Коли літо й усі у відпустках, коли найменше хочеться за щось боротися і комусь щось доводити, настає найкращий час для підприємливих людей аби провести якусь оборудку із землею, десь щось для себе прихопити, щось привласнити. А якщо ця земля — в самісінькому центрі Києва...
В столиці — знову скандал, і знову — так званий земельно-мистецький. На цей раз приміщення забирають не у художників чи бібліотекарів, а у працівників Національного художнього музею України на Грушевського,6, власне, недобудований новий корпус на Інститутській,3. Розширити його за рахунок новобуду — а це зовсім поряд — вирішили давно. Ще у 1973 році тодішня влада перебудувала гаражі працівників КДБ, які до цього часу тут розміщувалися, у Будинок виставкового павільйону Дирекції художніх виставок Міністерства культури УРСР. Кілька років пізніше тут почалася реконструкція, яка протягом десятиліть то припинялася, то знову розпочиналася (дивлячись кому — Кабміну, Мінкультури чи міській владі — діставався об’єкт) і триває до сих пір.
Національному художньому музею вже давно вкрай потрібні додаткові приміщення. Адже на Грушевського, 6 виставляється не більше 2% від усієї мистецької колекції, яка складається з творів, починаючи з XII століття і закінчуючи сьогоднішнім днем. «Наша збірка, над якою працювало не одне покоління наших колег протягом 110 років, — унікальна, вона нараховує близько 40 тисяч одиниць. Я не бачу майбутнього нашого музею без цього корпусу, який мав бути складним комплексом, пов’язаним із старим на Грушевського», — зауважила головний хранитель Національного художнього музею Юлія Литвинець.
Нині, відповідно до документів, будівля на Інститутській,3 належить державі: у 2003 році Київрада (за часів керування Олександра Омельченка) прийняла рішення передати незавершене будівництво до сфери управління тодішнього Міністерства культури і мистецтв України. Проте у квітні 2007 року нова міська влада продає цю ділянку землі (1,23 га) майже за 31 мільйон гривень ТОВ «Історія міста». Після багатьох звернень працівників Національного художнього музею до Кабінету Міністрів та Секретаріату Президента, у лютому цього року Віктор Ющенко видає Указ «Про невідкладні заходи щодо розвитку міста», в якому, зокрема, йдеться й про «повернення до державної власності об’єкта незавершеного будівництва по вул. Інститутській,3 з метою будівництва корпусу Національного художнього музею». Очевидно, що ці й інші розпорядження нічого не означають для київської влади: два дні тому на Інститутській,3 почали зносити недобудований корпус .
«З точки зору юриспруденції тут нічого коментувати. Можна вжити хіба що слово «бєспрєдєл», тому що такого ще не було, щоб міська влада відбирала майно, яке належить державі — об’єкт є на балансі в Міністерства культури та туризму України, — каже адвокат Національного художнього музею Віталій Титич. — Ми подали два позови — на Київраду та на Київську міську державну адміністрацію — в Шевченківський районний суд та Окружний адміінстративний суд Києва щодо скасування рішення про знесення недобудованої споруди. Крім того, написали клопотання до Київської ради та звернулися в прокуратуру Києва».
Аж дивно, але на такий рух працівників Національного художнього музею, яких підтримали в Мінкульттуризму, Міжнародній раді музеїв «ICOM» та у Всеукраїнській асоціації музеїв України, відразу відреагувало керівництво міста. Правда, не на безпосередній зустрічі з працівниками музею. Заступник київського міського голови Віталій Журавський виступив у прямому ефірі на телебаченні, назвавши звернення керівництва Національного художнього музею до влади з «досить дивним листом». До того ж, констатувавши, що «об’єкт неможливо відбудувати, бо він знищений грибком» й, не вдаючись до подробиць продажу міською владою земельної ділянки на Інститутській,3, все перевернув з ніг на голову (так, що можна починати журналістське розслідування спочатку).
«Цей символ безгосподарності та бездоглядності можна було тільки зруйнувати. Таке рішення підтримують всі музейні працівники, — заявив Віталій Журавський. — А де вони були, коли оголошувався конкурс на цю будівлю (наприкінці 2006 року. — Авт. ), коли перемогло ТОВ «Історія міста»? А де вони були, коли експертиза оцінювала будівництво і прийшла до висновку, що будівля не підлягає реконструкції? Нинішній власник цієї будівлі — а це компанія з іноземними інвестиціями (гендиректор музею Анатолій Мельник стверджує, що ТОВ «Історія міста» з початковим капіталом у 100 тисяч гривень зареєстроване в Селідові Донецької області. — Авт. ) — сплатила місту немалу суму за те, що прибрала об’єкт до своїх рук. У нас є угода з цією компанією, згідно з якою вона збудує 10 тисяч 700 квадратних метрів площі для приміщення Музею історії Києва. І це буде до початку Євро 2012 — бо що ми покажемо тоді гостям столиці? В Українському домі, в ящиках нині зберігається 250 тисяч експонатів цього музею»...
Словом, чим далі, тим ситуація більше ускладнюється. «День» писав про те, що рішенням Верховного Суду з приміщення колишнього Кловського палацу виселили Музей історії Києва (не без впливу міської влади). Де- юре він нібито є, але по суті — в ящиках в запасниках Українського дому. Тепер виходить, завдяки руйнуванню хай навіть довгобуду, хай грибком поїджених стін, крадучи землю у Національного художнього музею, міська влада хоче збудувати нове приміщення для Музею історії Києва... Щось не віриться. Зрештою, за використаними методами це схоже на рейдерство, а не на доброчинність...
Нині, за словами заступника міністра культури України Миколи Яковини, «на територію, де відбувається знесення недобудованого корпусу, ні ми, ні працівники музею не допускаються». Але на радикальні кроки — лягати під екскаватори чи розбивати намети — працівники музею та їхні колеги не збираються вдаватися. Наразі вони чекають рішення двох київських судів та реакції Прокуратури Києва. Він міської влади вже дочекалися...
