«Наша Україна», БЮТ, КПУ і СПУ, які зовсім нещодавно по-різному підкоряли серця виборців антипрезидентськими лозунгами, а тепер стали у красиву опозиційну позу в парламенті, пояснюють свою поведінку ідейним протистоянням «Єдиній Україні», називають обрання Володимира Литвина таким, що не відповідає інтересам українських громадян. І навіть не заперечують, що запропонований ними позавчора проект «четвертування» комітетів покликаний компенсувати їм з тріском програну президію.
Заяви тих, хто іменує себе опозиціонерами, показують наявність у них здорового лобістського апетиту. Під їхнім принциповим небажанням піти з «двійкою» на компроміс чітко проглядаються досить прагматичні інтереси, які складно пояснити гучними словами про «ідейні розходження». Підтвердженням цього може стати провалений варіант поділу комітетів, внесений «НУ», СПУ і КПУ за підтримки фракції імені Тимошенко. Ідеологічно далекі фракції спільними зусиллями досягли, на перший погляд, дивовижного компромісу. Чого тільки варті запропоновані ними призначення комуніста Василя Хари головою комітету з питань соціальної політики, а номера два у списку Ющенка Олександра Стояна — його заступником? А як же принципові розходження КПУ з урядом Віктора Андрійовича у підходах до пільг і субсидій населенню?
«Керівні посади в деяких комітетах є не менш значущими, а часто навіть і більше, ніж крісла у президії», — відповідає «Дню» на ці запитання народний депутат України минулого скликання, екс-міністр економіки Віктор Суслов, підкреслюючи, що кадровий склад комітетів потрібно визначати «не за корпоративною, а за пропорційною системою».
Що стоїть за першими посадами найпрестижніших комітетів (бюджетного, фінансової та банківської діяльності, регламентного, з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, паливно-енергетичного, економічної політики, промислової політики і підприємництва)? Чому саме ці комітети, а не у справах пенсіонерів, охорони здоров’я, культури тощо є об’єктами гострої боротьби між фракціями? На ці запитання при увімкненому диктофоні у стінах Верховної Ради вiдповiдають з великим небажанням. Відверте зізнання представника Президента у парламенті Олександра Задорожнього, мовляв, апартаменти, машини і можливість дещо більшого, ніж у звичайних депутатів, впливу на законотворчість і органи виконавчої влади пояснює це лише частково.
Відзначимо, що на сьогоднішній день (після змін у регламенті) депутатам дозволено не відвідувати засідання комітетів. Більше того, голосування може здійснюватися дистанційно, за заочною формою, письмово. За цих умов вплив голови комітету часто виявляється вирішальним. Працюючи з депутатами індивідуально, шляхом апаратного впливу він, по суті, може забезпечити будь-яке рішення комітету, коректувати закон так чи інакше. Якщо немає відкритої конфронтації з іншими учасниками комітету, голова може стверджувати: «Комітет — це я».
У такому контексті реваншистський варіант розподілу комітетів опозицією — «щоб іншим не дісталося» — набуває ще одного значення. Але не тільки тому, що може поставити хрест на конструктивній роботі парламенту (без конфронтації всередині комітетів, які очолюють представники КПУ і «НУ», логічно, не обійшлося б). Головним є інше. Кандидатури, запропоновані «четвіркою» у крісла голів комітетів, викликають, м’яко кажучи, деякі побоювання стосовно майбутнього економічних реформ у країні.
Наприклад, комуніст Олександр Ткаченко у кріслі голови комітету з аграрних питань. «Четвірка» запропонувала саме його «посадити» на АПК. Позиція КПУ, як випливає із заяв представників фракції, стосовно реформування сільського господарства з часу їхньої бурхливої протидії прийняттю Земельного кодексу аж ніяк не змінилася. Україні, переконують комуністи, потрібні не фермери, а колгоспи. Ні, звичайно, пан Ткаченко в аграрному бізнесі є людиною досвідченою. Але що вплинуло на рішення прихильників ринкових перетворень у АПК (БЮТ та «Наша Україна») на його користь? Не виключено, що відповісти на це запитання міг би «віртуальний заступник» О. Ткаченка по комітету — «нашист», голова Асоціації фермерів України Іван Томич. Цікаво, як проходитимуть через такий комітет десятки законів, які потрібні для реалізації Земельного кодексу, якщо його очолює комуніст?
Пана Сташевського «квартет» визначив заступником глави комітету з питань паливно-енергетичного комплексу. За нього тепер можна радіти. Пригадується, коли Ющенко був прем’єром, а Сташевський — міністром ПЕК, активно «пробивався» варіант приватизації «Київенерго»: 50% плюс 1 акція в обмін на будівлі, що знаходяться у комунальній власності Києва. І хоч експерти та Фонд Держмайна говорили про невигідність операції для держави, все йшло непогано, але... Тут прем’єром став Кінах і заблокував процес. Згідно з варіантом четвірки, Сташевському біля керма ПЕК-комітету довелося б зайнятися «правилами гри» на енергоринку країни.
Очевидно, не випадковим є й «квартетне» призначення головою комітету з питань фінансів та банківської діяльності «нашиста-реформатора» Віктора Пинзеника. Враховуючи певну підзвітність НБУ податково-банківському комітету Верховної Ради, чи варто потім дивуватися високим процентним ставкам за банківськими кредитами? «У цьому комітеті, за вмілої роботи, створюють «крыши» тим або іншим банкам», — говорять знавці парламентської кухні.
Як би там не було, а найбільш відвертими, за проектом «четвірки», є призначення в бюджетному комітеті. Після «дискусії» Юлії Тимошенко і Віктора Ющенка (про що «Дню» розповів член БЮТ Василь Онопенко), комітет віддали на відкуп лідеру «НУ». І, можливо, не тільки через виявлений ним талант на посту прем’єр-міністра, глави НБУ і ще раніше — голови банку «Україна». Зазначимо, що найгрошовитіший комітет важливий не лише тому, що впливає на процес формування бюджету в плані перерозподілу коштів за галузевими статтями витрат, формування місцевих бюджетів, міжбюджетні трансферти, затвердження дотацій і субсидій. Це інструмент політичного впливу в регіонах для завоювання підтримки на місцях. Сьогодні, коли, згідно з Бюджетним кодексом, бюджет формують аж до району, виникає чудова можливість впливати на всю вертикаль влади на місцях перерозподілом бюджетних коштів. Штука дуже корисна, якщо пам’ятати про 2004-й.
Подібний аналіз опозиційного проекту поділу портфелів у комітетах Верховної Ради можна продовжувати досить довго. Тільки інтереси виборців та ідеологічні розбіжності тут зовсiм ні до чого. Перша спроба четвірки показує, що головне у цій справі не політична логіка реформ, а банальний лобізм.
КОМЕНТАРІ
Парламентом блукає привид компромісу
Учора лідер фракції СПУ Олександр Мороз висунув нову схему розподілу парламентських комітетів. Він запропонував для початку оцінити посади керівників парламенту у балах. Потім кожній фракції дати посад на ту кількість балів, на яку вона може претендувати, відповідно до своєї чисельності. На його думку, посаду голови Верховної Ради слід оцінити у 5 балів, 1-го заступника — у 4, заступника — в 3 бали, керівника апарату парламенту — у 2 бали, посаду глави комітету — в 1 бал. Виходячи з того, що «Єдина Україна» та СДПУ(О) вже представлені в президії, що тотожно 12 балам, їм, вважає пан Мороз, варто віддати керівництво ще шести комітетів.
Що ж, у порівнянні з недавньою безкомпромісною вимогою опозиційних фракцій залишити «ЄУ» та СДПУ(О) взагалі без комітетських портфелів, пропозиція лідера соціалістів — це вже певний прогрес. Якщо, звичайно, порівнювати з ультимативними настріями інших учасників четвірки.
Володимир РИБАК, фракція «Єдина Україна»: — Перш ніж ділити посади в комітетах, треба ретельно вивчити всі пропозиції кожної фракції. При цьому, якщо в силу певних суб’єктивних причин спільної мови не можуть знайти між собою керівники фракцій, до переговорного процесу слід долучати інших депутатів, у тому числі й обраних вперше. Думаю, нам слід відірватися від ідеї розділити всі посади між двома фракціями. Навіть якби це вдалося, це було б на шкоду загальній працездатності Верховної Ради. Треба розглянути варіант за участю трьох фракцій. Це могли б бути фракції «Єдиної України», СДПУ(О), а також, можливо, «Нашої України». Варто розглянути і варіант за участю шести фракцій.
Юрій КАРМАЗІН, фракція БЮТ:
— Перше, що сьогодні слід зробити для подолання парламентської кризи, — віддати уряд в руки Віктора Ющенка. При цьому зробити його коаліційним, тобто міністерські портфелі розподілити пропорційно між переможцями виборів. В парламенті ж при поділі посад варто відштовхуватись від оцінки їх вартості у балах. Я не маю нічого проти, щоб якась кількість комітетів дісталася, приміром, блоку «Єдина Україна». Заради досягнення спільної мови можна було б навіть збільшити кількість комітетів на два чи три.
Леонід КРАВЧУК, фракція СДПУ(О):
— Щоб щось починати, треба сісти за стіл переговорів. Чотири фракції (СПУ, БЮТ, «Наша Україна» і КПУ. — Ред. ) відмовляються це зробити і заявляють, що якщо вони не представлені в президії, то вони мають бути представлені в керівництві всіх комітетів. Виникає запитання: на якій підставі? Але навіть якщо розглядати таку їхню вимогу, то це потрібно робити на узгоджувальній раді. Але вони кажуть: повернiмося до тимчасової робочої групи. Хоча всі знають, що робоча група немає повноважень щось вирішувати. Незрозуміло, для чого такі пропозиції вносити. Тому ми знову і знову пропонуємо: зібратися керівникам всіх фракцій, розглянути комплексно пакет комітетів, визначити, які в кого пріоритети, можливості, включаючи професіоналізм і те, що від двох фракцій обране керівництво ВР. Але чотири фракції наполягають на таких ультимативних позиціях, які не можуть серйозно сприйматися. Тим паче, що зараз ці фракції уже втратили і кількісну і якісну можливість щось вимагати шляхом тиску, демонстрацій і залякувань.
