На початку дев’яностих років робітник з Київщини Микола К. після тяжкого ушкодження правої руки й безуспішного попереднього лікування потрапив, нарешті, у відділення мікрохірургії й реконструктивної хірургії кисті столичного інституту травматології та ортопедії. Кисть безсило звисала, була зведена рубцями, великий палець був частково відірваний, активні рухи неможливі. Зазвичай це є показанням до ампутації. І все-таки лікарі почали битву за неможливе. Спершу зшили судини й сухожилля, потім, на другому етапі, прибравши рубці, пересадили на поверхню долонi ділянку шкіри з тилу стопи, й вона прижилася. А потім настав найвідповідальніший момент — замість залишків покаліченого великого пальця на судинно-м’язовій ніжці пересадили його меншого «побратима» з ноги — другий палець стопи. Кисть почала «оживати», й пацієнта виписали. Будь-яких відомостей про себе той не надавав, у напруженому хірургічному ритмі ця історія майже забулася. І раптом, через дев’ять років, Микола з’явився на шостому поверсі інститутського корпусу. Причому не тому, що його щось непокоїло, просто вирішив привезти на консультацію дружину, в якої почали боліти суглоби. Виявилося, що він повернувся до колишньої роботи слюсаря, а відроджений дублер великого пальця діє вільно.
ЯК ЦЕ ПОЧИНАЛОСЯ
Ми розмовляємо із завідувачем відділення професором Сергієм Семеновичем Страфуном в його невеличкому кабінеті. Входить, прямо в хірургічному вбранні, його колега з окружного військового шпиталю — він приїхав, щоб переправити в шпиталь для подальшого етапу лікування Сергія Н., офіцера української миротворчої механізованої бригади в Іраку, який переніс там тяжке вогнепальне поранення в плече. Потерпілого вояка терміново доставили в Київ, у відділення Інституту травматології й ортопедії. Порятунок руки виявився нелегкою справою. Однак лікарям клініки, за допомогою пересадки обширного шкірно-м’язового трансплантата на судинно-нервовій ніжці, взятого зі спини, вдалося поліпшити стан, і тепер курс лікування можна продовжити в шпиталі. Звичайно, це ще далеко не цілковита перемога. Треба ще подовжити плечову кістку, а потім зробити трансплантацію ендопротеза плечового суглоба. Цей етап збираються здійснити тут-таки, на вулиці Воровського.
Що ж, день у хірургії складається з несподіванок, кожна з яких потребує свого підходу, своєї довгострокової стратегії та негайної тактики. От і зараз Страфуна кличуть до операційної, наша розмова непередбачувано відкладається, проте тональність їй начебто задано. Десь за півгодини ми продовжуємо бесіду. Мій співрозмовник просить особливо підкреслити, що все, що тут робиться й досягається, — колективна праця, робота разом, а не майстерність одинаків. Передусім тому, що варіанти найскладніших операцій із застосуванням трансплантаційних методик синхронно виконують дві бригади, і рівень їхньої кваліфікації має бути однаково високим. Але почати, все-таки хочеться з життєвого креслення призначення молодого професора.
Так сталося, що на час закінчення Сергієм Страфуном 1982 р. Київського медичного інституту в оновленому корпусі старовинного травматологічного НДІ, колишнього Будинку калік, що нині наближається до свого восьмидесятип’ятилітнього ювілею, стараннями директора інституту, тоді професора Івана Володимировича Шумади, відкривалися два нові великі відділення — для дітей і дорослих. Сюди отримали призначення десять випускників медичного інституту, які тяжіли до хірургії, а серед них і Страфун. Йому було тоді двадцять три. Слід сказати, що волонтери виявилися вірними обраному фаху. Наприклад, у відділенні мікрохірургії працюють три однокурсники — провідний науковий співробітник Ігор Курінний, старший науковий співробітник Володимир Лєсков і керівник клініки Сергій Страфун.
Новий напрямок судинної мікрохірургії в Інституті клінічної та експериментальної хірургії, а інакше кажучи, в шалімовському інституті, започаткував і очолив лауреат Державної премії СРСР Микола Федорович Дрюк. Клініка працювала цілодобово, й сюди раз у раз привозили потерпілих разом з відірваними пальцями, покладеними в пакет з льодом. Результати нерідко були блискучими. Профессор М. Дрюк і сьогодні лідер цього розділу пластичної хірургії, і кілька співробітників спорідненої травматологічної клініки стажувалися в нього. Спорідненої, однак не ідентичної. Адже тут своя програма, свої виклики й головоломки на стику травматології, ортопедії й нейрохірургії.
Відновлення функцій кисті потребує зовсім інших, ексклюзивних підходів, і саме таку, абсолютно оригінальну лінію віртуозної відновлювальної майстерності в інституті вперше в Україні проклав Іван Гаврилович Антонюк. Різносторонній травматолог-ортопед, який універсально й однаково майстерно оперував у всіх галузях цієї спеціальності, зокрема й на хребті, Антонюк нерідко блискуче повертав до життя й травмовані структури руки, користуючись обережними, фактично мікрохірургічними методиками. Саме він став родоначальником цього необхідного відгалуження в традиційному дереві інституту. Хірург-новатор покинув цей світ дуже рано… Але естафету підхопив інший майстер, Володимир Іванович Гайович, інша нова зірка у важливій хірургічній сфері. Він залишив, знехтувавши звичайними кар’єрними міркуваннями, Київ і нині очолює спеціалізовану клініку в Ужгороді в складі обласної лікарні — ностальгія за рідним Закарпаттям, вочевидь, взяла гору. Звісно, для Ужгорода це благо… Однак і столичний мікрохірургічний експрес уже набрав належну швидкість. Адже і Антонюк, і Гайович багато чому навчили молоду поросль київської клініки, i передусім прагнення й уміння видозмінювати технологію відновлювальної хірургії кисті, та й не лише кисті.
ЧЕРЕЗ ШІСТЬ ГОДИН ПІСЛЯ ТРАВМИ
Що ж тут головне? Запобігти травмам руки — практично ілюзорна мрія, особливо в нинішньому транспортному потоці. Інша річ, що максимальний ефект функціонального відновлення безпосередньо пов’язаний зі своєчасністю висококваліфікованої допомоги. У нас справи поки йдуть далеко не так.
— Пригадується спільна конференція з австрійськими колегами, — замислюється лікар Страфун. — Віддавши належне нашим результатам, один з віденських травматологів зауважив: «Я якось теж запізнився з проведенням операції на шість годин — поки альпініста, травмованого в горах, доставили в клініку».
Шість годин і місяці зволікання — ці терміни просто не можна порівнювати. Не випадково докторська дисертація, захищена Сергієм Страфуном п’ять років тому, комплексно охопила відновлювальні проблеми при застарілих травмах руки з ушкодженням плечового сплетiння. Але про це трохи пізніше…
Кандидатську дисертацію, виконану до 1991 року, після майже десяти років наполегливої практики в цій особливій «медичній кузні», де вершиною досконалості завжди вважалося надійне з’єднання кісток за допомогою металевих стержнів або апарату Ілізарова, Страфун присвятив вельми незвичайній темі — ішемії, тобто знекровленню, а потім і зневодненню передпліччя й кисті внаслідок здушення, причому не лише суто травматичного. Є ще один «винуватець» — неправильне накладення гіпсу, ортопедична безтурботність. А рука в цьому сенсі не терпить невправності.
І щодо своїх рухових можливостей, і щодо автоматизму, і щодо дотикової досконалості пальцева клавіатура, в поєднанні з іншими механізмами руки, є неймовірно складною структурою. Міцна, але й крихка, бездоганна, але й беззахисна. У стисканні кисті, наприклад, беруть участь 36 м’язів. І яка дивна свобода закладена в цьому злагодженому ансамблі!
Але ось рука постраждала. Пропущені розриви й тріщини, травматологічний волюнтаризм різко погіршують прогноз. Фактично, роблячи операції в межах міліметрів, і не лише в зоні ушкодження, а й на відстані від нього, лікарі клініки нерідко виправляють помилки інших.
БИТВИ ПІД МІКРОСКОПОМ
І все-таки це був явно недостатній темп і не завжди відмінні результати. Переламним моментом стали операції під операційним мікроскопом. І. Курінной, С. Страфун і їхні співтовариші незабаром відчули переваги методу. Тут треба віддати належне нинішньому директору інституту, дуже досвідченому ортопеду-травматологу, члену-кореспонденту АМН України Георгію Васильовичу Гайку, який зумів оснастити відділення таким «всевидячим оком».
Спеціалізація групи зумовила необхідність її тісної взаємодії з клінікою відновлювальної нейрохірургії Інституту нейрохірургії ім. О.П. Ромоданова АМН України. Як і Іван Антонюк, академік Андрій Ромоданов дивиться на нас уже з надхмарних висот. Але без нього ця зв’язка просто не виникла б. Прозорливий стратег нейрохірургії, Андрій Петрович бачив, яким важливим є відновлення цілісності нервових стовбурів, цих керівних ланцюжків життя всередині організму. Особливо часто страждає плечове нервове сплетiння, координатор рухів руки, що формується наймогутнішими нервовими стовбурами від спинного мозку. Травматологічний нокаут плечового сплетiння, призводить до параліча руки, хоча зовні вона начебто ціла. Це найчастіший наслідок мотоциклетних аварій. Життя вимагало й такої особливої хірургічної спеціалізації, й Андрій Ромоданов на початку вісімдесятих доручив її одному зі своїх учнів Віталію Цимбалюку, нині члену-кореспонденту АМН України, керівнику цього підрозділу. Вибір виявився правильним: в інституті з’явився новий напрямок відновлювальної нейрохірургії.
— У нашій клініці зроблено понад п’ятисот реконструктивних операцій на плечових нервових сплетеннях, — говорить Віталій Іванович. — Це, як правило, складні втручання, що забезпечують відновлення прямого й зворотного передавання нервових імпульсів. Такі технології чимсь нагадують працю швачки, але з живими нервовими утвореннями. Зокрема, тут, у зоні повернення втрачених надій на відновлення функції руки, талановито й самозабутньо шукав і знаходив нові хірургічні ключі вже мій учень Микола Миколайович Сулій. Але, зробивши, здавалося б, неймовірне в межах своєї професійної компетентності, майже в третині випадків ми зупинялися на бажаному порозі успіху: наші методи вимагали доповнень, своїх у кожному випадку способів ортопедичної корекції. Так виник міст між двома клініками.
Тут саме місце й час знову торкнутися докторської дисертації С. Страфуна, виконаної під керівництвом В. Цимбалюка. Це симбіоз можливостей відновлювальної нейрохірургії та трансплантаційної хірургії суто травматологічного плану, що відкрив нові шляхи відродження кінцівок. Два роки тому монографія В. Цимбалюка, Г. Гайка, М. Сулія та С. Страфуна, що підсумувала досвід таких відновлювальних пошуків і проривів, була удостоєна диплома й премії АМН України серед найкращих медичних праць. М. Сулія, на жаль, було відзначено цим високим визнанням посмертно.
— У ваших нелегких поєдинках, що нерідко нагадують майже «небесну механіку», напевно, найбільше задоволення приносять випадки, коли пацієнти клініки, всупереч усім канонам травматології про межі можливого після важких ушкоджень, отримують начебто нову руку або ногу? — запитую професора Стафуна.
— Згадую хроніку видужання Олени Е. Її руку на роботі через помилку затягло під прасувальний прес, і передпліччя було розплющене. Коли жінку привезли до нас, вона переживала страшний бiль. Нам вдалося звільнити нервові провідники зі здушуючих рубцевих футлярів. А функція розгинання, найважливіша для руки, була відновлена пересадкою в найбільш потерпілу ділянку фрагмента найширшого м’яза спини. Це анатомічна назва справдi великого м’яза, клаптики якого ми використовуємо для різноманітних трансплантацій. Пішло й «рукоділля» на нервових волокнах і повторні пересадки острівців шкіри. І уявіть собі: норму відновлено до такої міри, що наша підопічна повернулася до праці прасувальниці й успішно працює.
— Говорять, що немає рук і пальців, а значить, і відповідних струн руху, абсолютно ідентичних за будовою. Як виглядає послідовний план ювелірних за точністю втручань? Адже метод проб і помилок тут ніяк не годиться…
— У клініці вперше в практиці травматології ми поєднуємо електроміографію й ультразвукове дослідження. Це дозволяє оцінювати стан нервово- м’язового апарату в динаміці, бачити межі анатомічної норми, а звідси й обирати конкретні реконструктивні модифікації. Словом, щоразу операції, передусім мікрохірургічній, передує скрупульозний функціональний розрахунок.
— Людині не даремно дано й ноги. І, напевно, вінцем умінь клініки виглядають результати лікування шофера Василя Т., якого не просто врятували від ампутації, а він знову сів за кермо. Розкажіть, будь ласка, і про цей хірургічний марафон.
— Унаслідок тяжкого ушкодження під час аварії на дорозі у Василя виник дефект завбільшки 18 сантиметрів у області правої гомілки, й радикально допомогти звичайними способами було неможливо. Нам вдалося пересадити в цей простір ділянку кістки із судинним забезпеченням, взяту зі здорової ноги. Приживлення пройшло цілком успішно, травмована нога досягла нормальної довжини, відновилися функції, й, ви знаєте, Василь знову водій.
А взагалі ми пересвідчилися, що м’язи здатні «переучуватися». Наприклад, трицепс починає виконувати обов’язки двоголового м’яза, згинач перетворюється на розгинача, й навпаки. Таким чином, ми не відступаємо до останнього: резерви для аутотрансплантацій є.
КРОКИ ПО ЗЕМЛІ
— Вражають і випадки, коли в клініці відтворюють підошовну поверхню ступні…
— Таких відновлювальних пересадок у відділенні виконано близько тридцяти. На щастя, це не надто часта травма. Але вельми серйозна щодо наслідків. Шкіра підошви — наш опорний майданчик під час ходьби, ми просто не помічаємо цього дару, й «позика» з інших поверхонь тіла неможлива. Тому головне — відновити міцний шкіряний остов у трьох несучих точках ступні, а все інше «підлатати». Ми використовуємо для своєрідного монтажу шкіряні викрійки здорової підошви, а також ресурси западинок менш навантажених зон наших «всюдиходів». Усі ці почини завершилися успішно: зненожені через таке лихо, вірячи й не вірячи, що все позаду, знову пішли.
ДИВИТИСЯ, ЯК УСІ, АЛЕ БАЧИТИ ІНАКШЕ
— Минулого року в клініці зроблено 460 реконструктивних операцій, здебільшого надзвичайно складних. Що ви можете сказати, Сергію Семеновичу, про своїх помічників?
— Розумієте, ділити лікарський склад клініки на тих, хто веде, й тих, кого ведуть, не зовсім правильно. Багатоетапна реконструкція — завжди колективізм. Наприклад, безліч, по суті, унікальних операцій блискуче виконує Ігор Миколайович Курінний. Абсолютно незамінним є анестезіолог Андрій Віталійович Крижановський, бо операції з використанням трансплантації тривають п’ять — шiсть годин, і тут він наш лоцман. Молодий хірург Руслан Олексійович Сергієнко недавно вперше в практиці інституту зробив артроскопію плечового суглоба. Премією Президента України для молодих вчених відзначено Олексія Вікторовича Долгополова — за нові розробки з ефективного відновлення функцій цього геніального розпорядника рухів руки...
— Публікація цієї статті, мабуть, збільшить кількість бажаючих звернутися в клініку. Яким є порядок консультування?
— Прийом силами фахівців відділення (як правило, і з моєю участю) проводиться щочетверга в консультативній поліклініці інституту по вул. Воровського, 27, звісно, як і операції, абсолютно безкоштовно. Звичайно, ми нікому не відмовляємо, але чим раніше приходять до нас, тим більше шансів на успіх. Звісно, ми не єдиний центр у Києві й Україні, що займається реконструктивною хірургією кисті. На травму ми дивимося, як усі, але бачимо її іноді інакше...
