Академік Дмитро Гродзинський знає про Чорнобиль якщо не все, то майже все. Він почав вивчати проблему рівно 18 років тому. Дмитро Михайлович одним із перших заявив, що наслідки катастрофи відчує на собі не одне покоління. Саме він прогнозував, що через десятиріччя на українців очікує «спалах» онкологічних захворювань, а суспільство зіткнеться з синдромом приреченості.
Сьогоднішня розмова з академіком НАН України, доктором біологічних наук, завідуючим відділу Інституту клітинної біології й генетичної інженерії, головою Національної комісії з радіаційної безпеки Дмитром ГРОДЗИНСЬКИМ про сучасний етап постчорнобильської історії.
— Дмитре Михайловичу, чи не здається вам, що з плином часу гострота проблеми — свідомо чи несвідомо — применшується?
— Дійсно, про Чорнобиль сьогодні згадують все менше і менше. Справа в тому, що таке забуття цілком легко пояснюється. По-перше, людині притаманне прагнення швидше забувати про всі нещастя. Якщо згорить хата, то вона побудує собі нове житло і через деякий час вже не згадає про пожежу. По- друге, у такого забуття є також економічне підґрунтя. Ліквідація наслідків аварії вимагає значних капіталовкладень. А де взяти ці кошти? Тож поступово припиняється фінансування досліджень, що мають на меті створення заходів для протидії негативним впливам катастрофи. У той же час ситуація залишається досі невтішною. Адже вісімнадцять років тому величезна територія України була забруднена радіоактивними речовинами. Їхня активність трохи знизилась, але разом з тим цезій і стронцій потрапили в грунт, де розташована коренева система рослин. Тож сьогодні радіонукліди навіть більш активно, ніж в перші роки після катастрофи, надходять у рослини, а потім потрапляють і до сільськогосподарських тварин. Люди, вживаючи забруднені харчі, отримують додаткову дозу опромінення. Минулого року, наприклад, радіоактивність продуктів була найвищою. От якраз загроза популяційного отруєння і є основною причиною побоювання про подальшу долю українців. Сьогодні ми спостерігаємо значне погіршення стану здоров’я людей, викликане широким спектром захворювань. Тим часом дослідження показали, що хвороби, викликані радіоактивними речовинами (головним чином це злоякісні пухлини), проявляються тривалий час. В Україні все почалося з раку щитовидної залози, а далі очікується поява інших локалізацій злоякісних пухлин. Тож нині необхідно широко впроваджувати контрзаходи та «повертати до життя» забруднені землі. І, хоча неможливо повністю вилучити радіонукліди з ґрунту, варто все-таки опрацьовувати нові технології, які б зменшили негативний вплив радіації на людський організм.
— Як би ви охарактеризували процеси, що відбуваються сьогодні в «зоні відчуження»?
— На цій території знаходиться більш ніж 800 звалищ радіоактивних відходів. Чого тільки там не заховано: і метал, що іржавіє, і рудий ліс, який спиляли та засипали піском, і просто радіоактивні, небезпечні відходи. Все це вимагає серйозної переробки. Ні в якому разі не можна розглядати «зону відчуження» як своєрідний смітник. Планується найближчим часом провести інвентаризацію всіх відходів, а це означає, що й досі ніхто не знає, скільки там цього радіоактивного «скарбу» заховано. Людям, які проживають на цій території, необхідно створювати нормальні умови для існування, тобто розвивати економічну і соціальну інфраструктуру. Основне завдання сьогодні полягає в поступовому відродженні «зони відчуження». Забути і кинути напризволяще — легко, а от щоб довести до ладу — потрібні і кошти, і певні зусилля.
— Невтішним фактом для нас стало скорочення міжнародних Чорнобильських програм. На ваш погляд, чи здатна Україна сама впоратися з наслідками катастрофи?
— Світ, дійсно, прагне скоріше забути про Чорнобиль. І причиною цього є не лише нові пріоритети. Справа в тому, що наша катастрофа завдала потужного удару по престижу атомної енергетики. Стало зрозумілим: собівартість енергії, яка отримується за допомогою ядерних реакторів, повинна включати в себе і ті значні витрати, що можуть бути пов’язані з катастрофами та аваріями. Як відомо, більшість розвинених держав воліє вирішувати свої енергетичні проблеми саме за допомогою атомних станцій. Тож вони насамперед зацікавлені в тому, щоб скоріше забути про Чорнобиль та його наслідки. Україна фактично залишилася наодинці зі своєю трагедією і змушена самотужки вирішувати енергетичні проблеми. Нещодавно було вирішено добудовувати два енергоблоки на Рівненській і Хмельницькій атомних станціях власним коштом, хоча раніше Захід обіцяв допомогти. Наш уряд уже підтвердив, що необхідні роботи буде профінансовано. Позитивним можна назвати і той факт, що в Україні почали готувати відповідних фахівців в галузі атомної енергетики. Зокрема, було створено відділення ядерної фізики і енергетики, опікуватись яким буде Національна академія наук України.
— Якщо ми взялися за створення нових ядерних потужностей, то це означає, що альтернативи атомній енергетиці в умовах України поки що немає?
— Справа в тому, що природний запас вугілля та нафти цілком вичерпний. З кожним роком добування цих ресурсів ставатиме складнішим і дорожчим. Якщо говорити про альтернативні джерела, то їх багато. У різних країнах нині намагаються використовувати і воду, і вітер. Проте більш ефективним є інший спосіб: створення водневої енергетики на основі фотосинтетичних організмів. Лише уявіть собі: людство зможе виробляти екологічно чисту енергію. Під впливом сонячних променів відбувається процес фотосинтезу, вода розпадається на кисень і водень, спалювання яких знову призводить до утворення води. Це ж просто ідеальний кругообіг: кисень — водень — вода. І ніяких відходів. Спалюємо водень, а отримуємо енергію. Проте це віддалена перспектива, як то кажуть, плани на майбутнє. Більш реальною альтернативою нині може стати використання біомаси для створення біогазу. Цей метод є дуже простим і доступним: вирощуються спеціальні олійні рослини, з яких і виробляють новітній енергоносій, так званий біогаз. Сучасні досягнення генної інженерії цілком дають змогу модифікувати таку рослину для вирішення енергетичної проблеми. Було підраховано: щоб забезпечити потреби в енергії для всієї України, необхідно 3-6 млн. гектарів орної землі. У нас є 33 млн. га, 23 мільйони з яких можуть забезпечити внутрішній та зовнішній ринки продуктами рослинництва і тваринництва, а отже залишається ще 10 млн. гектарів невикористаних земель. Сільським господарством можна займатися на найбільш родючих ґрунтах, а решту території було б доцільно використовувати для вирішення енергетичної проблеми. Тож, як бачите, існує чимало варіантів, і деякі країни вже починають використовувати новітні альтернативні джерела. Гадаю, нам також вже час про це подумати.
— Сьогодні, коли говорять про Чорнобиль, насамперед роблять акцент на начебто ненадійності об’єкта «Укриття». Який нині стан саркофага?
— Чесно кажучи, назвати саркофаг непорушним дуже важко. Справа в тому, що його будівництво було досить складною справою, адже величезні потоки випромінювання просто не давали змоги споруджувати надійну конструкцію. Зварювальні роботи вимагали людських рук, а отже і нових жертв. Планувалося, що новозбудований саркофаг прослужить не одне десятиліття, проте вже сьогодні ми, дійсно, говоримо про ненадійність «Укриття». Попри те, що вчені оцінюють стан об’єкта як субкритичний і не очікують поновлення ядерної реакції, Чорнобиль все-таки потребує більшого захисту. Такий захист може забезпечити новий саркофаг. Саме зараз відбувається опрацювання цього проекту. «Конфаймент» — це міцна аркоподібна споруда з стінами завтовшки 6—9 метрів. Будівництво нового укриття потребує чимало коштів. От тут існують певні сподівання, що країни «великої сімки» допоможуть Україні. Зараз проект проходить стадію всебічного обговорення. Спеціалісти прагнуть врахувати всі аспекти. Зокрема, дехто пропонує збільшити сейсмостійкість майбутньої споруди. Справа в тому, що за останні роки в земній корі відбулися певні архітектонічні зміни. І якщо раніше вважалося, що на території Чорнобиля землетрус за шкалою Ріхтера не перевищить 4 балів, то вже сьогодні допускають можливість шестибальних показників. Отож необхідно робити нові розрахунки.
— Спорудження нового «панцира» над четвертим блоком так чи інакше буде частковим вирішенням проблеми. Адже всередині реактора лишаються радіоактивні відходи. Як бути з ними?
— Все дуже просто: необхідно створювати спеціальні сховища для радіоактивних відходів. Не можна залишати всі ці небезпечні «скарби» нашим майбутнім нащадкам. Зараз цим питанням займаються геологи. Саме вони мають відшукати в землі такий моноліт, куди можна було б помістити ці відходи. Проблемою поховання радіонуклідів переймаються чимало іноземних країн. Зокрема, у Франції та Швеції такі підземні сховища були побудовані, проте через деякий час виявилося, що вони мають чимало недоліків. В Україні це питання лише почали розглядати.
— Свого часу, як відомо, планувалося перетворити Чорнобиль на своєрідний науково — дослідний полігон. Що вже зроблено у цьому напрямку?
— Коли трапилась катастрофа, було вирішено, що всі кошти на дослідження, пов’язані з ліквідацією наслідків катастрофи, надходитимуть у так званий Чорнобильський фонд. Сьогодні ця організація зубожіла, грошей не вистачає навіть на компенсації постраждалим. А що вже говорити про наукові дослідження! Спочатку планувалося перетворити Чорнобильську зону на своєрідний заповідник, який міг би стати потужним дослідницьким центром, проте все це залишилось нереалізованим і забутим.
— Сьогодні все більше людей хочуть на власні очі побачити чорнобильську зону. Почасти такий інтерес виявляють іноземці і готові за це платити немалі гроші. Як Ви особисто ставитеся до таких поїздок?
— Потрапити до Чорнобиля абсолютно реально. Адміністрація зони відчуження дає згоду на такі екскурсії. Така поїздка є досить безпечним видом екологічного туризму. Тож якщо в когось, дійсно, виникне бажання, можна відвідати і Чорнобиль.
