Президент UЄFA Мішель Платіні на передстартовій прес-конференції у Варшаві заявив, що Польща й Україна вчасно завершили підготовку до ЄВРО-2012 і закликав усіх уболівальників відтепер зосередити свою увагу безпосередньо на грі футбольній, а не політичній. Чим насправді ще раз підтвердив, що наймасовіший і найдемократичніший вид спорту набув за останні десятиліття такої великої популярності, що кожний офіційний матч національних збірних розглядається як зустріч представників держав на найвищому рівні з майже геополітичними наслідками. Особливо — принципових суперників. Насамперед, Англії, Німеччини, Франції, Іспанії, Італії, Нідерландів. Тоді президенти і прем’єр-міністри на стадіонах сидять лише у кріслах глядачів — навіть не на тренерських лавах.
На пострадянському просторі, нарешті, з’явилася добра нагода з’ясувати футбольні відносини між Україною та Росією — хто тут головний гравець. Уперше за 20 років команди обох країн виступатимуть разом у фінальній частині одного з двох найпрестижніших турнірів. Суперечка тринадцятирічної давності, коли збірна України у 1999-му перемогла російську команду за підсумком двох матчів на етапі кваліфікаційних змагань чемпіонату Європи-2000 (3:2,1:1), не принесла повного задоволення українцям, тому що в перехідних іграх наші співвітчизники невдовзі безславно поступилися словенцям (1:2,1:1). Цього разу Україна й Росія, згідно з правилами змагань, зможуть зіграти між собою тільки за умови, якщо посядуть перші-другі місця у своїх групах — відповідно D й A, а потім обидві виграють чвертьфінальні поєдинки. Тобто таке протистояння ймовірне не раніше півфінальних матчів, перший з яких відбудеться в Донецьку (27 червня), а другий — у Варшаві (28 червня). Теоретично також імовірний варіант, коли їхні шляхи перетнуться аж у фіналі — 1 липня в Києві. Як говорив видатний співвітчизник француза Платіні — Наполеон, який не встиг довідатися, що таке сила футболу: хочеш максимуму — вимагай неможливого.
Але навіть якщо збірні України та Росії не зустрінуться в очному поєдинку, між ними точитиметься заочна боротьба за право називатися найкращою командою євразійського футбольного простору. Кожен забитий м’яч цими командами летітиме у ворота прихильників або противників об’єднання футбольних чемпіонатів обох країн, кожне здобуте очко додаватиме ваги порівняльним рейтингам українських та російських клубів, які делегували своїх гравців у головні команди. Адже в обох збірних тільки по два футболісти грають за зарубіжні клуби. Росія вже виступала в фінальних частинах континентальної першості, а Україна — дебютант цих змагань. У кого ж більше шансів на перемогу? На боці України — фактор власного футбольного поля. На боці Росії — фактор привласненого (здобутого, захопленого — потрібне підкреслити) інформаційного поля. А оскільки Україна й Росія ні за яких обставин у цьому турнірі не зіграють на стадіоні у Львові, де українська збірна завжди мала найбільшу підтримку місцевих фанів, то росіяни хіба що в Польщі відчують себе гостями.
Навіть увімкнувши українські телевізійні канали, вони не збагнуть, що ЄВРО-2012 за участю 16 національних збірних відбувається за кордоном. Тому що вперше за всі роки державної незалежності України телеканали «Україна» й «Футбол», які придбали в Національної телевізійної компанії України субліцензії на право трансляцій, залучили до коментування європейського чемпіонату журналістів із Росії. Причому навіть не Шустера з Кісельовим, а Уткіна з Розановим. Тож не прийнятий ще в цілому двомовно-регіональний законопроект Ківалова — Колесніченка вже невідкладно буде виконуватися на рівні загальнодержавному. Від такого нововведення сьогодні не до жартів було б навіть іронічним Штепселю й Тарапуньці, бо в українського глядача у своїй країні не залишилося можливості почути коментарі десятка футбольних матчів українською мовою. Немає сумніву, що й провокаційний малохудожній і неісторичний фільм «Матч» був вироблений в Росії спеціально задля підриву українського духу на ЄВРО-2012. Хто ж після такого зневажливого ставлення державної влади до української культури, яке, до речі, насправді триває двадцять перший рік, захоче проведення в Україні ще й зимової Олімпіади-2020?
Проте затяті оптимісти вірять, що за громадянською логікою все це докупи мало б тільки додавати спортивної злості Андрію Шевченку і К°. Безперечно — перемога має бути за ними. Ну, а щоб футболістам української збірної хотілося й моглося грати на повну силу в кожному матчі і з кожним суперником, Федерація футболу України вустами її президента Григорія Суркіса оприлюднила суми грошових винагород професіоналам. За кожну нічию на груповому етапі українська команда одержить — 250 тисяч, а за перемогу — півмільйона євро. Якби наша збірна виграла й у фіналі, то загалом максимально змогла б заробити аж 13 мільйонів. Уболівальники зі стажем погодяться, що за такі гроші покоління київських динамівців 70—80-х років минулого століття вигравали б усі турніри без винятку. Цікаво, що свою щедрість ФФУ оголосила після тривожного повідомлення про харчове отруєння десятка футболістів перед програним останнім товариським матчем — команді Туреччини (0:2). Треба швидко підняти всіх на ноги, і Суркіс запевнив, що до 11 червня — стартового матчу в Києві зі Швецією — всі гравці збірної будуть здорові.
Немає підстав не вірити людині, яка найбільше зробила свого часу для того, щоб Україна й Польща вибороли право проводити фінальну частину ЄВРО-2012. Навіть попри те, що президент ФФУ за кілька днів до початку ЄВРО-2012 заявив, що він не буде балотуватися на цю посаду у вересні, Суркіс не опинився у положенні поза великою грою. Адже це рішення тільки на перший погляд може сигналізувати про його поразку в давньому протистоянні з командою голови футбольної федерації Донецької області, головного організатора й куратора всіх державних будов до ЄВРО-2012 Бориса Колеснікова. Член виконавчого комітету UЄFA, голова комітету національних збірних Григорій Суркіс, за версіями футбольних фахівців, збереже шанс стати наступником Мішеля Платіні, з яким вони мають добрі взаємини. Звісно, після того, як Платіні 2015 року обійме посаду президента FIFA, яку обіцяв звільнити для нього швейцарець Зепп Блаттер. Щоправда, в Суркіса буде дуже серйозний суперник — президент російської футбольної федерації Сергій Фурсенко, за безпосередньою участю якого Росія отримала право на проведення чемпіонату світу 2018 року. Так що куди не кинь бутсом — Росію треба перемагати.
А щоб міжнародний авторитет України з багатьох відомих причин не впав цього місяця нижче бутса, всім нам — уболівальникам і тим, хто байдужий до футболу, — також треба вийти з цього турніру переможцями. Якщо навіть не на футбольному полі, то на стадіонах, у фан-зонах, готелях, транспорті, всюди, де ми будемо зустрічатися з гостями з-за кордону. Бо сьогодні якщо ми не дійшли до Європи, то Європа майже на місяць прийшла до нас. Інакше наступної такої двосторонньої нагоди може й не бути.
