Отже, до всенародного волевиявлення залишилися лічені дні. Здавалося б, ми вже все знаємо про основних політичних гравців. Про їхні слабкі й сильні сторони. Наперед можемо передбачити, яку відповідь дадуть на те чи інше запитання. Втім, виявляється, не такий вже обізнаний і поінформований український виборець, як здається. Э такий український соціологічний парадокс. Він простежується практично на всіх виборах. І на цих, і на попередніх. Коли соціологи запитують людей, чим ви керувалися, коли обирали ту чи іншу політичну силу, на першому місті завжди є — мені подобаються програми, ідеї і пропозиції. Коли ж проводяться фокус-групи, то виявляється, що практично нічого з програм своїх улюблених партій та блоків люди не знають.
Як відомо, виборці розрізняють політиків на «своїх» чи «чужих». Скажімо, ця сила не поведе в НАТО, а інша може й поведе ( хоча ті, що можуть повести, на цих виборах воліють цю тему не чіпати). За словами керівника фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, під програмою люди часто мають на увазі «мітки й фішки», які допомагають розрізнити «своїх» від «чужих».
«Хоча, що парадоксально, якщо брати ієрархію проблем, то ці питання у самому кінці. НАТО виходить за другу десятку. Російська мова, якщо взяти таку область, як донецька, здається, виходить на 17 місце. В Луганську на 19. Хоча, в Криму на цих виборах це питання актуалізувалося — в десятку воно входить», — зазначає соціолог.
Втім, на цих виборах політики таки почали щось конкретно обіцяти з цієї першої десятки проблем. Правда, все це дуже швидко збилося на популізм. До речі, пані Бекешкіна впевнена, що популізм — це не обіцянки на популярні теми, а просто нереалістичні речі. «Не дай Бог, якщо вони все це кинуться виконувати. Але, звичайно, цього не буде», — запевняє вона.
Але повернімося до нашого парадоксу. Українці, як відомо, люблять дорікати політикам, що вони, мовляв, не виконують обіцянок, не виконують своїх програмних положень. Але з'ясувалося, що в кращому випадку політизований український виборець знає з програми своєї партії лише положення про підвищення рівня життя (46%) та про економічний розвиток (43%) (вочевидь, не дуже конкретні речі). А все що стосується інших дуже важливих проблем, таких, як медицина, пенсійна реформа, то тут українці, м'яко кажучи, не надто обізнані. В межах 12—16 відсотків.
Здавалося, от тут в нагоді були б теледебати. Вони б внесли певну ясність.
Показові в цьому плані дебати у Швеції — в студії збирається зацікавлена аудиторія, наприклад, безробітні чи молодь, і ставлять питання політикам. Тобто не політики питають одне одного, а люди. І відповідні групи населення сидять біля телевізорів і все це уважно дивляться. Наші дебати, звичайні, не зовсім шведські.
«Демініціативи» поцікавилися, як люди ставляться до тих дебатів. Зазвичай люди за дебати сприймають будь-яку ситуацію, коли політики сперечаються між собою. Втім, орієнтація в жанрах тут не так вже й важлива. Головне, що дуже багато українців (20%) їх регулярно дивляться. Це досить високий показник. І ще 50 відсотків дивляться їх час від часу, коли попадають. Це теж немало. Отже, інтерес до дебатів досить великий.
Яке ж ставлення до дебатів? От тут найцікавіше. Половина тих, хто дивився — розчаровані. (До речі, це дуже по-українські: розчаровуємося, але все одно дивимося). Можна сказати, що однакове ставлення до дебатів об'єднало українців. Розчаровані і на сході, і на заході. Чим розчаровані? Приємно зазначити, що не журналістами. Виборцям в теледебатах передусім не подобається відволікання на дрібниці і зведення рахунків політиків між собою. «Мені самій довелося бути на дебатах у якості експерта, і я сама бачила титанічні зусилля ведучого, який намагався якось повернути політиків, щоб вони щось конкретне говорили.
Це дуже важко, бо вони одразу зриваються на з'ясування стосунків між собою,» — розповідає Бєкєшкіна. Звичайно, обмінювати шпильками значно легше, ніж давати конкретні відповіді на конкретні запитання. Друге, що не подобається — невміння політиків дебатувати і слухати іншу сторону. А подобається в теледебатах зосередження на актуальних проблемах.
Що ж стосується самих виборів, то тут, на жаль, переважає думка, що вони нічого не змінять. Лише 28 % думає, що вони зможуть поліпшити політичну ситуацію. Причому якщо у прихильників помаранчевих сил думки з цього приводу різняться (є оптимісти і песимісти), то виборці Партії регіонів і комуністи практично одностайні в своєму песимізмі.
За матеріалами загальноукраїнського опитування, що було проведено Фондом «Демократичні ініціативи» та фірмою «Юкреніон соціолоджі сервіс» 4-11 вересня 2007р. Методом інтерв'ю опитано 2012 респондентів за вибіркою, що репрезентує доросле населення України віком від 18 років. Статистична похибка не перевищує 2,2%. Опитування фінансувалося коштом гранту Фонду «Відродження».
