Микола СІРУК, Ігор САМОКИШ, «День»
Останні події в Росії змусили багатьох переглянути свої погляди на цю країну. Вперше за останні 20 років російські громадяни вийшли на масові демонстрації, висловивши свою незадоволеність результатами виборів до Державної Думи. Ми звернулися до Лілії Шевцової — російського політолога, провідного наукового співробітника Московського центру Карнегі з проханням підвести політичні підсумки 2011 року для Росії.
— Основним політичним підсумком року став розвал колишнього національного суспільства Росії і його відмова від політики і критики влади в обмін на гарантії стабільності і підйому добробуту з боку Кремля і Путіна. Цього так званого «путінського консенсусу» до кінця 2011 року більше не існує.
Другий політичний підсумок — початок делегітимації путінського режиму в очах найбільш динамічної, активної, думаючої і провідної частини російського суспільства. Фактично Путін і його команда — влада в Кремлі — втратили Москву і Санкт-Петербург. З історії ми знаємо, що політичний розвиток Росії залежить в першу чергу від того, у якому напрямі рухається Москва. Відтепер Путін відчуватиме себе у Кремлі як в обложеній фортеці. Це несприятлива атмосфера для його правління. До кінця цього року учасники першої грудневої хвилі протесту почали відчувати, що гасла «За чесні вибори!» і вимоги до влади поводитися пристойно і чесно недостатньо. Багато хто з них починає відчувати, що потрібно переходити від цих системних вимог до антисистемних — відмовитися від надії на те, що влада сама може змінити себе на краще і провести чесні вибори. За грудневими протестами будуть друга, третя хвилі, коли протестна частина російського суспільства почне усвідомлювати, що потрібна альтернатива цій владі, яка вимагатиме необмеженого пакету політичних реформ і відмови від тих статей конституції, які легітимують це самодержавство.
Фактично ми присутні лише на початку першого акту майбутньої російської драми. Від того, як влада захищатиме свої позиції і чи зуміє протестна частина суспільства себе консолідувати, і залежатиме, в якому напрямі розвиватимуться події.
— Як ви оцінюєте заяву Путіна, що російська опозиція не має конкретних цілей і програм, а також останні перестановки в уряді?
— Звичайно ж, влада намагається реагувати на події. Це перший за останній час момент, коли влада починає бігти за подіями, які виявилися для неї абсолютно несподіваними і шокуючими. Зараз влада починає провадити поспішні, абсолютно нескоординовані дії, наробивши масу помилок. Перш за все, Путін із Медвєдєвим стали найбільшими «революціонерами», саме вони підсилили протести своєю зухвалою і цинічною політикою і бажанням Путіна встановитися у Кремлі на наступних 12 років. Власне через його абсолютно цинічні, хамські заяви під час телевізійного спілкування з народом, перед мітингом 24 грудня, коли Путін «запустив» вислів «бандерлоги, ко мне!», на декілька тисяч збільшилася чисельність протестуючих. Водночас, Кремль намагається продовжувати грати на двох роялях. Перший — більш м’який підхід. Це — медвєдєвський пакет політичних реформ, це обіцянки лібералізації і послаблення. Жорсткіший пакет — це путінська риторика, його акцент на фронтову лексику, призначення більш «твердокамінних» людей до президентської адміністрації — Іванова, Суркова. Що стосується кадрової перестановки Суркова в уряді — цей момент може означати те, що Путін перетворює президентську адміністрацію на «залізний кулак», який буде орієнтований на жорсткий адміністративний і силовий підхід. Сурков із його обволікаючим підходом, імітаційними іграми в межі цієї нової парадигми вже не вписується. Тому такі кадрові перестановки останнім часом свідчать про те, в якому напрямі Путін рухатиметься після березня, а може, перед березнем 2012 року.
— І ваші побажання до Нового року.
— Завжди перед Новим роком є традицією говорити про приємне. Але наближається такий рік, що перш ніж сказати приємні слова, потрібно звернути увагу на сумні, тверезі та серйозні речі. Абсолютно ясно, що цей рік як для Росії, так і для України буде дуже важким. Наскільки я розумію, ситуація в Україні теж свідчить про її зависання у якомусь незрозумілому цивілізаційному просторі. В обох країнах, вочевидь, власті повинні будуть усвідомити межі моделей правління, якими вони оперують, межі можливостей старої парадигми і порядку: і в тій, і в іншій країні. Хоча, звичайно, Україна набагато більш плюралістична, в ній значно більше свободи самовиявлення. Проте мені здається, що ми ще не всі вийшли з пострадянської шинелі. Думаю, це буде рік, коли і суспільства в наших країнах повинні будуть відчути межі свого бажання жити за старих порядків. Сам факт, що наступний рік удава буде не схожий на рік кролика — буде більш норовистим, жорстким і непередбачуваним — нам потрібно побажати один одному більше кохання, більше готовності до дружби, самопожертвування і прагнення зберегти відчуття власної гідності.
