Парламент розблоковано, антинатовські кульки розібрали на сувеніри. Українські політики почали розробляти нову наболілу тему — варіанти конституції та спосіб її прийняття. Проблема євроатлантичної інтеграції на перший погляд відійшла в тінь і на якийсь період утратила актуальність. Здається, що це не зовсім так. Антинатовська риторика ґрунтується на двох найважливіших складових. По-перше, на експлуатації з пропагандистською метою стереотипів, що дісталася здебільшого від радянського минулого, і, по-друге, на міфах, створених уже в роки незалежності. До останніх належить легенда про наслідки розриву військово-технічної співпраці з Росією в разі вступу до Альянсу. До цього долучаються лякалки на кшталт тотального розвалу вітчизняного ВПК, перетворення на сателіта підступного Заходу та погрозливі попередження, що зовсім не стосуються справи, про введення візового режиму на поїздки до Росії тощо. Здебільшого подібні сентенції імпортного походження. Спочатку їх із металом у голосі видають російські посадові особи, парламентарі й політичні аналітики, а потім без розбору та критичного аналізу повторюють наші політики. Для одних боротьба з НАТО стала засобом політичного виживання, для інших — інструментом у політичній торгівлі. Об’єднує ж їх свідома чи несвідома непоінформованість стосовно реального стану речей. Ось чому вони досить часто шиються в дурні, зокрема, на телевізійних екранах.
З УКРАЇНОЮ НЕ МОЖНА?
До 1992 р. український військово-промисловий комплекс був складовою частиною радянського. У спадок ми дістали загальні стандарти, методики, технологічну сумісність, усталені колективи, коопераційні зв’язки. Поза сумнівом, за грамотного використання такого потенціалу могли виграти як Росія, так і Україна. Проте дійсність виявилася зовсім іншою. Авторові довелося зіткнутися вже у вересні 1991 р. з усним розпорядженням з Міністерства шляхів сполучення, що забороняло передачу документації українським проектним інститутам, які вели відповідні роботи. Природним продовженням цієї лінії була доповідь Борису Єльцину в 1992 р., в якій було запропоновано спрямувати зусилля на припинення роботи «Південмашу» й КБ «Південне». Відома і резолюція російського президента: «Згодний». Подумав і вирішив, що саме це треба зробити для України.
Москвою було взято курс на максимальне обмеження військово-технічної співпраці з Україною. Сьогодні воно триває лише в тих галузях, у яких обійтися без наших підприємств наразі неможливо, незважаючи на палке бажання. Це стосується насамперед ракет СС-18. Нещодавно було укладено угоду про продовження участі фахівців «Південмаша» у їхньому технічному обслуговуванні. Навіть за таких умов підготовка угоди зайняла два роки. Як сказав керівник дніпропетровської філії Національного інституту стратегічних досліджень професор Анатолій Шевцов, будь-яке питання ВТС вирішується дуже складно, через російський уряд і президента. І тільки неможливість обійтися без наших заводів або фахівців змушує російських партнерів без жодного їхнього бажання такі роботи проводити, продукцію наших оборонних підприємств купувати.
Ракетами Р-27 «повітря — повітря» Київського заводу ім. Артема оснащуються російські бойові літаки. Вже давно намагаються їх замінити, поки що не виходить, але від цього бажання не меншає, і грошей на це витрачається все більше. Авіаційним двигунам виробництва Запорізького ВАТ «Мотор Січ» давно намагаються знайти заміну, налагодити власне виробництво, не виходить. Саме тому їх купують, а зовсім не тому, що президент цього відкритого акціонерного товариства В’ячеслав Богуслаєв як скеля стоїть за тісну ВТС двох країн. Із трибуни недавнього з’їзду в Сєверодонецьку та в інтерв’ю пресі відповідного спрямування він лякав усіх важкими наслідками вступу України до НАТО. Тут знайшлося місце всьому. Від ліквідації бази Чорноморського флоту в Севастополі до різкого скорочення міграційних потоків і поїздок громадян між Україною та Росією внаслідок введення візового режиму, втрати прибутків громадян, котрі виїжджають на роботу до Росії, зниження прибутків курортно-рекреаційного комплексу Криму й Азовського узбережжя внаслідок скорочення туристів з СНД. Ці втрати він оцінює в розмірі від 2 до 5 млрд. доларів на рік. Не обійшлося без погроз переходу на європейські ціни за імпортований природний газ. Що стосується власне ВТС, то її, як і решту апологетів ВТС із Росією, лякає припинення експорту військової техніки та військово-технічної співпраці з Іраном і, частково, з Китаєм і арабськими країнами. І загальні втрати українського ВПК від цього оцінюються від 3 до 7 млрд. доларів на рік. Якщо все це приймати за щире золото, то лишається тільки пити валер’янку.
Про перебування Чорноморського флоту в Україні говорити особливо нічого. Потрібно виконувати підписану угоду й чекати 2017 р. Ціна на газ зростає поза будь-яким зв’язком зі вступом України до НАТО, підвищується вона і для вірних союзників Москви Білорусі та Вірменії. Росія в односторонньому порядку, виключно у власних інтересах, підвищує ціну на газ, варто подумати в такому випадку і про перегляд умов оплати перебування Чорноморського флоту. Європейським цінам за газ можна і треба протиставити європейські ціни за оренду. І ще невідомо, хто виграє, а хто втратить. Про міграційні потоки. Навряд чи Росія серйозно їх обмежуватиме відносно наших громадян у вигляді переходу на візовий режим. Якщо це станеться, то дуже багато газових і нафтових свердловин у Тюмені доведеться законсервувати, оскільки там здебільшого працюють саме наші громадяни. А газовий баланс із власного видобутку в Росії вже давно не сходиться, і дефіцит лише зростатиме. Чому росіяни не їздитимуть до Криму внаслідок можливого вступу України до НАТО, а до країн-членів Альянсу Туреччини, Греції, Іспанії, Болгарії, Чехії, Словаччини тощо вони їздять усе більше, незважаючи на візи? І так щодо кожної лякалки. Складається враження, що від частого повторення їхні автори самі починають у них вірити.
Дуже непокоїть борців за тісне ВТС із Росією доля «Морського старту». Цей проект Дніпропетровський «Південмаш» і КБ «Південне» здійснюють спільно з Росією, США та Норвегією. При цьому остання вже давно член НАТО. Значить з Україною, якщо вона вступить до Альянсу «Морський старт» не можна, а з Норвегією та США вже зараз можна. Де тут логіка?
Прямі втрати українського ВПК противники вступу до Альянсу оцінюють від 3 до 7 млрд. доларів на рік. Заразом і повним його руйнуванням, при цьому посилаються на приклад сусідніх країн, що вступили до Альянсу. Спроби з’ясувати, звідки в них такі дані, безуспішні. З іншого боку, щось не чути, щоб розвалилися чеський або польський ВПК, адже вони проводять вельми широку номенклатуру озброєнь. При цьому нас лякають тим, що витрати з переозброєння української армії нам доведеться нести самим. Можна подумати, що якщо ми до НАТО не вступимо, то нашу армію хтось утримуватиме й переозброюватиме сучасною зброєю.
Найпоказовiшим прикладом безперспективності ВТС із Росією є доля літака Ан-70. Наші партнери зробили все, щоб занапастити цей проект. Самі не вигадали нічого кращого, але й нам серйозно, не без нашої безладності та плутанини, зашкодили. І без будь-якого НАТО.
ІЗ ЧЛЕНАМИ НАТО МОЖНА
Під розмови про згортання ВТС з Україною в разі вступу в Альянс співробітництво Росії з державами членами блоку безперервно розширюється. І не в останню чергу саме у галузі виготовлення озброєнь, авіації і космонавтики. Ще будучи міністром оборони Росії Сергій Іванов говорив про неможливість співробітництва з Україною через її можливий вступ в Альянс у зв’язку з витоком виробничих і військових таємниць. По-перше, від шпигунства ніхто не застрахований. І без України російські таємниці досить часто потрапляють на Захід і в Китай. Це проблема контррозвідки, просто ретельніше треба працювати. По-друге, щось завіса секретності й загроза витоку ніяк не зупиняє продаж фірмі «Сіменс» провідного оборонного підприємства Санкт-Петербурга «Силові машини». Гордість російської військової авіації літаки МіГ і Су оснащуються французькою та ізраїльською авіонікою. Було б наївним припустити, що виробники й постачальники цієї найскладнішої техніки не інформовані в досить великому об’ємі про параметри й технічні характеристики цих літаків. І шпигунів посилати не треба, росіяни самі все розповіли.
Або візьмемо іншу складну військову техніку — танки. «Рособоронекспорт» уклав контракт із французькою фірмою Thales на постачання оптоелектронних камер Catherine FC для танків Т-90, що дозволяють забезпечити ефективне розпізнавання цілей у різних умовах освітлення, вдень і вночі. Ці модулі надалі інтегруватимуться в складні інформаційні системи поля бою. Йдеться не тільки про прилад для екіпажу танку, а про елемент багаторівневої інтегрованої системи, елементи якої постачає потенційний противник. Підноситься це як досягнення. Українському літаку Ан 148, що, до речі, виготовляється ів Росії, намагаються протиставити істотно гірший за параметрами і дорожчий лайнер Sukhoi SuperJet-100, при цьому двигуни виробництва «Мотор Січ» хочуть замінити на дорожчі фірми Rolls-Royce. Такі ж спроби робляться і щодо літака-амфібії Бе-200.
Як тільки йдеться про можливе розширення НАТО за рахунок України та Грузії, в Москві починається формена істерика. А ось недавно в Софії президент Володимир Путін заявив, що Росія «з розумінням ставиться до вибору Болгарією системи своєї безпеки». Навіть подумати страшно, якщо в Севастополі буде база НАТО, хоча що це таке — залишається загадкою сфінкса, а ось розміщення американських баз у Болгарії та Румунії знаходить розуміння в Москві. І під час його візиту в братську православну Болгарію про націлення ракет на ці бази не йшлося. Гіпотетична і яка суперечить українській Конституції іноземна база в Севастополі страшна для безпеки Росії, а ось велика американська база «Михайло Когелнічану» неподалік від чорноморського порту Констанца в 260 км від Бухареста, ні.
А який пропагандистський шум був піднятий у російській пресі зовсім нещодавно навколо виконання одного замовлення Словаччини. На авіабазі Слячь, неподалік від словацького міста Зволен, 29 лютого 2008 року відбулася урочиста передача ВПС Словаччини 12 модернізованих винищувачів МіГ-29СД, словацьке позначення МіГ 29АС. Уперше фірми США, Німеччини, Чехії й Росії на території держави-члена НАТО спільно модернізували бойові літаки російського виробництва, встановивши на них сучасне обладнання. На винищувачі поставили приймачі й прийомопередавачі систем космічної, тактичної і ближньої навігації, а також радіозв’язок виробництва Rockwell Collins. Плюс комбінований запитальник-відповідач системи державного впізнання для МіГ-29 і відповідач для МіГ-29УБ, виготовлені ВАЕ systems. Серед інших іменитих фірм, що брали участь у модернізації МіГ-29, — HR Smith Group, Goodrich Aerospace Lightning Systems. Модернізація проводилася в місті Тренчин на авіазаводі LOT (Letecke Opravovne Trencin) за участю російських фахівців. Як писала московська газета «Время новостей», аналогічні доробки корпорація «МіГ» уже проводить у ВПС Болгарії і Польщі, плануються вони в Румунії та Угорщині.
Якщо НАТО — ворожий Росії блок, а Словаччина та інші згадані країни — члени цього самого блоку, то фактично модернізація винищувачів на сучасній основі є озброєнням потенційного противника. І тепер порівняємо це зі ставленням до України. Тут уже не подвійні стандарти, а щось більше.
Проблеми ВТС із Росією ніяким чином не пов’язані з можливим вступом України в НАТО. Вони є похідними від загального курсу російської політики в українському напрямі. До того ж наш ВПК часто є конкурентом на ринку озброєнь, що яскраво продемонстрував контракт на постачання наших танків Пакистану. Саме в цьому головна причина згортання ВТС з Росією. Це довгострокова політика Москви й нам потрібно поводити себе відповідно.
Ще однієї і набагато важливішою проблемою є стратегічна необхідність тісного співробітництва. Звернімо увагу, що складні електронні системи для літаків і танків Росія купує на Заході. Це означає, що її ВПК, принаймні нині і найближчому майбутньому, їх виготовляти не в змозі. Навіщо ж нам орієнтуватися на відстаючий і вже відсталий ВПК. Незважаючи на великі фінансові вливання, його становище ніяк не поліпшується. Недавній міжнародний скандал щодо постачання Алжиру бракованих винищувачів МіГ і триваючий скандал навколо неякісних підводних човнів, що поставлені в Індію, проблеми з добудовуванням на її замовлення авіаносця «Адмірал Горшков», індійська назва «Vikramaditya», свідчить, що російський ВПК не в змозі в необхідній кількості постачати якісне сучасне озброєння. А нам пропонують на нього рівнятися.
І, нарешті, про можливі мільярдні втрати нашого ВПК, чим нас люблять лякати. Переозброєння української армії коштуватиме набагато більше. І вирішення цього завдання забезпечить наші оборонні підприємства замовленнями на роки вперед. А якщо ми озброїмо нашу власну армію, то зможемо постачати нову зброю і на експорт. Практично у всьому ми можемо обійтися без сторонніх. Тоді і ставлення наших можливих партнерів до ВТС буде іншим. Адже ми дуже багато вміємо самі.
