Союз лідерів місцевих та регіональних влад України спробував внести істотні зміни в механізм формування Державного бюджету на 2000 рік. Результат акції поки що неясний...
«Бюджетний процес», що стартує в Україні восени — справа затяжна, як і самі осінні дощі… Читач пам'ятає, напевно, що залежно від «ступеня нереальності» цифр, «намальованих» у тій чи іншій ітерації проекту бюджету, його прийняття відбувається в нас то 31 грудня (причому виключно під безпосередньою загрозою для депутатів залишитися без шампанського під Новий рік), то взагалі аж під кінець першого кварталу вже наступного року…
Здавалося б — катастрофа! — аж ні, нічого. Виявляється, країна преспокійно продовжує жити і з запізно прийнятим бюджетом (це коли суб'єкти економіки тільки в січні — лютому намагаються визначити, хто скільки винен і кому що дісталося від загального пирога), і взагалі без нього (тобто коли взагалі ніхто нічого визначити не може і не намагається). Зверніть увагу: мова йде лише про проект бюджету в той час, як питання його реального виконання — є вже абсолютно особлива, і набагато сумніша історія, якої ми торкнемося трохи нижче…
Пояснень цьому процесу може бути декілька. Наприклад таке, що коли вся економіка вже «лежить», то, в принципі, й однаково, як саме. На якому, так би мовити, боці…
Однак відбувається це не в останню чергу й тому, що текст бюджету країни поки що є полем боротьби не стільки економічних (адже Мінфін за визначенням консервативний!), скільки політичних тенденцій. Дійсно: якому уряду хочеться визнавати, що він примудрився запустити економіку країни ще (майже — потрібне підкреслити!) грунтовніше, ніж попереднiй? І хто ризикне «зверстати» бюджет, з якого було б наочно видно неефективність актуального управління?
Між тим тенденції до здорового підходу є. Ці тенденції сформульовані експертами, і на даному етапі, мабуть, основне завдання полягає в тому, щоб роздивитися їх з позиції маховика державної машини.
Наприклад, у цьому році підхід до розрахунку багатьох параметрів держбюджету, передбачений бюджетним комітетом Верховної Ради, припускає прогресивніший механізм формування основного фінансового документа країни. А найбільш зважені пропозиції (як це, на перший погляд, не парадоксально!) надійшли від нещодавно зареєстрованого Союзу лідерів місцевих та регіональних влад України (СЛМРВУ).
На засідання Кабміну СЛМРВУ минулого четверга виніс добірку «пропозицій», що стосуються розрахунку прибутків і витрат місцевих бюджетів областей, механізмів надання дотацій, розподілу повноважень між державним і місцевим бюджетами та місцевими ж бюджетами різних рівнів. З доповіддю з даного приводу мав виступати глава Харківської обласної держадміністрації Олег Дьомін. Однак закрите засідання Кабміну пройшло в такому темпі і таким чином, що викласти суть пропозицій Дьоміну так і не вдалося.
А даремно. Тому що коли вже «караул втомився», тобто якщо глави місцевих органів влади прийшли до єдиної точки зору і виступили за необхідність реформування бюджетного процесу й за зміни макроекономічних підходів, то уряду логічно було б відчути з даного приводу деяку стурбованість. Або хоча б виявити певну увагу. Щоб уникнути, так би мовити, катастрофічного розходження між теорією і дійсністю…
Що ж революційного в позиції Союзу?
Суть така: за станом на сьогоднішній день в країні діє ієрархічна система розрахунку прибутків: Верховна рада призначає нормативи відрахувань для областей, області — для районів, райони — для міст, і так далі. Утворена схема страждає вадою, сформульованою в «Принципі компетентності» Пітера: кожний займається справою (в даному випадку — призначає цифри), яка, м'яко кажучи, не лежить безпосередньо у сфері його компетенції… Результат — у наявності: «невлучання» Мінфіну в реальні цифри по окремих видах прибутків за результатами двох минулих років становить в середньому 40 процентів, а іноді доходить і до 150…
Уявляєте собі, що означає на місцевому рівні — наприклад на рівні управління міським господарством — «не вгадати» бюджет на 50 відсотків?.. Та ще й в умовах перманентного «недофінансування»?..
Експерти СЛМРВУ, спираючись на дані масового опитування керівників різних рівнів — від області до місцевої ради — пропонують поставити процес розрахунку доходної частини місцевих бюджетів з голови на ноги. За їх схемою, обчислювати прибутки регіонів було б оптимально, спираючись на їхній «індекс податкоспроможності». Ідея проста: спираючись на вже стопроцентно відомі дані фінансових результатів декількох минулих років і вводячи необхідні поправки, ви легко можете бачити, які податки отримаєте в найближчій перспективі. Нестабільні надходження (до яких потрапляють деякі види податків) при цьому виводяться із «екстраполяцiйної схеми». Такий підхід, згідно з розрахунком на базі даних кількох минулих років, дасть точність до 10 — 12 відсотків вiд реальних величин.
Нагадаємо: замість в середньому плюс-мінус 40 — 50 процентів «мінфінівських» — точність планування, за яку слід би поборотися в нинішніх економічних умовах!.. Адже пам'ятаєте старий анекдот про те, що таке «усереднені значення»? Це коли ваш сусід з'їв цілу курку, ви — не їли нічого, але в середньому кожний з'їв по півкурки… Так i в нас з огріхами. Наприклад, у 1998 році конкретна помилка в розрахунку податку на прибуток підприємств за схемою Мінфіну в Івано-Франківській області становила 150%; у Харківській — 127%; в Житомирській — 144%; у Донецькій — 139%; в Хмельницькій — 65%… Відчуваєте весь блиск методики?! А в середньому — так, десь сорок — п'ятдесят…
Союз має й істотні пропозиції щодо витратної частини бюджету. Місцеві власті пропонують чітко розділити фінансування власних і делегованих «згори» повноважень, та забезпечити відповідно об'єктивні характеристики виконання обов'язкової (делегованої) їх частини. Щоб уникнути, передусім, деякої «плутанини» між правою і лівою кишенями бюджету. Адже при «звалюванні» всього «до однiєї кишенi» місцева влада менш схильна «ворушитися» у розумiннi виконання конкретних побажань громадян, а у вищих органів влади є велика спокуса фінансувати тільки делеговану (тобто мінімально-необхідну, що не враховуює конкретну місцеву специфіку) діяльність, не створюючи механізмів гнучкого маніпулювання місцевими зборами і податками в інтересах самих же регіонів. «Консерватизм міністерства фінансів уже переріс необхідний рівень» — стверджує фінансовий експерт СЛМРВУ, заступник виконавчого директора Асоціації міст України Павло Степанович Качур, — вади механізму формування місцевих бюджетів, що пропонується Мінфіном, цілком наочні. Існуюча бюджетна система не тільки гальмує взаємостосунки між суб'єктами бюджету, але й починає гальмувати процеси на макрорівні, негативно впливати на загальнодержавний розвиток.»
Для врахування пропозицій, сформульованих Союзом лідерів місцевих і регіональних влад країни, однак, потрібна «лише дещиця»: щоб ініціативу практиків, які значно краще за «центр» володіють інформацією про реальне життя, брали до уваги. Якщо вже «центр» не помічає волевиявлення простих громадян, то хоча б стосовно власних «баронів» слід би це зробити.
На жаль, адекватної реакції поки що не спостерігається. А дивно. Адже, на відміну від пересічних громадян, конкретна влада — якраз в їхніх руках…
