К урултай кримських татар це завжди багатопланове дійство. Не стала винятком і V сесія IV курултаю, яка проходила в Сімферополі три останні дні минулого тижня. Палкі дискусії в ній поєднувалися з пригощанням пловом, що був приготовлений прямо в дворі Кримськотатарського національного театру, з концертами акторів національних художніх колективів і прийомом високих гостей. Напередодні курултаю до Криму з офіційним візитом прибули державний міністр Туреччини Бешир Аталай і президент Агенції міжнародної співпраці та розвитку Туреччини Хакан Фідан. Вони й стали першими гостями курултаю. На летовищі Сімферополя гостей зустрічали глава ВР АРК Анатолій Гриценко, лідер меджлісу народний депутат Мустафа Джемільов, перший заступник голови уряду Криму Азіз Абдуллаєв, почесний консул Турецької Республіки в Сімферополі Сейран Османов та інші офіційні особи. Гостей із Туреччини було прийнято в парламенті автономії, де обговорили проблеми співпраці між Туреччиною та Кримом у гуманітарній і торговельно-економічній сферах. «Відрадно, що ця співпраця набуває системного характеру й відкриває нові перспективи для розвитку двосторонніх відносин», — сказав Анатолій Гриценко. Пан Аталай запропонував провести в Криму бізнес-форум із участю провідних бізнесменів Туреччини й України для підготовки спільних інвестиційних проектів, передусім, у туристичній сфері. Туреччина готова, зазначив він, збільшити кількість соціальних проектів у Криму, що фінансуються з Туреччини за лінією програми ТІКА, а також готова вкладати фінансові кошти до банківської сфери та комунального господарства. Анатолій Гриценко запропонував створити робочу групу для підготовки проведення бізнес-форуму. Сторони підкреслили необхідність прискорення реалізації проектів, спрямованих на поліпшення транспортних комунікацій, у рамках співпраці країн Причорноморського басейну. Турецька делегація взяла участь у приуроченому до курултаю відкритті кримськотатарських шкіл у Красногвардійському, Джанкойському районах і в Старому Криму. Ремонт і реставрація цих навчальних закладів були здійснені при підтримці Програми ТІКА в Криму. Привітавши делегатів курултаю, Бешир Аталай і Хакан Фідан поїхали до Бахчисарая, де починається реставрація комплексу середньовічного кримськотатарського університету «Зинджирли Медресе».
Другим гостем курултаю став лідер НРУ і міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. Він передав кримським татарам привітання від Президента країни Віктора Ющенка, зазначив, що вже три скликання два депутати від кримських татар обираються до Верховної Ради України за списками НРУ, і заявив, що «кримські татари в Україні асоціюються з силою, яка стримує антиукраїнські тенденції». «А ВИ НЕ БОЇТЕСЯ ЗВИНУВАЧЕНЬ У СЕПАРАТИЗМІ?»
У зв’язку з курултаєм активізувалися й недружні кримським татарам сили. Одна газета опублікувала статтю місцевого історика «Татарське питання» в роки окупації», яку сам автор назвав «матеріалами до курултаю». У статті автор повторив ще раз уже відому версію співпраці окремих кримських татар із німцями в роки окупації та історію створених ними «татарських загонів самооборони». Статтю «історика» можна було б назвати об’єктивною, якби він із такою ж скрупульозністю розповів про рівнобіжне існування «російських загонів самооборони», також створених німцями в Криму. Більше того, якби він зміг піднятися до осмислення соціально- політичних процесів середини минулого сторіччя й проаналізувати об’єктивну базу для наявності антирадянських настроїв перед війною у великих масах людей багатьох і багатьох національностей колишнього СРСР, яка і призвела до розвитку таких явищ як «власовщина».
Але звинувачення в колабораціонізмі «чужих» і замовчування колабораціонізму «своїх» лише продемонструвало необ’єктивність автора, і вийшла не «історична терапія», а безуспішна спроба розпалювання міжнаціональної ворожнечі. Одна з агенцій також розповсюдила в переддень курултаю коментар одного з політологів про те, що на ньому «кримські татари готують широкий політичний наступ на шляху до національної державності». Він оцінив наслідки ухвал курултаю як «iмовірне виникнення серйозного міжнаціонального конфлікту в Криму, переходу його з латентної стадії в «гарячу». Оскільки це було явне перебільшення, то, очевидно, допомогти реалізувати це передбачення прагнули активісти відомої організації «Прорив», які прийшли пікетувати курултай, але суд заборонив їм цю акцію, а міліція не дозволила її проведення, і ніякої «дестабілізації» не сталося.
Проте ті, хто бажає «гаряченького», й далі зв’язували в єдиний ланцюг Декларацію про самовизначення кримськотатарського народу 1991 року з наївною оцінкою курултаю як «нового походу за національною державністю», і лідерам меджлісу й на цей раз не вдалося уникнути питань типу: а ви не боїтеся звинувачення в сепаратизмі? Рефат Чубаров сказав із цього приводу, що право на самовизначення є визнане міжнародним співтовариством право кожного народу, в тому числі — й кримськотатарського, а звинувачення в сепаратизмі кримські татари не бояться тому, що вони говорять про самовизначення в межах однієї й тієї ж держави. «Який же це сепаратизм?» — запитує народний депутат Рефат Чубаров. Проте деякі кримські телеканали надзвичайно часто в ці дні показували фільми про «гарячі точки», а диктори відверто говорили: «Дай Боже, щоб це не повторилося в Криму», таким чином зв’язуючи Крим то з Нагірним Карабахом, то з Придністров’ям, то з бунтiвними республіками Грузії.
ПРО ОСВІТУ Й ЗЕМЛЮ
Головними проблемами, які обговорювали делегати курултаю, були концепція національної освіти, проблема забезпечення депортованих землею, питання про визнання депортації геноцидом і положення про вибори нового, вже п’ятого, курултаю кримськотатарського народу. Власне, нове тут питання лише про вибори, оскільки ще на минулій сесії делегати курултаю звернулися до органів вищої влади України про визнання геноцидом акту депортації. Тепер же курултай створив комісію, яка має координувати збір і підготовку історичних відомостей, що свідчать про загибель людей внаслідок депортації. Згідно з самопереписом народу, проведеним кримськими татарами, у перші півтора-два роки після висилки від хвороб, холоду, голоду, непосильної праці та невпорядкованості на новому місці, в умовах комендантського режиму загинули 46,2% його чисельності. Питання перегукується з аналогічною ухвалою Верховної Ради України про визнання актом геноциду Голодомору 1932—1933 років в Україні. До фактів, які підтверджують умисний геноцид, спрямований на знищення кримських татар як етнічної спільності, кримські татари схильні віднести й планомірне знищення сталінським режимом їхньої матеріальної та духовної етнічної культури, знищення мови, писемності, системи національної освіти, яка існувала в Криму. Під забороною, як відомо, перебувала навіть сама назва народу, і до кінця депортації паспортистам заборонялося вписувати в графі «національність» етнічну назву «кримський татарин».
На доповнення курултай також прийняв резолюцію, згідно з якою 2007 року відзначатиметься 20-річчя першої масової демонстрації кримських татар у Москві. 11—12 квітня 1987 року можна вважати початком відкритої боротьби кримських татар за своє повернення на батьківщину. Підпільний національний рух кримських татар, що існував до цього часу, провів Першу всесоюзну нараду ініціативних груп, створив Центральну ініціативну групу (ЦІГ) і звернувся до Горбачова з проханням прийняти 16 представників для переговорів про повернення народу на батьківщину й усунення наслідків депортації. Але відповіді від ЦК КПРС не надійшло. І тоді почалися безпрецедентні для радянської влади акції протесту, про які навіть прибалтійські активісти говорили, що вони стали прикладом і для них. У результаті центральні органи влади СРСР створили декілька урядових груп і наукових комісій, з яких і почалося повільне, але невідворотне встановлення історичної істини, яке відкрило шлях депортованим на Батьківщину. Через демонстрації та пікети на Красній площі в Москві пройшли тисячі кримських татар, які зараз живуть у Криму.
— Концепцію національної освіти вистраждано кримськими татарами ще в депортації, й вона обговорюється в середовищі вчителів кримських татар уже понад 10 років, — сказала для «Дня» керівник освітньої асоціації «Мааріфчі». — Вона являє собою програму відродження національної освіти, яка поєднує в собі як початкову, так і середню та й вищу школи. На жаль, Міносвіти Криму вже прийняло концепцію освіти рідними мовами, і ми її підтримали, тому що на той час це був крок уперед. Однак він не може задовольнити наш народ, оскільки, по-перше, не веде до відродження цілісної системи освіти рiдною мовою; по-друге, не реалізується на практиці, й досі наша освіта залишається розірваною та безсистемною. Окрім того, дехто хоче обмежитися освітою рідною мовою лише в межах початкової школи, що не може привести до відродження мови, культури, існування та розвитку самостійної кримськотатарської літератури, театру, багатьох інших сфер життя народу.
Але, мабуть, найбільш животрепетна проблема — питання про землю. Серед делегатів курултаю було поширене звернення самозабудовників про те, що приблизно 100 тисяч татар не мають свого житла, а Україна ігнорує рекомендації Ради Європи про те, що народ, який повернувся з депортації, повинен бути забезпечений засобами для існування, в тому числі — землею. За їхніми оцінками, українські акти про роздержавлення землі позбавили народ понад 1 мільйона гектарів сільськогосподарської землі, що перебувала до депортації в користуванні кримських татар. Негативно оцінюється і той факт, що в Україні досі не набрав чинності вже ухвалений Верховною Радою України закон про відновлення прав депортованих через те, що його було ветовано попереднім президентом, а Секретаріат нового Президента не вносить його на повторний розгляд. Влада також кладе край спробам кримських татар самостійно повернути собі землю. Зокрема нещодавно Верховна Рада України прийняла зміни до Кримiнального кодексу, яким запроваджується кримінальна відповідальність за самозахоплення землі. Поле для його застосування є — на півострові й зараз існує понад 50 демонстративних самозахоплень, у яких беруть участь понад 1 тисяча осіб. Делегати курултаю підкреслюють, що справедливого розв’язання питання вони не можуть знайти і в судах Криму. Так, влада обрала таку тактику дій, при якій ділянки, на які претендують кримські татари, сільради та райради тут же надають іншим користувачам, і суди вважають їхнє право на землю більш пріоритетним. У той же час багато які урядовці Криму вже заволоділи в тій чи іншій формі значними масивами землі для особистого користування. Мустафа Джемільов говорив у доповіді, що самозахоплення — це крайній захід, який застосовується тоді, коли вже вичерпано всі інші способи законного виділення землі. І хоча кримські татари, як і раніше, як свідчить прокуратура автономії, не є головними суб’єктами, які незаконно використовують земельні ділянки, в Криму підозрюють, що кримінальне покарання буде використане, передусім, проти них. В ефективності цієї міри і в тому, що вона застосовуватиметься розумно й справедливо, мають сумнів навіть правознавці. Так, заступник прокурора Таміла Дробицька сказала журналістам, що «з приводу запровадження кримiнальної відповідальності за самозахоплення не слiд радіти. Скоріше за все, з цього приводу в нас буде ще більше політики і більше крику, будуть ще й зіткнення між міліцією та активістами земельних протестів». Рефат Чубаров у інтерв’ю «Дню» з цього приводу сказав, що спрогнозувати за таких умов розвиток проблеми в Криму складно. Дуже небезпечним є те, що саме земля, як свідчить історія, була причиною багатьох конфліктів і навіть громадянських війн. Складність проблеми в нинішньому її вигляді полягає в тому, що «держава, не створивши правового механізму наділення депортованих землею, вже створила механізм кримінального покарання за спроби реалізації кримськими татарами свого права на землю. За ринкових умов земля для народу — це останній засіб для виживання, і виходить, що в народу відбирають останню можливість вижити, він стоїть перед фатальною межею». Він сказав, що курултай прийняв ухвалу, в якій вважає за необхідне втручання в проблему Ради Європи, ОБСЄ і комісара з прав людини Європейського Союзу.
А що стосується національної державності кримських татар, то всі чинники говорять про те, що вона може бути досягнута тільки шляхом перманентних змін характеру існуючої автономії і поступового придбання нею рис кримськотатарської національної, планомірної інтеграції його у всі сфери життя. Ніякого «тотального походу» може і не бути, вважають прагматики з кримських татар. Так, участь кримських татар в органах влади, яка вже сьогодні перевищує 13 відсотків складу рад всіх рівнів, і, як вважають аналітики, буде поступово розширятися до рівня, прийнятного для всього суспільства. Поступово буде створена система національної освіти, буде вирішена проблема землі та власності. Природно, для цього необхідне сприяння, а не опір держави, бо в результаті кримськотатарський народ зможе винести один з двох висновків — або інтеграція відбулася завдяки зусиллям держави, і вона буде визнана народом як дружня і своя, або те, що інтеграція відбулася всупереч зусиллям держави, і вона буде оголошена недружнім, органом, що чинить тиск i не зважає на інтереси народу. Іншого вибору немає.
