Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Ми пригадали, як це було...

23 листопада, 2005 - 00:00
ФОТО ОЛЕКСАНДРА КОСАРЄВА / «День»

Рік тому, 22 листопада, о 9 ранку на Майдан прийшли перші десять тисяч киян, сонні після нічного пильнування біля телевізорів, з маленькими помаранчевими прапорцями і стрічками. А потім почали стікатися тисячі і тисячі — з великими прапорами і транспарантами. І було відчуття щастя, просто фізичне відчуття сили: от скільки нас...

На вчорашній Майдан люди почали збиратися, не очікуючи часу «Ч»: вже після обіду було близько 15 тисяч людей. Для святкування річниці помаранчевої революції з регіонів до Києва прибуло 78 автобусів і 21 потяг з людьми. От вам і «цілковите розчарування й невдоволення», яке виявляють соціологи...

Як і рік тому, на Майдані встановили наметове містечко, — за словами організаторів, воно простоїть на згадку про торішні події до 23 листопада. Поряд — польова кухня з гарячими чаєм і кулешем. І, звісно ж, помаранчевий прапор на монументі Незалежності.

Спеціально для тих, хто забув удома свої помаранчеві стрічки і прапори, встановили намети, в яких безкоштовно роздавали святкову символіку. Окремо свою атрибутику розповсюджувала «ПОРА».

Крім того, на Майдані встановили намет із написом «Швидка політична допомога», в якій приймали скарги від населення — на владу в тому числі. Представники Народного союзу «Наша Україна», які чергували в наметі, запевнили, що всі скарги буде передано до служби Секретаріату Президента.

Цього разу тих, хто зібралися на Майдані, не можна було назвати однорідною масою — були присутні представники партії «Батьківщина», громадянської партії «ПОРА», а також маловідомої Київської патріотичної партії і, звісно, Народного союзу «Наша Україна».

Напередодні річниці помаранчевої революції компанія InMind поставила киянам питання про їхню участь у подіях осені минулого року, спробувавши таким чином створити середньостатистичний образ київського революціонера. Виявилося, понад 40% опитаних мешканців столиці виходили на Майдан, підтримували життя наметового містечка, приносили їжу та одяг, брали участь у роботі виборчих комісій. Третина киян брала участь у революції скоріше пасивно — стежили за новинами, підтримували морально. Майже 23% були противниками того, що відбувалося. Хто вони — люди, яки переломили хід історії? Дослідження дає відповідь — громадяни, понад 90% яких — молодші за 60 років. Середній вік учасника революції — 39 років. Переважна більшість з них мають вищу освіту (53%) або вчаться у вузах (23%). Активно брали участь у революції люди, які зараховують себе до середнього (51%) і вищого за середній клас (18%). Чого вони хочуть досягнути в житті — якщо винести за дужки політичні переваги? Здоров’я, сім’я та матеріальний добробут — ось основні життєві пріоритети київських революціонерів.

З тими, хто вчора, як і рік тому, вийшов на Майдан, поспілкувався кореспондент «Дня».

Михайло ФЕДОРЕНКО , пенсіонер, (м. Горлівка), працював на шахті ім. В. Леніна протягом 25 років:

— Ми прийшли сьогодні на Майдан, щоб підтвердити свою вірність обраному нами курсу: що ми за демократію і що ми єдині. Хоча трішки Віктор Ющенко нас і розчарував. Звичайно, не просто навести лад у державі. Але я не розумію: чи в нас тюрем немає, чи бандитів немає... Чому вони не сидять у тюрмах? Чому нікого не наказують за фальсифікацію минулорічних виборів? Я — не кровожерлива людина. Але закон, мабуть, для всіх один. Тому й змін у нас мало.

Віталій СТЕГУН , науковий співробітник Ужгородського університету, кафедра зоології:

— Наші надії, звичайно, не дуже справдилися. У всякому разі не так, як хотілося б. Бо дуже багато очікували від нового Президента. Десь у свідомості я знав, і багато інших знали, що одразу все не може бути добре. Але ж... Тому сьогодні прийшли в основному тому, щоб згадати, як все було рік тому, можливо, знайти якихось своїх друзів, з якими познайомилися торік. І, звичайно, з надією, що два наші лідери Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко все ж таки помиряться.

Богдан ВАКАРЧУК , юрист (Одещина):

— Сьогоднішній Майдан, як я вже встиг помітити, дуже різний за своїми симпатіями та поглядами. Ті, що в минулому році стояли на Майдані разом, тепер ледве не б’ються. Може, звісно, це провокатори. Але я думаю, що людям навпаки — потрібно ще більше об’єднуватися. Майдан об’єднав нас рік тому. Чому зараз він не може об’єднати? Сподіваюся, що керівництво нашої держави докладе усіх зусиль, щоб наше життя покращало. Я вірю в це. Багато хто говорить, що, наприклад, Віктор Ющенко не виконує свої обов’язки. Однак хочу звернути увагу, що насамперед все залежить не від самого Президента, а від тих людей, які призначені ним на нові керівні посади. Можливо, у нього були помилки з тими людьми, яких він поставив керувати областями. Але за це не потрібно карати. Людині властиво помилятися. Її потрібно змушувати їх виправляти. Наприклад, особисто я не підтримував Віктора Андрійовича, коли він звільнив Юлію Тимошенко. Як на мене, Юлія Володимирівна дійсно сильна і як політик, і як людина, яка багато чого втратила при Кучмі, багато чого пережила й сьогодні. Можливо, Віктору Андрійовичу на місці було видніше. Але це те, що на сьогоднішній день викликає у мене і моїх знайомих незадоволення.

Володимир КУЛИК , пенсіонер служби МНС (Львівська область):

— Прийшли на Майдан, тому що очікуємо, в першу чергу, єдності як усіх нас, українців, так і політичних партій. І ми віримо, що ця єдність буде. Хотілося б тільки, щоб це було якомога швидше. Щоб ми вийшли на європейський рівень, бо маємо на це всі шанси. Бажаю Віктору Андрійовичу більше жвавості, щоб швидше прополоти бур’ян, якого, на жаль, ще дуже багато є в нашій державі.

Ірина ГЛУШКО , студентка (м. Конотоп, Сумська область):

— Якби наші надії не справдилися, то сьогодні не було б так багато людей. Вважаю, що сьогодні ще залишився дух революції. І тільки він об’єднує сьогодні людей...

Підготувала Юлія КАЦУН, «День»
Газета: