І ще: підтягнутий, спортивного вигляду Буряк, як і раніше,
в ідеальній формі, в чому могли не так давно пересвідчитися тисячі глядачів,
які зібралися на матчі зірок київського «Динамо» та «Спартака». В нього
й до цього дня є чому повчитися навіть кандидатам у збірну. Авторитет Буряка
незаперечний для таких нинішніх українських суперзірок як Шевченко та Ребров,
Лужний та Шовковський...
«МИ БУЛИ ЗА КРОК ВIД МЕТИ»
— Чому ж усе-таки збірна України не потрапила на Euro-2000?
— запитання Леоніду Буряку.
— Мали всі шанси бути першими в групі. Ніхто не заперечує
нашого тривалого лідерства — заслуженого й беззастережного. Самі винні,
що довели вирішення завдання до останнього матчу, а не зробили все в домашній
грі з Ісландією та виїзній у Вірменії. Мабуть, треба було інакше налаштовувати
футболістів, які вже повірили в близькість успіху. В Москві ми врятувалися,
але ж можна було до останньої зустрічі з Росією прийти вже з путівкою в
фінал. Заслуга нинішнього складу в тому, що рейтинг збірної України помітно
виріс. На жаль, не програвши жодного матчу в групі — навіть чемпіонам світу,
— ми несподівано для всіх пропустили вперед Словенію, яка поступалася нам
за класом. Злощасна помилка Шовковського в Любляні й несподіваний снігопад
у Києві, що ліквідував нашу перевагу, багато в чому перекреслили наші зусилля.
Але не перекреслено величезну роботу всього колективу збірної. Новопризначеним
тренерам не доведеться починати з нуля.
— А з чого почнете ви, якщо вас затвердять головним
тренером збірної?
— Особисто я бачу резерви для посилення гри збірної. В
українських клубах — і передусім у київському «Динамо» — є футболісти,
здатні підтримувати високий темп протягом усього матчу. Слідом за провідними
командами Європи та світу треба прагнути підвищувати інтенсивність командних
дій. І в цьому треба знаходити однодумців не лише серед наставників киян.
Рости повинні тренери всіх клубів, у яких грають кандидати в збірну. Треба
пам'ятати: ми потрапили в групу з серйозними суперниками. Й до кожної гри
слід ставитися сумлінно, переконуючи в цьому кожного футболіста. Україна
не має права на помилку. Залишаючись оптимістом, вважаю, що нашій збірній
під силу підкорити вершину. Ми повинні бути учасниками фінальної частини
чемпіонату світу.
«ВИСОКОКЛАСНИЙ ФУТБОЛIСТ ПРИЙМАЄ РIШЕННЯ ЩЕ ДО ОБРОБКИ
М'ЯЧА»
— Якщо виходити з вашого досвіду, чи прогресує національна
команда?
— Відповідь може бути лише позитивною. Ми зробили великий
крок уперед. Я завжди вважав, що національна збірна будь-якої країни багато
в чому відображає соціально-політичні, економічні, психологічні аспекти
життя свого краю. Якщо порівнювати те, що відбувається в нашій країні,
то футбол на загальному тлі вирвався далеко вперед. При розваленій інфраструктурі
дитячо- юнацького футболу в Україні, економічних проблемах клубів вищої
ліги, нам вдалося створити боєздатний ансамбль. До футбольної України ставляться
з повагою в Європі. Й підтвердження цього — запрошення з Лондона зіграти
товариський матч зі збірною Англії на «Уемблі» 31 травня.
— А повернення в український футбол Валерія Лобановського.
Як позначилося воно?
— Лобановський — це не просто видатна особистість, це —
явище. Я провів під керівництвом Валерія Васильовича в київському «Динамо»
чотирнадцять років. І коли почав тренувати — проповідував прищеплені ним
принципи ведення гри. Ефективність системи Лобановського я відчув під час
роботи в Тернополі та Одесі. Але особливо це проявлялося в збірній команді
країни. Біда полягала лише в тому, що, запрошуючи футболістів з інших клубів,
ми переконувалися в архаїчній роботі їхніх наставників. Тільки в останньому
циклі ми протестувати близько шістдесяти футболістів. І в результаті прийшли
до висновку: спиратися можемо тільки на футболістів київського «Динамо».
А нинішня осінь у «біло-блакитних» видалася неспокійною: насичений календар
у Лізі чемпіонів, внутрішній першості забирав дуже багато сил. У мене не
повертається язик звинуватити будь-кого з хлопців у небажанні зіграти на
межі своїх власних можливостей.
— В яких компонентах, на вашу думку, необхідне посилення
гри збірної?
— Передусім у інтенсивності. Провідні європейські команди
нагнітають ігрову атмосферу на полі протягом 90 хвилин. Щоправда, цьому
сприяє такий важливий чинник, як горезвісна «довга лавка». Тактичну установку
на гру виконують не одинадцять, а чотирнадцять футболістів. Щодо технічної
майстерності, то в зрілому віці її підтягнути практично неможливо. Висококласний
футболіст від ординарного відрізняється тим, що рішення в кожному конкретному
епізоді він приймає ще до обробки м'яча. Так і хочеться сказати: «Не думай
о секундах свысока...»
«НЕ МОЖНА ВIДМОВЛЯТИСЯ ВIД МРIЇ...»
— Які шанси в збірної України пробитися на чемпіонат
світу?
— Наша відбіркова група укомплектована сильними й рівними
командами. Мабуть, вона найбільш непередбачувана. Хто сьогодні може стверджувати,
що норвежці слабші, ніж німці або англійці? Збірна Польщі спроможна дати
відсіч будь-якій команді на континенті. Валлійці мають у своїх лавах із
півтора десятка хлопців, які пройшли адаптацію в англійській прем'єр-лізі.
Про білоруську збірну можна судити за її представниками в київському «Динамо».
Валентин Бялькевич і Олександр Хацкевич — гравці високого рівня. Наскільки
важко обіграти збірну Вірменії на її полі ми вже пересвідчилися. Ситуацію
в нашій групі я порівняв би із забігом досвідчених легкоатлетів. Кожний
розраховує на успіх. Кожний розуміє ціну помилки.
— В нещодавньому опитуванні європейських журналістів
Андрія Шевченка було названо третім на континенті після бразильця Рівалдо
та англійця Бекхема. Цікаво, що наші «знавці» визначили йому в анкеті четверту
позицію. А ось словенці свого Заховича назвали кращим у Європі.
— Я б міг відповісти вам фразою зі Священного писання:
«В своїй вітчизні — пророка немає». Питання, звичайно ж, не в тому, хто
став лауреатом європейського опитування, а в патріотизмі. Шевченко чудово
провів увесь минулий сезон у складі київського «Динамо», «Мілана» та збірної
України. Й коли б я був журналістом, то безсумнівно визначив йому місце
вище четвертого. Він був безперечним лідером у національній команді. Якби
в нашому розпорядженні були б хоч один-два гравці з такою психологією переможця,
як у Андрія, то, напевно, в нашій скарбничці додалося б очок.
— Чого ви чекаєте від 2000 року?
— Багато чого. Незалежно від того, хто очолить національну
команду України я бажаю, щоб чергова спроба пробитися на фінальний турнір
чемпіонату світу привела до успіху. Два останніх сходження нашої збірної
завершувалися на позначці «плей- офф». Це нагадує сходження альпіністів,
які готували базовий табір перед поки ще не підкореною вершиною. В мене
немає й краплі сумнівів у тому, що недалеко той день, коли український
футбол зійде на неї. Не можна відмовлятися від мрії.
