Російський президент Володимир Путін кількаразово винахідливо продемонстрував: він не поважає державне керівництво України. Як підтвердив прес-секретар Путіна слова міністра МНС України Віктора Балоги, під час останнього візиту в Україну російський президент, окрім запізнення, перебивав і коментував виступ українського.
Путін просто продемонстрував, хто йому в Україні не подобається, і хто подобається. Останні — це російські байкери і громадянин Віктор Медведчук, до якого він завітав у його маєток після 20-хвилинної зустрічі з Президентом України. І плювати на дипломатичний протокол.
Щоб не роз’їхатися без нічого, президенти підписали Декларацію про зміст російсько-українського стратегічного партнерства. Остаточного розмежування Керченської протоки, як з’ясувалося, не було.
Час на приниження України Москва знаходить у перервах між своїми власними проблемами. Між тим падіння світових цін на нафту на один долар на рік обертається для російського бюджету втратою двох млрд. доларів. Ціни на газ ідуть до низу, Москва знижує їх для європейських компаній — для однієї за одною. А ще є проблема американської ПРО, на протидію якій треба витрачати мільярди.
Минулого тижня Узбекистан — ключова країна Середньої Азії — оголосив про вихід з Організації договору про колективну безпеку. Інші партнери по цій організації в регіоні мають «косметичні» в порівнянні з Узбекистаном оборонні можливості. Але й там не все добре для Москви. Таджикистан фактично поставив питання про вихід російської воєнної бази з регіону. Туркменистан налагодив пріоритетні відносини з Китаєм в газовій сфері — Москва йому для виходу на зовнішні ринки вже не потрібна. По суті того, що нині відбувається: Китай і США нині дорозбирають залишки впливу, який Москва досі мала в Середній Азії.
Хоча в самій Росії й її міжнародних позиціях нині ситуація далеко не безхмарна, вона свідомо йде на посилення тиску на Україну, ніби сподіваючись компенсувати на Україні свої втрати в інших регіонах.
Тим часом організація, очолювана Медведчуком, з яким після 20-хвилинної зустрічі з Януковичем провів вечір Володимир Путін, провела круглий стіл, на якому обговорювався алгоритм зміни державного устрою в бік федеративного й строки реалізації проекту. Перед цим про старт проекту «Федеративна Україна» оголосив Медведчук. «Федералізація нашої країни — це єдині й безальтернативні ліки проти її розколу, загроза й реальність якого існують», — заявив він.
Отже, розкол України — єдиний засіб від розколу України. Так сказав Медведчук. Адже федералізація — по суті механізм ліквідації України. Бо всі відомі федерації й конфедерації створювалися приєднанням або об’єднанням земель, а не розколом вже існуючих унітарних держав. Та й нині у світі наявна очевидна тенденція до посилення й централізації формальних федерацій, взяти хоч США, хоч Німеччину. А федералізація унітарних держав — це шлях завжди і всюди до розколу. Ідея федералізації є по суті погрозою країні: не вдається перетягти всю Україну під Росію, тоді Україну розірвуть по шматках. Не виключено, що питання федералізації — саме те, що обговорювалося в маєтку Медведчука на зустрічі з Путіним. Вплив останнього відчувається: Медведчук в одному з інтерв’ю заявив, що місце Віктора Балоги — «у вигрібній ямі». Раніше Путін заявляв щось схоже про «сортири».
В умовах посилення тиску на Україну владі конче потрібно відновлення своєї легітимності в очах українського суспільства.
Адже треба чітко розуміти: 46-мільйонна країна в центрі Європи, поряд з ЄС і НАТО, народ якої визнає легітимність своєї влади, не має підстав, аби бути вразливою до іноземного шантажу. Сьогодні багато хто дивується: навіщо владі було робитися смертельним ворогом більшості народу у власній країні, підтримуючи «мовний» законопроект? Заради пари відсотків голосів тих, хто не вважає Україну Батьківщиною? А скільки завдяки цьому законопроектові влада втратить серед тих, хто її такою вважає? Між тим, за даними Книжкової палати України, і нині, через 20 років Незалежності, лише 10% журналів і лише 30,1% річного тиражу газет виходять українською. За оцінкою Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів, книжки українською мовою займають в Україні лише 13% ринку. По суті, українці лише почали тихі кроки до припинення своєї дискримінації в Україні.
Навіщо владі було підривати свої позиції? Замість того, щоб виходити з двох простих і очевидних речей, які підтримуються практично всіма мешканцями країни: українська є мовою цієї землі, й у вільній країні кожен говорить так, як хоче.
Що не менш важливо і не менш складно, країні необхідний терміновий вихід із міжнародної ізоляції. Адже ця ізоляція, власне, й зробила нинішню владу настільки безпорадною і вразливою на міжнародній арені. Зазначимо, що ЄС уже зараз дає позитивні сигнали у відповідь на заяви керівництва України про прагнення інтегруватися в Євросоюз. Так, щойно 12 липня представник ЄС запевнила, що європейська сторона «не зацікавлена в паузі у відносинах з Україною», виступає за стабільний діалог і «має багато планів і амбіцій у відносинах з Україною».
Нині в Росії непохитні клани легко тасуються і ліквідовуються. Тобто клани залишаються, але вилетіти з них (звичайно, з кримінальними справами, як же без них) досить просто.
Це вже зроблено в Башкирії, Татарстані, Кабардино-Балкарії та в самій Москві з кланом Юрія Лужкова. Щойно російський Мінфін запропонував перевести Чечню на загальні принципи фінансування. Місцевий клан був потрібен Москві доти, доки в Чечні більше стріляли.
Як писали іноземці про середньовічну Москву, «правління царя є абсолютним до краю, не обмежене ніяким законом або звичаєм і залежить лише від примх монарха, які визначають життя і долю всіх підданих. Звичайне привітання вищої знаті царю: «Я твій раб, візьми мою голову». Так вказував німець Шлейсінгер у ХVII столітті.
«Дворяни, бояри, воєначальники, духовенство та чиновники — всі вважають себе холопами, тобто нікчемними і незначними слугами великого князя, і визнають, що все їхнє рухоме й нерухоме майно, яким вони особисто володіють, належить не їм, а великому князю», — писав у ХVI столітті італієць Гваньїні.
А це мало б змусити нинішню владу замислитися: чи потрібен їй той «Русский мир»? Не лише через гідність, але й через «рухоме й нерухоме майно».
Останній візит продемонстрував: російська влада продовжує вимагати повної й безумовної капітуляції від керівництва України, не забуваючи при цьому публічно принижувати його.
При цьому варто пам’ятати вистраждану віками істину: як свідчить історія, в Україні навіть найгірша своя влада у сто разів краща (і гуманніша) за іноземну. Головне, щоб влада не давала підстав для сумнівів, що справді є своєю.
А владі, аби врятувати країну від підступів, а себе від загроз, з яких приниження — найслабші, варто терміново помиритися з власним народом. Слід зробити все можливе для відновлення легітимності державної влади всередині країні та в світі, хай як би складно це виглядало.
