У світі боксу ім'я Михайла Зав'ялова відоме вже багато років. Заслужений тренер СРСР і України, президент Національної ліги професіонального боксу, визнаний фахівець і педагог, він 18 років очолював збірну республіки, а 12 — збірну колишнього Радянського Союзу, виховав плеяду талановитих учнів — чемпіонів Європи, світу, призерів олімпіад.
А В МАГАДАНІ БУЛО ВСЕ СПОКІЙНО
— Михайле Михайловичу, як стверджують самі боксери, душ для них — це улюблений і обов'язковий ритуал. Здається, у вашій долі він зіграв не останню роль.
— Багато років тому в Омську ми всім двором записалися в секцію боксу. Оскільки моя родина жила у величезній комунальній квартирі, де не завжди була вода, а якщо вона з'являлася, то черги були на весь коридор, то батьки відпустили в секцію з радістю, мовляв, хоч прийматиму душ після тренування.
Саме тоді доля мене на все життя поєднала з боксом. Як це нерідко трапляється, з-поміж усіх вуличних хлопчаків у боксі залишився один я. Став чемпіоном серед молоді в місті, області, виконав норматив майстра спорту, а коли наш тренер захистив дисертацію і покинув нас, його, на прохання друзів, замінив я.
— І тут ви раптово покинули Омськ і добровільно переїхали до Магадана, який мав досить сумнівну славу. Чи не було боязко?
— Усе вийшло випадково і досить швидко. Туди мене запросили за рекомендацією одного із тренерів збірної країни. Хоча я жив в Омську — в Сибіру, — все одно Магадан для мене був краєм світу.
— Потім слава магаданського боксу розійшлася по всьому світу. Недаремно в «Енциклопедії боксу», яка щойно вийшла в Москві, успіхам магаданців присвячено окрему статтю. Мабуть, найгучнішим із них стала перемога Ігоря Висоцького над суперзіркою світового боксу, олімпійським чемпіоном Теофілом Стівенсоном...
— Магадан був благодатною землею для роботи. Однак там нічого для боксу не було, і ми все робили самі. Усі настільки любили бокс, що хлопці приходили записуватися по тисячі — півтори одразу. Люди, які жили в тому «романтичному» місті, відсиділи великі строки, однак відвертого хуліганства там не було. І «відморожених» бандитів, які б не визнавали жодних правил і хоч би своєрідного, але кодексу честі, там не було. Мене знало все місто. Йдеш — усі перехожі вітаються. Приємно, нічого не скажеш.
— Проте знову ви докорінно змінили життя. Переїзд був через десятки тисяч кілометрів — до Жданова (нинішнього Маріуполя).
— Що було робити, адже, по суті, сім'я не бачила літа. Клімат на Магадані суворий, а тут з'явилася можливість переїхати на благодатну Україну. Я ж людина легка на підйом, та й хотілося свої сили як тренера випробувати на новому місці. До того ж один із місцевих керівників «підкупив» мене тим, що пообіцяв створити боксерські клуби в усіх районах міста. До речі, дотримав свого слова. І слава боксерів Донецької області теж гриміла в усій Європі. Думається, шанувальники боксу пам'ятають імена Засипка, Климанова і, нарешті, Ягубкіна. Тоді ми навіть провели в Жданові матч СРСР — США.
УКРАЇНСЬКА «КАРТОПЛЯ» ВИЯВИЛАСЯ ЖОРСТКОЮ ДЛЯ ЗАХІДНИХ ПРОФЕСІОНАЛІВ
— Любительський бокс і професіональ ний віддаляє один від одного ціла прірва: і підготовка спортсменів, і кількість раундів, і реклама перед змаганнями, і значна рiзниця у гонорарах. Як вам вдалося так швидко освоїтися на новій ниві?
— А хто сказав, що швидко? Боксерів та організаторів із країн колишнього СНД не дуже й чекають у Європі, а вже про Америку я й не кажу. Сфери впливу тут чітко розподілені, як райони в криміналізованому місті. Кожен промоутер, або, простіше кажучи, імпресаріо не дуже полюбляє ділитися своїм хлібом. То ж довелося чимало попрацювати, щоб нас визнали в цій компанії. А спочатку ми були для них справжньою «картоплею».
— ???
— Мовою професіонального боксу це означає: суперники, які виходять на ринг, не маючи жодних шансів перемогти або маючи мінімальні шанси. «Картоплю» готують промоутери тим боксерам, які хочуть підвищити свій рейтинг і набути славу непереможних бійців.
— Проте кілька разів західні організатори дуже обпеклися українською «картоплею».
— Ще й як! Чемпіону Європи французові Норберту Екасі підібрали в партнери нашого Сашка Гурова. Уявіть собі, улюбленець паризької публіки, красень, відмінної статури, який практично не знає поразок. Я й сам спочатку нервувався: не вистоїть, думаю, Олександр 12 раундів, не має він ще належного досвіду. Вже почав сумніватися, чи правильно зробив, що привіз Сашка сюди, щоб француз його, бува, не скалічив. У крайньому разі, думаю, викину білого рушника. Тому й кажу Сашкові: «Якщо не відправиш його в нокаут у першому раунді, то шансів на виграш небагато». А француз почав бій трохи самовпевнено, працював на публіку, опускав руки, мовляв, нумо, вдар. А Гурова двічі просити не треба. І удар у нього такий, що як вгадає, то і Тайсон на ногах не встоїть. І через 1 хвилину 18 секунд красень француз уже відпочивав на підлозі без жодного на міру швидко піднятися на ноги.
— Що входить у коло ваших обов'язків як президента Ліги професіональ ного боксу?
— Перше, мабуть, найважливіше — знайти спонсорів, які фінансували б турніри. Це дуже важливо. Припустимо, знайшли. Потім півтора місяця триває робота, щоб провести чемпіонські бої. Нам треба, щоб погодилися боксувати саме з нашими спортсменами. Далі треба, щоб міжнародна професійна Ліга боксу дала добро.
— А які ж можуть виникнути проблеми?
— Скажімо, вже тепер усі знають, що Гуров — сильний боксер. Тому його суперник відчуває, що йде на програш. І промоутер думає: «А на біса мені це потрібно?». Він каже: «За такий-то гонорар мій боксер поїде, а менше нам немає сенсу». Словом, тут своя кухня. Тим більше, що професіональний бокс існує вже майже століття, а українці в ньому — лише сьомий рік. І нас не дуже пускають. Вони не хочуть, щоб ми були самостійними. Вони хочуть, щоб було, як із братами Кличками. Хочете, щоб ваші боксери просувалися до світових вершин, віддайте до французького, німецького або іншого клубу. Ми самі будемо його готувати, хай виступає під вашим прапором. А те, що ми хочемо самі проводити бої, готувати боксерів, не дуже їм подобається. Це ми вже влазимо в їхню парафію. І хоча багатьох діячів професіональ ного спорту я знав ще за любительськими змаганнями, але дуже важливо заслужити на цьому ринку репутацію своїх. І ми могли б уже на будь-якому рівні проводити бої, але доки в нас немає нормальних відносин із телебаченням, усе це дуже важко. Там професіональ ний бокс живе в основному за рахунок телебачення.
— Є форма контактів?
— Промоутери співпрацюють із каналами Євроспорт, СКД, каналом «Плюс». Вони укладають із ними контракти. Приходять до телевізійників і кажуть: «Я можу організувати три бої за звання чемпіона світу, два — за титул чемпіона Європи, стільки- то — рейтингових боїв. Ось кошторис для цього — потрібен мільйон доларів». Ті думають, буде Льюїс або Холіфілд — заробимо на рекламі. І дають гроші. Вони організовують турніри, але вони вже знають: є певна сума, треба лише її розподілити.
— Тобто без TБ вони — нікуди?
— Звичайно. Вони роблять бої спеціально для кабельного телебачення, демонструють їх у кінотеатрах на великому екрані. І живуть за рахунок реклами. Тому багатомільйонні заробітки мають провідні боксери-професіонали. Зокрема, Холіфілд за бій одержує до 40 мільйонів доларів. Однак, із другого боку, просте включення каналу, де транслюють його бій, коштує 50 доларів.
— Як це практично відбувається?
— Ти телефонуєш і кажеш: «Я хочу подивитися цей бій. Мій рахунок номер такий-то». А зателефонувало кілька мільйонів уболівальників. Інші канали бій не транслюють. Може, наступного дня, через день. Плюс квитки, які коштують від 2,5 до 5 тисяч доларів. А головне, прибутки від реклами.
— А які ваші відношення з телебаченням?
— Приносиш їм касету з боєм Гурова чи іншого боксера високого рангу, а чуєш у відповідь: «Добре. Сплатіть гроші, то покажемо». — «Це ж чемпіон Європи, виступає тільки за Україну». — «Добре. Платіть гроші — покажемо».
— Як регулюється той момент, коли боксер переходить із любителя в професіонали?
— У нас є домовленість із любительською Федерацією боксу, що в період підготовки до Олімпійських ігор ми не залучаємо до себе хлопців, які готуються до Олімпіади. Після закінчення Ігор уже наше право запросити найталановитіших у професіонали.
— А як ви прогавили братів Кличків?
— З ними не було варіантів. До Володимира підійшов одразу після Олімпіади в Атланті Клаус Коль і запропонував великі гроші. А Володя поставив умову: лише разом із братом. І вони одразу зрозуміли: два брати-красені, інтелектуали — це ж чудова реклама. І погодилися. Звичайно, ми б не могли запропонувати братам такі ж умови.
Я ЙОГО «ВИРУБИВ», А МІЛІЦІЯ ЗА ЦЕ ПОДЯКУВАЛА
— Бокс на рингу — це вид спорту. Нехай суворий, не для слабких, але він проходить за певними правилами. А чи доводилося вам битися поза рингом?
— Запам'яталися два випадки. Коли ми тільки-но приїхали до Жданова (а я привіз із собою кількох хлопців із Магадана), на пляжі нас вирішили перевірити на міцність місцеві «авторитети». Щось їм не сподобалося, і почалася страшенна бійка. Стали ми в коло, вони підбігають, і ми їх відправляли прямо в Азовське море. А в голові весь час думка: нам щойно квартири дали, а тут прийде міліція, всіх забере і доведеться з усім цим розпрощатися. Проте закінчилося тим, що ми здобули перемогу з явною перевагою, хоча їх було втричі більше.
А ще був випадок років із десять тому у Вишгороді. Здоровенний бугай шукав свою коханку, не міг її знайти і страшенно лаявся. Я зробив йому зауваження, мовляв, тут діти, жінки. Він дістав фінку і кинувся на мене. Однак реакція не підвела, та й удар вийшов непоганий. Він упав, захрипів, піна з рота пішла. Я навіть захвилювався, чи, бува, з ним нічого не трапилося. Проте обійшлося. А міліція подякувала, виявилося, що той здоровань був у розшуку.
— Михайле Михайловичу, які ваші захоплення поза боксом?
— Книжки люблю, кіно. Проте, відверто кажучи, часу на відпочинок лишається обмаль.
