Коли стався дикий інцидент за участю сумнозвісного нардепа Лозинського із убивством 55-річного жителя Кіровоградщини Валерія Олійника, наші колеги з кіровоградської газети розповідали, що люди масово почали телефонувати й викладати факти свавілля чиновників і місцевих багатіїв. Тоді, до речі, рівно два роки тому, у липні 2009-го вся обурена українська громадськість — журналісти, громадські активісти і навіть політики — як один, не тільки засудили Лозинського, а й почали говорити про перекинуту догори дригом суспільну мораль. Здавалося, ситі по горло і доведені до межі безкарністю та вседозволеністю «сильних цього світу» українці готові поставити крапку в безправ’ї звичайного громадянина перед зв’язками, грошима, посадами... Аж ні. Минуло зовсім небагато часу, і суспільство продовжує з певною часткою байдужості спостерігати за монотонною стрічкою новин: син такого-то на дорогій автівці збив людину, прокурор такий-то побив рибалок...
Зрозуміло, що в цій атмосфері вседозволеності явище мажоризму, яке, треба визнати, існувало в усі часи, набуває небувалих масштабів. Одесити, які багато років страждають від розперезаних молодиків, навіть створили громадську організацію «Не мовчи!», куди входять родичі постраждалих і загиблих під колесами мажорівських авто. Сотні байкерів протестували в Криму після того, як син депутата Сімферопольської міськради 24-річний Віталій Файнгольд збив мотоцикл, яким керувала дівчина, відома в байкерському світі як Нікіта. Щоправда, з Файнгольдами вийшло дещо несподівано: за гратами опинився не син (судові засідання затягнулися), а батько, якого звинувачують у шахрайстві. Хоч які б моральні принципи ми втовкмачували дитині, вони для неї — ніщо, якщо наш власний «сволочизм» (за Ліною Костенко) важко приховати.
Якою показовою в цьому сенсі є династія Ландиків! Адже це прізвище не вперше з’являється у зведенні кримінальних новин. Як розповідають свідки, ще 2007 року Роман Ландик, син народного депутата від Партії регіонів Володимира Ландика, будучи за кермом авто, збив на смерть 17-річного хлопця. «Але потім втрутився батько — знайшовся інший чоловік, який сказав, що це він керував машиною, взяв провину на себе. Що зараз з цією людиною — не знаю, але 17-річний хлопець помер, а Рома — на волі», — повідомили ЗМІ анонімні джерела в Луганському обласному управлінні МНС. Уже в березні цього року Ландик-старший (той, що Володимир, бо ж їх два — ще є брат Валентин, власник компанії-виробника холодильників «Норд») прославився завдяки інциденту з інспектором ДАІ, який, щоправда, поспішно було вичерпано, даішник навіть відмовився від грошей. Останній кричущий випадок із Романом Ландиком — привселюдне жорстоке побиття дівчини Марії Коршунової — став широко відомий завдяки Інтернету. Тут уже терпець урвався навіть доволі толерантній до представників влади луганській громаді, яка вийшла на акції протесту ( репортаж із місця події читайте нижче). Тож запізніле зізнання Володимира Ландика в тому, що він погано виховував свого сина, навряд чи тепер допоможе. За Ромою, якого затримали на території Краснодарського краю в Росії, вже виїхали з України слідчі і конвой, а те, що поблажок «малому» не буде, чітко дав зрозуміти Президент.
Безперечно, воднораз знайти механізм боротьби з мажорством нереально. Добре вже те, що сьогодні факти свавілля стають відомі широкому загалу і викликають, хоч здебільшого пасивний, проте все ж осуд публіки. Проте суспільство повинне в найкоротші строки виробити більш дієві запобіжники. З маленького до великого повинне з’явитися глибинне усвідомлення думки, що принижувати людей і порушувати закон — це НЕ КРУТО. Хизуватися дорогими авто, товстими гаманцями і авторитетними родичами — СОРОМНО. Але ці банальні думки не прийдуть самі собою, якщо привозити дитину в дитсадок роллс-ройсом або давати в школу мобільний Vertu. Розкіш для дітей із несформованою психікою повинна стати табу. Це — негласне правило цивілізованого суспільства.
У «Дні» час від часу з’являється рубрика «Батьківський день», де ми, зокрема, говоримо й з авторитетними заможними людьми про виховання дітей. Більшість успішних батьків, маючи доволі великі статки, виховують своїх нащадків у скромності. Не лише тому, що цього вимагає суспільна мораль. А напевно, ще й через те, що мудрі батько й мати розуміють, що батьків мажорів неодмінно спіткає кара. І моральна, бо ж навряд чи приємно усвідомлювати, що твоє чадо збило людину, або через нього закінчувати свою політичну кар’єру, як це станеться з Володимиром Ландиком (до речі, він не найгірший депутат Партії регіонів). І до певної міри матеріальна. Бо виховані у вседозволеності, такі нащадки навряд чи будуть здатні ефективно управляти мільйонами батьків.
КОМЕНТАРI
«ТЕ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В КРАЇНІ, СПРАВДІ, РОЗМИВАЄ МОРАЛЬНІ РАМКИ»
Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, народний депутат України:
— Хлопчики-мажори існували давно, раніше їх називали золотою молоддю. Вони й тоді, й зараз вживали наркотики, безкарно почувалася на дорогах. Це явище не сьогоднішнього дня. Інша річ, що ці страшні історії останнім часом відбуваються дедалі частіше. І це діти не лише депутатів, а й просто багатих людей.
Але в цій історії з молодим Ландиком мене засмутило не лише те, що він виявився таким звіром. Мене засмутила реакція довколишніх людей. Я думаю, в цьому барі були не лише мажори. Ми всі бачили на відео, як вони спокійно розмовляли, їли, коли дівчину тягали за волосся по підлозі. Тут явище страшніше, мені здається. Тут цілий комплекс проблем.
Я не кажу вже про сексизм, яким у нас просякнуті всі сфери суспільства. У найвищих ешелонах виголошуються фрази на кшталт: «Реформи — це не жіноча справа». Коли в парламенті виступає жінка, особливо з опозиції, їй можуть сказати: «Ви ж жінка, займіться своїми справами». Суспільство дуже потерпає від деградації. Саме слово «культура» у нас сприймають як щось смішне. А те, що відбувається в країні, дійсно, розмиває моральні рамки.
У правоохоронних органах узагалі немає жодного натяку на якусь справедливість. І в цьому випадку я маю на увазі не лише високопоставлених підсудних, а й тих, хто безвинно туди потрапив, — таких там більшість. І тут усі один одному подають приклад. Тому чого нам дивуватися молодшому Ландику? Тут проблема набагато більша. Таке відбувається постійно. Просто Ландику не пощастило. Його вже знайшли (коли треба, наша влада демонструє завидну мобільність), а інших шукають досі.
«ПРИХОВАНА ФАЗА «ХВОРОБИ» ВЖЕ МИНУЛА»
Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України:
— Коли говорити про явище «мажоризму», згадується жарт про інтелігенцію в першому поколінні. Це така ніяка інтелігенція... Це саме можна сказати про людей, забезпечених матеріально у першому поколінні. «Мажоризм», як правило, виникає після якихось соціальних змін, революцій — коли в сім’ї, в роду не сформувалося нормальне, адекватне ставлення до свого походження, влади, грошей. Ситуація «із грязі в князі», явище «мажоризму», були властиві для різних епох, коли відбувався процес формування нової еліти. Що стосується сучасності, то ми маємо водорозділ, який відрізняє європейську ментальність від нашої посттоталітарної ментальності. Якраз європейська ментальність характеризується тим, що кожен сам себе поважає і розуміє, що чогось вартий. Разом з тим, він не намагається створити феодальну систему залежних «васали — сюзерени». У нас же, на пострадянському просторі, йде тенденція до феодалізму і до створення собі васалів. Вона є дуже яскраво вираженою. І що дуже цікаво, люди у своїй масі це сприймають цілком терпимо. Тому в таких стосунках беруть участь і люди, які це роблять і люди, які це терплять. От тому і вилазить це «мажорство». Ситуацію в Україні з поширенням явища «мажоризму» можна порівняти із хворобою у гострій фазі. Випадки яскраві, гострі,потворні — це те, що ми бачили у випадку із сином депутата Ландика, з цим «господарем життя». Але найжахливіше — як реагували люди. Вони сиділи і ніяк не стримували цього хлопця, не реагували. Я думаю, що це якраз той випадок — для усвідомлення. В Луганську люди зараз дуже обурені і навіть протестували. Але не забарився і другий випадок: в Одеській області майор міліції побив дівчину. «Навала дебілів» — так реагують люди, подаючи цю інформацію. Я думаю, що ці гострі випадки — це перший прорив нариву. Вважаю, що прихована фаза «хвороби» вже пройшла і те, що люди реагують на це, висловлюються, обурюються, а також — реакція Президента, говорять, що суспільство буде прокидатися і не дозволить так поводитися з собою.
«ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ «МАЖОР» ВІД «ЖЛОБА ЗВИЧАЙНОГО»?
Олег ПОКАЛЬЧУК, соціальний психолог:
— Якщо про це говорить преса, значить, «мажоризм» — це соціальне явище. Але я вважаю, що це частина людської природи, яка несправедливо виділяється в окреме «виробництво». Коли ж ми позбавимо уявного персонажа таких колоритних рис у вигляді грошей і місця злочину, то це буде досить пересічна поведінка, яка спостерігається масово. Предмет прихованої заздрості людей, що в людини просто більше грошей, ніж у них, а вона ще й поводиться як негідно.
Згоден, що «мажор» відрізняється від «жлоба звичайного» відчуттям безкарності, вседозволеності. Відсутністю гальм. Але те, що ви і ваші колеги продовжують використовувати цей термін, означає, що ми ментально живемо не в пострадянському, а в радянському суспільстві. Вся ця історія з партноменклатурою, з геронтократією, партелітами, особняками, мажорами перекочувала в незалежну Україну. Неначе цих 20 років і не було. Але ментально це та ж безтілесна дискусія, що і 20 років, і більше тому. Це нікуди не поділося і не подінеться. Коли ми перестанемо бути радянськими людьми, тоді зникне й це слово.
«ПЕРЕВІРКУ ВЛАДОЮ ТА ГРОШИМА ЛЮДИ З НИЗЬКОЮ РЕФЛЕКТИВНІСТЮ ПРОХОДЯТЬ ПОГАНО»
Юнона ІЛЬЇНА, провідний науковий співробітник лабораторії НІТО Інституту психології ім. Г.С. Костюка, кандидат психологічних наук:
— Було б доречним тут згадати про орієнтаційні вектори особистості: є вектор особистості на ідею, а є — на особистість. Орієнтація на особистість прийшла до нас із Візантії, на Заході ж більш розвинений вектор «ідеї». Ідейний вектор — це коли людина ідентифікується з певною спільнотою (наприклад, нація, люди з певними потребами, жінки, підлітки та ін.) і не мислить себе у відриві від неї. Вона розуміє, що її суб’єктивне відчуття щастя буде присутнє тільки тоді, коли ідентифікаційна спільнота буде щасливою. Такі люди вважають і себе важливими, але більш важливим є обрана спільнота. Їм важливо, аби ідею було впроваджено, заради цього вони роблять певні вчинки (наприклад, допомагають діткам з ДЦП, відбудовують церкви, роблять центри з профілактики насильства, національного розвитку тощо). Ці люди не дуже схильні до мажоризму. Є інші люди, які не ідентифікували себе з жодною спільнотою, з жодною ідеєю, — люди, орієнтовані на особистість. Така людина вважає, що найголовнішою є вона сама. Основне для неї — отримати максимум від життя. Людина вважає, що може бути щасливою й у відриві від інших, а деколи — і за рахунок інших. Така людина буде довіряти авторитетам, які вона обирає, а на кожну ситуацію ці авторитети будуть змінюватися; вона дивитиметься через призму «що для мене є найкращим зараз». Але ризик є в двох моментах — а що буде з тобою післязавтра та у нерозумінні, що комфортніше в будь-яких сенсах жити в середовищі, де іншим також добре. Якщо в ідейної людини мета — аби перемогла її ідея, то людина, орієнтована на особистість, має на меті не програти, не втратити чогось важливого для себе. Такі люди, за наявності певних ресурсів, є схильними до мажоризму, бо є внутрішній дозвіл: «я — краще за інших, отже, можу брати більше, краще еtc.». Друга причина — в тому, що є певні рівні самосвідомості — рефлексивності, усвідомленості себе (людина розуміє, що в ній є хороше і погане; що є риси, якими вона може пишатися, яких — соромитися). Оцінюючи себе, самоусвідомлена людина сама корегує свій шлях, аби реалізуватися і мати повагу до себе. Люди ж, у яких самоусвідомлення низьке й у яких присутня орієнтація на особистість, копіюють все те, що їм здається зараз позитивним, не рефлектуючи (аналізуючи). І ті й інші можуть бути хорошими людьми. Але перевірку владою і грошима люди з низькою рефлективністю і люди, орієнтовані на особистість, дуже погано проходять. Гроші та влада їх псують.
На жаль, в Україні рівень ідейності є дуже низьким. У нас є ідейні й свідомі люди, але їх замало, аби була критична маса для того, щоб Україна почала змінюватися. Це моя суб’єктивна думка, втім, вважаю, таких нині в Україні — до 5 — 10%. Також є прошарок людей, які мають високий рівень самоусвідомлення. Але дуже багато людей над цим не замислюються, тому що через виживання їм не до цих високих матерій. А тим, у кого все дуже добре, теж не до самоусвідомлення, тому що воно не потрібно. Хоча серед реалізованих, багатих, впливових людей є також ідейні, й самоусвідомлених, на жаль, — не більшість.
