потреба в ній продовжувала зростати.
І 1995 року церква св. Миколая започаткувала благодійницький проект — їдальні для бідних на Печерську. Фінансував проект «Карітас» (від слова «Милосердя») з Францiї. Там щоденно годували 50 літніх людей, списки яких надавала Печерська районна адміністрація. Реалізовували проект — працювали на приготуванні їжі та обслуговуванні — головним чином, парафіяни церкви. І з того часу безперервно, майже 8 років, вони займаються тим самим. Хоча благодійницький фонд називається тепер «Карітас-Київ», а місцем його діяльності є один із найбільш соціально неблагополучних районів Києва — Дніпровський. Директором фонду є отець Ігор Онишкевич, священик церкви св. Миколи. Зазначимо, що цей фонд є однією із 11 структур організації «Карітас-Україна» УГКЦ на території країни. В столиці, окрім «Київ-Карітас», працює аналогічна організація Римо-католицької церкви — «Карітас-Спес» (Газета «День» розповідала про неї).
У «Київ-Карітас» допомога надається всім потребуючим без будь-якої дискримінації — незалежно від віросповідання чи атеїстичних переконань, національності, віку тощо. Тут визнається один критерій — людська скрута. Основними користувачами ресурсів фонду є діти: сироти, із багатодітних, неповних, малозабезпечених родин, діти вулиці (проект «Допомога дітям вулиці»), діти-інваліди; діти, матері яких знаходяться в ув’язненні. А також жінки-в’язні Чернігівської та Збаразької в’язниць, незабезпечені самотні старі люди. Інформацію про людей у потребі та нужді «Київ-Карітас» отримує від соціальної служби Дніпровської районної адміністрації. Пані Надія — один із волонтерів благодійницького фонду — показала мені списки 192 неблагополучних сімей, надані районною адміністрацією. Це страшні списки. Там у графi «причина» стоїть: «мати не приділяє уваги дітям», «мати і батько п’ють», «батьки не посилають дітей до школи», «батьки не годують дітей, б’ють, виганяють на вулицю жебракувати».
Сьогодні регулярною опікою фонд охоплює 100 дітей та 25 людей похилого віку. Наведемо деякі статистичні дані. Минулого року приготовано та роздано понад 11 тисяч гарячих обідів дітям та більш як 5000 літнім людям. Завдяки пожертвам благодійників «Карітас-Київ», має власну, добре обладнану кухню, столову кімнату; тут працюють кваліфіковані спеціалісти. Один обід звичайно обходиться в 5 грн. Капусту, овочі присилають різні організації, найчастіше — ті, де серед працівників є греко-католики. Окрім обідів, практикується допомога продуктами та медикаментами; роздають одяг, взуття; є пункт ремонту взуття. 130 дітей та підлітків відпочили та оздоровились у Карпатах. Але, як каже отець Ігор, все це — «приблизно тільки один процент того, що конче потрібно. Робимо те, що можемо».
ПІДТРИМАТИ ТИХ, ХТО ОСТУПИВСЯ
Фонд практикує також інші форми благодійницької діяльності. Так, взимку кухня випікає пиріжки, а волонтери роздають їх старим людям та завжди голодним дітям — на базарах, біля каналізаційних колекторів, де часто мешкають діти, просто на вулиці, де вони підробляють, їдять, що попадеться, сплять, спілкуються. Зустрівшись із дитиною один раз, волонтери звичайно домовляються про зустріч наступного дня, приходять знову.
За підрахунками соціальних служб дітей на вулиці з кожним роком стає все більше, і це попри зниження загальної народжуваності. Тільки 20% дітей вулиці — сироти. Всі вони, як пише в парафіяльній газеті «Оранта» одна з волонтерів Валентина Будніченко, мріють про одне — теплий привітний дім та щоб, нарешті, наїстися.
Відділ «Домашня опіка» (керівник Ольга Євстахевич) допомагає старим одиноким хворим людям. В опіку входять щоденне відвідування з метою контролю здоров’я, щомісячні продуктові пайки на суму 5 у.о., допомога медикаментами (2002 року на це використано майже 10 тисяч грн.), прання постільної білизни, консультації лікаря-терапевта раз на місяць. Фонд має можливості обслужити таким чином 50 людей. Є й інші безкоштовні служби: перукарня, пральня, а також юридична й медична консультації.
Проект «Допомога ув’язненим» (керівник Антоніна Онишкевич) засновано для полегшення долі ув’язнених у двох в’язницях: Тернопільській і Чернігівській. Допомагають відбуваючим строк жінкам та дітям — як тим, хто залишився на волі, так і народженим у в’язниці. Стараннями фонду минулого року було влаштовано, з дозволу тюремної адміністрації, 20 зустрічей матерів із своїми дітьми, відправлено 400 посилок. Це їжа, одяг, предмети особистої гігієни, ліки. Йдуть посилки й дітям. Відправляють до в’язниць також духовну літературу, там бувають священики. Парафіяни св. Миколая пишуть листи своїм підопічним (відправлено понад 2000 листів). Як кажуть волонтери, бувають випадки, коли протягом кількох років ув’язнення до жінок приходять тільки ці листи.
НАВЧИТИ ДОПИТЛИВИХ
Парафія св. Миколая піклується не тільки про їжу та про одяг. У приміщенні фонду обладнано скромний комп’ютерний клас (чотири комп’ютери), де з дітьми (всього приходило 109 дітей та підлітків) займаються досвідчені спеціалісти-волонтери. 10 дітей 9 — 13 років вивчають тут англійську, і деякі — дуже старанні.
Фонд також співпрацює із кількома дитячими установами Дніпровського району, наприклад, iз школою-інтернатом №14, де живуть та навчаються 455 дітей-сиріт та дітей із неблагополучних родин. Волонтери готують для дітей інтернату невеликі концертні програми на свята і обов’язково привозять подарунки для кожного: шкільні сумки, рюкзаки, приладдя, одяг, вітамінні препарати, фрукти та солодощі, а також — духовну літературу. В заходах беруть участь працівники фонду (о. Ігор, Надія Гопкало та ін.), парафіяни (Мар’яна Черешнівська), студентки Київського педагогічного коледжу (Тетяна Оприщенко, Юлія Зубець).
ОДНА ВИМОГА ДО ВОЛОНТЕРІВ
На які кошти діє «Карітас-Київ»? Перш за все, це пожертви парафіян. Серед них є кілька багатих людей; це одиниці, але вони жертвують щедро. Та, за словами о. Ігоря, «Церква насправді тримається пожертвами бідних людей, копійками бабусь та дідусів. Грошима, відкладеними з пенсій, — Бог допомагає руками найбідніших». Українській парафії Греко-католицької церкви також допомагає парафія св. Дженарія Римо-католицької церкви в італійському місті Беневенто (настоятель дон Паскуале). Благодійницька співпраця двох парафій розпочалася 2001 року після візиту до України Римського папи Івана Павла II. Італійці вельми цікавляться роботою «Київ-Карітас», входять у всі деталі, приїжджають до Києва; вони ставлять дуже високі вимоги, наприклад, до якості їжі. Італійці контактують з дітьми, навіть листуються із ними.
Зараз у фонді працює 20 найманих осіб та 30 волонтерів різних спеціальностей. Кістяк персоналу — парафіяни церкви св. Миколи. Але не тільки вони. Як згадувалося, у «Київ-Карітас» не питають, до якої церкви чи конфесії належать потребуючі допомоги. Те саме стосується працівників-волонтерів — більшість серед них, звичайно, греко- католики, але я познайомилася тут також із православною жінкою, яка займається відділом одягу та взуття. Це волонтер пані Надія Гонкало. «Чого сидіти вдома, — каже п. Надія, — тут вiд мене якась користь». Є серед волонтерів також католики. А англійську мову для дітей з бідних сімей викладає Ірина Сніцарева. Вона закінчила Київський Нацiональний університет, є професійним викладачем англійської мови. Молода, приваблива, модно вдягнена жінка розказує, що вона просто виконує свій обов’язок, як віруюча людина. Ірина — протестантка.
«Ми приймаємо всіх, хто хоче допомогти, хто вміє працювати. — стверджує о. Ігор — Серед нас немає тільки атеїстів. А вимогу ставимо лише одну — українська мова спілкування. Це для персоналу фонду, звичайно. Ті, кому ми допомагаємо, можуть розмовляти, як хочуть і як можуть; і вірити у що завгодно».
На не зовсiм зручне запитання кореспондента: «Наскільки часто трапляються зловживання з боку службовців та волонтерів місії?», отець Ігор відповів: «Коли люди виконують Божу справу, відповідальність і чесність — на першому місці. Кому це не подобається, — відходять. А загалом, церква має величезний потенціал. Впевнений, що якби кожна парафія робила те, що робимо ми, дуже багато суспільних ран можна було б вилікувати».
Почувши запитання «Чи змінився і як змінився попит на послуги «Київ-Карітас» за останні роки», о. Ігор на хвильку задумався, а потім сказав: «Дійсно, останнім часом люди менше цікавляться їжею і, навіть, одягом. Натомість з’явилися інші потреби: наприклад, у консультаціях — медичних, а також юридичних. Адже адвокатські поради, як правило, дуже коштовні. А потреби в них сьогодні є». (Йдеться, очевидно, про житловi, побутовi, сiмейнi проблеми, про представників малого та найменшого бізнесу.)
ОСОБЛИВА МІСІЯ ПАРАФІЯН ЦЕРКВИ СВ. МИКОЛАЯ
Цього року у житті парафій церкви св. Миколи на Аскольдовій могилі (а також Вишгородської греко- католицької парафії) відбулася визначна подія: група дітей зі священиками побувала на прощі у Франції у святині Лурдської Божої матері. Туди з’їхалися, як кожен рік, діти з багатьох країн світу на спільну молитву «Дітей за мир». Трапилося це на запрошення і за підтримкою благодійницької організації «Unitalis» та її керівника Антоніо Балотті з міста Беневенто. Ця акція є тільки початком співпраці: «Unitalis» має наміри підтримувати «Київ-Карітас» у його допомозі дітям бідних людей та хронічно хворим дітям.
Парафіяни св. Миколая на Аскольдовій могилі свято бережуть пам’ять про одну подію: їхня церква була першою, до якої зайшов і в якій молився папа Іван Павло II під час візиту до України. Про що свідчить меморіальна дошка на стіні храму з виразним і точним зображенням високого гостя. У зв’язку з цим візитом церква, її клір і миряни гостро відчувають свою особливу місію, свій християнський обов’язок. Парафіяльна газета «Оранта» має розділ «Пожертви», де постійно друкуються списки внесків членів церкви на благодійницьку діяльність. Хто скільки може. Дехто називає себе, більшість — ні: «На ліжко дитяче — 50 грн.», «Для хворої — 5 грн.», «На оздоровлення дітей», «Від дитячого футбольного клубу», «Василя скромна лепта», «Пожертва на ліжко для 2-х сиріт та їх мами лежачої», «На будівництво патріаршого Собору» та ще багато іншого.
Розмови з парафіянами церкви св. Миколи яскраво свідчать, яку велику роль відіграє в їхньому житті церква. Так, для Черешнівської Ольги церква, парафіяльне життя — то і молитва, і очищення, і спілкування з одновірцями та однодумцями, і допомога іншим, а також — чиста рідна українська мова.
