Як у НАТО сприйняли нещодавній візит прем’єр-міністра України Віктора Януковича до штаб-квартири НАТО та його заяву, що Київ не поспішатиме з переходом до Плану дій щодо членства в НАТО? Чи відчувають у Брюсселі розчарування у зв’язку з тим, що Україна не скористалася можливістю переходу до вищого рівня відносин з Альянсом? Яким вбачають з боку НАТО новий етап відносин між Україною й Альянсом, проголошений українським прем’єром? Чи спостерігаються зрушення в Україні в інформуванні української громадськості про найбільший у світі оборонний блок? Про це розповідає «Дню» директор Центру інформації та документації НАТО в Україні Мішель Дюре.
— Україна та НАТО перебувають у стані солідних, глибоких, взаємовигідних відносин. Питання кількості та якості співпраці в рамках Хартії особливого партнерства між НАТО й Україною ні в кого не викликає сумнівів. Брюссельська зустріч була корисною. Обидві сторони підтвердили, що продовжуватимуть Інтенсифікований діалог і використовуватимуть усі інструменти, які цей формат надає для виконання Плану дій і щорічного Цільового плану Україна — НАТО. Цей план дозволяє Україні користуватися досвідом й експертизою Альянсу, сприяє прагненню українського народу побудувати сучасне, демократичне суспільство, підтримуване дієздатними та підзвітними інститутами оборони й безпеки.
Під час зустрічі ми позитивно оцінили участь України в миротворчих операціях НАТО, бажання Києва взяти участь в операції «Активні зусилля» в Середземному морі. Українська сторона підтвердила намір надалі залишатися важливим донором безпеки, зокрема в Афганістані, який є нашим пріоритетом. Я вважаю, що всі натовські країни були задоволені цими заявами та намірами.
Генеральний секретар НАТО неодноразово повторив, що з боку НАТО двері залишаються відчиненими для України, і, зрештою, рішення про інтеграцію приймає країна, яка бажає приєднатися до Альянсу. НАТО не є організацією, яка вербує країни. Для нас було дуже важливо під час цієї зустрічі побачити підтвердження обох сторін продовжувати співпрацю та спільні пріоритетні напрями, особливо реформи в секторі безпеки, що внесені до Цільового плану.
— Чи не станеться так, що Україна, не скориставшись шансом переходу до Плану дій з отримання членства в НАТО, практично топтатиметься на місці?
— Наші двері залишаються відчиненими. Питання членства — це вибір України. Ми — відкриті, ми — за стабільні відносини з Україною. Сьогодні також треба розуміти, що НАТО як організація продовжує свою трансформацію. Тому слід би трохи менше концентруватися на темі відносин Україна і НАТО та подивитися, що таке Альянс сьогодні, розглянути ті процеси, завдяки яким НАТО розвивається. Подивитися, що відбувається в Афганістані, в Середземномор’ї, як безпека на глобальному рівні впливає на трансформацію Альянсу. Мені здається, що тут досі добре та багато говорили про Україну і НАТО, а небагато — про НАТО як організацію. Можливо, люди краще зрозуміють, що таке НАТО, якщо ми бульше говоритимемо про Альянс, аніж про вступ України в цю організацію.
Тому я переконаний у тому, що треба пояснити нові виклики, нову трансформацію НАТО. Це питання обговорюватимуть на Ризькому саміті, який буде повністю внутрішньою подією без участі партнерів. Я вважаю, що висвітлення висновків цього саміту буде так само дуже важливим завдяки знанню викликів сектору безпеки в євроатлантичній зоні.
— Чи не було під час брюссельської зустрічі розчарування або, можливо, навпаки, чи не відчули полегшення деякі члени Альянсу, що Україна не скористалася шансом перейти до вищого етапу відносин — ПДЧ?
— Я не вважаю, що на наші відносини треба дивитися через призму емоцій. Гадаю, їх треба розглядати через призму національних інтересів. Розчарування я не бачив, навпаки, ми отримали сигнали, що наші відносини залишаються солідними, що треба розвивати інформаційні кампанії про НАТО. І ми оцінюватимемо дії України не за словами, а за справами. Нам сказали, що Київ продовжуватиме реформи сектора безпеки, демократизацію цього сектора. Ми з цікавістю спостерігатимемо за результатами. У рамках Інтенсифікованого діалогу НАТО й Україна дійшли згоди щодо спільних принципів і цілей у політичній, економічній, військовій, оборонній галузях, а також у сфері безпеки. Ми погодилися вживати конкретних заходів на шляху досягнення цих цілей. Тут із нашого боку не відбулося змін.
Ми отримали позитивні сигнали з цього погляду — підтвердили продовження процесу реформ в Україні. Я гадаю, це дуже важливо. А що стосується вступу або невступу — це має бути вибір політичного консенсусу в Україні. У будь-якому випадку це не швидкий процес, і тут більш важливий процес, аніж результат, що було підтверджено на досвіді кожної країни, яка вступала в НАТО.
— Як ви оцінюєте той факт, що від 2004 року і понині підтримка українським населенням вступу до НАТО зберігається на низькому рівні — 20%?
— Не є таємницею, що під час президентських і парламентських виборів політичні партії використали багато дуже примітивної антинатовської аргументації. Тематика НАТО була заполітизована з використанням багатьох ресурсів. Наскільки я знаю, в Україні є менша підтримка вступу до інших блоків — Слов’янський союз і ЄЕП. В Україні реальний середній клас представляє 20% — рівно стільки підтримують вступ України до НАТО і значно більше — до Євросоюзу. ня інформації якраз допоможе ліквідувати міфи та стереотипи про Альянс. Лише потім люди ухвалюватимуть рішення. На мою думку, головне — говорити правду про НАТО, пояснити процес еволюції Альянсу.
— У Брюсселі Янукович говорив про те, що в Україні треба створювати позитивний імідж НАТО. Чи вірите ви в те, що український уряд працюватиме над тим, щоб покращити імідж НАТО в Україні?
— Побачимо. Ці слова справді були вимовлені. З нашого боку, ми готові допомогти вам із нашою інформацією реалізувати наміри уряду. Ми є другом України, і Україна є другом НАТО. Як друзі ми продовжуватимемо обговорення цих намірів і спостерігатимемо за їх здійсненням.
Я також сподіваюся, що в питанні інформування українських громадян про НАТО важливу роль відіграватиме й парламент. Насамперед, я маю на увазі підкомітет із питань інформаційного забезпечення європейської та євроатлантичної інтеграції в комітеті Верховної Ради з питань євроінтеграції. Я гадаю, це відображає реальну ситуацію, якщо сьогодні середній клас голосує за євроатлантичну інтеграцію України. Чим більше реалізовуватимуться економічні реформи, тим більшим буде середній клас, тим краще житимуть люди в Україні. Я хочу нагадати, що в усіх натовських країнах середній клас становить щонайменше 50% населення. Чим більше реалізовуватимуться реформи, тим більшим буде розуміння та підтримка співпраці та, зокрема, стратегічної співпраці і, зрештою, суспільна підтримка вступу до Альянсу, що забезпечить велику стабільність Україні.
— Як ви оцінюєте зусилля української держави у проведенні політики інформування населення про НАТО? Чи спостерігається тут еволюція?
— Кілька днів тому деякі учасники інформкампанії про НАТО в Україні скаржилися на недостатність координації діяльності в цій сфері. Я вважаю так: добре, що зараз є що координувати. Адже кілька років тому не було чого координувати. Сьогодні ми, як центр інформації та документації, не організовуємо, а супроводжуємо ініціативні заходи скрізь в Україні. Майже щодня в регіонах проходять заходи, на яких люди дискутують. Це добре, коли в суспільстві є нормальний діалог і бажання отримати інформацію.
— На вашу думку, сама інформація може переконати? Що ще треба робити, аби люди переконувалися в перевагах членства в НАТО?
— Тут існують різні аспекти. Ми не хочемо нікого переконувати. Але ми хочемо подолати міфи та стереотипи про НАТО. Один із цих міфів свідчить: НАТО є ворогом Російської Федерації. Нам треба ліквідувати цей міф. Нагадаю, кілька днів тому натовський прапор було встановлено на російському військовому кораблі, який брав участь у навчаннях Active Endeavour, що проводилися під егідою НАТО у Середземному морі. Російська Федерація є нашим стратегічним партнером, із яким НАТО багато працює. Я вважаю, що отриман
