Сказати, що футбол для англійців свято, було б перебільшенням. Футбол для них — життя. Вже понад сто років британські футбольні команди два рази на тиждень виходять на поле і б’ються за перемогу. З серпня до травня, без перерв і відпочинку, за будь-якої погоди триває футбол, зупиняючись лише на Різдво. У британців немає турнірів головних і другорядних, їхні команди не грають за престиж країни чи ще щось високе. Тобто, все це присутнє, але головне — просто футбол. У програмці до гри з київським «Динамо» для уболівальників вміщено календар 59(!) матчів, які «Ліверпуль» планує зіграти до 15 травня. Тобто футбол не припиняється. Звідси і стадіон, більше схожий на театр, біля якого перед грою Ліги чемпіонів жодного натовпу — всі йдуть до свого входу, яких безліч, так само як буфетів та чистих туалетів. Як потім виявилось, 33513 глядачів на грі із «Динамо» охороняло лише 63 полісмена. Квартали навколо стадіону не оточували міліцією та військом, навколо поля не ходили готові до бою бійці охорони в шоломах, масках зі щитами і злими собаками. Між полем і трибунами — три метри нічим не загородженої території. А чого, і справді, загороджувати поле гратами і лякати глядачів собаками? Вони ж прийшли до своєї команди на свій стадіон. Можна ще довго згадувати особливості проведення футбольних матчів у Британії. Ліпше згадати Київ шістдесятих років, коли на стадіоні не було ні грат, ні батальйонів готових до бою невідомо з ким військових, ні собак. Зате були десятки тисяч глядачів на кожній грі. Не гірше, ніж у Ліверпулі.
НАЗАД ДО СРСР
Ліверпуль не був би батьківщиною легендарних бітлів, якби у заголовках статей перед грою з «Динамо», не було цитат із творчості великих музикантів. Назвати гру з українцями «поверненням до СРСР» англійцям дав привід матч iз динімівцями Тбілісі, котрі за сумою двох матчів вибили у 1979 році «Ліверпуль» із розiграшу Кубка чемпіонів. Про те, що до київської команди поставилися з повагою, вважаючи наше «Динамо» гідним наслідувачем досягнень і традицій радянського футболу, свідчила безліч статей про київських футболістів і тренерів із статистикою та інколи раритетними фото. На цьому схожість із колишнім Союзом і закінчувалася. Як і кожна серйозна європейська команда, «Динамо» має сьогодні гравців iз різних країн і континентів. Прихильники наших чемпіонів з різних кінців Великої Британії становили чималу частину глядачів, що теж характерно для елітних команд. Проте на запитання, хто сьогодні більш елітний, відповідь мала дати гра.
ПРОГРАЛИ
Футбол із Ліверпуля транслювався українським телебаченням, тому переповідати події на полі навряд чи доцільно. Хіба що зупинитися на кількох ключових епізодах, які визначили кінцевий результат.
Нервовий початок гри був позначений пошуком командами слабких місць в обороні суперників. Якщо у позиційній грі кияни практично не поступалися господарям, то під час розиграшу «стандартів» відчували певну розгубленість. Перший гол, забитий «Ліверпулем» після подачі з флангу, арбітр Колліна не зарахував, побачивши порушення з боку атакуючих. Згодом було ще два небезпечних моменти, а третій завершився точним ударом Літманена, який на 23-й хвилині добив м’яча у ворота Філімонова після серії рикошетів. Із наших гравців на удар по воротах спромігся лише Мелащенко, якого вивели на зручну позицію після «обрізки» з боку Хескі. Удар нашого форварда виявився легкою, і як потім виявилось, єдиною здобиччю воротаря господарів Дудека. Більше динамівці мячем в створ чужих воріт не потрапляли.
Другу половину гри команди провели намагаючись не ризикувати, проте «Ліверпуль» мав щонайменше три гольових моменти проти жодного у «Динамо». Не поступаючись у техніці й швидкості, непогано передаючи м’яч, українці програли центр поля через те, що берегли себе більше, ніж суперники. Господарі просто видирали м’яч у кожному єдиноборстві, що й дало їм додаткову перевагу. Говорити про те, що нашим не пощастило, не доводиться. Динамівці програли без варіантів, оскільки, на відміну від ліверпульців, не доводили справу до ударів по воротах. На запитання про те, що стало причиною такої гри наших нападників? Валерій Лобановський зауважив після гри: в «Динамо» немає нападників, а є «група гравців атаки». Шкода. Бо голи завжди забивали і забивають форварди, а не абстрактна «група». У «Ліверпуля» нападники знайшлись. Літманен забив, а Хескі мало не забив. У «Динамо» теж свого часу були форварди. Ніхто не назве Блохіна чи Шевченка «гравцями групи атаки». Блохін був, а Шевченко залишається бомбардиром, чия робота забивати голи. Про те, чия ця робота в нинішньому «Динамо», наш тренер мовчить. Секрет, напевно.
МАСКУВАЛЬНИЙ МАНЕВР
Зрозуміло, що друга поспіль поразка в Лізі чемпіонів і як підсумок — тверде останнє місце у групі «Б» не могли додати оптимізму нашому тренеру, котрий напрочуд довго спілкувався після гри з пресою. Однак заява Валерія Лобановського про те, що у нас ще немає команди, її треба створювати, а створення займе невідомо скільки років, викликала не тільки шок, а й певну недовіру. Таке вже було торік, коли «Динамо» спочатку було настроєне на перемогу в кожному матчі Ліги чемпіонів, а після відчутної поразки на виїзді виявилось, що команди ніби й немає. Цьогоріч історія повторюється. Поповнивши склад групою молодих і перспективних гравців, Лобановський підвів команду до старту в Лізі чемпіонів в дуже хорошому стані. Це підтвердили ігри попереднього етапу зі «Стяуа», впевнена хода у внутрішньому чемпіонаті, а після першого тайму гри з «Борусією» наш оптимізм був серйозним та обгрунтованим. Невже за два тижні все це кудись зникло і плоди праці футболістів і тренерів протягом багатьох місяців звелись нанівець?
Скоріше за все далася взнаки відсутність у Валерія Лобановського навички постійного публічного спілкування з пресою. Тому й вирішив наш тренер перестрахуватися, туману напустити, суперників розслабити. Не можу й не хочу вірити в те, що команда не готова грати на рівні Ліги чемпіонів. Можливо, щось завадило в останній момент, щось не склалося. Однак щоб одразу казати, що команди належного рівня в нас немає! Інша річ, що удосконаленню немає меж. То так і треба казати, працюватимемо далі й сподіватимемось на успіх. Бо ж і «Ліверпуль» нас боявся. Захищався всією командою, грамотно з підстраховкою. Нам би ще трохи швидкості та удачі... МОВНА ПРОБЛЕМА
Попереджаю, першим почав не я, а тренер «Динамо», котрий починаючи приблизно з 20 вересня зрозумів, що підготувати гравців, які погано володіють російською мовою, як слід не може. І тепер Валерій Лобановський продовжує це повторювати. Є пропозиція вважати і цей пасаж нашого тренера тактичною хитрістю аби ввести в оману суперника. Якщо так, то повіримо ніби, що небажання окремих динамівських легіонерів оволодівати тонкощами «велікого і могучєго» є однією з причин невдач у Лізі чемпіонів.
Якщо ж це серйозно, то почнемо з того, що російської мови як слід не знає жоден із тренерів «Динамо», через що кожен аутентичний росіянин одразу чує в їхній мові «хохла» не гірше, ніж грузина. Рідною українською мовою наші тренери і гравці говорити соромляться. То що тоді вимагати з іноземців? Може, і вони соромляться? Все розуміють, а сказати бояться?
Читач зрозумів, напевно, що це все жарт. Насправді кожен має займатися своєю справою. Футболісти грати, тренери тренувати, журналісти писати, глядачі вболівати. Глядач у нас прекрасний, терплячий, не боїться дощу та снігу, смердючих стадіонних сортирів і міліцейських обшуків нижче поясу. Гравці наші кваліфіковані й перспективні, навіть британці це визнають. Про тренерів і говорити не доводиться — авторитет Лобановського незаперечний далеко за межами України. Та й журналісти у нас нічого собі, принаймні, я так гадаю. Тож давайте всі разом зберемося з силами і спробуємо таки виграти у того «Ліверпуля» в Києві. Може і посміхнеться нам удача. А там і обриси динамівської команди-мрії стануть більш чіткими. Головне — вірити в силу улюбленої команди і вона обов’язково переможе. Отакий висновок із поразки в Ліверпулі, отакі тези. Нехай наступні будуть після перемоги.
P.S. До відома уболівальників: гра чемпіонату «Динамо» — «Ворскла» переноситься з суботи 29 вересня на неділю 30 вересня, квитки на матч Ліги чемпіонів «Динамо» — «Ліверпуль», що відбудеться 16 жовтня, вже є в продажу.
