Напевно, не знайдеться дорослої людини, яка не зберігала б в душі теплі спогади про своє дитинство, про будинок, в якому вона жила, про школу, де навчалася... Києво-Печерська гімназія № 84, розташована по вул. Московській, 34, у самому серці історичного центру, була першим навчальним закладом як для відомих діячів культури і мистецтва — Алли Тарасової, народної артистки СРСР, Міліци Корьюс, знаменитої актриси («День» уже писав про неї 21 березня 2007 року), так і для багатьох інших людей. Будівля колишньої гімназії була пам’яткою архітектури початку XX століття, історичною та культурною спадщиною нашого міста. Сьогодні від старої школи залишилася лише відгороджена парканом територія і спогади її колишніх учнів та викладачів.
Про історію створення та діяльність гімназії нам розповів Микола Миколайович Стрижевський, у минулому — учень цього закладу. Його предки оселилися в Києві на сусідній вулиці Суворова ще 1918 року. Таким чином Микола Миколайович прожив по сусідству з гімназією все своє життя. Його першим навчальним закладом була чоловіча школа №75, розташована в провулку Іванова. На щастя, ця установа дожила до наших днів і успішно функціонує. 1954 року у зв’язку зі смертю Сталіна та змінами, що відбулися після цього, учнів 75-ї школи перевели в колишню жіночу приватну гімназію №84, за адресою вул. Московська, 34. Засновником цього освітнього закладу була Плетньова, відома в той час діяч народної освіти. Крім Києво-Печерської гімназії, в її розпорядженні було ще кілька подібних установ. Точний рік спорудження невідомий, але 1915 року школа вже стояла. Зокрема, Микола Миколайович, за професією викладач історії, розповів нам про те, що:
— «Вулиця Московська в різні часи виглядала по-різному. Будівля ж гімназії являла собою історичну цінність тим, що до останнього часу зберегла вигляд, який мала до революції. І це незважаючи на велику кількість учнів та експлуатацію радянською владою. На мій погляд, школа була побудована вдало саме для освітнього процесу: високі стелі, великі вікна, світлі класи... В будівлі також знаходилися столова й приміщення для занять у гуртках».
1974 року над парадним входом до гімназії з’явилася меморіальна дошка з барельєфом «Пам’ятка історії» і зображенням Тарасової Алли Костянтинівни, народної артистки СРСР. Свого часу вона навчалася в цій школі. Цього ж року був створений і музей імені Тарасової, організатором якого був Олег Єфремов, головний режисер МХАТу, відомий актор.
У Києво-Печерській гімназії навчалася ще одна відома особистість — Міліца Корьюс. Корьюс знайома широкій публіці за чудовим фільмом «Великий вальс», знятому 1938 року. Дівчина мала хороший голос і здібності, завдяки чому займалася в капелі «Думка». Керівником «Думки» в той час був Городовенко, заслужений диригент. Він же був і викладачем Корьюс. Її батько був швед, мати — полька. 1928 року за допомогою батька Міліца виїхала за кордон, де й стала кінозіркою.
Згодом гімназію перетворили у вечірню школу, потім перевели в статус допоміжного приміщення, де проходили різні курси.
Про знищення гімназії Микола Миколайович дізнався від своїх колишніх однокласниць. Це сталося 22 серпня. Коли він приїхав на місце, побачив, як ламають стіни...
— «Кому знадобилося рушити історичну будівлю заради клаптика землі, ми не знаємо, — ділиться своєю думкою Микола Миколайович. — Природно, така інформація тримається в таємниці, і тільки колись стане відома. Але очевидним є той факт, що ця буржуазна епоха не залишить після себе малоповерхових будівель, навіть якщо це буде пам’ятка архітектури. Згодом не лише Печерськ, але й інші історичні райони столиці будуть заповнені багатоповерховими спорудами зі скла та бетону. Вже й так багато чого втрачено безповоротно, але цей руйнівний процес продовжується. Київ перетворюється в звичайне місто, на зразок багатьох інших, втрачає свою індивідуальність, історичну ауру... Місто, що вважалося найкрасивішим у Російській імперії, якому багато майстрів присвятили безліч своїх творів, картин, продуктів творчості, зникає. Для того, щоб це варварство хоча б припинити, потрібна певна сила, розум і розсудливість тих людей, які розуміють, що історичному Києву насправді загрожує загибель».
Під час нашої бесіди ми йшли Московською вулицею, яка з’являлася в новому, незвичному для нас світлі, наповнена подіями, людьми, епохами... Так, на початку 1850 років цар підписав указ про зведення фортеці на цьому місці, адже Київ із самого початку мав певне стратегічне значення. Під всією територією споруди були вириті підземні ходи. Фортеця зводилася впродовж 20 років, але за цей час потреба в ній як в оборонному укріпленні вже відпала. Тому будівлю стали використовувати як в’язницю. Додатковою причиною такого цільового призначення була розташована неподалік Лиса гора, яка була тоді місцем проведення страт. До речі, стіна, що оточувала фортецю, ще залишилася в деяких місцях поблизу Лаври.
Коли ми підійшли до території колишньої гімназії, вона виявилася обнесеною огорожею і перебувала під спостереженням занадто старанних охоронників. Варта не лише не пустила нас за огорожу, але навіть зробила наше фото собі на згадку й натякнула, що було б чудово, якби ми звідси забралися.
— «Місто, яке нараховує тисячі років свого існування, сьогодні розпродується», — засмучується Микола Миколайович,
— «Гадаю, що ці події відбуваються ситуативно: хтось, хто вибрався нагору й має гроші, але готовий навіть сам визнати свою недостатню освіченість, зносить історичну споруду. Те, чим була ця будівля, і як подібні дії відіб’ються на самому місті та його жителях, нікого не цікавить. Командують-то одна-дві людини, а знищують — десятки. Адже освічених людей, із достатнім культурним рівнем, у будь-якому суспільстві завжди менше. І їм протистоїть інша, груба й руйнівна сила, що відверто й цинічно запитує: а кому це потрібно? І ось це найстрашніше».
Будівлю знесли в рекордно короткі терміни — приблизно впродовж тижня, починаючи з 22 серпня. Ймовірно, хтось поспішав закінчити цю працю перед 24 числом, щоб із чистою совістю святкувати День незалежності України.
ДО РЕЧI
Вандалізм у законі
У Львові знесли будинок видатного композитора Ярослава Ярославенка, який був на вулиці його імені.
Незважаючи на протести і вимоги зупинити роботи, 11 вересня будівлю таки знищили, а виконком міськради узаконив акт вандалізму. Як повідомив координатор Громадського форуму Львова Олег Мацех, раніше будинок належав родині Ярославенка та ще двом сім’ям, а у січні 2008 року його викупив Ростислав Мельник, який спершу зняв зі споруди пам’ятну дошку, а потім взагалі зруйнував будинок. За словами представника ГФЛ Юрія Волощака, свої дії новий власник мотивує тим, що не знав про те, що це культурна пам’ятка, і як компенсацію тепер пропонує встановити бюст композитора. Натомість в мерії стверджують, що власник будинку говорить неправду, адже про цінність будинку був поінформований. «Будинок занесений до переліку пам’яток історії міста рішенням Львівського облвиконкому від 02.11.1982 р. №506 під ох. №1297. Власника будинку Мельника Ростислава Леонідовича листом управління охорони історичного середовища ще в серпні (лист № 04/3133 від 06.08.2008) попереджено про те, що будинок має пам’яткоохоронний статус, та попереджено про необхідність укладення охоронного договору на пам’ятку. Незважаючи на це, протягом одного дня будинок було повністю демонтовано. Це уперше в пам’яткоохоронній історії міста так цинічно знищено будинок. Стерто одну зі сторінок історії міста, історії його культури. Це вілла в живописному куточку Львова по вул. Ярославенка, 30, в якій жив відомий український композитор, на честь якого й названо вулицю. Трагізм ситуації в тому, що ця втрата незворотна. Це історія нашої країни. Можливо, в іншій країні володіння такою пам’яткою було б предметом гордості та пошанування, а аж ніяк не варварства», — зазначила Лілія Онищенко, начальник управління охорони історичного середовища Львова. Представники ГФЛ підозрюють, що на цьому місці власник хоче збудувати житловий будинок. «За нашою інформацією ця людина — син екс-заступника голови Львівської ОДА з питань паливно-енергетичного комплексу Леоніда Мельника та зять радника міського голови Львова Миколи Одухи. Ми також маємо інформацію, що вони володіють будівельною фірмою і вестимуть на місці зруйнованого будинку комерційне будівництво. Вартість сотки землі там складає від $50 до $100 тис., а площа вищезазначеної ділянки — близько 12 соток», — зазначив Олег Мацех. Та попри заяви Лілії Онищенко, ГФЛ стверджує, що до нищення пам’ятки в мерії таки долучилися. Зокрема, мова йде про те, що 2 вересня виконком Львівської міської ради прийняв рішення №921 «Про проектування гр. Р.Л. Мельником багатоквартирного житлового будинку з вбудованими офісними приміщеннями та автостоянками на вул. Я. Ярославенка, 30, зі знесенням будинку». Рішення підписане міським головою Андрієм Садовим. Члени ГФЛ наголошують, що зроблять усе для того, щоб на цьому цинічному випадку руйнування спадщини Львова перестало бути безкарним. Вони збираються контролювати розслідування цієї справи і вимагатимуть, щоб прокуратура вжила відповідних заходів щодо власника, адже за руйнування пам’ятки передбачено кримінальну відповідальність. Що стосується споруди, у якій мешкав видатний композитор, на думку Юрія Волощака, її необхідно відновити і створити там кімнату-музей Ярославенка. Наразі факт грубого порушення пам’яткоохоронного законодавства задокументовано управлінням охорони історичного середовища, відповідні матеріали передано в прокуратуру міста.
