Як же йдуть справи на 175 тис. км українських доріг, з
яких 130 тис. км вимагають ремонту, а 10 тис. км. доріг державного значення
і половина мостів — реконструкції? Чому середня швидкість руху транспорту
на наших дорогах — 28 кілометрів на годину, в два рази нижча, ніж на західноєвропейських
трасах, а 9 тис. км. українських доріг взагалі не мають твердого покриття
(у таких районах частка транспортних витрат, наприклад, в собівартості
сільгосппродукції досягає 60%)? Пошуки відповідей привели кореспондента
«Дня» в державну корпорацію «Укравтодор», у вiданні якої знаходиться будівництво,
ремонт і підтримка у належному стані вітчизняних доріг.
За збігом обставин одночасно в одному місці знаходилися
заступник голови корпорації Віктор Сизоненко, заступник начальника інвеступравління
Валерій Гамалий і заступник начальника управління автомобільних доріг Михайло
Матвієнко, якi спочатку поставилися до прохання розповісти про ситуацію
в дорожньому господарстві з явним небажанням. «Ми вже стільки зверталися
через пресу, стільки разів проводили засідання і наради з чиновниками різних
рівнів, зверталися до влади, — сказав В. Сизоненко, — і жодного результату.
Що нам дасть чергова стаття?» Проте з «Днем» поділилися наступною інформацією:
головна і єдина проблема будівельників-шляховиків і ремонтників полягає
в хронічній нестачі фінансування.
— Ті кошти, які ми маємо, ми освоюємо на 100%, — говорить
В. Сизоненко. — Не буває так, що гроші є, а робота не просувається. Але
цих грошей майже в п’ять разів менше, ніж потрібно. Ми дали завдання нашим
вченим, вони порахували і повідомили, що для приведення вітчизняних доріг
в належний стан в поточному році потрібно 4,5 млрд. грн. (сюди входить
як ремонт старих доріг, так і побудова найнеобхiднiших нових. — Авт. ).
На даний момент ми маємо близько чверті необхідної суми.
Виявляється, раніше фінансування автодорожнього господарства
здійснювалось не тільки за рахунок центрального і місцевих бюджетів, але
також з коштів, що надходили від податків і відрахувань — 2% прибутку підприємств-автоперевізників,
7% від реалізації ПММ та інших. Нині діючим бюджетом подібне не передбачено,
тобто «Укравтодор» фінансується виключно державою з тих же різнорівневих
бюджетів (наприклад, ремонт і будівництво шляхів місцевого значення — з
місцевих, решта — з державного). Сума у центральному бюджеті передбачена
«раз і назавжди» — точніше, на рік. Передбаченa, на думку шляховиків, в
значно менших розмірах, ніж треба. До речі, в 1998 році, коли старий закон,
що регламентував фінансування їх робіт, було скасовано, а новий ще приймався,
шляховики три місяці просиділи взагалі без підтримки держави.
Проте викликає сумнів те, що проблема полягає тільки у
недостатньому фінансуванні. «Погляд знизу» кореспонденту «Дня» озвучив
бригадир однієї з робочих бригад (який побажав залишитися неназваним),
що займаються реконструкцією дорожнього покриття в Печерському районі Києва.
— Ви бачите, зараз у місті проводиться багато робіт з ремонту
і реконструкції вулиць. Але склад покриття не відповідає необхідним якостям.
Зараз машин на вулицях стало більше, і, відповідно, збільшилось навантаження
на дороги. А наша бітумна суміш не витримує, і в результаті, особливо в
спеку, на напівросплавленому покритті знов з’являються вибоїни, які так
і застигають. Нам дають гроші, ми працюємо. Але я особисто думаю, що років
через три, якщо вже не в наступному році, дорога набуде нинішнього стану.
Більше того, що більше ми ремонтуємо зараз, то більше доведеться переробляти
через кілька років. Тому що та технологія, якою ми зараз користуємося,
іноді гірше за якістю, ніж та, за допомогою якої цю дорогу колись будували.
— Тобто надалі реконструювати доведеться ще більше?
— Якщо не буде нової техніки і нових складових (для покриття.
— Авт.), то, напевно, все доведеться перероблювати кожні два роки.
Фахівці кажуть, що дороги можна було б покривати цементним
покриттям, а виробляти його могли б існуючі в Україні цементно-бетонні
заводи. Однак нововведень ніхто не прагне. Є бажання вирішити всі проблеми
класичним «радянським» екстенсивним методом. Існуючі дорожньо-ремонтні
організації в принципі не можуть працювати з повною віддачею у сучасних
умовах — тим більше, що вони не були економічно вигідні і в радянський
час. А грошей «просто так» тепер ніхто не дає, і держава — у першу чергу.
Деякі експерти вважають, що покращити ситуацію могла б передача шляхової
галузі приватному капіталу, однак такі рішення можуть прийматися тільки
на вищому державному рівні. Поки що ніхто цим займатися не збирається.
Тим часом пригадалося, як в рідне селище років п’ять тому
приїздив один з колишніх керівників держави. Головну вулицю, якою до того
вже два роки не те що на автомобілі — на велосипеді проїхати було проблематично,
відремонтували менше ніж за тиждень. Правда, через місяць вона повернулася
до колишнього стану, в якому і перебуває досі. Ну не вдається обійти діалектичну
єдність двох проблем...
