Львів'яни вже було змирилися з провінційністю свого міста. Навіть з тим, що на одному з поворотів історії їх обійшли інші обласні центри, як-от Одеса, Харків чи Донецьк. П'ємонт української державності декілька років так і залишався хіба що претензією на П'ємонт, а новаторські потуги (скажімо, саме у Львові провели перший аукціон з малої приватизації) наштовхувалися чи то на консерватизм мешканців, чи то на бюрократизм чиновників. Урешті-решт, про Львів у інших регіонах почали згадувати лише тоді, коли мова йшла про "насильницьку українізацію", епатажні вибрики УНА-УНСО чи ветеранські баталії.
Місто-лідер на зламі 80-90 років за п'ять років опинилося на маргінесі країни, до незалежності якої воно доклало чи не найбільше зусиль. Про Львів перестали згадувати в кабінетах високих столичних чиновників, промисловість занепала, люд збіднів і масово повалив на заробітки вже не лише в Європу чи Росію, а й у Київ, а журналісти (передовсім місцеві) вилили на Львів стільки критики, що її, мабуть, вистачило б на всі міста України разом узяті. "Для стрімкіших веж і падіння важче", Горацій мов би писав про неформальну столицю Галичини.
Важко сказати, коли Львів дійшов до тієї крайньої межі, після якої, як стверджував ще Конфуцій, усе повертається назад. Але вже десь наприкінці минулого року полум'яний критицизм незалежних від місцевої влади львівських журналістів поволі почав ущухати. Доволі, як здавалося раніше, промовисте прізвище львівського мера -- Куйбіда -- перестали обігрувати в усіх варіаціях. А вже на початку цього року незаангажовані в політичні з'ясувки львів'яни спочатку подумки, а потім відверто вголос почали "аплодувати" міській владі.
Крига скресла. Львів повертається. Одне з підтверджень цього - лідерство Василя Куйбіди в номінації "Мер року" в рамках програми "Людина року'97".
Василь КУЙБІДА: Звичайно, мені це приємно, бо вважаю: Львів знову привернув до себе увагу. І журналісти, які визначають кращих, напевно, непогано оцінюють усе, що зроблено у Львові за останній час. Хоча цього результату досягнуто, зрозуміло, не міським головою, а зусиллями -- і фізичними, і розумовими -- багатьох людей. Якщо останнім часом щось змінилося, то, вважаю, знову ж таки завдяки журналістам, які побачили й позитивні речі в нашому місті. Колись Олександр Довженко казав, що можна дивитися в калюжу й бачити там зорі. Місто ж наше -- не калюжа. Це раз. А друге, у Львові спала хвиля радикалізму. І в цьому вже якнайменша заслуга міського голови. Я просто працював і просто робив те, що обіцяв львів'янам і вважав конче необхідним зробити для міста. Так би мовити, це наклалося одне на одне, і я радий тому.
(Авторський текст) Не будемо сперечатися про роль випадку в історії. Зауважимо лише, що реалізація випадку можлива лише за умов, коли його провокують. Для Львова ще з брежнєвських часів були характерними три проблеми: вода, транспорт, історичний центр. Всі відомі мені можновладці -- і комуністичні, і національні -- так і не змогли розв'язати їх. Коли півтора року тому у Львові було введено першу маршрутне таксі "Пежо", мерові довелося відбити не одну атаку під благородними гаслами підтримки національного виробника -- Львівського автобусного заводу. У результаті депутатського тиску він втратив свого заступника -- одного з лобістів ідеї запровадження "Пежо" Павла Качура. Тоді чи не єдиною газетою, яка стала на захист нових "маршруток", був "Пост-Поступ". Та й то, не відкидаю цього, що будучи на той час головним редактором цього тижневика та заручником трамвая, сам переконався у зручності поїздок на "Пежо". Минув рік і питання бути чи не бути "Пежо" перестало існувати. У Львові зараз відкрито стільки як приватних, так і державних маршрутів, які обслуговуються цими машинами, що їх годі навіть перелічити. І саме "маршрутки" зняли гостроту транспортної проблеми та, можливо, знімуть проблему руйнації центру від автобусного транспорту.
Василь КУЙБІДА: За час мого головування можна було б досягнути й більших результатів. Звичайно, мало коштів. Але ще не зустрічав жодного міського голови, у тому числі й за кордоном, якому їх вистачало б. Я переконаний, що до завершення терміну мого перебування у міській раді можна було б зняти гостроту з водозабезпеченням нашого міста, якби у свій час -- 1994 року -- почали виконувати запропоновану програму "Вода", а не устряли в суперечки, відстоювання особистих чи кланових інтересів. Переконаний, що наступному міському голові це питання вдасться вирішити. Підтвердженням цього є те, що за останній рік ми до Львова перекинули кілька десятків тисяч метрів кубічних води, почали лагодити водогони. Минулого року ввели в дію нову насосну станцію й 40 тисяч людей зараз протягом 10 годин отримують воду. До 15 листопада майже виконаємо обіцянки, які давали попередники, перед селами, з яких беремо воду. Тобто збільшаться наші шанси домовитися із сільськими радами про додаткове перекидання води в місто. Врешті завершено роботу щодо позики Світового банку для реалізації проекту водопостачання й, думаю, у березні наступного року відповідну угоду буде підписано.
(Авторський текст) Початок роботи Василя Куйбіди на посаді мера ознаменувався банальним звинуваченням: занадто часто їздить за кордон, витрачаючи на це кошти з міського бюджету. Додамо сюди, що будь-яка іноземна допомога часто-густо наражається на дратівливу для Львова проблему "розкрадання України"...
Василь КУЙБІДА: Треба якось визначитися, що таке багато. Тубільні племена рахують один, два, а на три вже кажуть багато. До скількох же вміють рахувати львів'яни (чи, точніше, певні політичні сили) і що для них означає багато? Справді, наприкінці 1994 року за ухвалою уряду я був з командою Президента в США, а 1995-го побував у Західній Європі (Василь Куйбіда -- представник України в палаті місцевих влад Конгресу місцевих та регіональних влад у Раді Європі, заступник голови делегації України в Раді Європи). Візит до Сполучених Штатів використав, щоб налагодити стосунки зі Світовим банком та отримати позики для реалізації програм, про які говорилося на сесії ради: житлової, транспортної, водопостачання. Кожна з пропозицій залишається просто гарним міркуванням на папері, якщо немає механізму та джерела реалізації -- людей і коштів. Розумних людей у Львові вистачає; можемо ділитися й ділимося весь час із Києвом, а от грошей нам бракує. Внутрішніх резервів було замало; треба було залучити зовнішні інвестиції. Як і інші міста світу, ми орієнтувалися на Європейський банк реконструкції та розвитку й Світовий банк.
Ніхто нас оптом купувати не хоче. Можливо той, хто про це говорить, відчув це на собі, а тому вважає, що так буде й з усіма нами. Скажімо, нещодавно Агентство міжнародного розвитку США підтвердило: нашому місту виділено 200 тисяч доларів на ремонт тролейбусів; обладнання для внутрішнього цементування труб уже закуплено й до кінця цього року буде передано нашому місту. Усе це -- безкоштовно. Чому вони це роблять? Бо бачать, що ми хочемо реформувати й реформуємо своє міське господарство. Ми не очікуємо рішень Верховної Ради, Кабінету Міністрів, не вимагаємо від когось іншого, щоб він зробив щось за нас... Ми готові брати позики в наших банків. Але на сьогодні вони не нададуть кредит на 15 чи 17 років під 8 чи 9 відсотків річних; максимум на 2-3 роки й під 30-40 відсотків. Тож, дбаючи про місто, маючи напівпорожній гаманець, що вибирати? Та будеш шукати дешевше для міста. Дешевше дають Світовий та Європейський банки. Тому ми шукали гроші там. І я абсолютно не розумію рішення Верховної Ради, яка не ратифікувала угоду між Україною та Світовим банком щодо позики на розвиток житлового господарства в Одесі, Харкові та Львові. Ми повинні були одержати 7,5 мільйонів доларів, щоб збудувати п'ять будинків на Сихівському житловому масиві й розв'язати всі його проблеми з водою та дорогами. У той же час частина депутатів, яка проголосувала проти позики, виступає по телебаченню й говорить: кожному треба дати квартиру. А коли така можливість була, вони не дозволили нам це зробити.
(Авторський текст) Це майже мода називати Львів "консервною банкою" (львів'яни), лаяти його за національну та мовну нетолерантність (мешканці не-Заходу України). Щодо останнього, то говорити російською та бути росіянином у Львові значно легше, ніж говорити українською та бути українцем навіть у Києві, не кажучи вже про інші регіони України. Підтвердженням цього є й дослідження "Соціс-Геллап", опубліковане нещодавно на сторінках "Дня". Щодо першого, то, м'яко кажучи, диму без вогню не буває. Але Львів дедалі стає відкритішим.
Василь КУЙБІДА: Львів від своїх початків стояв на перехресті торговельних шляхів і був відкритим містом, яке вбирало всі новації з різних частин світу і яке ділилося потім з іншими містами. І таким воно було до 1939 року. Потім нас вирвали з цієї ніші, зробили з нас "консервну банку" та ще й виховали у багатьох з нас боязнь відкритості, викликану невпевненістю в собі. Я вважаю, що наше місто приречене, якщо знову не перетвориться у місто-перехрестя, до якого будуть сходитися імпульси зі всього світу та яке буде ділитися інформацією зі всією Україною. Україна бачить своє майбутнє через інтеграцію в Європу. І зрозуміло, що вона має відбутися через ворота в Європу, через Львів. Якщо ми знову замкнемося, то не виконаємо тої ролі, яка нам зараз випала. І це не тільки вже справа самого нашого міста, справа уряду, це справа всієї України.
Україна держава неоднорідна, і не тільки в етнічному плані. Різна політична свідомість, система цінностей. Якщо ми хочемо мати міцну державу, то повинні подбати про вирівнювання цього "ландшафту", щоб він більш нагадував рівнину, аніж глибокі впадини та високі гори. Але нав'язувати свою систему цінностей іншим не варто. Силою ще нікого не ощасливили. Нас також силоміць тягнули до комунізму. Я особисто не сприймаю насильне месіанство. Вважаю, що кожна людина приходить у цей світ із місією, як і кожне місто має свою місію в нашій державі. І не думаю, що Львів чи будь-яке інше місто можуть говорити про якесь виняткове право в нашій державі. Ми маємо свою роль і я був би щасливим, якби ми її виконали. Львів мав би претендувати на одну з культурних столиць України. Політичний центр у нас єдиний -- Київ, і ніхто інший не має права претендувати на це. Але чим більше міст буде претендувати на культурний центр, тим більше ми всі від того виграємо.
Для України Львів міг би зараз стати містом, у якому відновлюється місцеве самоврядування, у якому швидше сприймаються та реалізуються господарські реформи, яке показує, що вибраний нами сім років тому шлях не просто далека перспектива, а вже сьогодні є реальні результати -- і в економічному, і в політичному житті. Наше поліетнічне місто впродовж багатьох століть виробило не тільки унікальну культуру, а й політичну та релігійну толерантність. Це теж добрий приклад не тільки для нашої держави, а й для інших. Ми добре розуміємося із сусідами, скажімо, із Польщею, з якою нас весь час намагалися посварити.
(Авторський текст) Сьогодні Василь Куйбіда -- претендент №1 на посаду мера у виборах наступного року. Дві найвпливовіші в місті політичні партії -- Народний рух та Народно-демократична -- зійшлися на його кандидатурі.
Василь КУЙБІДА: Я ще не вирішив чи висувати свою кандидатуру на мера. Прийде той час, коли потрібно буде визначатися, що має робити Василь Куйбіда: чи сходити з політичної арени, чи пропонувати міський громаді свої послуги на посаді голови, чи, можливо, пропонувати послуги посланця міської громади в парламенті. Але цей час ще не настав і я не знаю, як вирішить Василь Куйбіда в майбутньому. Мер Одеси Гурвіц - депутат Верховної Ради, він мав можливість захищати там інтереси Одеси, мер Львова міг захищати інтереси тільки через представників у парламенті. Ми не зможемо реалізувати місцеве самоврядування, якщо не будемо мати відповідних законів. Врешті, ті реформи що ми провели у Львові, були на їх межі.
Як представник громади, мер повинен бути ерудованим, виваженим, чесним. Коли говорити про нього, як голову ради та виконкому, то він повинен у першу чергу бути урядовцем, вміти гармонізовувати різні настрої та потреби. Потім трохи господарником, економістом, трохи юристом. А враховуючи те, що ми маємо клопоти з центральною частиною міста, великі містобудівні проблеми, ця людина мусить ще й бути обізнаною з тим, як ці проблеми долати, тобто бути будівельником, -- так Василь Куйбіда на завершення нашої розмови змалював риси, необхідні для мера.
Й одразу осікся -- вийшов майже його портрет: кандидат фізико-математичних наук, захистив дисертацію на інженерно-будівельному факультеті Львівського політехнічного інституту, працював у "Львівцивільпроекті", випускник Академії державного управління при Кабінеті Міністрів, закінчив юридичний факультет Львівського держуніверситету імені Івана Франка, дійсний член Академії будівництва України. А ще -- член Спілки письменників, поет у минулому, хоча не зовсім любить, коли на це йому вказують. Хоча (це вдруге) підкреслює: тільки в радянські часи "поет" стало лайливим словом. Хоча (це вже втретє) зауважує: проблеми каналізації та дорожніх ям не сприяють поетичній творчості...
Звичайно, Василь Куйбіда -- далеко не мер-ангел. За бажання можна знайти на нього достатньо "компромату" (пам'ятаєте: "не помиляється той, хто нічого не робить"). Але після всього негативу, написаного в тому числі й мною, про це місто, хочеться зберегти чистою світлу пляму в нинішній історії Львова -- сьогодні наш мер у лідерах. Завтра Львів знову повернеться в когорту найкращих міст Європи.
