Ліві залишилися в меншості, а призначення прем'єр-міністром Віктора Ющенка прискорило завершення процесу формального оформлення правоцентристської більшості.
Власне, в той момент, коли це формальне оформлення відбулося, представники лівого табору в керівництві Верховної Ради (якщо вони вважали себе державними діячами) за звичайною політичною логікою мали б скласти свої повноваження й відкрити шлях до плавного приведення у відповідність керівного подіуму й вигляду сесійного залу. Так роблять справжні державні діячі в цивілізованих країнах. Мабуть, тоді б не було й певного перекосу (з моєї суб'єктивної точки зору) щодо відсторонення всіх представників лівих від керівництва парламентськими комітетами. Але так не сталося. Навпаки, з демонстративною брутальністю голова парламенту почав противитись абсолютно очевидній і неминучій зміні. Аж до того, що уявив себе господарем будівель парламенту. Небажання визнати зміну реалій і втрату своїх тимчасових союзників має виразно негативні наслідки. І не тільки для непримиренних лівих. Гадаю, що стан повного абсурду, коли Олександр Ткаченко намагається керувати, маючи підтримку ледь третини депутатського корпусу, очевидний для всіх, і суспільна оцінка, напевно, буде відповідною. Але ж очевидно й інше — за відсутності лівої опозиції Верховна Рада також не може бути повноцінним парламентом! І не тому, що за таких умов не може теоретично здійснювати перше повноваження, визначене статтею 85 Конституції України, а тому, що вищий представницький орган країни має повно i реально репрезентувати суспільні точки зору, віддзеркалювати стан суспільства.
Сподіваюся, що бодай половина опозиційних лівих фракцій усвідомлює відповідальність перед своїми виборцями i продовжить свою парламентську роботу як цивілізована опозиція.
Зрештою, революції не сталося, звичайний природний процес зміни керівництва після сформування нової більшості. Політичний напрямок цієї більшості також уже почав проглядатися з перших знакових рішень щодо зміни символіки на будівлях Верховної Ради, скасування державного свята Жовтневої революції, зміни порядку обчислення скликань Верховної Ради України не від створення Ради УРСР за допомогою більшовицьких багнетів, а від Дня проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року. Гучні вигуки щодо неконституційності дій більшості є безпідставними. Насамперед з огляду на конституційну норму статті 91 про те, що рішення Верховної Ради приймаються більшістю від конституційного складу.
Посилання на відхилення від деяких регламентних норм цілком справедливі й бодай деяких з них можна було б уникнути. Але чи є це підставою для правових претензій? Частина п'ята статті 82 Конституції України визначає «Порядок роботи Верховної Ради України». Закону такого в Україні немає.
До сьогоднішнього дня парламент України послуговується документом, затвердженим постановою Верховної Ради України 1994 року, який у безлічі своїх положень і цілих розділів суперечить Конституції України. Чому в парламенті є комітет з питань регламенту, а закону про регламент Верховної Ради й досі немає — це окреме питання.
Сьогодні досить часто ми чуємо слова про загрозу парламентаризму. І це правда. Така загроза існує. І чи не в найбільшій мірі вона виходить від тих політичних партій і політиків, для яких парламентські механізми досягнення рішень, як і боротьба за підтримку громадян, що матеріалізується в їхніх голосах на виборах, видаються неефективними через втрату контролю над керівництвом вищого представницького органу держави. Знову хочеться забути про «пережитки» на кшталт «верховенства права» й повернутись до верховенства «революційної доцільності».
Ми маємо зберегти ще зовсім не міцні паростки інституційної демократії, зберегти відповідність напрямку суспільного розвитку до волі громадян, висловленої на загальнонаціональних виборах, зберегти право опозиції на оприлюднення й захист своїх позицій, зберегти поділ і автономність гілок влади. Все це ми здобули дуже дорогою ціною, зусиллями багатьох поколінь. І заради цього, приборкавши особисті амбіції й образи, корпоративні інтереси, всі народні депутати України разом мають шукати правильних законодавчих рішень і захищати інтереси своїх виборців. Тільки коли ми працюватимемо разом і чутимемо один одного, ми уникнемо грубих перекосів і зможемо повноцінно виконувати свою контрольну функцію. А рішення Верховна Рада України прийматиме більшістю від її конституційного складу, згідно з Конституцією України, що ухвалена саме Верховною Радою, «усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішніми та прийдешніми поколіннями...».
