Своїм виходом з багатьох договорів щодо ядерної зброї, укладених за останні 50 років, США посилають усілякі сигнали Північній Кореї, Ірану й іншим країнам, що мають технологічний потенціал, достатній для створення ядерної зброї. Запропоновані на сьогодні угоди з Індією ще більше ускладнюють цю проблему і сприяють подальшому підриву існуючого порядку в рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї.
Водночас не вживається жодних істотних заходів для скорочення 30 тисяч ядерних зарядів, що накопичились сьогодні в світі, володарями яких є США, Росія, Китай, Франція, Ізраїль, Великобританія, Індія, Пакистан і, можливо, Північна Корея. Глобальне знищення внаслідок помилок або неправильних рішень сьогодні теж легко собі уявити, як і в розпал холодної війни.
Основним стримуючим чинником для п’яти основних ядерних держав і понад 180 решти країн є Договір про нерозповсюдження ядерної зброї 1970 року. Його основна мета полягає в «запобіганні поширенню ядерної зброї та військових технологій… і досягнення подальшого повного ядерного роззброєння». За даними останньої оглядової конференції 2005 року, які проводяться під егідою ООН що п’ять років, у якій не брали участі лише Ізраїль, Індія, Пакистан і Північна Корея, перші три з цих країн продовжують поповнювати і вдосконалювати свої ядерні арсенали, в той час, як арсенал четвертої країни перебуває в зачатковому стані.
Американський уряд уже подав поганий приклад тим, що вийшов з договору щодо ПРО, відмовився від зобов’язань стосовно припинення випробувань ядерної зброї та розробки нових видів ядерної зброї, а також своєю далекосяжною політикою загрози застосування «застережного ядерного удару» відносно неядерних держав. Ці рішення підштовхнули Китай, Росію та інші країни-учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї вжити заходів у відповідь.
Я, як і інші американські президенти, знаючи про ядерні амбіції Індії з 1974 року, виробили послідовну політику: не продавати ядерні технології або непідконтрольні запаси ядерного палива Індії та іншим країнам, що не підписали Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Сьогодні ці обмеження перебувають на стадії скасування.
Я не маю сумнівів у тому, що політичні лідери Індії будуть також відповідально ставитися до ядерного арсеналу своєї країни, як це робить перша п’ятірка ядерних держав. Проте, є істотна відмінність: перша п’ятірка підписала Договір про нерозповсюдження ядерної зброї та зупинила виробництво ядерного палива для військових цілей.
Лідерам Індії слід би взяти на себе такі ж зобов’язання і разом з іншими ядерними державами приєднатися до договору про повну заборону ядерних випробувань. Замість цього, Індія пішла іншим шляхом і почала вимагати необмежений доступ до міжнародної допомоги у виробництві ядерного палива, достатнього для створення 50 ядерних боєзарядів на рік, що на сьогодні значно перевершує передбачувані можливості Індії.
Якщо вимоги Індії припустимі, то чому тоді інші технологічно розвинені країни- учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, такі як Бразилія, Єгипет, Саудівська Аравія і Японія — не кажучи вже про менш відповідальні країни — мають залишатися збоку?
Перед Індією, що отримала попереднє схвалення США своєї політики, все ще стоять дві перешкоди: необхідність укладення прийнятного договору з МАГАТЕ і зняття заборони Групи ядерних постачальників — організації, до складу якої входить 45 держав, яка до сьогодні забороняла торгівлю ядерними продуктами з країнами, які не відповідають міжнародним стандартам в області ядерних технологій.
До Групи постачальників входять такі неядерні країни, як Аргентина, Австралія, Австрія, Білорусь, Бельгія, Бразилія, Болгарія, Канада, Хорватія, Кіпр, Чехія, Данія, Естонія, Фінляндія, Німеччина, Греція, Угорщина, Ірландія, Італія, Японія, Казахстан, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина, Словенія, Південна Африка, Південна Корея, Іспанія, Швеція, Швейцарія, Туреччина та Україна.
Роль цих держав і МАГАТЕ полягає не в тому, щоб не дозволити Індії розвивати ядерні технології або виробляти ядерну зброю, а швидше в тому, щоб сприяти долученню Індії до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і взяття на себе розумних обмежуючих зобов’язань, як це зробили майже всі відповідальні країни.
Ядерні держави мають стати лідерами, накладаючи на себе нові обмеження та припинивши подальші спроби вийти з міжнародних обмежень, діючих у рамках Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. Крок за кроком, рішення, які приймаються ними сьогодні, залишать після себе спадщину — смертельну або мирну — для майбутніх поколінь.
Джиммі КАРТЕР — колишній президент Сполучених Штатів.
