Добре це чи погано, але той факт, що говорячи про бокс, ми маємо на увазі братів Кличкiв, сумніву не підлягає. З одного боку — це добре: прославлені важкоатлети заслужили право бути в центрі уваги. З іншого боку — суперпопулярність двох спортсменів позбавляє інших боксерів уваги, гідної їхніх досягнень.
Минулої суботи дніпропетровець Віталій ЦИПКО провів у німецькому місті Нюрнберзi поєдинок за звання чемпіона Європи з британцем Брайаном Мегі. Перемігши в цьому бою, український боксер не тільки завоював титул чемпіона Європи, а і став офіційним претендентом на титул чемпіона світу по версії IBF. Ми зустрілися з Віталієм відразу після його повернення в Україну.
— Віталію, що можете розказати про хід бою?
— Це був найважчий 12-раундовий поєдинок, у якому я переміг по очках. Про те, що зустріч була рівною, свідчать оцінки суддів — двоє з них віддали перевагу мені — 115:113 і 115:114, один — 30-річному Мегі — 114:115.
— Правда, щодо цього титульного поєдинку ви п’ять разів виходили на пік своєї форми?
— Так. Виною тому — постійнi перенесення бою. Поступово вони почали набувати характеру трилеру… Спочатку цей поєдинок планували провести в січні цього року, але потім було призначено іншу дату — 12 лютого. Бій повинен був відбутися в берлінському «Макс Шмелінг Халле» з нинішнім володарем поясу датчанином Руді Маркуссеном. Але, за офіційною причиною через його травму, я замість титульної провів рейтингову зустріч із Мукаді Манда з Конго. І хоча цього суперника я переміг уже в другому раунді, особливої радості мені ця перемога не принесла. Титульний бій перенесли на 9-те, а потім і на 23 квітня в Дортмунд. Але в рамках цього боксерського вечора на ринг вийшов тільки один українець — Володимир Кличко. А Маркуссен добровільно відмовився від належного йому титулу і, після довгих пошуків і цілого ряду передбачуваних кандидатур, у суперники мені визначили британця Брайана Мегі. Спочатку бій повинен був пройти 14 травня в Німеччині. Потім його перенесли на 27 травня в київський Палац спорту. Але вийти на український ринг не вдалося вже з моєї вини — я травмувався, защемив нерв на спині.
— Ця невдача боляче вдарила по твоєму престижу?
— Судіть самі. Трансляцію цієї зустрічі вже запланував телеканал «Євроспорт». Хотів викупити показ бою і наш український телеканал «Інтер». У Дніпропетровськ перед боєм спеціально приїжджала знімальна бригада спортивної редакції телеканалу. Шкода, травму було отримано в найнепотрібніший момент... Тому дуже радий, що в Нюрнбергзi мені нарешті вдалося вийти на ринг і перемогти.
— Після цього успіху ви стали четве ртим українцем — після Віталія Кличка, Олександра Гурова та Володимира Сидоренка — який буде змагатися за звання найсильнішого на планеті за однією з трьох найпрестижніших світових боксерських версій. І першим, хто побореться за чемпіонський пояс IBF. Однак на даний момент рядовим любителям боксу про вас відомо зовсім мало. Давайте спробуємо заповнити цю прогалину.
— В любительському боксі я також демонстрував не найгірші результати. Навіть був кандидатом на поїздку у складі олімпійської збірної до Сіднею. Проте з причин, далеких від спортивних, в Австралії честь нашої країни замість мене захищала інша людина. Після такого розчарування я взагалі залишив бокс. Рік зовсім не тренувався і тільки потім отримав пропозицію спробувати себе в професіоналах. Роздумував недовго, чудово усвідомлюючи, що, за великим рахунком, це мій останній шанс всерйоз заявити про себе.
— І вам це вдалося. У листопаді 2002 року ви стали інтерконтинентальним чемпіоном IBF, а потім, у лютому 2004-го здобули аналогічне звання вже по версії WBA. Тепер залишилося скинути з трону чемпіона світу IBF американця Джеффа Лейсі?
— Принаймні, зроблю для цього все можливе. Адже ми з тренером Віталієм Зубільовичем довго до цього йшли. І якщо донедавна були практично позбавленими підтримки в Україні, то на початку цього року я підписав контракт зі спортивним клубом «Біола», керівництво якого взяло на себе цілий спектр моїх питань. За що, користуючись нагодою, хочу висловити щиру подяку президенту СК «Біола» Ігорю Делієву та віце-президенту Олександру Крикуну. А, враховуючи, що честь СК «Біоли» захищають такі відомі спортсмени як олімпійські чемпіони легкоатлет Юрій Бєлоног і гімнаст Валерій Гончаров, у мене з’явився додатковий стимул для нових досягнень — є на кого рівнятись.
— А що, крім СК «Біола» у Дніпропетровську ніхто не знає, де проживає далеко не останній український боксер?
— На жаль. Хоч скільки б успішних боїв проводив, жодного разу не запросили на прийом ні до міського голови, ні до голови облдержадміністрації. Проте недавно мій прес-менеджер зустрічався з головою міського спорткомітету Дніпропетровська Віктором Овадовським. Віктор Іванович пообіцяв посприяти з житлом. Подивимося... А поки що я з дружиною Сашею і дворічним Микиткою тулимося в тісній двокімнатній квартирі у батьків.
Віталій Ципко народився 3 червня 1976 року в Дніпропетровську. У любительському боксі — призер чемпіонату Європи в командній першості. У професійному — чемпіон Європи (2005), інтерконтинентальний чемпіон із версії IBF (2002) і WBA (2004) у другій середній вазі (76,2 кг). Як професіонал провів 16 боїв, у яких отримав 15 перемог (один поєдинок був визнаний таким, що не відбувся).
