Тепер і відпочиваючі, і спортсмени задовольняються двома-трьома місяцями на рік, коли в морозний час можна покататися і потренуватися на залитій дідівським способом доріжці, а про якісь змагання, а тим більше успіхи в них ніхто і не згадує. Чому так сталося? З таким запитанням кореспондент «Дня» звернувся до заслуженого тренера СРСР Ігоря Перчихіна:
— Ігоре Марковичу, невже в тому, що вітчизняні ковзани «роз'їхалися» з успіхами на міжнародній арені, зіграла головну роль та обставина, що Льодовий стадіон із його штучною доріжкою прийшов у занепад?
— Звичайно ж, для професійних ковзанярів — це велика втрата. Адже арена за більш, ніж 20 років свого існування подарувала спортсменам багато радісних хвилин. Тепер свої ресурси випрацювала і давно потребує реконструкції. Звісно, можна сказати, що у країні економічні труднощі і грошей на її відновлення взяти ніде. Згодний, з фінансами туго у будь-якому виді спорту. Адже зуміли ж наші біатлоністи, які теж потребують дорогої зброї, і не мають у країні жодної траси міжнародного рівня, добитися за останні п'ять років видатних успіхів!
Так, сьогодні у світі споруджено чимало критих і накритих штучних катків, і період підготовки спортсменів збільшився до десяти місяців у році. У нас же він скоротився до двох-трьох, і змагатися з Європою нам важко. Хоча є багато прикладів, коли в «українських» умовах інші країни успішно продовжують розвивати ковзанярський спорт. Та ж Білорусь ніколи не мала штучного льоду, але виховала шестиразового чемпіона світу Ігоря Железовського, і сьогодні тисячі дітей стають на ковзани, щоб бути на нього схожим, або Румунія, яка південніша за Україну і теж без суперкатка, але має в своєму активі прекрасних ковзанярок — призерок чемпіонатів світу.
Спитайте, як цього досягнути? Передусім, вони розвивають дитячо-юнацькі секції на натуральних катках і виїжджають тренуватися в інші країни на штучний лід.
— У нас такого не практикується?
— Жартуєте, чи що? По-моєму, дехто навіть зрадів, що Льодовий стадіон «зламався». По кабінетах чиновників пішла гуляти думка, що без нього цей зимовий вид — безперспективний, і це стало зручним прикриттям для нероб. Навіть директори так званих спеціалізованих ковзанярських ДЮСШ олімпійського резерву почали перебудовуватися в «дусі часу». Київська обласна віддала перевагу шорт-треку, а міська — легкій атлетиці. Зрозуміло, що обидві вони не можуть виставити повнокровну команду. На шорт-трек, наприклад, виставляють ковзанярів, а на старти зі швидкісного бігу — шорт-треківців. І в такій плутанині в пiдсумку програють шосткинському відділенню.
— У такому випадку, а де «бігають» шосткинські діти?
— На натуральній доріжці завдовжки 333 метри, де навіть проводяться першість України, клімат там більш «зимовий», і лід довше тримається.
Ось вам і приклад, коли в непрості фінансові часи невелике відділення обганяє свого старшого брата — одну з кращих у минулому в СРСР київську обласну СДЮШОР. Причому примудряються і поповнювати збірну команду країни юними обдаруваннями. А якщо пригадати: на початку 80-х років дитячих ковзанярських шкіл у республіці нараховувалося близько двадцяти.
— А які шляхи, щоб виправити становище?
— Звичайно ж, і це лежить на поверхні, провести мінімальну реконструкцію Льодового — закласти зовнішні труби, не міняючи холодильних установок, зробити м'яке перекриття. А взагалі, на думку багатьох фахівців, каток можна було б створити на середньогір'ї, на спортбазі «Тисівець» у Івано-Франківській області. Умови там унікальні: півроку зима і висота, як у кращих катків Європи — Закопане, Інцеля...
— Ну і як Держкомспорт ставиться до цієї ідеї?
— По-зимовому. Не стільки бракує грошей, як бажання. Навіщо далеко ходити, досі керівники країни, явно віддаючи пріоритети футболу, ніяк не можуть вирішити, як бути зі спортивним будівництвом століття — критим Палацом ігрових видів, який будується ледь не 30 років. Зал, де планували проводити взимку футбольні турніри, розташований поруч із Льодовим стадіоном, так і не почавши працювати, поступово приходить у занепад. А ви кажете про якийсь Держкомспорт. (Може, із появою нового голови Олександра Волкова щось зміниться). Ще спитайте про керівництво нашої федерації, очолюваної Віталієм Маковецьким, яка просто самоусунулася від справ і вирішує особисті питання.
— Виходить, ковзанярський спорт наказав «довго жити»?
— Надмірно не можна драматизувати. В Україні продовжує давати хорошу молодь відділення Київської обласної школи вищої спортивної майстерності. Та й тренерів, таких як Н. Богомолова, яка вивела у великий спорт триразового чемпіона світу серед молоді В. Гука, рекордсмена світу Р. Попатчука, можна повернути в стрiй. Та і я не вичерпав своїх можливостей. Сиджу на пенсії, чайок попиваю, собачку вигулюю... А є ж досить досвіду, щоб передати молодим, талановитим.
