Африканська країна Ліберія, незважаючи на її віддаленість від України, остаточно стала близькою для українців. І не тільки для ста шістдесяти одного вертолітника, які прибули у складі перших двох бортів, відправлених в середині січня, але й для їхнiх близьких та рідних, котрі залишились на Батьківщині і з нетерпінням чекають вістей з новоствореної місії. Про перші дні їхньої служби розповів в інтерв’ю нашій газеті командир 56-го окремого вертолітного загону Збройних сил України, що розпочав виконання завдань у складі місії ООН у Ліберії полковник Ігор Шендригін.
— 12 січня з аеродрому Гостомель ви на чолі першої групи у складі 24 чоловік вирушили до Ліберії. Як зустріла вас Африка?
— По-справжньому тепло, навіть занадто. Сорокаградусна спека з досить високою вологістю після мінусової української температури діє шокуючи. В таких умовах потрібно було в короткий термін провести розвантаження «Руслана», та розгорнути кілька наметів для ночівлі. Протягом п’яти наступних днів готували табір та розвантажували майно з порому. Відсутність спеціальної техніки та обладнання затягнула цей процес на тиждень. З прибуттям наступної партії робота пішла швидше.
— Ви — досвідчений миротворець. Чи доводилось вам раніше відкривати місію?
— Так, це не перша моя місія. Був у Косово, знайомився з Африкою у Сьерра-Леоне. Але тоді це були вже підготовлені та обладнані в інженерному плані містечка. Тепер все починаємо, як кажуть, з нуля, з чистого асфальту та бетону. Багато питань, які потребують негайного вирішення: насамперед забезпечення технічною та питною водою (в даний час питна вода доставляється з Монровії, що за 75 км від Робертсвілду — місця табору, технічна — закачується з ріки, яка знаходиться на відстані 15 кілометрів. — Авт. ). Крім того, на порядку денному організація та підготовка техніки — провели допідготовку екіпажів та первинний обліт Мі-24, розгорнули та систематизували табір, провели його розмежування на технічну, господарську, житлову зони. Вже розгорнуто 54 намети, обладнано вартове приміщення, місце чергового, вузол зв’язку, клас підготовки та інструктажу льотного складу. Але ці здобутки ще не показник успіху. Вся робота попереду.
— Вам доводиться постійно вирішувати організаційні питання, зустрічатись з представниками місцевої влади та місії ООН. Як можна оцінити ставлення до українців?
— Нас чекали, і судячи iз ставлення, як дорогих гостей. Напевно, тому питання щодо обладнання містечка, забезпечення необхідним сприймаються як належне. Разом iз тим, є суто об’єктивна проблема. Практичне фінансування місії розпочнеться тільки після підписання відповідного меморандуму, а на це необхідний певний час. Ми погодили з керівництвом місії перспективний план капітального будівництва нашого табору. Воно триватиме орієнтовно три місяці.
— Які завдання ставить перед вами керівництво місії на найближчий час?
— Наші Мі-24, в першу чергу, потрібні місії, як демонстративний засіб сили. Основні завдання: обліт і ознайомлення з місцевістю, патрулювання з повітря. Вже з кінця січня ми організували вильоти двома парами гелікоптерів. Разом iз цим, продовжимо облаштування табору та його підготовку для новоприбулих.
Під час зустрічі з керівником центру управління авіації Місії ООН Карлом Марксоном ми узгодили всі питання щодо залучення українських гелікоптерів. У свою чергу керівник «Аеробсу» (абревіатура центру) пообіцяв повне сприяння у вирішенні побутових проблем та з прискорення будівництва.
