Проблема оцінки злодіянь тоталітарного сталінського режиму — а особливо — злочинних насильницьких депортацій за національною ознакою — кримських татар, інших народів, які будь-чим заважали кремлівським «вождям» у здійсненні їхніх кривавих планів (як писав про Сталіна Олександр Твардовський ще у 1969 році: «Он мог на целые народы обрушить свой державный гнев») — ця проблема і досі перебуває в центрі найгостріших політичних дискусій. Все нахабнішими й цинічнішими з боку «єдиного фронту» захисників колишньої імперії стають спроби «пояснити», а то й цілком виправдати злодіяння беріївських катів та їхнього хазяїна «вищими інтересами держави», а часом робляться й відверті натяки на те, що «без вини у нас не висилали нікого» — отже, кримські татари, мабуть, не такі вже й невинні, якщо сам Сталін схвалив цю акцію...
А тим часом ось «сухі цифри». Кримськотатарський народ втратив під час депортації (за мінімальними підрахунками) 150 тис. людей — це практично кожен другий! Якщо ж згадати (у масштабах колишнього Союзу), що жорстоким репресіям було піддано й багато інших народів — калмики, чеченці, греки, радянські німці.., згадати, що виселення сотень тисяч так званих «посібників націоналістичного руху» в Західній Україні у 1944—1953 рр., по суті, теж було депортацією — то слово «злочин», яке, можливо, від надто частого уживання стосовно тоталітарного режиму вже втрачає свій гострий точний сенс — буде на місці. Пам’ятаймо, українці!
