Воєнно-силова операція антитерористичної коаліції — це грунтовний штрих до малюнка нової структури національної та міжнародної безпеки. З авіанальотами на військову інфраструктуру режиму талібів і баз терористів, а також із подальшими операціями Захід завершує епоху холодної війни та постхолодного миру і вступає в тривалу епоху цивілізаційного стримування світового терористичного процесу. Цей етап полягає в превентивних воєнно-силових операціях, в посиленні фінансового контролю над глобальними фінансовими потоками — за арабськими і, в цілому, ісламськими нафто-доларами, в посиленні впливу на світські еліти ісламських держав, у зміні звичних конструкцій союзників, партнерів, нейтралів, у зміні різноманітних інститутів колективної безпеки.
Антитерористична коаліція піддала моральному та політичному зношенню традиційні «геометричні» конструкції — геополітичні трикутники, осі, дуги. Традиційні геополітичні баланси, противаги, чинники стримування сьогодні фактично стають другорядними та вiдходять на другий план. Традиційна геополітика, великі й малі геополітичні «шахівниці» в глобальному стримуванні терористичного підпілля стають лише додатковими чинниками. Їх нині треба здати в запасники історії. Настає епоха нових рамкових умов міжнародних відносин, в яких виникатимуть гнучкі, рухливі, але суворо локальні альянси союзників. Це не означає, що традиційний інструментарій геополітики припинить своє існування або традиційні форми військово-політичних коаліцій, партнерств не знайдуть собі місця в новому світі. Усе залишається, але як тимчасові, й ситуативні тенденції. Регіональні, релігійні, гуманітарні конфлікти набувають нового значення. На черзі нова доктрина, нова політика стримування терористичних мереж, політичних збурень на глобальній периферії і в «сплячих» терористичних організаціях всередині індустріально розвинених країн. На черзі ревізія традиційного стримування радикальних, ідеологічних і релігійних течій в арабській, євразійській, середньоазіатській і південно- східній азійській стратегічних зонах.
У зв’язку з формуванням нового антитерористичного контексту міжнародної безпеки зрозуміло, що має відбутися перегрупування сил в арабському світі. Очевидно, що воєнна акція антитерористичної коаліції в Афганістані формуватиме додатковий потенціал нестабільності в ісламському світі. Зрозуміло, що для багатьох ісламських держав ситуація, яка виникне навколо ісламського протесту, буде «тестом» на спроможність політичних режимів, вестернізованих еліт цих держав зберігати політичну стабільність і нейтралізувати радикальні ісламські рухи. Тому градація арабського, ісламського світу набуває дещо інших регіональних розкладів та інших меж. Із одного боку — режими в арабському світі, які об’єктивно є ворогами радикальних ісламських угруповань і терористичного підпілля і внаслідок цього є партнерами великої антитерористичної коаліції в цьому регіоні. Таку ж позицію займають помірковані ісламські теократії. З iншого — це радик альні ісламські теократії. Власне, таліби демонструють найяскравіший приклад радика льної ісламської теократії. Тому можливе перегрупування сил в ісламському світі. Такі режими, небездоганні з демократичного погляду, як Лівія, Ірак, середньоазіатські напівавторитали, стають сьогодні якщо не партнерами, то нейтралами.
На особливу увагу заслуговує Росія, яка зайняла особливе місце в структурі антитерористичного лідерства. Росія, Україна і країни СНД, включаючи й світські режими Середньої Азії, є природними цивілізаційними союзниками й партнерами Заходу в антитерористичній коаліції. Путінська Росія тому й «вибилася» в антитерористичні лідери в позазахідному світі, бо у своїй новій зовнішній політиці запропонувала оборудку Європі: російські ресурси в обмін на спільний економічний простір для Росії.
А що запропонує Європі Україна? Маємо такий виклик вітчизняній еліті, порівняно з яким «касетні скандали» і «вилка» між США і Росією виглядають другорядними.
Продовження теми на сторанице "День планети"
