Виїзне засідання Комітету Верховної Ради з питань будівництва, транспорту, житлово- комунального господарства та зв’язку відбулося цього тижня в Одесі. Члени комітету на чолі з Валерієм Пустовойтенком і головою Державного комітету з питань житлово-комунального господарства Григорієм Семчуком спочатку відвідали низку міських об’єктів, де ознайомилися з ходом реформи одеського ЖКГ, поспілкувалися з керівниками міста і комунальних підприємств. Після цього в стінах міськвиконкому відбулося обговорення проекту Житлового кодексу, запропонованого галузевим Комітетом. Узяти участь у роботі «круглого столу» запросили представників міст, регіонів і громадських організацій.
Проект Житлового кодексу в різних варіантах обговорюють у стінах Верховної Ради вже понад п’ять років. А тим часом, на загальну думку учасників «круглого столу», необхідність прийняття даного документа назріла давно. Оскільки в нових ринкових умовах Житловий кодекс, який Україна отримала у спадок від радянських часів, не дає можливості громадянам повною мірою реалізувати своє конституційне право на житло. «У Житловому кодексі Української РСР та чинному законодавстві України відсутні такі правові поняття, як соціальний рівень, соціальне житло, оренда житла та плата за неї, об’єднання забудовників, товариств власників житла і низка інших визначальних понять, — констатували у своїх виступах члени Комітету. — Новий Житловий кодекс повинен стати основним законодавчим актом у житловій сфері, що визначатиме стратегію забезпечення житлом громадян України, утримання та збереження житлового фонду, регулювання взаємовідносин між власниками».
Поданий на суд присутніх варіант нового Житлового кодексу справді містить у собі низку життєво важливих моментів. Наприклад, відповідальність мешканців за обладнання у приватній квартирі виробництва або знесення несучих стін і конструкцій, питання про виселення та право на отримання і виділення кредиту під будівництво житла. Загалом, усі ті правові норми, які в цивілізованих країнах регулюють відносини в житловій сфері. Єдине, що там не врахували і про що говорив під час обговорення народний депутат від Одеси Ігор Рєзник, це реалії сьогоднішнього дня. Якщо держава або місцеві органи влади неспроможні нести на собі тягар відповідальності з утримання житлового фонду, вони вимушені перекласти його на плечі громадян, їхніх добровільних об’єднань. Проблема в тому, що громадяни не особливо прагнуть звалити на себе цю ношу і чомусь не поспішають об’єднуватися. «Давайте говорити відверто, — закликав депутат Рєзник. — Реального власника житла ми сьогодні не маємо. Всі комунікації, сходові клітки, прибудинкова територія, покрівля, елеваторні вузли знаходяться в державній власності. Їхнє зношення сягає 70- 80 відсотків. І якщо хтось у державі думає, що можна передати мешканцям усе це господарство в такому стані, то він глибоко помиляється. Матеріальний стан наших громадян просто не дозволить їм утримувати це в робочому стані. Сьогодні у країні тільки 0,5% власників житла організовані в кандомінімуми й інші спільноти. У результаті всі проблеми валяться на голови міського керівництва. Йому нічого не залишається, окрім як підіймати тарифи на утримання цього самого житла. Але грошей треба дедалі більше, а тарифи також не можна підіймати до нескінченності. І виходу з цієї ситуації немає. Єдина надія, що він з’явиться з прийняттям нового Житлового кодексу». Надія, як кажуть, річ хороша, але досвід реформування ЖКГ в Одесі доводить, що вирватися з завороженого кола безвідповідальності вельми нелегко.
«Ми недаремно вирішили провести обговорення проекту саме в Одесі, — сказав Валерій Пустовойтенко, — оскільки саме вона стала піонером реформ у сфері житлово-комунального господарства і вже може поділитися досвідом». Про те, який саме досвід накопичила Одеса за десять місяців із початку реформи міського ЖКГ, можна було судити з виступу міського голови Руслана Боделана. Сенс його зводився до того, що якщо в найближчому майбутньому в місті не з’являться гроші, його комунальне господарство чекає техногенна катастрофа. 82% житлового фонду міста потребують ремонту, причому значна частина капітального. Понад п’ять тисяч відселених жителів аварійних будинків проживають у готелях та інших місцях, очікуючи на нове житло. Мережі труб водоканалу та теплопостачання вимагають повної заміни. «Ми чудово розуміли, яку відповідальність беремо на себе, розпочинаючи реформування комунального господарства», — говорив Боделан. Відповідальність і особливо кредити під неї ж міська влада справді взяла. При цьому Одеса залишається без тепла та гарячої води. Школи, лікарні, будинки опалюють «вітродуйки» і саморобні калорифери, через що напруження в електромережі постійно падає до мінімуму. Незважаючи на підвищені тарифи, почастішало відключення води в спальних районах. «Ми вже не сподіваємося на держбюджет, — каже міський голова. — Нам потрібен інвестор, який би взяв на себе вирішення більшої частини проблем». Проте будь- який інвестор, який би погодився вкласти в об’єкт десятки мільйонів доларів, претендуватиме на права власника, право самостійно регулювати тарифи для отримання прибутку, відключати боржників. За повної відсутності конкуренції на ринку комунальних послуг це може обернутися соціальною катастрофою. Це чудово розуміють і влада, і самі інвестори. І розповіді мера про чергу охочих вкласти гроші в одеський водоканал сприймаються, м’яко кажучи, несерйозно.
Ще один досвід реформ в Одесі пов’язаний із ліквідацією жеків, репів та інших збирачів комунальних податей. Їм на зміну прийшли Дирекції єдиного замовника, дези, що покликані виконувати роль посередника між мешканцями та підрядними ремонтними організаціями. Попри видимість нових форм, ставлення до потреб простих громадян мало змінилося. З вулиць пропали двірники, зате з’явилося сміття. Струхлявілі дахи і під’їзди, як і раніше, залишилися проблемою самих мешканців. Чи варто переймати подібний досвід? Чим закінчиться експеримент, поставлений над Одесою, остаточно прояснить наближення зими. Ось тоді не буде зайвим ще одне виїзне засідання Комітету ВР, щоб з’ясувати і записати як науку для інших, як не можна проводити реформи.
