Коаліція й опозиція ніяк не порозуміються, внаслідок чого неробочий парламент стає вже не винятком, а, швидше, правилом. Явне протистояння між парламентською меншістю й більшістю, між президентською канцелярією й урядом поступово перетворюється на каталізатор багатьох українських проблем. Однак їх — тих, хто грає в хованки зі спікером і весело запускає під скляний купол Ради повітряні кульки — схоже, не хвилюють численні виклики, що стоять перед Україною. Світ дихає, світ рухається вперед, світ прогресує. А ми? Експерти констатують: одна з ключових цілей нинішнього блокування парламенту — створення штучної парламентської кризи з розрахунком на розкол нині здорової коаліційної більшості й запуску механізму формування нової правлячої коаліції. Наскільки реальною є ця спецоперація? Єдиний легітимний шлях — офіційний розкол коаліції БЮТ і НУ-НС. Чи може відмовитися від коаліційної прописки пропрезидентська фракція? Може, заявивши, наприклад, про незгоду з курсом прем’єра Тимошенко. Тоді не виключений і розкол «помаранчевої» фракції на два депутатські об’єднання. До речі, частина парламентаріїв від НУ-НС уже сьогодні активно дрейфує в бік БЮТ. Таким чином, виникає закономірне питання: чи вистачить голосів для створення нової коаліції Партії регіонів і частини пропрезидентської фракції, орієнтованої на Банкову? Сьогодні, констатують аналітики, на повноцінний, публічний, коаліційний шлюб з Регіонами можуть погодитися не більш як двадцять з 72-х нашоукраїнців. Проте, якщо плече новій коаліції підставлять представники фракції Литвина, цілком ймовірно, що нова більшість може відбутися. Разом із тим не можна виключити й ситуацію, коли корабель нинішньої більшості сяде на мілину й розвалиться, а нове коаліційне судно збудовано не буде. За такого розкладу в програші залишається уряд Юлії Володимирівни, який не лише втратить коаліційну підтримку в Раді, а й ризикує бути відправленим в історію: за допомогою ситуативного голосування ситуативної більшості Кабміну може бути висловлено вотум недовіри. Джокер у такому випадку опиниться в руках гаранта: або Віктор Ющенко дасть зелене світло достроковим виборам, або на базі ситуативної більшості в Раді створить легкокерований технічний уряд. Яка доля чекає парламент, і чому гілки української влади ніяк не можуть ужитися на одному дереві влади, запитав «День» у політолога Володимира Лупація.
— Пане Володимире, яким є ваш експертний діагноз: що сьогодні насправді відбувається в парламенті? Чи є підстави говорити про кризу, або ж ідеться про інтереси, амбіції, словом, про симуляції парламентської недієздатності?
— На мій погляд, сьогоднішня ситуація — незавершений результат літньої торішньої кризи. Іншими словами, дострокові парламентські вибори-2007 були стоп-краном, який припинив сповзання України до канцлерської моделі. Однак парламентські вибори аж ніяк не означали завершення кризи влади або повернення в початкову точку встановлення балансу. Формування коаліції та призначення прем’єр-міністра мало бути збалансоване ухваленням на рівні Верховної Ради пакету конституційних законів — про Кабінет Міністрів, про адміністрації тощо. Ці закони мали внести повний баланс не лише всередину парламентської системи а й у стосунки між Президентом і головою уряду та Верховної Ради загалом.
— Існує думка, що ситуація блокади в Раді вигідна не тільки й не стільки опозиції, скільки коаліції, а якщо точніше, одній з коаліційних фракцій — БЮТ, мовляв, прем’єр хоче відтягнути ухвалення в Раді нового варіанта Закону «Про Кабмін» (на чому наполягає Президент), що вагомо урізує повноваження глави КМУ. Як вважаєте, в цій гіпотезі є сенс?
— Безумовно. Це, знов-таки, незавершений розмін — формування коаліції й уряду не були врівноважені ухваленням пакету законів, про який я вже сказав. Цього не сталося, розгорнулася пряма конфронтація по лінії Президент — прем’єр. Специфіка цієї конфронтації й конкуренції полягає в тому, що й президентська команда, й прем’єрське оточення в тіньовому плані користуються послугами опозиції. Я б не погодився з кваліфікацією пана Балоги, який назвав більшість за фактом декількох голосувань переформатуванням коаліції й формуванням нової. Ця не нова більшість, ця ситуативна більшість. І цим заграванням з опозицією за допомогою формування ситуативних альянсів користується не лише парламентська команда БЮТ, а й президентська, просто з різною мірою очевидності.
— Деякі політологи говорять про те, що деструктивна позиція Партії регіонів у парламенті пов’язана з тим, що вони не хочуть ідентифікуватися як опозиція. Чи згодні ви з цим? І ще. Ви щойно сказали про те, що й президентський, і прем’єрські пули за лаштунками громадського погляду користуються послугами опозиції. Вигода цих двох гравців очевидна, але навіщо це Регіонам? Навіщо вони дають владі, вибачте, користуватися собою?
— Річ у тім, що неподолання кризи й формування політики в умовах дуалізму в системі виконавчої влади робить розпливчатим поняття «коаліція». У нас є парламентська коаліція й парламентська більшість, що мають дві сторони, оскільки існує питання: яка парламентська більшість — пропрезидентська чи пропрем’єрська й, відповідно, існує інше питання: яка опозиція — антипрезидентська чи просто парламентська? Партія регіонів, розуміючи багатогранність української системи влади та наявність дуалізму в системі виконавчої влади, прийнявши статус парламентської опозиції, уникає статусу антипрезидентської опозиції, очевидно, розраховуючи на реструктуризацію ситуації. Щонайменше частина Партії регіонів на це може розраховувати. А за ситуації неможливості ухвалення так званого малого пакету конституційних законів ставки ще більше підіймаються. Президент мусить вибрати: або конституційна більшість, або антипрезидентська опозиція.
— Як ви вважаєте, навіщо депутати щодня роблять усе нові й нові заяви про ймовірність проведення нових виборів у Раду?
— Я думаю, що парламентська опозиція — Партія регіонів — через своє небажання перейти в антипрезидентську опозицію розмови про ймовірні вибори використовує як актив у політичних торгах. Це той актив, який використовується під час переговорів з Президентом. Іншими словами, для Регіонів це свого роду лякалка на тлі якої вони можуть вести переговори про переформатування парламентської коаліції або щонайменше про розпад коаліції діючої. Що ж до інших фракцій, я гадаю, якщо БЮТ змусять, витиснуть з коаліції, то вони готові будуть порушувати питання про проведення дострокових парламентських виборів, й вони готові в такому разі зайняти нішу антипрезидентської опозиції.
— І яким є ваш прогноз на найближчі місяці? Чого можна чекати суспільству від парламенту, й чи можна чогось чекати взагалі?
— Оскільки у нас в країні, повторюся, нерозв’язана конституційна криза, парламент усе ж таки залишається посереднім. Тобто сьогодні боротьба йде за характер, структуру й перспективи функціонування виконавчої влади. Подальше загострення ситуації може призвести до того, що в країні не буде обговорення, яка модель правління краща, парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська. Питання стоятиме про жорсткий вибір між президентською моделлю та парламентською без інституту Президента.
