1. Мінімальна пенсія 1200 гривень вже 2011 року.
2. Податкові канікули для малого бізнесу на 5 років.
3. Надання педагогам і лікарям статусу державного службовця.
4. Підвищення соціальних стандартів.
5. Скорочення витрат на утримання органів влади.
6. Подолання корупції. (Рівень корупції в Україні Міжнародна правозахисна організація Transparency International оцінює як найвищий серед «нових незалежних країн». Найбільш корумпованими, на думку опитаних в Україні, є суди).
7. Перехід на контрактну армію вже з 2011 року.
8. Зниження цін на російський газ. («Здавши» Росії Чорноморський флот до 2042 року, Україна не отримала жодних преференцій. Навпаки: оплата за газ для населення збільшена з 1 вересня на 50%, з 1 квітня 2011 року буде підвищена ще на 50%.)
9. Відродження і розвиток української культури.
10. Мораторій на ідеологічні питання, які розділяють суспільство.
Втім, львівські опозиціонери не врахували ще одну обіцянку. Віктор Янукович гарантував розвиток парламентаризму та демократії. На ділі ми бачимо, що парламентаризм знівельований. Більшість слухняно голосує за всі рішення, які приймаються на вулиці Банковій.
Першим документом, який підписав Віктор Янукович на посту президента, став Указ «Про боротьбу з бідністю». Але багато хто вже відчув на своєму гаманці, що в галузі соціальної політики, влада не досягла видатних успіхів.
За даними дослідження агентства «Вейс-Україна», проведеного в січні в п’яти східних областях (Донецькій, Луганській, Харківській, Дніпропетровській, Запорізькій), понад 60% опитаних оцінюють себе бідними, а 18% — такими, що фактично перебувають за межею бідності, на рівні виживання.
У кожній третій бідній сім’ї — безробітний або працюючий тимчасово. У багатьох дуже погані житлові умови, лише 4% за останні п’ять років їх поліпшили (проти 70% серед багатих).
А найстрашніше — кожен третій з числа бідних із таким життям фактично змирився і не вірить, що в змозі щось змінити. Лише 4% визнали своє життя в цілому прийнятним (проти 73% у багатих). Дослідження соціопсихологів показують: дві третини бідних постійно переживають відчуття несправедливості того всього, що відбувається довкола, більше половини часто відчуває, що так далі жити не можна, і водночас власну безпорадність через неможливість вплинути на те, що відбувається.
Те, що Україну офіційно опустилася на останнє місце в Європі в рейтингу економічних свобод, теж говорить про багато що. Серед 179 держав світу наша країна виявилася між Узбекистаном і Республікою Чад.
Із багатовекторністю теж усе складається непросто. Як з’ясувалося, зберігати дружні стосунки з усіма великими геополітичними гравцями — завдання не з простих. Неможливо нескінченно довго балансувати між тут і там. Врешті-решт, доводиться ставати на чиюсь сторону.
Якщо говорити про гуманітарну політику, то багато експертів вже охрестили її «Ющенко навпаки». Почнемо з того, що 27 квітня в Страсбурзі Віктор Янукович заявив, що ніякого Геноциду не було, а була загальна трагедія народів колишнього СРСР. Далі була скасована норма про українське дублювання іноземних фільмів. Підручник з «Історії України» пройшов цензуру на користь Росії: УПА прирівняли до загонів Ковпака і Сабурова, зникла з підручника фотографія Романа Шухевича, викинуті згадки про бій під Крутами.
А ось зовсім свіжі приклади. У місті Красний Луч закривають єдину українську школу. Пройшло перше читання законопроекту Олени Бондаренко про ліквідацію квоти на українську музику на радіостанціях. І цей список ще можна довго продовжувати...
Окрема тема — це згортання свобод і політичні репресії. На двадцятому році Незалежності у нас з’явився політичний біженець, йдеться про екс-міністра економіки Богдана Данилишина. Україну виключили з категорії «вільних країн» у рейтингу американської неурядової організації Freedom House.
Прибічники Президента, в принципі, можуть заперечити, що пройшов лише рік і ще рано робити якісь висновки. Але, насправді, рік — це не мало, а ми ще не отримали відповіді на головне питання: куди Віктор Федорович веде Україну?
«ШОКОВА ТЕРАПІЯ ПОТРІБНА»
Володимир КОРОБОВ, директор Центру досліджень південно-українського узграниччя, Херсон:
— Рік президентства Віктора Януковича я б розділив на початковий і подальший періоди. Спочатку було відчуття того, що Президент пам’ятає про тих, хто за нього голосував. Були підписані знамениті «харківські угоди», що поліпшили відносини з Росією. Вважаю це позитивним моментом. Плюсом в роботі Президента можна вважати й припинення відкритого протистояння гілок влади.
Дуже добре, що почалася боротьба з корупцією, що порушили кримінальні справи проти злодіїв. Щоправда, деякі звинувачують нинішню владу у вибірковості: мовляв, вона шукає злодіїв лише серед опозиціонерів. Існує такий афоризм: будь-яка партія бреше про себе й говорить правду про інші партії. Якщо відштовхуватися від цієї думки, то в нас є надія, що, коли до влади прийде нинішня опозиція, то вона старанно займеться своїми опонентами. Тому я вважаю плюсом, що все-таки було прийняте рішення з’ясувати, куди поділися гроші.
Проте ейфорія перших успіхів швидко минула, і сьогодні ми бачимо, що рівень життя населення помітно став гіршим, кадрова політика далека від досконалості. Наприклад, кадрова чехарда в Херсоні триває. Прислали з іншого регіону губернатора. Він покерував нами три місяці, його звільнили з посади.
Тепер про шокову терапію, яку розпочинає Президент. З погляду раціональної прагматичної економіки ми розуміємо, що ця терапія потрібна. Але в даному разі, проводячи шокову терапію, Президент тягає каштани з вогню для своїх політичних супротивників. Тому що користуватися результатами будуть вони, а брудну роботу виконує він. Виходить, що опозиція критикує Президента й від цього виграє.
І останнє. Віктор Янукович недооцінив гуманітарну сферу, інформаційний простір. Символом цього стало скасування посади віце-прем’єра з гуманітарних питань. Це його головна помилка, тому що сьогодні інформаційний простір контролюється його опонентами. Жодних зусиль для того, щоб пояснити населенню свою політику, правляча партія не докладає. А ті слабкі потуги, на які вона сподобилася, неефективні.
Мабуть, головне, чого не вдалося зробити Віктору Януковичу, то це пом’якшити розкол країни. У його виступах рефреном звучить фраза: «Не говорімо про захід і схід». Але якщо не говорити, то це не означає, що проблема зникне.
«ЧЕКАЛИ КАНІКУЛ — ПОТРАПИЛИ ПІД ПРЕС»
Віктор БЕРЬОЗКА, співголова Дніпропетровського громадсько-патріотичного об’єднання «Примножимо славу Придніпров’я!»:
— За рік президентства В. Януковича, на мій погляд, були три позитивні зміни. По-перше, відновлена вертикаль державної влади, вона перебуває в робочому стані. Припинився параліч Верховної Ради, підвищилася дисципліна в органах виконавчої влади, яка різко знизилася за часів «помаранчевих». По-друге, хоча б на словесному рівні нормалізовані відносини з Росією. По-третє, знижено градус націоналістичної риторики всередині України, що розколювало суспільство й налаштовувало людей один проти одного. Якщо говорити про соціально-економічну політику нового керівництва країни, то тут — суцільні провали. Знизився добробут громадян — їх зарплати й пенсії фактично заморожені, а обвальне зростання цін з’їдає прибутки. Варто відвідати магазин, і відразу помічаєш, як все дуже подорожчало. Наприклад, картопля, овочі й фрукти — вдвічі, а такий популярний для українців продукт харчування, як гречка — у кілька разів. Якщо рік тому вона коштувала 4—5 гривень, то зараз 22 гривни за кілограм. Після цього говорити про «поліпшення життя вже сьогодні» якось не виходить, оскільки, про що тут можна міркувати, якщо недоступними стають елементарні продукти харчування.
Малий бізнес, якому майбутній Президент під час виборчої кампанії обіцяв податкові канікули, потрапив під податковий прес і першим відчув це при ухваленні Податкового кодексу. Поліпшення життя В. Янукович пообіцяв і бюджетникам, наприклад, лікарям і вчителям, яких збирався прирівняти до держслужбовців. Проте тепер ідеться лише про підвищення статусу для керівників цієї сфери, які й так непогано жили до того. Підвищити життєві стандарти обіцяли під час виборів інвалідам, але тепер уряд порушив питання про скасування пільг. Судячи з усього, ошукали й військових. Адже перехід на контрактну армію переноситься вже на 2015 рік. Величезний ляпас виборці В. Януковича отримали у вигляді різкого підвищення тарифів на енергоносії. Він обіцяв дати українцям дешевий газ, але тепер ми маємо 50-відсоткове подорожчання, причому далеко не останнє. Збільшилися тарифи практично на всі види комунальних послуг — електрику, опалювання, гарячу й холодну воду, квартирну плату. Додатково до всього нам повернули пеню і обіцяють після прийняття Житлового кодексу забирати квартири за борги.
Але найбільшим сюрпризом стала так звана пенсійна реформа. Замість того, щоб навести лад в економіці — змусити всіх справно платити податки й зарплату «по-білому», а також перекрити лазівки через офшори, нова влада вирішила поповнити Пенсійний фонд за рахунок жебраків. Гадаю, що всі «досягнення» першого року правління В. Януковича позначаться вже на найближчих виборах до українського парламенту.
«РОЗБАЛАНСОВАНА ВЛАДА — ЗАГРОЗА ДЕРЖАВІ»
Юрій ШВЕДА, політолог, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
— У діяльності Януковича є і позитивні, і негативні моменти. До позитивних, на мою думку, слід загалом віднести те, що сформовано єдину вертикаль виконавчої влади, розбалансовану за каденції Ющенка, і подолано протистояння між Кабінетом Міністрів і президентською гілкою влади. Це позитивний момент, бо говорити про ефективне управління державою і про перспективи держави за попереднього президента не доводилося; більше того, я вважаю, що якби такий стан речей тривав би й надалі — коли окремі гілки влади боролися між собою — то була би загроза існуванню України як самостійної держави. Також до позитивів можна віднести намагання влади вирішити ті чи інші проблеми, які не вирішувалися від моменту проголошення Незалежності. Говорю про реформи, започатковані 20 років тому, але так і не доведені до логічного завершення. Інша річ, на що спрямовані ці реформи. З моєї точки зору, вони певною мірою орієнтовані на модернізацію держави — влада принаймні задекларувала низку таких проектів, котрі мали би зробити прорив у промисловості, сільському господарстві, транспорті тощо.
Але в мене таке враження, що все це робиться сталінськими методами — як сталінська індустріалізація, коли реформи робилися за рахунок населення, за рахунок коштів пересічних громадян... Тобто всі ці заходи теперішнього уряду погіршують становище людей (і без того непросте, часто — злиденне) — говорю про зростання тарифів, цін тощо. А особливо це видно за наслідками економічної кризи: інші держави за таких умов намагаються всіляко підтримати своє населення за рахунок тих, що отримують надприбутки, тощо; а в нас навпаки — економічна криза плюс так звані реформи Януковича, тягар яких покладено на плечі вкрай зубожілого, доведеного до відчаю, до краю населення. Тому такий варіант модернізації країни у ХХІ столітті, як показує досвід того ж Єгипту, може дуже швидко призвести до соціального вибуху.
Маю також серйозні зауваження до національної, мовної політики нової влади. З огляду на те, що населення України є достатньо строкатим, центральна влада мала би робити кроки назустріч зближенню субкультур, формуючи єдине політичне ціле, єдину політичну націю. Тим не менше, національну політику й уряду, й Президента навряд чи можна назвати досконалою — це політика, скерована на нищення українського, на подальше роздмухування регіональних суперечностей між Сходом і Заходом. Стосовно зовнішньої політики: йшлося про те, що вона не буде односторонньою, тим не менше, вона саме такою і є, спрямованою не на інтеграцію з розвинутими європейськими країнами — будь-які кроки в нашій зовнішній політиці робляться з оглядом на Росію.
«ОГОЛОСИМО ПОЛІТИЧНУ АМНІСТІЮ»
Айдер ЕМІРОВ, голова Доброчинного фонду імені І. Гаспринського:
— Новій владі треба було б консолідувати суспільство, для чого потрібно було оголосити політичну амністію, і призвати всі політичні сили забути попередні розбіжності й брати участь у конструктивній роботі. Замість цього ми бачимо боротьбу з опозицією, будівництво якоїсь «вертикалі влади». «Вертикаль» є моделлю тоталітарного способу управління країною, що вже скомпрометував себе, він не призведе до успішного розв’язання проблем суспільства. «Вертикаль» — це спроба створити путінсько-лукашенківську систему «керованої демократії», яка лише посилює проблеми суспільства. Фактично ми вже сьогодні маємо, по суті, однопартійну політичну систему, яка зручна владі, але неефективна в управлінні країною. Нинішня стабільність, якою так хвалиться влада, — це стабільність застою. За рік в Україні практично жодна соціально-економічна проблема не розв’язана — енергозабезпечення лише погіршилося через подорожчання енергоносіїв, доходи народу заморожені, умови бізнесу погіршилися. Влада просто посилено експлуатує народ у своїх інтересах.
Таке враження, що влада просто не може розв’язати ці проблеми й не знає, як до них підступитися. Ці проблеми могли б бути розв’язані в умовах демократії, коли до управління були б заохочені всі здорові сили, але «вертикаль» витіснила все життєздатне й професійне з управління країною.
«НАМ ТРЕБА ВІДПОВІДАТИ ЗА СВІЙ ВИБІР»
Віталій КІЧКІРУК, заступник голови секретаріату Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Фундація регіональних ініціатив», член правління Житомирського міського осередку:
— Щодо хорошого, то, починаючи з цього року, у Державному бюджеті закладено більше фінансових ресурсів для виплат при народженні дітей. Усе, крапка. Стосовно поганого. Програма молодіжного житлового кредитування, яка раніше ледь дихала, зруйнована повністю. Ініціативи уряду М.Азарова стосовно звуження прав студентів, дорожчання контрактної освіти. Ми бачили, як восени минулого року більш ніж 23 тисячі студентів вийшли на вулиці різних міст України, щоб висловити протест проти введення в дію постанови №796. Точно таку ж постанову хотіли ввести, коли прем’єр-міністром була Юлія Тимошенко, але тоді уряду вистачило здорового глузду і попереджень студентів, що вони будуть масово протестувати. Зараз хотіли прийняти нову редакцію закону про вищу освіту, в якому закладено велику кількість проблем як для молодих людей, які ще не є студентами, (для них радикально зменшувались шанси на бюджетну форму навчання), так і нинішніх студентів. Це впливатиме й на молодих викладачів — ми підрахували, що по всій країні до 3 тис. чоловік можуть бути викинутими з університетів «на вулицю», бо їм не буде кого вчити, а вишам буде невигідно їх тримати.
Стосовно нової концепції мовної освіти: викладачі, науковці, аспіранти з усієї України — причому житомиряни були ініціаторами — підписали петицію, що вона є жахливим ударом по українцях.
Наш Президент публічно відмовився від курсу на вступ до НАТО, і це є проблемою для молоді. У переважній більшості країн названої організації існує професійна армія. Відповідно, якщо б ми йшли до НАТО, зменшувався б примусовий набір до Збройних Сил України, він наблизився б до нуля. Тоді Україна отримала б мобільну, якісну армію, а не ту величезну махіну, яка є зараз.
Президент говорив про налагодження добросусідських стосунків з Росією, «провернули» харківські угоди, а що маємо зараз? Подорожчання газу для населення. Я, наприклад, днями отримав квитанцію, де за опалення треба платити на 25% більше. Якщо Росія стала нам такою близькою, то чому там закриваються українські бібліотеки, чому розформовуються громадські організації українців? Виникає запитання — чи є ця дружба взаємною?
Втручання представників влади у діяльність громадських організацій. Не хочу виправдовувати або засуджувати голову Федерації футболу України Григорія Суркіса, але, наприклад, нонсенсом було б, якщо б у нас відібрали Євро-2012 року.
Влада зараз сконцентрувалася в одних руках, в одній гілці. Хіба у нас є вільний суд? Немає. Є вільна законодавча влада? Немає. І виконавча влада в руках у Президента. Фактично поділу влади на різні гілки немає.
Більшість населення України стало біднішою, меншість — багатшою. Я вважаю, що це погано. Ми в принципі втратили якісну тележурналістику. 5-й телеканал і ТВі не є найрейтинговішими каналами. Де на Інтері, 1+1, СТБ, ICTV побачити адекватну аналітику, якісну подачу інформації? Вони потроху перетворюються на російське телебачення, яке лякає «страшилками» про всі інші країни і про екстремальні події у себе на території, але фактично не показує реальної картини.
Моя особиста думка — люди ще не навчилися обирати, не розуміють, що від вибору, який вони роблять, залежить те, як управляють їхнім майном, наприклад, у місті, не розуміють, що це їхня власність. А представники органів місцевого самоврядування, місцевої і центральної виконавчої влади не відчувають відповідальності перед громадою за свою діяльність.
«БОРОТЬБА З КОРУПЦІЄЮ — ВИБІРКОВА»
Сергій ПАСІЧНИК, політолог, заступник голови Черкаської обласної організації Комітету виборців України:
— Серед «плюсів» президентства Віктора Януковича можна відзначити те, що наведено лад у адміністративній вертикалі. Крім того, є ціла низка позитивних тенденцій у наведенні порядку в законодавстві, тобто намагаються зараз привести до ладу розбалансовану Конституцію. Інше питання — чи законними шляхами це робиться. Але, принаймні, є розуміння, що та Конституція була дуже розбалансована, і доцільніше було повернутися до моделі, яка була ще за часів Кучми. Також до «плюсів» можна додати те, що є певне намагання покращити стосунки з Російською Федерацією.
Власне, на цьому перелік «плюсів» закінчується, тому що, з іншого боку, є дуже багато «мінусів». Перший із них — це те, що під виглядом боротьби з корупцією фактично йде боротьба з існуючою і більш-менш діючою опозицією. І, на жаль, принцип боротьби з корупцією застосовується дуже вибірково. Інший момент — це те, що фактично згорнуто європейський вектор. І намагання якимось чином показати стратегічну зацікавленість цим вектором, на жаль, носять показовий характер і мало сприймаються у Європі, тому що за цим немає ніяких реальних кроків. Так само є певні проблеми зі свободою слова. Хоча вона й присутня у просторі, але є цілий ряд таких загрозливих тенденцій, які повернулися за часів Президента Януковича, і є певні проблеми, що фіксують як зовнішні, так і внутрішні експерти. І, звичайно, головний «мінус», на який варто звернути увагу за підсумками першого року президентства, — це те, що не вдалося використати той ресурс довіри до Президента Януковича в плані проведення економічних реформ. Тобто ті реформи, які було започатковано, на жаль, не носили системного характеру, а були вибірковими по відношенню до різних сегментів суспільства, і покращення для населення не принесли.
«ГЕОПОЛІТИЧНИЙ ПОВОРОТ»
Мирослав МАРИНОВИЧ, віце-ректор УКУ, правозахисник, член-засновник Української Гельсінської групи, організатор амністерського руху в Україні:
— Мені здається, що рік президентства Януковича для України був катастрофічним, тому що український корабель розвернули в радикально іншому геополітичному напрямку — на 180 градусів, причому зробили це брутально, насильно, задавивши опозицію (хоча вона й сама цьому допомагала своїми помилками). Влада змусила Україну відступити років на десять, навіть на двадцять назад (а якщо говорити про втрачені політичні шанси, то набагато більше). Тому загальна моя оцінка президентства Януковича — негативна. Що стосується позитиву. Це зникнення протистояння між Президентом і прем’єр-міністром. Проте відсутність цього конфлікту не говорить про те, що ситуація у політичній сфері у нас стабілізувалася і що в нас немає прихованих конфліктів. Головний з них — конфлікт між владою, обраною третиною України, і тією лінією, яку Президент Янукович реалізує всупереч волі двох третіх України. Я не хочу викликати вовка з лісу і згадувати про Єгипет, але влада, яка ігнорує більшу частину народу, приречена на те, що цей народ рано чи пізно вибухне проти неї.
У мене є тривога не лише за стан українства в майбутньому, а й за майбутні міжнаціональні стосунки в Україні. Тому що реакція на наступ на українство може бути серйозною з боку самих українців — піднесення радикалізму в Галичині лише це підтверджує. Це також величезна криза у сфері освіти — кризою я називаю намагання почасти повернути освіту на старі рейки, що обертається хабарництвом; це почасти усунення української мови зі сфери освіти, це підсилення адміністрування над вищою освітою під маркою реформування і надання автономії. Я вірю в те, що народ зуміє обстояти свої права в цивілізований спосіб у майбутньому.
«У МІСЦЕВОЇ ЕЛІТИ Є МОЖЛИВІСТЬ ВТІЛЮВАТИ РЕГІОНАЛЬНІ ІНІЦІАТИВИ»
Олександр КЛЮЖЕВ, керівник аналітичних програм Донецької обласної організації ВГО «Комітет виборців України»:
— На Донеччині результати президентських виборів-2010 поставили під сумнів життєздатність регіональної ідеології, заснованої на жорсткому протиставленні місцевого порядку денного загальнонаціональним процесам. Місцеві еліти отримали з боку центральної влади режим повного сприяння для втілення регіональних ініціатив та можливість реалізувати конкретні економічні преференції для своєї території. У той же час, концентрація державної влади в руках політичної команди, яка корінням та духом походить з донецького регіону, позбавила місцеву владу комфортних, з точки зору відповідальності перед виборцем, умов символічного «протистояння з Києвом».
Політичне перезавантаження, яке на початку 2010 року охопило всі регіони України, мало торкнулося Донецької області. Владний ландшафт регіону з приходом В. Януковича в колишній будинок ЦК КПУ майже не змінився, а логіка «чужі тут не ходять» продовжує доводити свою дієздатність. Поза тим, рік, який прожив регіон, яскраво довів, що в регіональній політиці Партії регіонів дуже мало того, що може називатися просуванням принципу політичної та економічної самодостатності місцевих інтересів. Абсолютно прогнозований перехід впливового голови обласної ради А. Близнюка до губернаторської вертикалі Президента (із синхронним послабленням функцій обласної ради), централізоване придушення опозиційних ініціатив на місцевих виборах показало на практиці, що «параду» місцевої демократії не буде. У цьому ракурсі досить показовими були публічні бідкання мера Донецька Олександра Лук’янченка щодо триваючої практики несправедливих вилучень з міського бюджету, чим він, в нинішніх умовах, нагадував сором’язливого волаючого в пустелі.
Минулий рік, який був оголошений Президентом Януковичем періодом комплексних реформ, у місцевій трактовці перетворився на час іміджевих акцій, привабливих за формою, але безсистемних за змістом.
Залежність місцевих еліт від мінливих державних та партійних пріоритетів, яка за час президентства Януковича тільки посилилась, майже унеможливила на регіональному рівні тверезий аналіз проблем розвитку місцевих територій та їхніх пріоритетів. Так звані місцеві реформи, що засновані на гіперболізації «Євро-2012» та дорогих інвестиційних бізнес-форумах, не можуть вважатися адекватною відповіддю Донеччини на той комплекс викликів, які їй притаманні в економічній, соціальній чи екологічній сферах. Треба визнати, що місцева влада поки не скористалася «вікном можливостей», пов’язаним із перебуванням свого партійного лідера на найвищій посаді в державі. А якщо бути вже зовсім відвертим, то й не мала змоги скористатись, оскільки регіональним елітам Донецька партійна дисципліна завжди була більш зрозуміла, ніж туманні принципи місцевого самоврядування та відважна готовність захищати інтереси громад.
Одним із ключових розчарувань «року Януковича» на місцевому рівні також стало те, що регіональні еліти не знайшли в собі сили сформувати якісно нову гуманітарну дискусію. З приходом до влади «біло-блакитних» ідеологія регіональної винятковості, заснована на історичних протиріччях та специфічному розумінні мовної політики, в Донецькій області мала відійти у небуття. Зрозуміло, що ця ідеологія останнє десятиріччя допомагала владі знаходити аргументи для мешканців регіону та дозволяла приховувати провали в своїй діяльності. У нових політичних умовах вже потрібно шукати інші аргументи, які б відповідали реаліям монополізованої владної вертикалі.
На жаль, місцева влада досі цього факту не зрозуміла та продовжує експлуатацію пропагандистських штампів, які протиставляють донеччанина іншим співгромадянам. І тут треба знову підкреслити мудрість простих донеччан, людей, які низькою явкою на місцеві вибори прозоро натякнули владі Донецької області про необхідність «змінити пластинку».
