Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Леонід КУЧМА: «Україні потрібні вибори, а не революція»

20 липня, 2004 - 00:00


Нещодавно Президент України Леонід Кучма дав велике інтерв’ю телеканалу «1+1», пов’язане із десятою річницею обрання на найвищий державний пост. Однак, напевно, дещо все ж таки залишилося «за кадром». Пропонуємо кілька оцінок глави держави офіційного старту президентської виборчої кампанії та інших поточних подій.

— Як відомо, останнім часом представники опозиції неодноразово стверджували, що влада, мовляв, збирається фальсифікувати вибори. Розповідають навіть, за яким саме сценарієм це відбудеться. Як би ви могли прокоментувати такі заяви?

— Я не збираюсь коментувати версії. Хай вони залишаться на совісті тих, хто вигадує ці нісенітниці. Але справа в іншому. Ви, напевно, помітили, що опозиціонери не тільки пишуть пригодницькі романи. Вони також і погрожують: ми, мовляв, виведемо на вулиці сотні тисяч людей, у ніч виборів візьмемо Центрвиборчком в облогу тощо.

Звісна річ, я не дуже вірю в ці погрози. Останні три-чотири роки нам постійно погрожували взяти владу силою, вивести оті триста-чотириста тисяч… А українці виявились мудрішими за цих недолугих вождів. Наші співвітчизники — в абсолютній більшості — мислять досить тверезо й розуміють, що Україні потрібні вибори, а не революція.

Але оскільки такі погрози все ж пролунали, як Президент України я мушу ясно й недвозначно сказати: жодного силового тиску на Центрвиборчком чи на інші виборчі комісії я не допущу. Вибори відбудуться нормальним чином і в нормальні, законом визначені строки. А ті, хто погрожує сьогодні заворушеннями, лише демонструють, що вони не зацікавлені в чесних виборах і, мабуть, не дуже вірять у свою перемогу на таких виборах.

— А як ви ставитеся до ідеї Декларації про чесні вибори?

— Свою думку я вже висловлював на «1+1», але тоді я ще не бачив саму декларацію. Сьогодні зміст її мені вже відомий. Вона справляє трохи дивне враження. У більшій частині цього тексту йдеться про те, що треба виконувати закони, писати про себе правду, а не брехню і таке ін. То як це розуміти? Що ті, хто підпише декларацію, зобов’язуються виконувати закони? А якщо не підпишуть, то мають право їх не виконувати?

Тож, на мій погляд, ми вже маємо все, що треба. Я маю на увазі Конституцію України та Закон про вибори президента. Треба їх виконувати — от і все. І виконувати їх будуть усі — і ті, хто декларацію підпише, і ті, хто не підпише. А хто не виконуватиме, проти тих слід застосовувати санкції, передбачені законом.

До того ж дехто вже стільки бруду вилив на опонентів, що тим самим уже втратив право говорити про чесні вибори. Чи, може, за останні 2-3 роки вже використав увесь арсенал брудних технологій, тож вирішив перейти до чистих?

— Але ж у декларації є й інші пункти. Вона пропонує, щоб її учасники вели діалог мовою програм, пропозицій, щирого і відвертого спілкування, відмовилися від «спекуляцій на соціальних протиріччях», дотримувалися етичних норм…

— Знову ж таки, дотримуватись етичних норм слід усім: і тим, хто щось підпише, і тим, хто не підпише, — якщо це чесна людина. А якщо нечесна — вона тим більше підпише будь-яку декларацію. А потім брехатиме, як і раніше.

Жодна декларація ще не перетворила чесну людину на нечесну, чи навпаки.

До речі, щодо «спекуляцій на соціальних протиріччях». У мене складається враження, що в декого з кандидатів промови пишуть одні помічники, а декларації про чесні вибори — інші. І між собою ці тексти не узгоджують. Інакше важко зрозуміти, як можна під час виступу в день висунення фактично розпалювати соціальну ворожнечу, а наступного дня — підписувати декларацію із закликом відмовитися від «спекуляцій на соціальних протиріччях»?

— Леоніде Даниловичу, а як би ви взагалі оцінили початок виборчої кампанії? Зокрема, процедуру висунення кандидатів?

— Як саме висуватись — це особиста справа кандидатів. Дехто он на БТР по місту роз’їжджає (сміється). А один, наскільки мені відомо, навіть висунув свою кандидатуру посеред ночі. Його право — якщо він вважає, що це йому допоможе в кампанії, хай висувається так.

Кожен кандидат є представником певних політичних сил. Тих, хто поділяє його політичні погляди, політичну платформу, хто (в разі перемоги) поділятиме відповідальність за його успіхи чи провали як президента.

Мені можуть закинути, що я сам не балотувався від політичної сили. Але ж треба зважати, що сьогодні зовсім інша політична ситуація. Наступні парламентські вибори взагалі вже пройдуть на пропорційній, тобто партійній, основі. Немає альтернативи конституційній реформі.

Так, право кожного кандидата висуватись, як йому заманеться. Але право громадян — знати не тільки прізвище кандидата, а й ті сили, що його підтримують, що за ним стоять. Якщо ти не хочеш їх називати — як це розуміти? Або ти не поважаєш своїх прихильників, чи навіть їх соромишся. Або вважаєш, що твої прихильники настільки непопулярні, що краще, аби суспільство чуло про них якнайменше.

Ось чому я вважаю, що політичний лідер має висуватись від тієї партії чи партій, які його підтримують. Це і по-європейськи. Врешті, коли йдеться про провідних кандидатів, усім давно відомо, хто вони є, та які політичні сили за ними стоять. Але, повторюю, справа кандидата — як він вважає за потрібне представити себе суспільству.

— Останнім часом загострився конфлікт між властями Грузії та самопроголошеної Південної Осетії. Яка позиція України з цього приводу?

— Те, що відбувається на території Грузії, не може залишати нас байдужими — адже з народами Грузії Україну пов’язує давня й міцна дружба. Наша позиція в цьому конфлікті ясна й зрозуміла: ми виступаємо за мирне вирішення конфлікту на умовах територіальної цілісності Грузії і врахування інтересів усіх учасників конфлікту. Ми сподіваємось, що учасники конфлікту знайдуть достатньо мудрості та тверезості, щоб саме так його вирішити.

Фото надане прес-службою Президента України
Газета: