Мій Рік — мій «День»

Ці слова нашого читача Анатолія Борсюка цілком можуть стати рефреном до традиційного моніторингу року, який проводять експерти «Дня». Цього разу ми запропонували відповісти на чотири запитання нашої анкети:

1. Ваш особистий рейтинг подій 2007 року. Які з них, на вашу думку, були найбільш значущими для українського суспільства?
2. Як ви оцінюєте рік, що минає, особисто для себе?
3. Які матеріали, теми, автори та які спецпроекти «Дня» (фотоконкурс, книжкові проекти) запам’яталися вам найбільше?
4. Ваше звернення до українців?

Євген ГОЛОВАХА, доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ:

1. На перший погляд, найбільш значущими у 2007 році були події, пов’язані зі зміною влади: позбавлення влади Верховної Ради, подальші вибори та формування нового уряду. Так, напевно, й має відповісти розсудливий аналітик. Але керуватися здоровим глуздом у суспільстві, де незмінно здоровим залишається хіба що апетит, навряд чи доцільно. А тому головною подією року я б назвав покірне суспільне визнання недієздатності Конституційного Суду, який був практично ліквідований рішеннями виконавчої влади. З цієї миті ми живемо у світі, де єдиною формою «законного» розв’язання політичних конфліктів є таємна домовленість між тими, кого нині називають «політичні сили».

Друга за значущістю подія — це демонстрація політичної безхребетності й недалекоглядності «біло-блакитних» господарників, що погодилися на дострокові вибори заради чергової появи привиду «широкої коаліції».

Третім за значущістю я б назвав друге пришестя Юлії Володимирівни Тимошенко. Дуже хочеться побажати їй успіху, однак парадокс полягає в тому, що успіх цей тим більш вірогідний, чим менше буде реалізовано популістських передвиборних обіцянок її «політичної сили».

2. Для себе вже давно нічого не оцінюю. А ось для моїх колег- соціологів рік пройшов успішно. Ніяких конфліктів, ніяких скандалів і спільний успіх у численних екзит-полах. До того ж, заснований цього року конкурс «Кращий молодий соціолог року» показав, що вже сьогодні в Україні є нове покоління соціологів, здатне втілити в життя професійні принципи й ідеали Наталі Паніної, ім’ям якої було названо премії та медалі, отримані львів’янином Олегом Демківим, харків’янкою Оксаною Бабенко та київським соціологом Андрієм Зоткіним.

3. Як завжди, запам’ятався фотоконкурс. Можливо, я не зовсім неупереджений, але мені сподобалися матеріали про соціологів, підготовані молодим журналістом Н. Ромашовою.

4. Як соціолог, я знаю, що більшості українців, за їхнім власним визнанням, все ще не вистачає керівників, які вміють керувати країною. Залишається побажати, щоб у майбутньому цього добра було в надлишку.

Володимир ФЕСЕНКО, Центр політичного аналізу «Пента»:

1. Для України головна подія року — позачергові парламентські вибори, які відбулися внаслідок політичної кризи та дострокового припинення повноважень Верховної Ради України.

Внаслідок позачергових парламентських виборів кардинально змінилася політична ситуація, була сформована нова парламентська коаліція. Повернення Ю.Тимошенко на посаду прем’єра стало політичною кульмінацією року.

Формула політичних подій року: холодна війна, яку розгорнули проти Президента В.Ющенка прем’єр В. Янукович і спікер ВР О. Мороз, закінчилася «гарячою» політичною кризою і перемогою Юлії Тимошенко.

2. 2007 рік пройшов для мене під знаком співробітництва з «Українським Форумом». Для сучасного українського політикуму це майже унікальна організація, в якій конструктивно співпрацюють авторитетні політики і громадські діячі, пов’язані з різними політичними таборами, які мають різні ідеологічні уподобання. Це пошук нових форм громадсько-політичної самоорганізації та впливу громадськості на владу. Саме такі організації, як «Український Форум», можуть зробити українську політику більш цивілізованою й виваженою, сприяти поступовому виходу України з довготривалої політичної кризи.

3. Не чекайте дива від політиків, але будьте до них вимогливими. Самі робить своє життя кращим. Бажаю читачам «Дня» і всім нашим співвітчизникам добра, щастя та приємних сюрпризів у Новому році!

Микола ВАСЬКІВ, професор Кам’янець-Подільського державного університету:

1. На перше місце, безперечно, необхідно поставити затяжну кампанію дострокових парламентських виборів, яка привела до незначного «перетікання» голосів із одного табору в інший, але це дозволило значним чином переформатувати не тільки український парламент, а й усю систему влади у країні.

Ще одне вагома зміна — це ментальне зрушення у свідомості багатьох українців щодо подій Голодомору й українського минулого, особливо радянської доби, загалом. Як на мене, відбувся відчутний перехід від усвідомлення себе вчорашнім громадянином великого Союзу зі спільною історією, від «гомо совєтікус» до сприйняття історії, сучасності й майбутнього у суто українських вимірах.

Одночасно доводиться із гіркотою констатувати, що за минулий рік, як і до цього, фактично не відбулося ніяких зрушень у здійсненні програм енергозбереження (і це на тлі постійного зростання вартості газу і, відповідно, комунальних тарифів) та реформування комунального господарства. А грошики кудись потекли... Це та значуща подія, яка так конче потрібна (хоч про неї за політичними баталіями майже всі забули) і яка не відбулася.

2. Минулий рік однозначно хочеться записати до особистого активу. Став докторантом Київського національного університету, маю можливість безпосереднього спілкування з висококласними фахівцями. Опублікував монографію, близько десятка наукових статей, побував на кількох конференціях, а заодно відкрив для себе Переяслав-Хмельницький, Литву, нові цікаві куточки Ужгорода, Одеси, Києва. Найбільша радість — наші діти, тому чим, наприклад, не подія те, що донька засвоїла «важкі» звуки р і л? Або те, що виявився її хист до танців? Чи те, що син успішно освоює арабістику і вже п’яту сесію склав на «відмінно»? Ще одна велика радість — інші «діти», студенти-журналісти першого і другого курсів, які прагнуть бути хорошими фахівцями та небайдужими людьми. А ще — велика кількість однодумців і тих, хто підтримує, на різних рівнях: науковому, громадському, особистому... Зовсім недовгим, усього два дні, було спілкування з Євгеном Сверстюком, але це було відкриттям великої самодостатньої планети.

3. Явищем всеукраїнського масштабу став вихід чергової книги бібліотеки «Дня» — збірки статей С.Кульчицького «Почему он нас уничтожал? Сталин и украинский Голодомор». Завжди з цікавістю чекаю матеріалів В.Є.Панченка, який не пише заради хизування своїм хистом науковця і публіциста, чим частенько грішать інші, а постійно перебуває у пошуках істини.

Завжди з цікавістю спостерігаю за фотоконкурсом газети. Адже «День» у цьому плані знайшов свою нішу: Україна незнана, можливо, навіть маргінальна, на яку ми не завжди звертаємо чи хочемо звертати увагу, але яка є серцевиною нашої ментальності, культури, нашої історії й нашого майбутнього.

4. Не бійтеся вчитися, навіть якщо ви пенсійного віку. Не бійтеся ламати власні й суспільні усталені стереотипи, які існують тільки завдяки принципові «бо так прийнято». Не бійтеся висловлювати власну думку, навіть якщо ви ризикуєте опинитися в меншості чи й наодинці. А головне — живіть повнокровним життям, радійте кожній миті, бо світ і Україна таки справді прекрасні. З Новим роком і Різдвом Христовим!

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, професор:

1. 2005 року в мене вийшла книга «Помаранчева революція» (частина накладу з’явилася під назвою «Українська революція 2004 року»). Книга була написана на одному диханні, і мені здавалося, що все в нашому суспільстві зрушиться з місця. Але наступні події показали, що сподівання на реформи виявилися марними. Хоч було зрозуміло, що Майдан — це люди безпосередньо на Майдані, а не ті, хто стояв на подіумі, гіркота від розчарування залишалася. А цьогорічні позачергові вибори до Верховної Ради України показали, як наші політики запобігали перед електоратом. Стало ясно, що Майдан увійшов в їхню кров і всі вони, від крайніх правих до крайніх лівих, уже інші, ніж були. Це вселяє оптимізм. Рано чи пізно, але ми будемо частиною Європейського Союзу.

2. Постійно відкладаю на майбутнє все, що найбільше цікавить у житті. Залишається тільки наука, а в ній — дві найбільш політизовані теми — Голодомор і проблема ОУН-УПА. Ці історичні теми роз’єднують суспільство, і тому варто використовувати весь свій час, щоб внести вклад в очищення їх від фальсифікацій.

У дослідженні Голодомору зроблено немало. В «Бібліотеці газети «День» вийшла книга «Почему ОН НАС уничтожал? Сталин и украинский Голодомор». Це — збірка статей з газети «День», видана російською мовою. Сподіваюсь, що вона пошириться в наших російськомовних областях, в Росії і на Заході, тобто там, де не знають, що насправді відбулося в 1933 році. У видавництві «Наш час» вийшла з друку невелика частина накладу моєї книги «Голодомор 1932— 1933 рр. як геноцид: труднощі усвідомлення». Основна частина накладу з’явиться у майбутньому році, тому у вихідних даних цієї книги зазначений 2008 рік. Це — наукова монографія, й у ній міститься доказова база для юристів, які прагнуть довести міжнародному співтовариству, що сталінський злочин підпадає під визначення Конвенції ООН «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього» від 9 грудня 1948 року. Основна увага в книзі приділяється труднощам усвідомлення та кваліфікації ретельно замаскованого під хлібозаготівлі терору голодом, наслідком якого став Голодомор.

Рішенням Президента України Л.Д. Кучми 28 травня 1997 року була створена урядова комісія з вивчення діяльності ОУН і УПА, а при ній — робоча група істориків. Науково-організаційна робота з цієї проблемі зосередилася в Інституті історії України НАН України, хоча більшість книг, виданих робочою групою (всього видано 30 книг), написана фахівцями з інших науково-дослідних установ та університетів. У 2005 році видавництво «Наукова думка» опублікувало підготовлену робочою групою підсумкову монографію «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Історичні нариси» (496 стор.), а також брошуру «Організація українських націоналістів і Українська повстанська армія. Фаховий висновок робочої групи істориків при Урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА». Книга і брошура були опубліковані накладом в 500 примірників. Потім видавництво «Наукова думка» опублікувало брошуру накладом в 1000 примірників, а уряд знайшов кошти на додатковий наклад в 120 тис. примірників, який з’явився в тому же 2005 році. Знайти кошти на публікацію книги масовим накладом уряд не встиг. Коли ж у кріслі віце-прем’єр-міністра з гуманітарних питань з’явився Д. В. Табачник, сподівання на додатковий наклад книги стали марними.

Робоча група розпланувала свою публікаторську діяльність у формі тріади: монографічні праці з малодосліджених аспектів проблеми ОУН-УПА, узагальнююча монографія та брошура з текстом фахового висновку. 14 висновків, кожний обсягом в кілька сторінок, спиралися на доказову базу, зосереджену в підсумковій монографії, а сама монографія базувалася на опублікованих членами робочої групи дослідженнях, а також на солідній архівній основі і наявних у науковому обороті публікаціях. За задумом, кожний бажаючий повинен був дістати можливість пересвідчитися у справедливості або помилковості 14 висновків, ідучи від них до книги і тих публікацій, на основі яких книга створювалася. Як можна це зробити, маючи наклад фахового висновку в 121 500 примірників, а наклад книги — 500 примірників?

Чекаю, коли новий віце-прем’єр-міністр з гуманітарних питань І.В. Васюник розбереться у справах, залишених Табачником, щоб поставити перед ним це запитання.

3. Поза всяким сумнівом, фотоконкурс газети «День» 2007 року є блискучим проектом. Читачі газети мають можливість переконатися у цьому, тому що статті постійно ілюструються фотографіями з конкурсу. Але побачити всі фото в сукупності можна було тільки тоді, коли конкурс тривав.

4. Я підписав у своєму житті не так багато звернень, серед них — з протестом проти антисемітської пропаганди, поширюваної керівництвом МАУП. Ці керівники звернулися до суду, і наш «найбільш справедливий у світі» суд не виявив жодних ознак антисемітизму у виданнях МАУП. Тепер судові виконавці погрожують мені й моїм колегам-«підписантам» описом і конфіскацією майна.

А якщо відповісти на це питання анкети «Дня» по суті, то мене хвилює проблема залежності незалежної України від російських енергоносіїв. Мова не йде про нову ціну на газ, унаслідок якої доводиться перескладати бюджет на 2008 рік. Це — деталі. Мова йде про проблему в цілому: майбутнє Донбасу, геологорозвідувальні роботи на пошук нафти та газу, запровадження енергозберігаючих технологій і лише в останню чергу — ціни на газ і нафту. Проблему треба розв’язувати системно, а досі жодний уряд цього не робив. Кінець-кінцем, ми повинні платити Росії стільки, скільки платить Європа, в іншому випадку від нас постійно вимагатимуть надання російській мові статусу державної та створення спільного підручника з вітчизняної історії. Незалежність країни є в першу чергу економічною незалежністю. Кожний громадянин України повинен це усвідомити.

Ми маємо зрозуміти, що при правильній економічній політиці висока ціна на енергоносії обернеться для нас благом, а не втратами у сімейному бюджеті. Вона припинить існування підприємств, які завдають країні збитків самим своїм існуванням. Вона припинить несправедливе збагачення олігархів, які турбуються про власну кишеню, а не про завтрашній день для країни. Та здійснювати реструктуризацію економіки треба гласно, з широким обговоренням «вузьких місць», як це було зроблено свого часу в Європейському Союзі. Тому вони спроможні платити високу ціну за енергоносії, виплачувати одночасно високі зарплати й ефективно боротися з безробіттям.

Едуард МИТНИЦЬКИЙ, художній керівник Театру драми i комедії на Лівому березі Дніпра:

1. Внаслідок певних обставин я деякий час перебував удома, тому з’явився час роздивитися в телеекрані обличчя нашої «нової» політичної еліти. Враження обтяжливі й сумні. Гадаю, що головною подією для нас усіх стало продовження нікому непотрібного протистояння все тих самих сил практично в тому самому складі: тобто, тепер у парламенті приблизно порівну осіб нецивілізованих, які дозволяють собі жарти з «експропріацією» картки для голосування спікера, і осіб, які вселяють надію на можливу зміну нашого життя. А ось наслідки цієї події ще належить нам усім спостерігати. Єдине, що можна припустити відразу, так це те, що при такій «боротьбі» політиків, народ і країна, як завжди, будуть забуті.

2. Минулий рік укріпив мене в правильності обраних естетичних і етичних позицій для Театру драми i комедії. Вдалося підвищити виконавський рівень, не дивлячись на участь практично всіх акторів у «духовних крематоріях» — телесеріалах, а значить і залучити нових глядачів у наш театр.

3. Газета «День», як жодне видання, як і раніше незважаючи на всі пертурбації в соціумі відрізняється орієнтацією на широку просвіту людей, аналіз проблем і явищ, їхню кваліфіковану різносторонню оцінку. Природно, як жодна інша рубрика, привертає увагу розділ «Культура» своїми авторами, матеріалами, етичними позиціями. Окремо потрібно зазначити, що видання пам’ятає, що в Україні живуть не тільки політики й шоу-мени, але й філософи. Наприклад, такі видатні, на мій погляд, наші мислителі, як Мирослав Попович, Сергій Кримський, Іван Дзюба.

4. Рекомендую частіше перечитувати вірш Володимира Сосюри «Любіть Україну» — там все написано.

Фома (Сергій ФОМЕНКО), лідер гурту «Мандри»:

1. Мабуть, найважливіші події року, що минає, це — поява «Народної самооборони» і, сказати б, переформатування парламенту та створення демократичної коаліції.

2. 2007 рік видався щасливим для мене. Очевидно, найзнаковішою подією у творчому житті був вихід нашого live- альбому «Мандри у Країні мрій». А з багатьох виступів найбільш запам’яталися ті, які пов’язані із презентацією цього СD. Зокрема, концерти в столичному Українському домі та Дніпропетровському театрі імені Тараса Шевченка — на них публіка спеціально приходила послухати гурт. Слід зауважити, що з року в рік публіка стає вибагливішою і разом з тим — більш вдячною. До речі, зараз по країні стало дуже популярно проводити корпоративні вечірки в українському стилі. Отже, мода на українське поширюється. Крім того, я для себе відкрив дві країни, у яких відпочивав, — Швейцарію і Тайланд. Якщо передати кількома словами свої враження, то Швейцарія — це perfect, тобто, фантастично, а Тайланд — cool, тобто, круто!

3. Фотовиставки «Дня» — це завжди дуже цікавий погляд на Україну. Вони, можна сказати, відтворюють усю нашу новітню історію — у фактах, подіях, персоналіях. А щодо самої газети «День», то, очевидно, головний принцип, який вона сповідує, — відстоювання національних інтересів. Це відчувається у всіх матеріалах.

4. Моїм зверненням до українців будуть рядки із нашої пісні — «Не спи, моя рідна земля»!

Леся ВОРОНИНА, письменниця:

1. Перемога на останніх виборах «помаранчевого» блоку, здобуття посади прем’єр-міністра (з перевагою в один голос!) Юлією Тимошенко. Це дає бодай тінь надії...

2. Добре. Написала три нові дитячі книжки, провела кілька десятків, на мою думку, важливих і цікавих радіопередач з письменниками, видавцями, режисерами, мистецтвознавцями й художниками, після яких переконалася, що українська культура існує й розвивається не завдяки, а всупереч так званої підтримці держави.

3. Рубрики: «Україна-Incognita», «Міста і місця», «Післяслово», Проект Акція «Дня», стаття Лариси Івшиної про Японію, матеріали Ігоря Сюндюкова, Дмитра Десятерика, Клари Гудзик.

4. «Думайте! Читайте!» — Ірен Роздобудько у книзі «Переформулювання» сформулювала цей заклик ще радикальніше: «Гобліни, читайте українською»!

Тарас КОМПАНИЧЕНКО, кобзар, лідер ансамблю старовинної музики «Хорея Козацька»:

1. Мені здається, що найбільш значущою подією першої половини року, що минає, були акції народного спротиву, організовані Юрієм Луценком. А кульмінацією цього — мітинг об’єднаної опозиції на майдані Незалежності наприкінці березня. Адже до того складалося враження, ніби все, що відбулося — трапилося з нами уві сні. А потім, звичайно, розпуск парламенту і дострокові парламентські вибори. І, врешті-врешт, наступна значима подія — створення демократичної коаліції.

2. Цього року багато творчих задумів вдалося втілити. По-перше, я часто (з виступами і без) їздив Україною, відкриваючи цю terry incognita. Мої знання про живопис, літературу, музику накладалися на побачене. Я по-новому побачив нашу країну — стародавню і сучасну. Стародавню — в мурах (тобто у пам’ятках), а сучасну — в людях.

По-друге, активно працює наш ансамбль старовинної музики «Хорея Козацька», створений торік. Ми мали багато концертів, ключовими з яких можна назвати виступи на рок- та етнофестивалях «Маzепа-фест» і «Країна мрій», на вшанування героїв Берестечка, Волинський вечір «Дня»... Можна сказати, що через середньовічну, ренесансну, барокову, романтичну музику відкриваємо справжнє обличчя Батьківщини.

І, врешті-решт, я став першим лауреатом мистецької премії «Голодоцький скарб», яку в 2007-му заснував відомий критик і літературознавець Григорій Гусейнов.

3. Мені завжди подобаються фотовиставки «Дня» — вони вражають одночасно своєю реалістичністю, настроєвістю і любов’ю! Очевидно, варто згадати і про книжку Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?/Сталин и украинский Голодомор». І хоч питанням Голодомору в Україні займається Український iнститут національної пам’яті, але це видання — ще одна цеглина у відродженні історичної пам’яті українців. Зрештою, відстоювання національних інтересів — це принципова позиція газети.

4. Коли б мені довелося виголошувати тост перед поважною українською громадою, я сказав би: «За наш шляхетний дух!».

Очевидно, у кожному народі є багато різних національних рис. Але, мабуть, нам треба орієнтуватися на свої найкращі риси і мати їх за взірець. Бо шляхетність — ознака вищого духу! Отож, треба орієнтуватися не на те, що нас тягне вниз, а на те, що підіймає угору і звеличує!

Богдан КОЗАК, актор Львівського театру ім. М. Заньковецької:

1. Вибори до Верховної Ради.

2. Позитивно.

3. Кожен новий проект! Газета «День» змістовна, цікава і бажаний гість у кожному домі.

4. Бажаю всім гарного Нового року і плідної праці на благо України.

Андрій ОКАРА, філософ, політолог, м. Москва:

1. Серед політичних подій (хронологічно): (1) Розпуск Верховної Ради V скликання; (2) дострокові вибори до Верховної Ради; (3) обрання Юлії Тимошенко головою Кабінету міністрів України та навколо того (утворення парламентської коаліції, склад нового Кабміну, перехід Партії регіонів в опозицію, Раїса Богатирьова — секретар РНБО та ін.).

Найнеочікуванішим політиком- 2007 є, безперечно, Президент. Профффесор з політичної комбінаторики Ніколо Макіавеллі старшокурснику Ющенку та аспіранту Балозі мав би поставити «ЗАЧОТ».

На жаль, серед мистецьких подій значущі пригадати важко. А друге місце Вєрки Сердючки на «Євробаченні» або виставку в арт- центрі Пінчука з заспиртованими головами корів та здохлими мухами дозвольте залишити поза межами мого рейтингу. Серед інтелектуальних книжок особисто мою увагу привернула книга Оксани Забужко про Лесю Українку, але я її ще не прочитав. Серед громадських подій фурору теж не спостерігалося. Щиро здивувала та фізіологічна гидота, з якою навіть дуже інтелігентні та доброзичливі кияни розповідали про свої враження від донеччан, що приїхали за гроші стояти в центрі Києва проти розпуску Верховної Ради у квітні місяці.

Загальний висновок такий, що зараз в Україні політика замінює собою не лише цирк та кіно, але й громадське життя, літературу та мистецтво. Погано це чи гарно — інше питання. Але поки що не сумно. Хоча без повноцінного культурного процесу з часом народ перетворюється на населення.

2. Ніяк. Я — оптиміст, тому вірю, що все найкраще та найцікавіше — попереду.

4. Шановні друзі!

Брати й сестри!

Повноцінне існування — це коли ти вмієш зазирнути над буденністю.

Це коли ти вмієш зберігати людське обличчя та образ Божий в собі навіть якщо усі навколо тебе стали скотиняками. Це коли ти вмієш ходити по воді. Людина без місії та понадсмислу у собі — просто нудотний споживач, тварюка. Для Вічності цікавий лише той, хто зумів, зміг, став, відбувся.

Дай нам Боже усім відбутися та за нервовою пульсацією буття навколо нас навчитися споглядати вічні ідеї та думати про образ Божий в навколишньому світі та всередині себе самого.

Бо саме це робить нас співмірними Божественному Світу!

Моє побажання: збережіть себе для Вічності!

Едуард АФОНІН, доктор соціологічних наук:

1. 1.1. Резонансні події 2007 р.:

1) Старт проекту «Великі Українці»

2) Дострокові вибори до Верховної Ради України

3) Затвердження Ю.Тимошенко на посаді Прем’єр-міністра* України і нового складу Кабінету Міністрів України

4) Аварії з трагічними наслідками на шахті ім. Засядька (Донецька область)

5) Трагедія у м. Дніпропетровську, пов’язана з вибухом газу у житловому будинку

6) Рішення виконкому УЄФА щодо проведення фінальної частини Євро-2012 в Україні та Польщі

7) Помітно високі інфляційні очікування населення

8) Введення нових правил оформлення Шенгенських віз

9) Виступ Вєрки Сердючки на конкурсі «Євробачення-2007»

10) Налаштованість суспільства на «сильну руку»

1.2.* — події, обставини, що найближчим часом суттєво позначаться на ситуації в країні (виділені шрифтом)

2. 2007 р. цілком можна оцінити для себе як продуктивний, але менш успішний ніж міг би бути

4. Є крилатий вислів: «історія вчить, що вона нічому не вчить». Він цілком стосується сьогодення України, яка нині стає на шлях випробувань авторитаризмом. Хотів би, аби кожен з українців знав би це і був свідомий того, що несе за собою авторитарний режим. Отже, беручи все належне від цього режиму позитивного — зростання добробуту — не забуваймо й негативних його рис, пов’язаних з обмеженням політичної свободи — одного з ключових здобутків демократії в Україні!

Олена ЛІЩИНСЬКА, кандидат психологічних наук, докторант Інституту соціальної та політичної психології АПН України:

1. А. Спроба політичних сил впливати на події в країні за допомогою «платних майданів» не вдалася. Люди не підтримують маніпуляцій.

Б. Установлена хистка рівновага політичних сил примушує рахуватися з опонентами. Саме така ситуація дозволяє, хоч і дуже болісно для нашої анархічно- тоталітарної ментальності, вибудовувати правила гри в суспільному просторі.

В. Перспектива прийняти чемпіонат з футболу у 2012 році. (Створювати комфортні умови для своїх співгромадян в нас не прийнято. Генеральне прибирання країни до приїзду гостей повинно стати гарним досвідом).

2. Був дуже активний рік. Хотілося донести до людей корисні знання. Були виступи як експерта на радіо, телебаченні та в газетах.

Зараз почуваю себе дуже втомленою, але до задовільного результату ще далеко.

3. Запам’ятався фотоконкурс газети «День».

4. Перебуваючи серед людей, своїх сучасників, останнім часом мені спадає на думку, що ми занадто захопилися ідеологією індивідуалізму. В цьому немає нічого дивного з огляду на наявність у більшої частини населення досвіду примусового колективізму радянського розливу.

Однак, мабуть, можна навчитися збалансовувати індивідуалізм із соціальною надійністю. Свою думку хочу підтвердити реальним життєвим випадком.

Чоловік однієї моєї знайомої купував цуценя на Московському пташиному ринку. Поряд таку ж процедуру проводив громадянин Фінляндії. Своєю поведінкою він звернув на себе увагу всіх тих, хто був поруч, і чоловіка моєї знайомої, від якої і я знаю цю історію. Молодик сказав, що йому підходить цуценя і заплатив за нього гроші. Потім він сказав, що просить продавщицю потримати його в себе ще два тижні, і додав грошей на його утримання. Потім він дістав записник, вирвав листок паперу і написав на ньому назву вокзалу, дату і номер поїзда, попросивши хазяйку привезти йому цуценя до поїзда в день від’їзду, давши їй грошей ще й на таксі.

Подякував та пішов. Чи потрібно говорити, що серед наших співвітчизників після побаченого настала гоголівська «німа сцена».

Чи можна вважати молодого громадянина Фінляндії за людину недолугу? Не думаю. Просто він поводився відповідно до того рівня соціальної надійності, який є в нього на батьківщині.

Я обговорювала цю ситуацію із студентами-психологами в курсі етнопсихології. І часто ставила одне і те ж запитання: «Якби до вас звернулися з таким проханням і на таких умовах, ви б виконали обіцянку?». «Звичайно, так!» — регулярно відповідали студенти. Але ніхто не ризикнув би на таких умовах купувати. Цей приклад показує нам різницю в рівнях культурних полів. Напевно, у Фінляндії вже пережили і усвідомили всю нікчемність і безперспективність шахрайства у стосунках із людьми.

Думаю, що і нам, українцям, пора зрозуміти:

1. Інших співвітчизників нам не дано, а це означає, що треба вчитися знаходити спільну мову з тими, які живуть поряд з нами.

2. В інформаційному суспільстві ми всі залежимо від думки експерта, від його порядності та професійності. Тому ми всі потребуємо соціальної надійності.

Валерій БЕБИК, доктор політичних наук, проректор університету «Україна»:

1. Як на мене, детонатором політичних катаклізмів 2007 року було ухвалення так званою антикризовою коаліцією нової редакції Закону «Про Кабінет Міністрів України», яка була виписана без урахування позиції Президента.

Цей закон не був підписаний В. Ющенком. Більше того, «обрізання» повноважень Президента настільки злякало його і, по суті, загнало в такий глухий кут, з якого був лише один вихід — відкрита конфронтація через залякування військовою силою та розпуск Верховної Ради.

Психологічним пусковим механізмом початку процедури вельми сумнівних (з правового погляду) позачергових виборів став штурм «одеським колгоспником» В. Цушком з його міліцейськими «орлами» приміщення Генеральної прокуратури. Це вже було занадто, і В.Ющенко зробив те, про що мріяла лідерка БЮТ Ю.Тимошенко, — підписав указ про позачергові вибори українського парламенту.

А регіонали, в правлячій верхівці яких явно не вистачало (і бракує й нині) інтелектуального політологічного капіталу, почувши про конвойні війська (це вже — по З. Фрейду), взявши до уваги неприємні для себе асоціації із далекого (і не дуже) минулого, просто зламалися.

Хоча, правду кажучи, вони-таки сподівалися на виграш. Але самовпевненість та ілюзія, що великі гроші й адмінресурс можуть все, знову їх підвела. «Політичні граблі» 2007 року хоч і не були такими шокуючими для них, як у 2004 році, все-таки спрацювали.

2. Я — людина самодостатня, і для мене певна часова прив’язка до тисячоліття, епохи, року і т.п. не має принципового значення.

У стародавніх суспільствах: в українській Енеїді (ХII-III тис. до н.е.), яка була метрополією Шумеру (VII-III тис. до н.е.), Єгипту (IV-III тис. до н.е.), Трої (III-I тис. до н.е.) та Еллади (II-I тис. до н.е.), рік зазвичай розпочинався з моменту приходу до влади певної правлячої (царської або великожрецької) особи.

Уявіть собі, змінюють царя (фараона, верховного жреця, рекса чи короля) — і одразу наступає Новий рік! На перший погляд прикольно, але в сучасній Україні нам би довелося справляти Новий рік по Л. Кравчуку, Є. Марчуку, Ю. Звягільському, Л. Кучмі, В. Ющенку, В. Януковичу, Ю. Єханурову, Ю.Тимошенко тощо.

Хоча, власне кажучи, продовжуючи ту древню, «доісторичну» традицію, християнський світ живе по Ісусу, ісламський — по Мухаммеду, а традиційний український світ — по Дажбогу. Наприклад, вірні РУН-віри переконані, що наступний рік є 11008 роком від дня народження їхнього вчення. Отже, все відносно... Для мене ж цей рік був дуже вдалим у творчому плані, оскільки я віднайшов цілу низку матеріалів на підтвердження своєї концепції історичної української цивілізації, яка є, безумовно, найдавнішою на планеті.

Її старт фіксується приблизно ХII тис. до н.е. (Енеїда із столицею в Кам’яній Могилі/Шу-Нун). У той же час провідні цивілізації планети, які прийнято іменувати як класичні: Шумер (Месопотамія), Егеїда (крито-мікенська цивілізація, столиця — Мікени), Єгипет (столиця — Хет-ка-Птаха або «Хатка Птаха»?), Троада (Анатолія, столиця — Троя), Еллада (дорійська Спарта та ін.), розпочинають своє життя лише на межі IV-III тис. до н.е., а то й у II тис. до н.е.!

3. Мені подобається аналітичний стиль і виваженість «Дня», який уникає кон’юнктури і є дійсно газетою еліти та для еліти. При чому еліти — української.

У цьому зв’язку я хотів би виокремити тему об’єктивного висвітлення Голодомору та його визнання міжнародним співтовариством. Я абсолютно згоден з позицією редакції з цього приводу, що мова йде не про те, щоб принизити інші народи, а про те, щоб повернути історичну пам’ять українцям.

В історії багатьох народів траплялися такі жахливі сторінки. Але «чомусь» і «дехто» вважає загибель мільйонів українців не геноцидом, а «тенденційним тлумаченням історії». Думаю, це — неправильно. Давайте пом’янемо безвинно вбитих і назвемо імена вбивць для того, щоб подібних трагедій ніде в світі більше не було!

4. Шановні співвітчизники! Вам вистачило розуму не піти на поводу ні в «біло-голубих», ні в «помаранчевих», які, на жаль, ще не доросли до усвідомлення високої планки національної еліти.

Давайте формувати дійсно національну політичну еліту, яка буде командою професіоналів, а не бізнес-клубом, основним критерієм якої є призначення на керівні урядові посади відповідно до особистої відданості вождям блоків та партій. Це було в «антикризовиків», продовжується й у «демократів». Робімо ж висновки!.. З НОВИМ РОКОМ, УКРАЇНЦІ!

Ігор КОЦАН, ректор Волинського національного університету ім. Л. Українки:

1. Здобуття Волинським державним університетом імені Лесі Українки статусу «Національного».

2. 2007 рік, що минає, можна назвати успішним.

3. IX фотовиставка газети «День» та видання книги Станіслава Кульчицького «Почему он нас уничтожал» і, звичайн, «Волинський вечір газети «День».

4. Дорогі шанувальники газети «День» !

Від усього серця вітаю Вас із самими довгоочікуваними і світлими святами — Новим Роком та Різдвом Христовим!

Озирнувшись назад, можна сміливо сказати, що 2007-ий був прожитий не дарма. Цей рік був насичений подіями, напруженою працею, глибоким змістом та звершеннями. Він подарував нам радість зустрічей й відкриттів, перемог і досягнень, новий професійний і життєвий досвід.

Напередодні Нового року від усієї душі зичу вам великого людського щастя, міцного здоров’я, добра й радості, вірних друзів та близьких людей поруч. Нехай прийдешній рік виправдає ваші самі добрі надії і прагнення, принесе достаток і добробут вашим сім’ям. Нехай панують у ваших домівках мир, взаєморозуміння й любов.

З Новим роком та Різдвом Христовим!

Максим РОЗУМНИЙ, кандидат філософських наук:

1. Думаю, що найбільш значущими були ті події, які містили виклик спільноті щодо її здатності виживання і самовідтворення. У цьому сенсі найважливіші події 2007 року принесли цілковито новий досвід колективного думання і колективної дії, хоч яким би цей досвід не видавався наразі обмеженим і малопродуктивним. Безперечно, центральною подією року є позачергові вибори до Верховної Ради у всій сукупності їхніх передумов і наслідків. Тут і спроба кардинального перегляду владних повноважень шляхом прийняття закону про Кабмін, і укази Президента з арсеналу «зарезервованих» повноважень, і відхід від влади одних, і прихід до влади інших.

Поруч iз тим, варто виділити події, якими позначено найсуттєвіші виклики для України. Це — рішення про проведення чемпіонату Європи з футболу, що відкрило альтернативні, позаінституційні шляхи інтеграції українського суспільства в європейську інвестиційну систему. Це i вступ наших найближчих сусідів до Шенгенської зони, що може стати як стимулом для практичної європеїзації, так і точкою відліку для євразійського дрейфу. Не став би применшувати значення аварій на шахті ім. Засядька та масштабної катастрофи у Керченській протоці, а також численних аварій на залізниці й газогонах. Ці події є останнім попередженням у питаннях про зношеність інфраструктури, про наслідки витискання прибутку з виробничих потужностей за будь-яку ціну, про фаховість управління і технологічну дисципліну на всіх рівнях.

2. Цей рік дав багато корисного досвіду, розвіяв деякі ілюзії і допоміг більш конструктивно спланувати подальші дії.

3. Найбільше запам’ятався Острозький клуб, з учасниками якого пощастило зустрітися в квітні на конференції, присвяченій В.Липинському. Події останніх років усе більше переконують, що будь-які рішення, процеси, інституції стають успішними або провальними в залежності від одного чинника — масштабу і якості людей, що ними опікуються. Відтак, утворення оазисів творчості, фаховості і патріотизму має сьогодні вирішальне значення для національного поступу.

4. Бути українцем сьогодні — це нелегкий вибір. Це набагато важче і відповідальніше, ніж бути киянином, галичанином чи донбасівцем, складніше, ніж бути менеджером, репером чи просто Іваном Івановичем. Бути українцем означає взяти на себе весь тягар нашої історії, всю нужденність і безголовість сьогодення. А ще — протистояти масованій пропаганді й інформаційним спецопераціям світових потуг, протистояти хамству і побутовій дикості в повсякденному житті. При цьому — знаходити час і сили для самовдосконалення, самоосвіти і самоствердження в дуже складних конкурентних умовах. Тому кожен, хто відважився сьогодні бути українцем, заслуговує на величезну повагу, і запорукою нашого майбутнього є те, що починаючи від 1991 року таких людей стає не менше, а більше. Час нам об’єднатися, відділити головне від другорядного і «починати вже робить», перефразовуючи відомий заклик бунтівного поета.

Ганна ЧМІЛЬ, голова Державної служби кінематографії:

1. Рік, що минає, насичений різноманітними подіями, як соціального, економічного, політичного, так і культурного змісту. Знаменними є розпуск парламенту, дострокові вибори і формування демократичної коаліції.

А ще — різноманітні культурні події, значущі акції, такі, як «Країна мрій» О.Скрипки, концертні тури Святослава Вакарчука, вистава В.Вовкуна на музику кантати німецького композитора Карла Орфа «Карміна Бурана», національні кінопрем’єри, серед яких — «Два в одному» Кіри Муратової.

2. Особисто для себе оцінюю рік позитивно. Бо 14 жовтня моєму батькові — Коркушку Павлу Йосиповичу, виповнилось 85 років. Він пройшов всю війну, має нагороди. Навчив мене гідності, честі, людяності.

Пам’ятаю в 1967 році, закінчивши школу з відзнакою, я поступила на філософський факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Однак довідку для отримання паспорту сільський голова не давав. І тоді батько розклав багаття перед сільською радою і спалив нагороди, заявивши, що якщо пройшовши всю війну він не заслужив довідки, то й нагороди йому не потрібні. Довідку терміново надали. Це ще один урок справжнього людського духу.

3. Газета «День» для мене значуще видання. І не тільки як засіб масової інформації, а й як пізнавальний, просвітницький місіонер, на сторінках якого розгортаються дискусії, подаються аналітичні матеріали, друкуються точки зору справжніх інтелектуалів, серед яких С. Кримський, а ще творчого журналістського колективу газети на чолі з Л. Івшиною.

4. Дякую усім моїм співгромадянам, які на «помаранчевому» Майдані продемонстрували найвищі духовні якості.

Нехай нам усім вистачить терпіння, мужності, толерантності, людяності в ствердженні України в світовому контексті.

Андрій КУРКОВ, письменник:

1. Найзначуща подія року — дострокові вибори. З останнього — призначення Богатирьової головою РНБО.

2. Рік пройшов нормально. Днями вийшов новий роман. Політичні події не радували, але і зіпсувати ні чого не змогли. І відчуття втоми, яким я, мабуть, заразився від більшості українців, втоми не фізичної, а втоми від не наближення до кращої України.

4. Більше оптимізму (і всім українцям, і собі самому)! Більшої особистої самостійності кожному українцю і меншої залежності від влади!

Юрій МАКАРОВ, телеведучий, головний редактор журналу «Український тиждень»:

1. Попри власну аполітичність, я вважаю, що рік визначався саме політичними подіями й у цьому сенсі закінчується позитивно. Не тому, що нинішній прем’єр естетично влаштовує мене більше, ніж попередній (хоча це справді так), а тому, що 2007 року було вчергове — і цього разу, здається, остаточно — зруйновано ілюзію довічної влади. Відчуття, що ти визначатимеш умови гри аж до другого пришестя, страшенно псує адекватність будь-якого політика, він припускається помилок і, найстрашніше, безкарно дозволяє собі несмак. Іншими словами, гадаю, що зміна влади, яка відбулася, попри подекуди комічний перебіг подій, у наявних конкретних умовах країни — це значно на краще.

2. 2007 року я знайшов однодумців, що дозволило запустити журнал «Український тиждень». Це те, про що я давно мріяв. Якщо вдасться певний час тримати рівень, вважатиму себе найщасливішою людиною.

3. Мушу зізнатися, що серед тем «Дня» я переважно звертаю увагу не на те, чим передусім пишається щоденна газета (оперативна аналітика), а на матеріали, які стосуються ідентифікаційних проблем України. Те саме — стосовно спецпроектів «Дня». У моїй бібліотеці на почесному місці книжки Джеймса Мейса, Клари Гудзик, «Ukraina Incognita». Щоразу з нетерпінням чекаю нових.

4. Даруйте, тут мене не полишає незручність. Гадаю, так прямо звертатися до нації годиться лідерам, головнокомандувачам, церковним ієрархам. Я лише можу побажати співвітчизникам у новому році зберігати тверезість думки. Звісно, не відразу, а щойно мине час застіль.

Андрій КУЛИКОВ, телеведучий «Свободи слова», телеканал ICTV:

1. Поза всякою конкуренцією в моєму рейтингу — дострокові вибори до Верховної Ради.

2. Позитивно — я тепер маю нову цікаву роботу і нових друзів на тій роботі.

3. Цілий «День» — це дуже розгалужений спецпроект, який сполучає жвавість щоденної газети з поглядом углиб нашої історії, культури, більше властивим альманаху. Особливо важливі для мене опитування «Дня», які часом нагадують про питання, над якими не замислюєшся, а вони ж є — і важливі для суспільства.

4. Маємо нагоду, яка випадає не часто і не так багатьом у світі — розбудову сучасного суспільства. Кожен може зробити свій внесок. Не вважаймо, що наші зусилля не потрібні.

Ігор СЛІСАРЕНКО, телеведучий («5 канал»):

1. На жаль, всі значущі події для мене із знаком мінус. Хоча, як невиправний оптиміст, в усіх їх я відшуковую позитивне. Так, наприклад, дострокові парламентські вибори пришвидшили повну деградацію парламентаризму в Україні, чого й слід було чекати внаслідок переходу на пропорційну систему виборів. Водночас, плекаю надію, що нинішній склад Верховної Ради провалить запропонований Ющенком законопроект про кримінальну відповідальність за заперечення Голокосту і Голодомору, оскільки повністю солідарний з Ноамом Чомскі, що визначати історичну правду страхом буцегарні — чистий тоталітаризм. З іншого боку, сумно, що внаслідок непрофесійного підходу до справи, а то й саботажу провалилися спроби домогтися світового визнання Голодомору геноцидом. На жаль, дії Ющенка як Президента — це суміш мрійництва Манілова та самозакоханості Голохвастова, коли про такі якості як лідерство, бачення, управління годі й сподіватися.

2. Чимало подорожував як журналіст, прямо на місці був свідком вагомих подій у різних куточках світу — будь-то Південна Америка, або Аравійський півострів. Познайомився із прекрасними особистостями, беручи участь у конференціях, як, наприклад, в Баку, де уряд Азербайджану та Організація Ісламської Конференції влаштувала світовий форум про діалог релігій, культур і цивілізацій. Приємно було отримати ще одну відзнаку від ООН за внесок у справу захисту прав людини — це за мої фільми про проблеми людей із ВІЛ-СНІДом. А, можливо, комусь пам’ятний іще скандал через обнародувану мною в ефірі інформацію про навчання в приватній школі дітей однієї високопосадової особи. То я хочу подякувати організаторам за влаштоване мені безкоштовне глобальне пабліситі — про це писала преса і далеких Багамських островів.

3. Передусім, хотів би відзначити ту відрадну традицію, що «День» — дійсно загальноукраїнська трибуна, на якій отримують слово не вже заяложена колода базованих в Києві «політологів» (насправді, здебільшого пропагандистів своїх клієнтів), а розумні, ерудовані й небайдужі фахівці з різних міст і селищ України, які аналізують суспільно значущі події. Читати їхні дописи надзвичайно цікаво, більш того, приємно, оскільки зайвий раз переконуєшся, що наш народ значно розумніший і моральніший за владу. Проект Синдикат просто відкриває «вікно в світ», оскільки обмаль медіа в Україні знайомлять аудиторію із світовими процесами, тоді як Україна, на жаль, і далі на узбіччі цих глобальних процесів, коли один рік нині за стрімкістю і ємністю важить цілих п’ять років наприкінці ХХ ст. І, звичайно, щорічний фотоконкурс «Дня».

4. Саме звернення до українців? У цікавій мені як журналістові країні — Об’єднаних Арабських Еміратах — наступний рік оголошено «Роком національної ідентичності». «Той, хто не має національної ідентичності, не має теперішнього і не матиме майбутнього», — застерігав засновник країни президент шейх Заєд (тут мимоволі пригадуються недавні слова спікера Яценюка: «Національність була в Совєтському Союзі» — прозвучало як «Всі пани — в Парижі»). В ОАЕ це зовсім не кампанійщина. Корпорації, наприклад, уже фінансують конкурси студентських робіт, де ті аналізують загрози національній ідентичності еміратців та радять уряду в проголошеній політиці «еміритизації»: зміцнення відданості країні, «будівництво доброго громадянина», захист мови та традицій, заохочення волонтерської роботи. Оскільки в нас захист українства — справа рук самих українців, хіба перераховане вище не путівник і для нас?

Анатолій БОРСЮК, телеведучий («1+1»):

1. Поразка А. Мороза!..

2. Позитивно, бо живий!

3. Фотоконкурс та книжкові проекти «Дня» — понад усе!

4. Українці, не нийте!..

Юрій КИЛИМНИК, кандидат філософських наук м. Київ:

1. «Десятка» найбільш значущих для українського суспільства подій 2007 року, яку я визначив, є такою:

— випуск Всеукраїнською екологічною лігою вперше в нашій історії мапи «Екологічна ситуація і стан питних вод в Україні»;

— складання народними депутатами України з опозиції своїх депутатських повноважень;

— відкриття в селі Крихівці на Івано-Франківщині першого в Україні спільного меморіалу, що увічнює пам’ять 44 радянських воїнів і 16 воїнів ОУН-УПА, які загинули в роки Другої світової війни;

— проведення дострокових виборів до Верховної Ради України;

— організація Четвертого щорічного міжнародного саміту «Ялтинська європейська стратегія» (Yalta European Strategy — YES), мета якого — максимальне зближення України з Євросоюзом;

— виграш України разом з Польщею тендеру на право проведення футбольного чемпіонату Європи-2012;

— утворення демократичної коаліції в нашому парламенті;

— зростання у світі числа країн та парламентів, які визнали Голодомор 1932— 1933 років в Україні геноцидом українського народу;

— проведення V Всеукраїнського з’їзду якості під гаслом «Якість як національна ідея України»;

— завоювання збірною стронгменів України на чолі з Василем Вірастюком звання «Найсильніша нація світу».

Це для нас були надзвичайно важливі відкриття. Сподіваюся, що мій рейтинг — не найгірший із можливих. Коли складав його, щось таке ворухнулося в душі моїй. А тому я вдячний редакції газети «День» за надану нам можливість висловити щодо цього власну думку.

2. Мої оцінки про рік, що минає, особисто для мене нескінченно різноманітні. Всіх подій, з якими була пов’язана протягом року моя життєдіяльність, не можна охопити навіть думкою. І все ж отримав чимале задоволення ось від якого факту: 2007 рік підтвердив мої погляди на справжню роль опозиційних сил у житті нашого суспільства. Адже ще 7 вересня 2006 року у своєму 150-му випуску газета «День» надруковала мій авторський матеріал «Сильна опозиція як подарунок долі». Не повірите, я згадав тут про це зовсім не задля самооцінки, просто вкотре переконався: опозиція як політичний феномен — це дійсно цікаве джерело людського пізнання.

3. Назвати всіх, хто запам’ятався, ніяк не зможу — це потребує чималенької газетної площі. Вся річ у тім, що в цьогорічних випусках газети «День» було безліч публікацій, визнаних вартими моєї уваги. Точніше, це були професійні рефлексії фахових авторів про історію України, її сучасне життя та перспективи. Як ми бачили, превалюють серед них всуціль відомі читачам імена. Імена людей — вчених, експертів, культурологів, дипломатів, письменників, політиків, ну й звісно, журналістів «Дня» — чиї оцінки позначені високою якістю: серйозним аналізом як нашої минувшини, так і нашого сьогодення. Як на мене, сума їхніх оцінок є авторитетним надбанням шанованого часопису. Принагідно тут варто відзначити й таке: сума їхніх суб’єктивних оцінок — єдиний шлях наблизитися до об’єктивності.

Вже самі назви деяких новинок-цікавинок, узятих із листопадових номерів газети, стовідсотково підкреслюють їхню вагому потенцію на читацький попит. Невже можна забути вміщену на газетних сторінках інтелектуальну розмову «Парадокси національної ідентичності» з професором Львівського національного університету ім. І. Франка Ярославом Грицаком? Я, киянин, по-справжньому заздрив мешканцям Вінниці, які сьогодні мають напрочуд сумлінного міського голову Володимира Гройсмана, що переконливо у своїй роботі «Філософія мера» продемонстрував Віталій Княжанський. Приємно несподіваними стали цікавий витвір Романа Смілки «Стежки-дороги сліпого письменника-перебенді Василя Єрошенка, що став класиком японської літератури», матеріал Оксани Миколюк «Німці в Києві: Саме їм наша столиця завдячує створенням понад 200 пам’яток архітектури», інформація «Президент нагородив орденом «За мужність» 13-річного Анатолія Слободенюка». А хіба серйозний читач міг не зацікавитися публікацією «Уроки Голодомору», яку підготував Микола Сірук? Чи дослідженням Клари Гудзик «Юрист, який був Непідкупним», украй повчальним для наших суддів, прокурорів, адвокатів? Або ж відкритим листом академіка Ігоря Юхновського «Без порозуміння наша країна практично стриножена в своєму подальшому розвитку»? Мимоволі хотів згадати інші, але...

Треба віддати належне і спецпроектам «Дня». Організація міжнародного фотоконкурсу та випуск поважних за змістом і якістю книжок, які вже не один рік солідно готує редакційний колектив, завжди стають значною подією в Україні. Хочеться вірити, що на цьому шляху редакція газети «День» здолає ще чимало нових інтелектуальних сходинок.

4. Шановні добродії-українці! Прийміть мої вітання з найулюбленішими в народі святами — Новим роком і Різдвом Христовим. Нехай доброзичлива доля подарує кожному багато земних радощів і щедрот! Будьте завжди здорові та дужі. І хай таланить усім вам!

Бережімо найдорожче — свої сім’ї. Домашнє вогнище не має бути місцем перебування, а місцем, куди ми щодня повертаємося. Недарма ж у народі кажуть: щасливий той, хто щасливий у себе вдома.

Євген ЗАРУДНИЙ:

1. В оцінці поточних подій існує два протилежних принципи: сучасний медійний та давній літописний. Перший передбачає повсякчасну наявність новини №1, бо треба ж щось казати кожного дня о 21-00 чи друкувати на першій шпальті щоденного видання. Відтак з однаковим напруженням та емоціями ми чуємо про революцію та про народження якогось пацюка. На відміну від цього підходу, в наших стародавніх літописах зазначалося, зокрема, таке: «В літо року такого-то нічого не було». Звичайно ж, було. Але не варте уваги. Порівняно з подіями трирічної давнини у нас в країні року 2007-го «нічого не було». Чергові вибори, чергова зміна влади; термін «реванш», слава Богу, поступово виходить з ужитку (адже всі «реваншисти»). І це чудово. Відсутність подій, цивілізована передача влади, виконання обов’язків та дотримання слова. Щоденна реалізація ідеї свободи, як сказав би Гегель. Особливої яскравості ця картина набуває на широкому північному (біло- та великоруському) тлі мирно-суверенної демократії.

2. У цьому році вийшли друком у Харкові та Києві мої чергові книжки: підручники з історії релігії та філософії. Останньою я пишаюсь особливо, адже ця книжка є першим з 1817 року підручником з філософії, що вийшов з під пера (власне, РС- клавіатури) філософа Харківського університету. На відміну від багатьох інших вишів, найстаріший класичний університет України дуже прискіпливо ставиться до якості продукції під власним грифом і не рекомендує до друку аби що.

3. Хочу відзначити цьогорічні творчі досягнення журналістки Лариси Івшиної. До цього ж — проект «Острозький клуб».

4. Позаяк редакція не запропонувала, як раніше, відчути себе у ролі Президента з його новорічним зверненням до народу, то я ніяковію і не можу вигадати іншого, окрім «З Новим роком!».

Сергій ГЛУЩЕНКО, м. Запоріжжя:

1. Який там рейтинг! Основним, головним і найбільш значущим для українського суспільства був, безумовно, Волинський вечір «Дня» в столичному камерному театрі «Сузір’я». Усе- таки завжди існувала велика Україна в нашій історії, так само як існували завжди й України малі...

2. Добре оцінюю. Завоював якийсь там приз у конкурсі, присвяченому євроінтеграції України (не знаю ще який). Щоправда, почуваюся трохи авантюристом (див. «Визнання авантюриста Фелікса Круля» Томаса Манна). Гадаю, більш молодим і амбіційним людям цей приз був би більш доречним... Та й головна заслуга тут аж ніяк не моя особисто — а всього колективу «Дня», й особливо Лариси Івшиної...

3. Найкращий автор 2007 р. «Дня» — його головний редактор Лариса Івшина. Її японські враження, поїздки до Одеси, Харкова, Острога, Луцька запам’яталися й відзначаються багатьма. Її слово завжди значуще й багатозначне. Колонці головного редактора слід було б з’являтися частіше (а не лише напередодні чергового Нового року)...

4. Століттями наше суспільство намагалося розвиватися всупереч будь-чому (чужій державності, мовам, культурним та іншим впливам). Невже ми не зможемо зараз розвинутися завдяки всьому своєму, рідному й близькому...

Сергій БОВКУН, м. Житомир:

1. Рік, що минає, запам’ятався багатьом з нас передусім хитромудрими політичними інтригами. Масовий перехід депутатів до «антикризової більшості», три укази Президента про розпуск Верховної Ради, перетягування канату в боротьбі за повноваження між Президентом і прем’єром, позачергові парламентські вибори, зміна влади у Верховній Раді та довгоочікуване повернення Юлії Тимошенко у прем’єрське крісло... Від подібної круговерті політичних подій голова йде обертом. Навіть важко виділити якусь доленосну подію з цього «політичного калейдоскопу» А може, й не варто виділяти? Адже далеко не завжди політична вага деяких подій дорівнює їхній суспільній значимості. Тож у моєму рейтингу політики не буде взагалі.

Натомість хочу виділити унікальну акцію, котра вже має всі шанси стати одним із тих суспільних стрижнів, які роблять народ народом. Мова йде про День пам’яті жертв Голодоморів й акцію «Запали свічу» (започатковану колись саме «Днем»). Цього року 24 листопада я був на Михайлівський площі разом iз тисячами інших людей. Ми поминали мільйони невинно загиблих наших предків — і разом з запаленою в руці свічкою повертали собі свою пам’ять. І свою гідність. Українці цього дня ставали українцями. Я бачив сотні облич на Михайлівській площі — це були відкриті й чесні обличчя мого народу, котрий пам’ятає своє минуле, а значить — має майбутнє.

Треба віддати належне Віктору Ющенку — саме його наполегливі та щирі зусилля допомогли багатьом з нас відчути трагедію Голодомору як свою власну. Спасибі за вашу небайдужість, пане Президенте!

2. В професійному плані рік, що минає, подарував мені можливість кар’єрного зростання — пропрацювавши три роки кореспондентом всеукраїнської газети «Експрес» в Житомирі, відтепер керуватиму її корпунктом.

Щодо особистих вражень, то 2007-й позначився двома кольорами — білим та чорним.

«Біле» — це народження у лютому синочка Богдана. Тож тепер у нас з дружиною Оксаною є «хлопчик і хлопчик» — чотирирічний Данилко й десятимісячний малюк Бодик.

Не обійшлося, на жаль, і без «чорного». У листопаді пішла з життя моя мама Галина Іванівна — її забрала важка хвороба. Мама була професійною художницею й залюбки ілюструвала всі мої новорічні анкети «Дня» у попередні роки. Тепер мами немає, але лишилися її твори. Тож продовжуючи вже усталену традицію, я додаю до своєї анкети чудові новорічні малюнки Галини Іванівни Бовкун. Вірю, що у своїх творах вона житиме завжди...

3. Серед авторів «Дня», яких читаю залюбки, важко когось виділити — кожен журналіст має свій неповторний погляд та чудовий авторський стиль. Та все ж згадаю неперевершені «Хроніки целюлози» Дмитра Десятерика, цікаві політичні інтерв’ю Наталі Ромашової, прекрасні історичні дослідження Ігоря Сюндюкова. Окреме спасибі — за підготовлену Володимиром Панченком публікацію уривка з роману Василя Гроссмана «Все тече» — «Голодна страта». Такі надзвичайної сили твори запам’ятовуються на все життя.

Щороку відвідую фотовиставки «Дня». Цього року прекрасних робіт було надзвичайно багато. Приємно, що у «Дні» фотографіям завжди надається величезна увага.

Ще одне сильне відкриття цього року — це чергова книга з серії «Бібліотека газети «День» — праця Станіслава Кульчицького «Почему ОН НАС уничтожал?». Такі книги не читаються поспіхом, до них хочеться повертатися ще і ще — щоб сильніше усвідомлювати себе ЛЮДИНОЮ і ГРОМАДЯНИНОМ.

4. Якби я мав змогу звернутися з новорічних телеекранів разом із Президентом (а може, й замість Президента), то сказав би такі слова: «Дорогі українці! Поменше цікавтеся політикою, а побільше — країною та людьми, які тут живуть. Не чекайте від влади «манни небесної», а покращуйте своє життя самі — чесною працею та відкритою громадянською позицією. Життя буде кращим, якщо ми самі зробимо його таким!» Можливо, це побажання звучить дуже ідеалістично, але хіба буде зайвою ця маленька частка ідеалізму в нашу цинічну й нещиру епоху?..

Бажаю щасливих новорічних свят шановній Ларисі Олексіївні Івшиній, всьому колективу «Дня» та всім читачам нашої улюбленої газети. З Новим роком! І з новим «Днем»!

Ян КОЗЕЛЬСЬКИЙ, редактор Старосинявської газети «Колос» (Хмельницька область), постійний передплатник і читач газети «День»:

1. Заходи, пов’язані з пробудженням самосвідомості українського суспільства щодо трагічних часів років Голодомору.

Позачергові вибори, на які покладалося стільки надій і сподівань, особливо у сільській глибинці, але життя стає неприховано дуже дорогим, незбалансованим, що характеризує одвічний меридіан «багач — бідняк». Радий, що мій голос, як і багатьох тих, хто зневірився, долучився до виборців блоку Литвина.

2. І сум і радість — усе в одній чаші переплелося. Радість від того, що був переможцем багатьох журналістських конкурсів, опублікував матеріали у книгах, наукових збірниках конференцій.

Гірко, коли читачі-передплатники районної газети «Колос» у пошуках крихти хліба розбрелися по всьому світу. На жаль, знаю старосинявців як будівельників у Португалії, доглядачів тварин в Іспанії, прибиральниць ринків у Москві, хліборобів у Польщі, доглядачок у Італії і весь спектр робітників у Києві...

Сумно, що у зв’язку з такою вимушеною міграцією втрачає життя низова преса, знижуючи і так невеликі тиражі газет. А який великий потенціал такої преси, як і в журналістів, які знайомі з глибинкою і зберігають той невичерпний багатоспадковий український дух! Особисто зворушений, що був вперше на прийомі як член Асоціації польських журналістів в Україні у посольстві Польщі в Україні, пригощався спільно зі своїми однодумцями облаткою.

3. Прекрасні акції зі студентами ВНЗ. На жаль, ще не побував на цьогорічній фотовиставці «Дня», але з роботами О. Синиці, В. Лазаренка та інших авторів знайомий. Бажаю газеті «День» відкриття нових імен світопису. Які автори запам’яталися? Звичайно, М. Василевський з Поділля, від читачів щиро дякую йому і бажаю ще рясніших і творчих ужинків, і в передноворічні дні засіваю йому по долівці, по ослоні житом- пшеницею.

Його публікації у газеті «День» передаю знайомим для перечитування.

4. Будьмо пильними! Чи не пора б нам відкинути власні амбіції і об’єднатися навколо лідера, повіривши йому?! Ганьба заздрощам, корупції, тупості й антиморалі.

Анастасія СІМАШОВА, студентка II курсу факультету української філології та журналістики Кам’янець-Подільського державного університету:

1. Рейтинг подій світового масштабу:

1. Посилення російської агресії — заява президента РФ про необхідність противаги США в образі Росії
2. Політичні перипетії в Грузії
3. Обрання Польщі та України господарями «Євро-2012»
4. Провал нової операційної системи Windows Vista
5. Визначення нових Семи чудес світу

Щодо України, то цей рейтинг такий:

1. Перевибори Верховної Ради України і прем’єрство Юлії Тимошенко
2. 16-відсоткова інфляція (до кінця 2007 року)
3. Провал українського футболу у відбіркових турах до «Євро-2008»
4. Дерибан земельних ділянок 1 жовтня Київською міською радою
5. Трагедії в Дніпропетровську та на шахті ім.Засядька.
6. Акція «Сiм чудес України».
7. Культурницьке благодійництво Віктора Пінчука

2. Цей рік був складним — як у матеріальному, так і в емоційному планах. Значне підвищення цін зробило неможливим здійснення багатьох планів. Трагедії та політичні перипетії в Україні заважали вести спокійний спосіб життя, постійно вибиваючи з колії.

3. Фотоконкурс «Дня», цикл публікацій Володимира Бойка «Контрольне самогубство».

4. Найбільша перемога — це перемога над собою. А наша українська ментальність — це справжнє лихо. «Моя хата з краю, я нічого не знаю», «Після мене — хоч потоп» — це ті правила поведінки, за якими живе всеньке наше суспільство. От і маємо корумповану владу, безглузді закони, аморальні вчинки високопосадовців, підкупи і зраду... Але все це відбувається тільки за нашої мовчазної згоди. Тому я закликаю: люди, не будьте байдужими! Не нарікайте лише на владу! Не сидіть склавши руки! Поборіть себе і свою байдужість. Якщо кожен змінить себе — ми змінимо на краще цілий світ.

Євген ШУЛЬГА, історик, м. Новомосковськ Дніпропетровської обл.:

1. Політична криза в Україні та її подолання шляхом проведення дострокових виборів народних депутатів: спроба запровадження в Україні кабмінівської диктатури шляхом «повзучого» конституційного перевороту; розпуск Верховної Ради України V скликання; дострокові вибори народних депутатів 30 вересня 2007 р.; створення демократичної коаліції БЮТ та НУ-НС у Верховній Раді; відставка уряду В. Януковича — «дубль два»; обрання Ю. Тимошенко прем’єр-міністром України — «дубль два».

Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932— 1933 років, відзначення 65 річчя УПА, 100-річчя Романа Шухевича як ще один крок до самоусвідомлення українського суспільства.

2. На трієчку з мінусом за п’ятибальною шкалою.

3. Протягом року в газеті було стільки цікавих матеріалів, що виокремити з них най-най-най- дуже непросто. Одні згадаєш — ніби інші образиш.

З приємністю відзначу, що «День» успішно тримає високий рівень «солідної», «авторитетної» газети, чого побажаємо йому й надалі.

Найцікавіші для мене рубрики: «Історія та «Я», «Україна Incognita», «Пошта «Дня», «Суспільство», «Подробиці».

4. Дивитися в майбутнє з обережним оптимізмом. Рік, що минув, був важкий і напружений, але він завершується позитивними змінами. Здається, наша еліта потроху вчиться, в тому числі — і на власних помилках. А це породжує певні сподівання на позитивні зрушення. «Катастрофічних» змін на краще не очікую, але сподіваюся, що новий уряд, Президент та демократична більшість у Верховній Раді разом з конструктивною опозицією створять нарешті умови для стабільного поступу.

«Чудес» не буде, тому раджу ніким і нічим не «очаровуватися», щоб потім не розчаровуватися.

Менше покладатися на когось, більше на себе. Не чекати «біля моря погоди», а намагатися хоча б трохи змінити своє життя і цей світ на краще.

Іван КАПСАМУН, студент-політолог V курсу Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:

1. Призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром України

Припинення повноважень ВР України.

Проведення дострокових парламентських виборів в Україні.

Припинення повноважень прем’єр-міністра Віктора Януковича.

Виграш тендеру на проведення Євро-2012.

2. Для мене 2007 рік був важким, але в цілому позитивним. Все, що робиться — робиться на краще.

3. 21 вересня 2007 року — день народження газети «День» і відкриття виставки найкращих фоторобіт в Українському домі.

4. Наша доля в наших руках, добробут нашого життя залежить тільки від нас, розвиток нашої країни формуємо тільки ми. Нам треба робити все, що залежить від нас, заради нашого загального розвитку і процвітання! Вітаю всіх із новорічними святами!

Ольга РЕШЕТИЛОВА, випускниця Національного університету «Острозька академія»:

Аналізуючи події 2007 року з точки зору їхньої значимості для українського суспільства, в першу чергу згадую події політичні. Справді, 2007 р був настільки насичений політичними подіями (як, в принципі, й всі останні роки), що інші, соціального, культурного характеру, якось відходили на задній план або ж безпосередньо пов’язувались із політикою. Тому хочеться звернути увагу на ті моменти року, значення яких було або недооцінене, або затьмарене парламентсько- урядовим виборчим марафоном.

1. Проведення проектів «7 чудес України» та «Великі Українці». Попри всі недоліки організації цих заходів (знову-таки, надмірна політизація, непродуманість у деяких моментах), їхне значення важко переоцінити, адже вони примусили українців по- новому подивитися на свою історію, культуру, відчути велич своєї країни та народу. Ці проекти пробудили в українському суспільстві інтерес до історичних подій та культурних пам’яток, породили дискусії та бажання знати більше про Україну.

2. Визнання трагедії Голодомору в Україні. Коментувати не хочеться — про це й так багато сказано. Але свічки у вікнах десятків тисяч українських сімей 24 листопада по- справжньому об’єднали український народ.

3. Футбольні поразки. Справді, тільки-но всі заговорили про об’єднуючу роль футболу в українському суспільстві, як він негайно став катастрофічно занепадати. Складається враження, що хтось спеціально до цього докладає руку. І проведення Євро 2012на цьому фоні виглядає не надто оптимістично: за політичною тяганиною про підготовку до цього дійства забули. А час іде!

4. Заяви російського МЗС та Володимира Путіна щодо антиросійських настроїв в Україні та відповідь Володимира Огризка. Така занепокоєність російського політикуму означає, що в українців справді прокидається національна свідомість, але разом із тим, є і першою ластівкою перед серйозними міждержавними конфліктами. Приємно, що українське МЗС знайшло в собі сили зважено та гідно відповісти на ці безглузді заяви.

5. Дестабілізована ситуація в Криму. Заворушення та конфлікти в АРК, некерованість ситуації — наслідок державної політики, точніше, її відсутності, стосовно Криму. 2007 рік — тільки сигнал майбутніх проблем. Наведення порядку в АКР — одне з першочергових завдань нинішньої влади. Цікаво, чому ж ніяких дій з її сторони не спостерігається?

Особисто для мене рік виявився насиченим. Багато поїздок, зустрічей, знайомств. Більшість з них, звичайно, завдяки Острозькому клубу. 2007 й поставив передімною високу планку. Сподіваюсь, 2008-й дозволить її досягти.

«День» традиційно приємно дивує. Крім, без сумніву, найкращого проекту — співпраці з Острозьким клубом, — надзвичайно вразив Волинський вечір. Чудова ідея, і хочеться побажати Ларисі Івшиній та колективу газети продовження, яке б знайшло себе у Подільському, Донбаському, Галицькому та інших вечорах «Дня».

Українцям від усього серця хочеться побажати теплих родинних вечорів, гармонії в душі, грошей в гаманцях та розумних людей при владі. Будьте в контексті сьогоднішнього «Дня»!

Денис ПОД’ЯЧЕВ, аспірант Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна:

— Найбільш значущими були зовсім не внутрішні зміни та події (які, зазвичай демонструють, що змін-то якраз і не відбувається), а зовнішньополітичні чинники. Цей рік остаточно поставив нас у цейтнот необхідності миттєвої модернізації всіх без винятку сфер суспільства на чолі з економічною. Енергозбереження повинне стати стилем життя, без якого не буде можливою ніяка конкурентоспроможність.

У цьому нам може стати у нагоді отримане нами цього ж року Євро-2012. Україні все ж таки неймовірно щастить: ми отримали континентальний футбольний форум, який давно асоціюється експертами саме з можливістю миттєвого піднесення розвитку, саме тоді, коли нам це стало конче необхідно. Тож не страшні нам «наші вороженьки».

Не дивлячись на чергові вибори, рік був успішним вже в тому розумінні, що розкол країни призупинився. Тож, якщо хочете, вибори без чорних технологій, така третя по значущості подія, яку хотів би відзначити, хоча, звичайно, ми вже відвикли від років без виборів. Плебісцитарність повинна все ж таки відігравати свою роль саме як пропозиція, яка виходить від народу, а не яка постійно йому пропонується з приводу та без нього.

Тим не менше, маю констатувати, що цей рік був доволі успішний: хоча він і чітко підкреслив проблеми, що існують, однак він же не менш чітко надав можливість побачити й шляхи вирішення.

Цей рік був знаковим для мене. Особливо у другій своїй половині. Я успішно склав іспити на вступ до аспірантури при кафедрі політології звичного мені Харківського національного університету. Успішно, як на мене, вдалося пов’язати учбову та науково-дослідницьку діяльність із віднедавна ще більш інтенсивним співробітництвом з моїми колегами-політологами в рамках проекту «Острозький клуб». Загалом рік був доволі складним, однак, саме завдяки ОК мені вдалося набути якоїсь впевненості та, образно кажучи, покращити свій зір у всіх без винятку сферах свого життя. Дякую моїм друзям! Дякую газеті «День» за підтримку нас.

Особливо вражає щорічний фотоконкурс газети «День». Дуже цікавим був офіційний захід, присвячений одинадцятиріччю газети, під час якого нагороджувалися лауреати фотоконкурсу. Фотоколекція «Дня» є дуже символічним проектом, який демонструє культурне розмаїття України.

Хочу побажати українцям та тим, хто себе з ними ідентифікує, добра та любові. Бо якщо ці риси набудуть якості сталих елементів у суспільстві, не існуватиме нездоланних проблем. Хотів би заохотити українців до єднання, а задля цього пропоную достатньо простий конструктивний спосіб. Подорожуйте по країні! Обмінюйтесь думками, враженнями та, вертаючись додому, розповідайте про таких самих, як ви, що живуть за сотні кілометрів, що переймаються тими самими проблемами, що й ви.

У зв’язку з цим хотів би попросити транспортні відомства знизити вартість квитків на потяги, що пов’язують схід та захід, щоб громадяни мали змогу пересвідчитись у тому, що думка про одвічний антагонізм між цими регіонами не що інше, як міф.

Анастасія МІЛЮКОВА, студентка V курсу Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:

— Подія року для мене — позачергові вибори до ВР, формування коаліції, уряду і т. ін. Маю надію, що ці події (та їхні наслідки) стануть визначальними для подальшої долі нашої країни, а не просто наступним політичним шоу.

Особисто для мене 2007 рік (як і повинно бути для щасливої цифри 7) виявився дуже динамічним і продуктивним. Там було все: і нова цікава робота, і нове кохання. Це був рік підведення підсумків у навчанні, у особистих досягненнях. Але після підведення підсумків настає час для нових планів і амбіційних проектів. Важливим для мене стало оновлення діяльності ОК, він ніби отримав «друге дихання».

Кращий спецпроект «Дня» — звичайно, фотовиставка в Українському домі. Мене як художника (свого часу закінчила художню школу) роботи майстрів, що були презентовані на виставці, не просто не залишили байдужою, а вразили до глибини душі. Стільки гумору, яскравих емоцій, стільки глибоких думок та тонких політичних натяків! Професійний та справді творчий підхід!

Українцям бажаю терпіння і наполегливої праці для реалізації нашого єдиного, спільного для 48 млн. громадян ПРОЕКТУ — успішної, квітучої України!

Сергій СТУКАНОВ, аспірант філософії, магістр історії Донецького національного університету:

— Значущі події — це завжди події-знаки, що відсилають думку на щось більше від них самих. Вони щось позначають. На щось вказують. А далі — питання прочитань та інтерпретацій. Отже, моя версія.

1. Спроба створення конституційної більшості у ВР п’ятого скликання. Подія, що вказала на готовність частини політикуму до узурпації влади шляхом відверто цинічних — і навіть не вбраних у шати моральності! — дій.

2. Позачергові вибори до ВР. Подія, що продемонструвала опірність українського суспільства на подібні наміри, а також те, що здобути відчутну політичну перевагу над опонентом у сучасній Україні жодній зі сторін не вдасться.

3. Вихід програми «Великі українці». Подія, яка засвідчила процес поступового опритомнення української нації. Ми починаємо пригадувати себе. Роздумувати над собою. Важливо і те, що «ВУ» нарешті надали трибуну інтелектуалам (філософам, письменникам тощо).

4. Перемога у конкурсі на право прийняти першість Європи з футболу у 2012 році. Подія, яка засвідчила прихильне ставлення європейців до України.

5. Вибух газу в будинку в Дніпропетровську. Подія, яка вкотре нагадала про катастрофічну занедбаність і зношеність усіх господарських систем у нашій країні та відсутність у можновладців волі щось змінювати.

6. Екологічні катастрофи (аварія потягу з фосфором на Львівщині, вилив мазуту в Азовському морі). Події, що змусили замислитись про подиву гідну безвідповідальність, із якою ми ставимося до нашої землі.

7. Включення Івана Марчука до сотні геніїв сучасності. Подія, яка засвідчила те, що українці здатні створювати загальнозначущі сенси.

8. Успішний виступ Вєрки Сердючки (Андрія Данилка) на Євробаченні. Подія, яка показала, що ми спроможні дивувати, а отже, здатні дивуватися й самі.

Рік, що минає, був різний. Були й незнані раніше злети, і несподіване важке падіння. Але останнє було не менш корисним, ніж перші — прекрасні.

Прекрасного було незмірно більше. Я відкрив для себе нові міста — Івано-Франківськ, Острог, Харків, Луцьк, Запоріжжя, знову завітав до Одеси, Києва, Луганська. Познайомився з чудовими людьми, зустрів добрих друзів. Досяг певних успіхів на професійному поприщі, а також у громадській діяльності.

Найбільше вразила фотовиставка, організована газетою «День». Фотографія впливає на почуття, залишаючи глибокі враження. Щодо видавничих проектів редакції, то слід відзначити вихід монографії С. Кульчицького «Почему он нас уничтожал», присвяченої питанню винищення українців за Сталіна.

Українці, я хочу у вас запитати: чи ми здатні помислити про прийдешнє як про наше прийдешнє, навіть якщо нас там уже не буде?

Чи ми здатні щось робити не тільки особисто для себе? — ось що нестерпно мене бентежить.

Чому ми безпорадно нарікаємо на те, що Тузла, бачте, іде під воду — лише розпачливо нарікаємо, в той час як голландці візьмуть та насиплють уздовж узбережжя Північного моря острів-тюльпан, а в Перській затоці поруч уже існуючого острова-пальми незабаром розкинеться архіпелаг Земля?!

Гіллель, єврейський мудрець, якось сказав: «Якщо я не зроблю цього — хто зробить? І якщо я не зроблю цього просто тепер — то коли ж це мені зробити? Але якщо я зроблю це лише для себе самого — то хто я?»

Українці, чи ми здатні щось вдіяти?

Прошу вас, спробуймо.

Юлія ФЕДЬКІВ, студентка V курсу Інституту соціальних наук Одеського національного університету ім. І. І. Мечникова:

1. а) обрання прем’єром Тимошенко Ю.В.

б) дострокові парламентські вибори.

в) укази Президента про розпуск парламенту.

г) проведення Євро-2012 в Україні.

2. Особисто для мене рік пролетів непомітно і, як завжди, був наповнений різними подіями, як хорошими, радісними так і поганими. Звичайно ж, чудово, що наш Острозький клуб продовжує існувати й готується до реформування. Засмучує політична ситуація в країні, втомилася від політиків з їхніми з’ясуваннями відносин, розподілом владних повноважень, бійками, сварками тощо.

3. Найбільше запам’яталося відкриття фотовиставки «Дня» 21 вересня 2007 року в Києві.

4. Звертаючись до українського народу, я б побажала нам величезного запасу терпіння й оптимізму! Ми не різні, не західні та східні, ми єдиний народ, який хоче жити, працювати, ростити дітей у своїй країні!

Сергій КРОЛЕВЕЦЬ, директор Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника:

1. Перевибори українського парламенту.

2. Достатньо напруженим.

3. Всі матеріали на тему розвінчання ідеологічних міфів тоталітарного минулого.

4. Національні пам’ятки і об’єкти культурної спадщини — це те основне, що здобула нація протягом усього часу свого історичного існування. Не промислові технології і не фінансово-комерційні схеми визначають суть нації, держави. Технології купуються і продаються, як і всі об’єкти промислового виробництва, нафто-газовидобутку, військової, космічної галузі тощо. При знищенні, продажу, роздачі, приватизації об’єктів культурної спадщини нація і держава зникають за наявності будь-яких технологій. На жаль, так звана «політична еліта», своїми грошима і бажаннями не пов’язує з нашою державою своє майбутнє і не може знайти правильні шляхи розбудови нашої держави. Однак слід пам’ятати, що збереження нами наших пам’яток збереже і нас на своїй землі. Вірю, що настав час «збирати» каміння, і всі ми більш активно будуватимемо наш спільний дім, нашу Державу. Тому давайте, не будемо байдужими, і з Новим роком!

Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:

1. Звичайно, це — дострокові перевибори українського парламенту. Президентське рішення про розпуск Верховної Ради (хоча воно було й не зовсім бездоганним із юридичної точки зору) засвідчило те, що ми все-таки живемо у демократичній державі. Іноді, коли погано відпрацьована юридична бази, рішення слід приймати, спираючись на здоровий глузд.

2. Рік проминув, як один день. Рік був досить важким, сповненим роботи, але, попри це, я ним задоволений. А ще зробив висновок, що не варто постійно жити майбутнім (як це робить багато хто із нас), а відчувати радість у сьогоденні, у кожному прожитому дні.

3. Загалом, мені дуже подобається газета «День» і я її постійний читач. А у цьому році мені найбільше запам’яталася фотовиставка газети «День», яка у вересні була представлена в Українському домі. Під час перегляду цих чудових фотознімків, нібито зупинявся шалений біг часу, і вже ти не розумієш, де перебуваєш — в минулому, сучасному чи майбутньому...

4. З Новим роком, браття і сестри! Бажаю щастя, здоров’я і успіхів у всьому.

Євген КАРАСЬ, голова Громадського комітету «Культура проти вандалізму», співорганізатор Надзвичайних зборів «Україна — зона культурного лиха», керівник галереї «Ательє Карась», керівник Асоціації діячів сучасного мистецтва України:

1. Небачений з радянських часів тотальний фізичний погром культурно- мистецьких закладів по всій Україні, в столиці, зокрема, за керівництва або сприяння влади на всіх рівнях і всіх кольорів, а також Надзвичайні збори «Україна — Зона культурного лиха».

2. Непростий рік, коли я, разом з колегами, пройшов шлях консолідації суспільних сил: громадських організацій і окремих громадян, ЗМІ із представниками всіх напрямків культури для створення протистояння вандалізму.

3. Матеріали присвячені вищевказаним темам.

4. Дорогі друзі, колеги, громадяни! Звертаюсь до вас у часи, коли всі свідомі громадяни знову осяяні новими надіями, пов’язаними з приходом «нової» влади і Нового року. Але ми повинні розуміти, що сьогодні немає «своєї» або «доброї» влади. У тих безчинствах, які ми спостерігали в минаючому році із захопленням театрів, галерей, книгарень, книжкових крамниць, видавництв, творчих майстерень, так чи інакше брали участь представники усіх політичних кольорів. Ми повинні спиратись на свої цінності і свої принципи моралі. Ми маємо розуміти, що тільки наша спільна воля змусить тих, хто будь-коли приходить до влади ставати не рептиліями з хапальним рефлексом, а представниками інтересів громадян. Тільки наша активна позиція і вимоги стануть запорукою громадянського цивілізованого суспільства. Бажаю вам шляхетного відчуття відповідальності за свою країну, волі у відстоюванні спільних європейських цінностей і віри у власні сили! Єднаймося у Новому році!

Ольга БАЛАКІРЕВА, соціолог:

1. Парламентські вибори. Адже їхній результат (позитивним він буде чи негативним — поки що спрогнозувати важко) суттєво вплине на розвиток українського суспільства.

2. Свої успіхи я завжди пов’язую з колективом, із яким працюю. Цього року нам вдалося чимало розробити нових напрацювань, провести цікавих досліджень. А ще я в черговий раз впевнилася у надійності і професіоналізмі команди, з якою працюю. Тому скажу з упевненістю: 2007-им для мене був успішним роком.

3. Я постійно читаю газету «День» і завжди там знаходжу для себе щось нове: інтерв’ю з цікавими людьми, думки експертів. Із задоволенням читаю матеріали на історичну тематику та про актуальні проблеми сьогодення. Дуже подобаються фотознімки «Дня» і, особливо, карикатури.

4. Хочу всім побажати оптимізму, адже саме його часто бракує українцям. А ще — впевненості у власних значимості та силах, в тому, що кожен з нас може впливати на ситуацію в державі. Але для цього не треба бути пасивними — слід брати участь у роботі громадських організацій, контролювати дії влади. Адже громадянське суспільство можна побудувати лише за умови громадянської активності. Також бажаю всім бути заможними.

Олександр АФОНІН, президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів:

1. Визначаючи рейтинг подій, я хотів би абстрагуватися від тих, які мали суто політичну спрямованість (маю на увазі позачергові вибори до Верховної Ради і те, що пов’язано з ними).

На мою думку, вибори не стали тією подією, яка б могла кардинально змінити, порівняно з попереднім десятиріччям, склад так званої «владної еліти». У політикумі фактично не з’явилося нових облич, за винятком хіба що Яценюка, якого в останні роки пересаджують з посади на посаду. І це не є свідченням цілковитої відсутності в суспільстві достойних кандидатур, які б могли, ставши депутатами Верховної Ради чи очоливши відповідні керівні посади в міністерствах і відомствах, зробити якісний стрибок у розвитку держави, її економіки, соціально-суспільних відносин.

Цих кандидатур більш ніж досить. Питання в іншому. Правляча політична еліта не тільки не готова прийняти людей ззовні, допустити їх у святая святих влади, а й боїться, що в силу тих чи інших причин ці люди можуть з’явитись у владних коридорах.

Однак, незалежно від бажання чи небажання політиків, ці нові люди з’являться. І чим сильніший буде опір з боку нинішніх владних інституцій їхній появі, тим активнішими й предметнішими будуть зусилля суспільства по імплементації нових управлінців у владні структури.

Процес оновлення й оздоровлення влади і політикуму нині залежить виключно від швидкості «визрівання» громадянського суспільства в Україні, від гуртування народу і висунення ним зі свого середовища нових лідерів, не заплямованих фактами перерозподілу загальнодержавного майна на власну користь.

З цієї точки зору, на мій погляд, найбільш знаковими за весь після майданний період стала акція по захисту книгарні «Знання» на Хрещатику, про готовність взяти участь у якій, після оприлюднення через ЗМІ інформації про ситуацію, зголосилися тисячі людей з усіх куточків України.

Другим кроком, але вже в розвиток вищезазначеної акції, стали Всеукраїнські надзвичайні збори «Україна — зона культурного лиха». Саме ці події, на мою думку, стали серйозним поштовхом до відродження громадської активності і відповідальності за стан справ у державі для значної частини наших співгромадян. Але це лише початок.

2. Нинішній рік я розцінюю, як один із найбільш напружених і навіть виснажливих за останній період. Рік психологічної та політичної невизначеності, рік боротьби влади за владу і рік виживання народу в стані цієї політичної, психологічної та цінової нестабільності.

Однак попри все протягом нинішнього року українським видавцям вдалося підготувати і просунути через керівні органи різних гілок і різного рівня влади кілька проектів серйозних документів. Більшість із них спрямовані на законодавчо-нормативне забезпечення інфраструктурної розбудови видавничої галузі, відновлення системної книжкової торгівлі, введення до державної статистики такого поняття, як «мінімальний соціальний норматив по забезпеченню книготорговельними площами», створення умов для популяризації української книги і читання, друкованих та електронних ЗМІ тощо.

На жаль, дуже багато сил було витрачено непродуктивно. Мається на увазі боротьба якщо не за відміну, то принаймні за нейтралізацію негативних наслідків реалізації лиховісної 118 статті Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким фактично було надано право найбільш зажерливим представникам влади безкарно привласнювати загальнодержавну й комунальну нерухомість, попередньо викинувши з неї на вулицю музеї, галереї, творчі майстерні і спілки, видавництва та книгарні. Ця стаття стала жорстким ляпасом з боку влади культурній інтелігенції, зокрема, і суспільству загалом, загальмувала процес розвитку національного культурного простору, як такого, і видавничої справи як його складової.

Тому оцінюючи стан і темпи розвитку національного книговидання, досягнення нинішнього року я охарактеризував би відомим висловлюванням: «Крок уперед і два кроки назад».

3. Найбільш цікавим матеріалом «Дня», на мою думку, є інтерв’ю з соціологом Євгеном Головахою «Чи можемо ми зараз забезпечити такий тиск на владу, щоб вона замість пустопорожніх балачок займалася реальними справами?» від 27 листопада 2007 року. Там чітко розставлено акценти навколо реального стану українського суспільства і процесів, що відбуваються в ньому, а також сконцентровано увагу на тому, що, виходячи зі світової практики, єдиним ефективним інструментом стримування зажерливості влади, корупції, стимулятором оновлення «крові» в політикумі є лише громадянське суспільство. А ще, звичайно, запам’яталися гострі матеріали «Дня», спрямовані на захист культурної спадщини столиці від зажерливості влади.

4. Дорогі співвітчизники, прокиньтеся! Відродіть у своєму серці відчуття власної гідності та самоповаги, перестаньте продавати свою волю і свою долю за жменьку гречки або за прокляті срібники. Зрозумійте, що краще майбутнє для вас, ваших дітей і онуків залежить лише від вашої активної громадянської позиції. Гуртуйтеся, ставайте плече до плеча, висувайте зі своїх лав нових лідерів, не просіть, а вимагайте, не моліть, а диктуйте, своє бачення розвитку країни не перетворюйте на просто гасла, а вкладайте їх у проекти документів, пропагуйте ці документи серед людей і за громадської підтримки домагайтеся від влади реалізації ваших планів. Запам’ятайте: це ви народ, це ви влада, це ви Україна. А нинішня управлінська і політична еліти — це лише особи, яким ми з вами тимчасово дозволили виконувати певні функції в системі управління державою. Однак виконання ними цих функцій нині мусить бути поставлено під жорсткий системний громадський контроль. Для реалізації цього завдання потрібне згуртування всього того здорового, справжнього, українського, що є в нашій державі. Отже, гуртуймося!

З Новим роком! І хай він для нас буде успішним.