Неспокійна все-таки ця гра - малий теніс. Або йому просто в Україні не таланить на керівників і "посередників". А от гравці екстра-класу завжди були й є. Тож я ніскільки не здивувався, коли в Києві провели кваліфікаційний турнір для створення української суперліги (по 8 кращих клубів серед жінок і чоловіків).
"Бісова" дюжина як мірило класу
Правда, дехто скептично кахикав: "Бач, погналися за баскетболом. Так той же в Атланті став четвертим (жіноча олімпійська збірна) й сяк-так 13-й у Європі при двох лише поразках чоловічої збірної". Проте не поспішайте з висновками. Україна в настільному тенісі також 13-та, але - в світі! Мається на увазі жіночий командний турнір ЧС-97 у Манчестері. Подібний результат не просто не планувався. У Держспорткомітеті мріяли, аби вони не опинилися за межами розширеної вищої ліги. Ось чому для непосвячених, наче грім серед ясного неба, пролунала заява президента ФТУ Анатолія Чернова про складання своїх повноважень, яку він поклав на стіл одразу після повернення з Англії.
Правда, уважні експерти дещо насторожилися формулюванням причини ("за станом здоров'я"), адже керівник федерації залишав за собою суто номенклатурну роботу - провідного тренера з настільного тенісу спорткомітету, яка дорівнює посаді шефа всіх збірних з цього виду спорту - від юнацької до першої національної. Ця багатопрофільна діяльність вимагає ніяк не менших зусиль, ніж усе-таки громадська місія на чолі ФТУ. А саме доцільність перебування Анатолія Борисовича в ролі держтренера поставили під рішучий сумнів автори листа на ім'я голови Комітету Валерія Борзова - провідні гравці збірної Олена Ковтун (Харків) та Ганна Курсакова (Київ). Саме їх зусиллями жіноча команда так успішно спрацювала в Манчестері.
Президентом можеш ти не бути...
Копія цього документа надійшла до редакції "Дня", але ми не квапилися вміщувати його. Вже так багато було пристрастей і розбірок у світі вітчизняного настільного тенісу, крайнім у яких виявився, до речі, і попередник А. Чернова у федерації - відомий спортивний вчений Юрій Похоленчук. Газета сподівалася, що в одномісячний термін Валерій Борзов або хтось із його заступників дадуть тенісисткам конкретну відповідь. Тим паче виступали вони від імені "всіх спортсменів і тренерів збірної України". Проте терміни спливли, актив федерації вдовольнив прохання тепер уже екс-президента (це місце нині вакантне), а лист "спустився" тільки до відділу спортивних ігор, працівником якого Анатолій Чернов працює не один день.
Манчестерський виступ української делегації був далеко не однозначним. Так, чоловіча збірна фінішувала тільки тридцять третьою. Зовсім не було якихось помітних успіхів і в індивідуальних змаганнях. Але! Ковтун і Курсакова невипадково наголошують на сумнівному бажанні Анатолія Чернова (начебто з метою економії) відправити додому ключових майстрів одразу після завершення командної частини чемпіонату. Правда, там, на місці, лідерам збірної вдалося "поламати" цю ідею. Проте, звичайно, виступити добре було малоймовірно, якщо вас ледь не змушують пакувати валізи. У листі стверджується, що господарі першості приймали безкоштовно вісьмох учасників збірної (зрозуміло, не лише української). Крім того, ціла низка тенісистів (херсонці Тетяна Кузнецова та Станіслав Горшков, ужгородець Олександр Якушев, Олена Швець з Дніпропетровська) вирушили на Британські острови за рахунок спонсорів.
Через те, що об'єктами уваги меценатів не завжди виявлялися кращі за рейтингом, склади команд виявилися аж ніяк не бойовими. Й при всьому дефіциті державних асигнувань, просто мусили бути на чемпіонаті широко відомі в Європі кияни Володимир Дворак та Сергій Соколовський. Здивувала й відсутність у матчі зі збірною такого класного гравця, як "бельгієць" Олег Данченко. Як наслідок, приголомшуюча поразка! Нарікають Олена та Ганна й на "закритість" інформації стосовно тривалості акредитаційних витрат (у тому числі, добових і сплати за проживання), на принципи розподілу екіпірування. Враховуючи, що кілька "збірників" забезпечувалися пансіоном за рахунок оргкомітету, а кілька - везли з дому готівкою суму, оголошеною президентом федерації як необхідну для участі в повній програмі змагань.
За наказом чи по совісті?
...Листи подібного змісту, на жаль, не поодиноке явище довкола спорту. Та саме цей вселив особливу тривогу відразу з чотирьох причин.
Перша. Його ініціаторами стали "легіонерки", які шукають у збірній престиж держави, задоволення від хорошого колективу, здорові турнірні амбіції, але вже ніяк не матеріальну вигоду. Адже в нас "оминають" преміями чемпіонів Європи (оце вам зайвий приклад з уже згаданого баскетболу стосовно "вдячності" за золоті нагороди "Євро-95"), тож про що говорити іншим? До того ж, заробіток у Польщі зовсім не залежить від подвигів національних команд іноземок. Курсакову могли преміювати в Кракові (тамтешня "Ванда" - бронзовий призер клубної польської ліги-96/97), а Ковтун - в Тарнобжегу ("Чех Шярка" - чемпіон), але виключно за місцеві регалії. Впевнені, що зазирати "не в свою кишеню" дівчата не збиралися.
Друга. Ганна Курсакова в минулому зросла в столичній ДЮСШ у непересічного наставника Анатолія Чернова. Й, мабуть, ситуація повинна була сягнути "точки кипіння", щоб зажадати відставки з усіх постів свого особистого тренера дитячих літ.
Третя. Олена Ковтун - для молоді й кумир, і камертон. Як не як у олімпійському Сеулі-88 разом із росіянкою Флюрою Булатовою здобула диплом МОК за місце в шістці жіночого парного розряду. Це в момент остаточного визнання настільного тенісу на Олімпіадах! Вона своїм щоматчевим внеском геть спростовує гонитву за юним середнім віком команди, якою виправдовувалися досить своєрідні критерії відбору. Відмахнутися від звернень людини, чиї два очки (є чи нема) - на вагу сумарного виграшу - складно. І де ж, вибачте, нові Ковтун і Дворак, коли на щойно завершеній у Словаччині юнацькій європейській першості жоден наш тенісист, жодна команда окремої вікової категорії не потрапили до чільних десяток? А чотири сезони підряд ми мали призерів!
Нарешті, четверта причина. Спортсмени-професіонали відверто протестують проти тримання їх "за дурників", коли в Англії існують одні копії квитанцій, у Києві - інші, коли втаємничуються основні пункти внутрішнього розпорядку та сама стратегія підготовки й виступів. На наш погляд, якими б широкими не були б повноваження Анатолія Чернова, більш рішучим у відстоюванні інтересів гравців мав би бути й старший тренер жіночої команди Володимир Король.
Повірте, автор цих рядків абсолютно не хотів би викликати нової хвилі "кадрових ігор". Або вимірювати щирість стосунків Анатолія Чернова з тренерами-практиками - Євгеном Вечерком, Володимиром Хавкіним, Василем Васильєвим, Юрієм Кокуніним, Сергієм Коркіним, іншими колегами. Усім їм треба найближчим часом набратися мужності й висунути такого ватажка, чий мандат не тримався б на прикритті з боку окремих середніх і вищих начальників на Еспланадній, 42... І політика якого зводила б нанівець лихоманку в збірній та її кулуарах...
