«Інтер» (Мілан) — «Динамо» (Київ) — 2:1. Столиця італійської області Ломбардія ось уже четвертий рік з відомих причин перебуває в центрі уваги значної частини українських любителів футболу. Одразу скажу, що взаємності почуттів, тобто інтересу до українського футболу, в Мілані аж ніяк не спостерігається. Напередодні гри місцевого «Інтеру» з чемпіоном України про цей матч писали далеко не на перших шпальтах місцевих газет. Коли ж таки доходило до інформації про київське «Динамо», то італійська преса безбожно плутала прізвища, дати і цифри. Це зовсім не означає, що італійські журналісти погані професіонали. Просто футбол у них розвивається нормальним шляхом, і головна увага — власному чемпіонату, а вже потім — єврокубкам. А якби який-небудь італійський репортер знав українські клуби та футболістів краще за італійські, його б вигнали з роботи. І це нормально.
Повертаючись до Мілана, сприймемо за даність те, що чемпіонат України тут сприймають приблизно так, як у Києві сприймають чемпіонат Албанії. Звідси і заповнений менше ніж на третину стадіон «Сан-Сіро», він же «Джузеппе Меацца». Подивитись на київське «Динамо» прийшло 24326 глядачів, із яких квитки придбали тільки 9609, решта скористалася сезонними абонементами. Ігри чемпіонату Італії на цій же арені збирають не менше як сімдесят тисяч «тіффозі». Це точні цифри відвідуваності, бо в Італії у протоколах матчів пишуть правду, а не визначають кількість глядачів «на око», як у нас. Поруч із числом глядачів публікується сума грошей, одержана за квитки. Так, 30 вересня дохід від продажу вхідних квитків та абонементів на гру «Інтеру» з «Динамо» склав 512 082 євро. Так у них заробляють на футболі гроші.
У чемпіонів України був лише один засіб примусити італійців себе поважати: виграти в «Інтеру». Статистика свідчила, що у єврокубках за всі роки виступів динамівці грали трохи успішніше за «інтернаціоналістів». Водночас в рамках єврокубків кияни жодного разу не вигравали саме у італійських команд. «Динамо» у вівторок мало шанс здивувати Італію, здивувати Європу і знову стати знаменитим. Тим більше, що нинішний «Інтер» — далеко не суперкоманда, у грі суперників українського чемпіона добре видно чимало недоліків. Знайшлися проблеми і у гостей: безпосередньо до гри стало відомо, що окрім травмованого Гусіна, який в Італію навіть не поїхав, не вийдуть на поле Гавранчич і Гусєв, чи не найкращі останнім часом у складі «Динамо». Ця обставина змусила тренерів поставити у центр захисту Дмитруліна, а трохи попереду грали Саблич і Федоров. За фланги відповідали Несмачний та Пєєв, півзахист склали Лєко, Белькевич, Гіоане та Діого Рінкон, а роль форварда виконував Шацьких. У воротах, ясна річ, — Шовковський. У «Інтеру» центр захисту склали Каннаваро й Адані, флангами «керували» Кордоба та Занетті на ім’я Хав’єр. Інший Занетті, якого звуть Крістіан, разом із Гонсалесом, Емре і Ван дер Мейде грали у півзахисті, а пару форвардів склали Круз і Мартенс. Ворота міланців захищав Тольдо, який до гри з «Динамо» не пропустив у цьому сезоні жодного м’яча.
Настрій грі задала жорстка боротьба за м’яч у центрі поля та щільна опіка захистом форвардів обох команд. Французький рефері на прізвище Бре, досить явно переймався станом здоров’я господарів поля, не дозволяючи нашим навіть спроби зіграти жорстко, — одразу лунав свисток. Напружена гра без особливо гострих моментів тривала до середини першого тайму, коли після чергового штрафного в бік «Динамо» на першій лінії атаки виявились... центральні захисники «Інтеру». Каннаваро пробив головою, а Адані добив м’яча у ворота після того як Шовковський відбив перший удар — 1:0 перед повели господарі. Після цього були найкращі для «Динамо» десять хвилин гри.
Українська команда буквально розривала оборону «Інтеру», щораз перевіряючи їхні нерви і реакцію Тольдо. Врешті той не витримав і помилився під час передачі з флангу. І тут першим встиг до м’яча центральний захисник. Динамівець Федоров зрівняв рахунок на 34-й хвилині гри — 1:1.
А після цього і почалось те, чого ми завжди боїмося, чим нас щораз «годують» вітчизняні футбольні команди у міжнародних іграх. Забивши гол, динамівці припинили гостро атакувати і віддали ініціативу «Інтеру», який так і не віддав згадану ініціативу до самого закінчення гри. Об’єктивна статистика показала, що господарі за підсумками гри на чотири хвилини довше були з м’ячем. Саме це дозволило їм зберегти сили на вирішальний штурм. Наші у другому таймі зрозуміли, що з «Інтером» таки можна грати, почали все частіше йти в атаки. Та занадто багато сил було віддано біганині в захисті, на завершальний, переможний удар цих сил вже не залишилось. Першим «зупинився» Белькевич, за ним Шацьких, які не встигали за розвитком наших атак і не раз грали неточно. До того ж тренер «Інтеру» Купер вчасно зробив заміни. Замість втомлених нападників Мартенса та Круза вийшли свіжі Каллон і Вієрі. Останній одразу ж «вирубив» Дмитруліна, якого довелось замінити на Хацкевича.
Українська команда грала не гірше, а може, і краще. Та не було у динамівців бажання перемогти будь-що, як за два тижні перед тим у грі з московським «Локомотивом». Відчувалось, що наші згодні на нічию. «Інтер» це не влаштовувало, гравці команди продовжували відчайдушно йти вперед, практично не маючи жодних шансів, окрім штрафних ударів. Саме після штрафного і забив Вієрі переможний гол на останній хвилині гри. Якщо бути точним, то м’яч після удару італійця вдарився об Діого Рінкона і рикошетом влетів під поперечину.
Могло цього рикошету не бути? Безумовно. Так само могло не бути точного удару того ж Діого Рінкона за кілька хвилин до закінчення гри з «Локомотивом». Хоч як це дивно, у грі з росіянами «Динамо» виглядало гірше, ніж у грі з італійцями. А результат протилежний. У чому ж справа? Футбольна фортуна найчастіше усміхається тим, хто цього більше хоче. Виступ «Динамо» у перших іграх Ліги чемпіонів це підтвердив. Це добре, що після поразки в Мілані наш тренер Михайличенко не став шукати пояснень результату, а заявив, що динамівці самі винні, що програли: занадто багато помилялись. Але ж і сам тренер мав би визнати власні помилки. Якщо у переможній грі з чемпіоном Росії заміни Михайличенка були вчасними і вдалими, то в Мілані наш тренер явно запізнився із введенням свіжих гравців. Мелащенко мало що міг зробити за п’ять хвилин, хоча по воротах таки вдарив.
Якщо ж абстрагуватися від ігрових подробиць, то, окрім фатального для «Динамо» рикошету після улару Вієрі, мав місце ще один рикошет. Вже вкотре по нас вдарило невміння втілити в голи свою перевагу, побоювання помилитися, невпевненість у своїх силах. Дуже прикро,що шанс заявити про себе в Європі динамівці вкотре втратили. В турнірі Ліги чемпіонів все ще не так погано, наші чемпіони поки що на цілком прийнятному другому місці у своїй групі. А могли б бути на першому! Тепер залишається видряпувати кожне очко в останніх чотирьох іграх групового турніру. Попереду дві гри з лондонським «Арсеналом» і матчі-відповіді з «Локомотивом» та «Інтером». Московський клуб вдома мало не виграв у «Арсеналу», що підтвердило марність прогнозів. Успіх українському чемпіону може принести тільки гранична зібраність і впевненість у тому, що вони сильніші, в тому, що вирішальний рикошет буде-таки на нашу користь.
Наступну гру у Лізі чемпіонів київське «Динамо» зіграє 21 жовтня у Києві з лондонським «Арсеналом».
