«Групування» трьох країн Південного Кавказу в одному турне українського міністра, схоже, було невипадковим, коли врахувати, що всі вони складають безпосередній інтерес для Києва в «нафтовому питанні». Перебуваючи в Баку, Зленко висловився за необхідність переведення «в площину конкретних економічних розрахунків перспективу транспортування каспійської нафти по нафтопроводу Баку-Супса-Одеса-Броди». Правда, поставлена проблема стосується більше безпосередньо України, яка ніяк не може вирішити питання створення міжнародного консорціуму для транспортування нафти в країни Західної Європи через згадану магістраль. Азербайджанський президент Гейдар Алієв запевнив, що Україна отримає каспійську нафту. Не так давно подібні запевнення висловив казахстанський президент. Азербайджанські нафтовики у свою чергу нагадали, що саме Україна повинна шукати ринкові механізми для залучення азербайджанських компаній, які володіють нафтою, для того, щоб запропонувати їм вигідні умови на тендерній основі і отримати нафту.
Окреме місце в турне Зленка зайняла проблема врегулювання конфліктів у регіоні Південного Кавказу. Україна, зокрема, готова розглянути питання про участь українських миротворців у врегулюванні грузино-абхазького конфлікту, якщо Рада Безпеки ООН ухвалить відповідне рішення. Щодо нагірно- карабахського конфлікту, то Київ, за словами Зленка, виступає проти проведення будь-яких військових акцій при його врегулюванні. В обох випадках Україна наполягає на цілісності як Грузії, так і Азербайджану. В обох випадках Україна знову заявила про можливе надання своїх «добрих послуг». Про ефективність останніх, правда, говорити не доводиться. Єдине чим справді Україна на сьогодні відзначилася, так це кількістю відправлених у різні зони конфліктів миротворців (на європейському континенті наша держава є основним контрибутором миротворчих сил). Проте наскільки доцільно піддавати ризику своїх солдатів у регіонах, які інколи не становлять не те що загрози, але й якогось інтересу для України — питання досить суперечливе...
