Перший президент незалежної України, народний депутат України Леонід Кравчук у день виборів перебував у Центрвиборчкомі в постійному супроводі журналістів. Кореспондент «Дня» поцікавився баченням Леоніда Макаровича поствиборчого майбутнього України.
— Як ви вважаєте, ці вибори продемонстрували, що українці нарешті навчились жити у громадянському суспільстві? Чи — принаймні якісно — змінилась політична свідомість наших громадян?
— Значна частина українців відчула ті справжні можливості, які дають їм вибори та участь у політичному процесі. Особливо це стосується молоді та студентства. Якщо говорити про повсякденне життя, то люди відчули, що є можливість самостійно вирішувати власні проблеми, а не сподіватися, як за радянських часів, на державу. Якщо ми говоримо про зміни у політичній свідомості, то тут варто підкреслити: беручи участь у виборах, громадяни відчули, що можна, при бажанні, обрати ту людину, яку вони хочуть обрати. Але якщо говорити в цілому про демократичну суть суспільства, то її міцних коренів, на жаль, ще в Україні немає.
— На вашу думку, Україна приречена на демократію?
— Бачите, ми всього хочемо досягти дуже швидко, і це добре, що в українців є прагнення якнайскоріше побудувати демократичну державу. Але усім нам потрібно зрозуміти, що за 13 років після такого страшного тоталітарного режиму радянської влади, для того, щоб ми стали демократичною країною, і щоб демократія стала принципом суспільних відносин, і щоб вона стала сутністю душі кожного українця, потрібен час.
— Чи не здається вам, особливо на тлі нинішнього виборчого протистояння, що українці, в тому числі і політична еліта держави, не навчились досягати компромісу?
— Українці якраз здатні домовлятись. Якщо їх штучно ділять на Схід та Захід, на бідних і багатих, то тоді й справді домовитися дуже багатим і дуже бідним важкувато. Як і тоді, коли людина розуміє патріотизм саме так, як у Львові, і навпаки — як у Севастополі чи у Донецьку. Усе це відбувається тому, що у нас немає єдиного підходу, єдиного бачення, єдиної філософії, погляду на українську ідею, на стратегічний розвиток української держави. Але коли зміниться ситуація в соціальній сфері і в духовній сфері на краще, тоді ми усі будемо здатні домовитись.
— Тобто ви вважаєте, що, незалежно від результатів виборів, сторони протистояння і ті суспільні прошарки, які їх підтримують, все ж таки знайдуть спільну мову?
— Домовимось. Іншого виходу у нас просто немає. Підігрівання пристрастей і курс на конфронтацію призведуть до дестабілізації ситуації в державі, її фактичної деградації. Я хочу сказати, що це зараз мало хто усвідомлює, на жаль.
— Якщо попередні підсумки виборів все ж таки будуть переглянуті, що ви будете робити далі?
— Я буду працювати, я виконуватиму свої депутатські повноваження. Повірте, я не буду заважати новій виконавчій владі працювати. Що ж стосується нашої партії, то вона піде в опозицію, в конструктивну нормальну опозицію, яка повинна бути в кожній цивілізованій країні.
— Не так вже й багато часу лишилося до парламентських виборів. Оптимістичні політики вже сьогодні припускають, що Україна наближається до двопартійної системи: одна партія буде формувати владу, інша перебуватиме в конструктивній опозиції. Як ви ставитеся до таких прогнозів?
— Звісно, та велика кількість партій, яка сьогодні існує в державі, з часом пройде крізь виборче сито, і в Україні сформуються дуже потужні партійні структури. Але сьогодні ми не готові говорити про те, що в Україні буде двопартійна система. Інша справа — якою буде політична система після реалізації політичної реформи, зокрема, переходу до суто пропорційної виборчої системи.
