Продовжуємо публікувати відповіді на запитання нашої традиційної новорічної анкети. Вона складається з п’яти запитань:
1. Традиційно: ваш особистий рейтинг знакових подій в Україні та світі за 2009 рік. Які з них зі знаком «плюс», а які — зі знаком «мінус»?
2. Як, на вашу думку, за останній рік змінилися Україна та українці? Що змінилося конкретно (сподіваємося, на краще) у вашому житті: що нового дізналися? Що побачили? Чого досягли?
3. Хто для вас «Людина року»?
4. Декілька слів про себе і про ваш «День». Які теми, автори, публікації, знімки, акції зі сторінок «Дня» 2009 року вам найбільше запам’яталися і чому?
5. Ваш тост-афоризм (як варіант — малюнок) для великого родинного кругу українців у новорічну ніч-2010.
Костянтин МАТВІЄНКО, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»:
1. Із «+» — немає. З «-» усе, що стосувалося поточної політики, та втрачені можливості, які давала криза Україні для радикальних та непопулярних реформ, — підвищення пенсійного віку, монетизація пільг і т.п. У світі — провал спроб домовитися запобіганню кліматичним змінам.
2. Видав другу книжку; злітав до Казахстану, що давно збирався зробити, познайомився з новими цікавими людьми.
3. Ніхто.
4. «День» читаю щодня. Найбільш пам’ятною подією, і це вже не перший рік, є Фотовиставка «Дня». Улюблений автор І. Лосєв.
5. Малюнок вил та напис: «Туди їх усіх... Як не цього року, то вже ніколи».
Андрій ОКАРА, політолог, Москва:
1. Зі знаком «+».
Отримання українським ВПК великого контракту на виготовлення танків для Іраку.
Відкриття нового стадіону у Донецьку та деякі інші позитивні процеси у зв’язку з підготовкою до Євро-2012.
Сподівання на соціально-економічну модернізацію в Росії (у т.ч. стаття Д.А. Медведєва «Россия, вперед!»).
Зі знаком «-».
Серія терактів та техногенних катастроф у Росії.
Інформаційна, а також газова торгівельна війна між Україною та Росією (у т.ч. відеопослання Д.А. Медведєва до України).
Епідемія «свинячого» грипу в Україні.
Смерть багатьох видатних людей (Є. Мірошниченко, Є. Максімова, В. Тихонов, О. Янковський, П. Попович та ін.).
2. В Україні у 2009 році могла з’явитися контреліта, здатна взяти на себе відповідальність за країну (кажу не взагалі — не абстрактно, а предметно і про конкретні речі). Але цього не відбулося.
За 2009 рік я створив концепцію інтеграції та приходу до політичної влади амбіційних модернізаційних класів в умовах сучасних пострадянських суспільств не авторитарного або слабо авторитарного типу.
Приємно порадувало зростання популярності серед розумних та інтелігентних людей мого блогу на сайті «Української правди».
В Україні у 2009 році не відбулося нічого такого, що могло б справити на мене велике враження. Домінуючі процеси: демодернізація та архаїзація суспільства, поступова втрата у людей надії на осмислене та продуктивне життя, уявлення, що амбіційним людям в Україні реалізуватися неможливо взагалі. А також — повне розчарування в політиці та в усіх політиках — безвідносно до політичних вподобань.
3. Ліна Костенко (за тримання довгої-довгої паузи), Настя Приходько (за несподіваність), Ольга Богомолець (за ефективне моделювання гармонії — поїздки по дитячих будинках та ін.).
4. Читаю «День», на жаль, нерегулярно. Раніше подобалися потуги газети створити навколо себе інтелектуальну ауру, площадку для спілкування розумних інтелігентних людей — щось подібне наприкінці 1990-х — на початку 2000-х вдалося зробити московській «Независимой газете». Але, здається, зараз «День» вже втратив подібні симпатичні амбіції.
Запам’яталися цікаві матеріали до 200-річчя Гоголя, щодо надання Донецькому університету імені Василя Стуса, політична аналітика та історіософська есеїстика.
Щодо Гоголя: матеріалів було так багато, що, можливо, доповнивши їх новими публікаціями (одну з яких я сам готовий зробити), було б доречно випустити окрему книжку, як газета «День» це робила раніше з іншими резонансними темами. Наприклад, під назвою «Наш Гоголь».
5. Україна та українці можуть реалізуватися у світовій історії як духовна держава. Бажаю всім українцям духовного просвітління та духовного зростання! За світлі українські душі!
Марек СІВЕЦЬ, член Європейського парламенту:
1. З погляду ЄС, 2009 рік був перш за все роком виборів, успішним для мене. Окрім найбільшої передвиборної кампанії в історії Європейського парламенту, 2009 рік запам’ятається Європі як рік успішної битви за впровадження Лісабонської угоди, яка надала нового стимулу для процесу європейської інтеграції. Запровадження програми Східного партнерства 7 травня 2009 року також відкрило новий розділ у відносинах між Україною та ЄС. Для мене великою честю є те, що, будучи членом Європейського парламенту, я зміг зробити особистий внесок у цей проект.
Щодо світу загалом, списки головних подій 2009 року різняться з кожною країною, а центральними вважаються ті, які відбуваються найближче до рідної країни. Для України такою є світова рецесія, політичні чвари вдома, зростаюча нестабільність по всьому регіону, а із зовсім свіжих — епідемія грипу A/H1N1.
Усе ж таки можу впевнено сказати, що для мільярдів людей в усьому світі поглиблення економічної кризи та її далекосяжні наслідки були головним предметом занепокоєння. Криза не зачепила лише кілька країн, а економічні потрясіння й досі відчуваються по всьому світу — від Америки до Ірландії та Іспанії, від Арабських Еміратів до України.
Ще однією важливою подією цього року була січнева інавгурація Барака Обами, який став 44-м президентом Сполучених Штатів Америки. Рішення комітету Нобелівської премії, яке наступило за цим і стало предметом для дискусій, — не що інше, як відображення великих надій, що новий американський президент досягне миру зі світом і виконає свої обіцянки щодо морального, а не військового лідерства. Невідомо, чи справді його президентство зробить світ безпечнішим, але заклик його почули і зрозуміли по обидва боки Атлантичного океану.
Втім, політичний «медовий місяць» Обами добігає кінця, доказом чого був саміт із кліматичних змін у Копенгагені, — можливо, ще одна головна подія цього року. Багато країн, що розвиваються, захисники довкілля та агентства з допомоги вже оголосили саміт жалюгідним провалом, піддаючи сумнівам лідерство Обами та його рішення провести зміни. Час покаже, чи Копенгагенський договір, укладений коаліцією п’яти країн — Китаю, Індії, Бразилії та ПАР на чолі зі США, щодо якого виникло багато суперечок, буде запроваджено в життя. Можна запитати: «Чи має усе це значення для нас, для Польщі та України?». Таки має. Врешті-решт, кліматичні зміни та проблеми, пов’язані із ними, зачеплять нас усіх, і немає значення, де ви живете, на Мальдивах, у Польщі чи в Україні.
І насамкінець, слід пам’ятати, що багато важливих подій не завжди потрапляють на перші шпальти. Як показують приклади Афганістану та Іраку, військові дії привертають більшу увагу преси, аніж процес розбудови чи реконструкція країни. Подібно до цього, революційна подія про відкриття в Арктиці Північно-Західного проходу (через втрату криги) уперше в історії навряд чи потрапила в усі газети, хоча легендарний корабельний маршрут, який сполучає Атлантичний і Тихий океани, може привести до великих міжнародних дебатів із катастрофічними наслідками. Чи має це значення для Польщі та України? Звичайно має, оскільки статус великих європейських країн змушує нас брати участь у питаннях світової політики, особливо якщо однією зі сторін цих дебатів є Росія.
2. Для більшості поляків і, я переконаний, що і для українців теж, наші двосторонні відносини були переважно зосереджені на підготовці до Євро-2012, який для обох наших країн буде більше, ніж просто спортивною подією. Я вітаю той факт, що ігри відбудуться згідно з графіком.
Очевидно, Польща теж нині готується до історичного чемпіонату. Ми так само з нетерпінням очікуємо на цією грандіозною польсько-українською виставою, за якою пильно спостерігатимуть як у Європі, так і в усьому світі.
Щодо українських новин, які викликали резонанс серед польської громадськості 2009 року, найбільшого занепокоєння моїй країні та її найближчому оточенню завдала січнева газова суперечка та її відголоски. Коли газ відключили 18-тьом країнам Європи, питання енергетичної безпеки одразу стало пріоритетним для європейської влади. Відтоді було проведено кілька екстрених процедур із метою попередження подібних сценаріїв у майбутньому.
Ще однією причиною для занепокоєння було продовження політичного конфлікту між Президентом Віктором Ющенком та прем’єр-міністром Юлією Тимошенко, який мав руйнівні наслідки для іміджу країни за кордоном і особливо гостро відчувається у непевні часи, такі, як тепер. Утім, у цьому плані польська політична сцена дуже нагадує українську, адже там точаться руйнівні суперечки між президентом Качинським та прем’єр-міністром Туском.
Попри все, як пильний спостерігач за відносинами між ЄС та Україною і рішучий прихильник розширення ЄС на Схід, я втішений про-європейським курсом, який Україна взяла, незважаючи на зовнішній тиск припинити подальші зусилля в напрямку інтеграції.Упродовж кількох останніх років після пам’ятної помаранчевої революції ви стали головним партнером Євросоюзу, який більше не повинен доводити своє право на європейську інтеграцію. Сьогодні українці, бути знайомим і працювати з якими є щастям для мне, приділяють більше уваги зовнішньому світу і, попри часи випробувань, ставляться з більшим оптимізмом до майбутнього, ніж раніше. Я переконаний, що ви й надалі триматиметеся цього курсу і невдовзі пожинатимете плоди ваших зусиль.
3. Англомовний дайджест «The Day» став для мене найбільш важливим і впливовим українським виданням. Я пожадливо читаю ваші інформативні статті, особливо колонки, які стосуються поточних подій. Мені радісно, що моя улюблена щоденна українська газета є основним джерелом і орієнтиром для моїх європейських колег, які мають справу з українськими питаннями.
Однак, подібно до того, як важко мені назвати найважливіший текст із тих, які написав я сам, бо кожен із них видавався важливим під час написання, я не наважуся назвати, хто з авторів колонок «Дня» є моїм улюбленим. Достатньо буде сказати, що я ціную якість вашої журналістської роботи і мені дуже подобається новий формат і широке наповнення. Для мене є привілеєм можливість публікувати у вашому високопрофільному виданні свої коментарі стосовно подій у Європейському Союзі.
4. Побажання мають бути особистими і адресуватися окремим людям, в ідеалі ми маємо озвучувати їх, дивлячись людині в очі. Свої я зроблю у письмовому вигляді, але звернутися хочу до всіх українців, тих, із ким я вже знайомий, і тих, з якими мені ще належить познайомитися.
Нехай Новий рік принесе вам мир, відчуття безпеки, здоров’я та економічний добробут. У політиці нехай наступить довгоочікувана стабільність і прийдуть нові лідери, які захочуть впровадити необхідні реформи, щоб у цей самий час у наступному році Україна та Європейський Союз стали ближчими одне до одного. Нехай 2010 року наші спільні мрії та бажання здійсняться. Я переконаний, що це відбудеться. Врешті-решт, як ми у Євросоюзі кажемо, коли є бажання, знайдеться і шлях.
Тарас ЛІТКОВЕЦЬ, політолог, Луцьк:
1. Хоч би що відбувалося в Україні й світі в році, що минає, але він минає під знаком економічної кризи. Хоча й політичної — теж, про що свідчить дуже млява участь українців у передвиборній кампанії. Більше бачу подій зі знаком «мінус». У одному ряду тут і смерть Майкла Джексона, і візит в Україну патріарха Кирила. До «плюсів» хотів би зарахувати події, котрі відбулися на регіональному рівні, але мають всеукраїнське значення. Це презентація у Музеї волинської ікони відреставрованого Чудотворного образу Холмської Божої Матері: Україна володіє річчю, яких лишилося кілька в світі, якій просто немає ціни. І саме з «Дня» немало українців дізналися про дивовижну історію цієї ікони. А також порадувало, що у польському селі Сагринь споруджено чи не перший такого масштабу пам’ятник українцям, які тут жили, які стали жертвами міжнаціональної різні, нащадків котрих з їхніх істинних земель 65 років тому було депортовано в Україну. Але пам’ятник досі урочисто не відкрито, бо цьому суперечать певні сили в наших сусідів. Звідти родом мій тато, у братовбивчій борні загинуло більше десяти моїх родичів.
2. Українці стали біднішими матеріально, але... патріотичнішими. Про це свідчать і дані, що вони частіше почали виїжджати за кордон, аби просто заробити гроші, але жити постійно бажають все-таки в Україні. І для цієї країни вони, на мою думку, дуже бажають сильної руки. Україна ж кардинально не змінюється. Недавно розмову зі мною записали для російського документального фільму про стан у нашій державі православ’я. Режисер запитав: «Що для вас віра, надія і любов? З якими країнами ви асоціюєте ці поняття?». Оскільки, як кажуть, «умом Россию не понять», то вона уособлює мені віру. Любов — Білорусь, бо білоруси люблять всіх і вся. А ось Україна — це як вічна надія, котра нині сподівається, що всі її проблеми вирішить Євросоюз. І коли я сказав про це російському режисеру, то він зробив дуже великі очі. Він переконаний, що з прийняттям України у Євросоюз... православ’я у нас зникне.
Зйомки документального фільму (для російської аудиторії!) тривали до п’яти годин, у фільм має ввійти хвилин 10—15. І вони, а також місячне перебування у Санкт-Петербурзі на запрошення міністерства закордонних справ Російської Федерації, стали особисто для мене великим відкриттям Росії і росіян. Я остаточно зрозумів, що росіяни ніколи не змиряться із втратою для себе, як вважають, України, що вони продовжують чекати повернення цієї «блудної доньки» у своє лоно, що росіяни різних професій, різного соціального стану, віку, з різною освітою (а я спілкувався з великим колом людей) дивляться на нашу історію тільки через призму кремлівської політики. Знімальна група, в яку входили також, мені здалося, дуже освічені люди, майже нічого не знає (і знати не хоче) про голодомори в Україні, про насильницьку депортацію етнічних українців з Холмщини. Я подарував режисеру дев’ять книг про історію холмщаків: чи ж прочитає?
У році, що минає, перестав бути державним службовцем, звільнився з обласної державної адміністрації, де працював заступником начальника Головного управління з питань внутрішньої політики. Зрозумів, наскільки державна служба в Україні заформалізована й неефективна. Продовжую викладати у Волинському національному університеті й працюю політичним оглядачем FM-радіостанції «Луцьк».
3. «Людиною року» в Україні все ж вважаю Юлію Тимошенко, котра була мішенню номер один для критики як давніх політичних опонентів, так і вчорашніх соратників. І ця критика не завжди була хоча б на межі пристойності. Вона все витримала, і продовжує в очах дуже великої кількості українців залишатися особою якщо не №1, то №2 в Україні. Їй можна поставити багато питань, але що є — те є.
4. Нарешті перерахував кількість книжок у своїй домашній бібліотеці: їх п’ять тисяч. Останню зарплату повністю витратив на передплату потрібних мені журналів, а вони — досить дорогі. Особливих потрясінь в особистому житті, таких, як років 13 тому, коли я переплив Дніпро, вже давно не бувало. «День» для мене — зразок високого фахового рівня журналістів, зразок серйозної національної преси для думаючих людей. Радий, що цього року побував на фотовиставці «Дня» у нашому Волинському національному університеті й слухав Ларису Івшину. Газеті бажаю лише одного: досягти того рівня популярності, який вона мала в 90-х роках минулого століття. Тоді за нею просто ганялися, купували з-під поли. Вона й нині варта більшої уваги українського суспільства, котре, однак, за ці роки стало більш песимістичним.
5. «Ніхто, крім нас!» Це гасло, з яким рицарі-хрестоносці йшли на захист християнства. Ці слова говорив і великий українець (хоча поляк за походженням) наш земляк-волинянин В’ячеслав Липинський: «Ніхто, крім нас, не здобуде нам Українську державу, доки ми самі не захочемо її здобути!».
Віталій МАСНЕНКО, політолог, професор Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького:
1. Події зі знаком «плюс» — підписання спільної декларації України та ЄС щодо реконструкції української газотранспортної системи в березні, а також — події, що сприяли відновленню історичної пам’яті українців. Наприклад, відзначення ювілеїв Степана Бандери, Симона Петлюри, Івана Мазепи, річниці Конотопської перемоги тощо. Добре, що Міністерству освіти й науки так і не вдалося вилучити викладання історії України з вищої школи. Більше того — додалася ще одна важлива навчальна дисципліна — «Історія української культури». У селі на Вінниччині поставили перший в Україні пам’ятник старості (війтові) часів нацистської окупації, розстріляному НКВД. Україна відзначала 20-річчя РУХу. Також було розпочато діалог між представниками УПЦ КП та УПЦ у єдності з Московським патріархатом.
Щодо подій зі знаком «мінус» — російсько-українська «газова війна», газовий контракт від 19 січня цього року, рішення Міжнародного суду в Гаазі щодо острова Зміїний. Прикро також згадувати про «святкування» 300-річчя Полтавської битви, про візит в Україну Московського патріарха Кирила, а надто — про серпневий відкритий лист президента Росії Медведєва до Президента України Віктора Ющенка.
2. За останній рік Україна та українці, попри всі негаразди, стали мудрішими й толерантнішими. Щодо мого життя, то маю такі досягнення: видав книгу про репресованих радянським режимом педагогів Черкащини, яка містить інформацію про майже 700 осіб. Отримав грант на виконання наукового проекту разом з білоруськими колегами — «Білоруська й українська історіографії та формування історичної свідомості білорусів і українців у 1918—1945 роках». Крім того, двічі був на міжнародних наукових конференціях у Польщі, тричі виступав офіційним опонентом на захисті докторських дисертацій. До речі, дисертації досить високого рівня — українська історична наука поступово набуває нової якості.
3. Для мене «Людина року» — Президент України Віктор Ющенко.
4. Мій «День». Традиційно найбільше запам’яталися матеріали з рубрик «Україна Incognita» та «Історія та «Я». Зокрема, статті таких авторів, як Юрій Райхель («Робили те, чого не бажали». Реальність і міфи Переяславської ради», «Незнаменита війна. Провал «фінського бліцкрігу»: до 70-х роковин початку конфлікту»), Оксана Пахльовська («Мазепа — архітектор європейської України»), Петро Кралюк («Наш Гоголь (майже ювілейні нотатки)»), Олексій Волович («Олександр Невський — символ Росії, або Парадокси російського міфотворення») тощо. Увага до цих публікацій суто професійна. Як дослідник інтелектуальної історії цікавлюся тими матеріалами, які відображають стан історичної свідомості.
5. Тост-афоризм — «Будьмо собою! Не зрадьмо нашій вдачі, то й вона не зрадить нам!».
Олег САНЖЕРЕВСЬКИЙ, кандидат історичних наук, директор центру Євроатлантичної інтеграції, Рівне:
1. Серед знакових подій у світі я б визначив те, що 2009 рік став першим роком Обами, який розпочав реалізацію передвиборної програми і це не пройшло непомітно. Все-таки США — супердержава. І глобальні політичні зміни стали відчутними для багатьох. Вони зачепили не одну країну.
Стосовно подій в Україні, зокрема, зі знаком «мінус», то я б відзначив те, що справдилися прогнози щодо кризи, яка так і не завершилася. Це головний негативний чинник, який позначився на половині країн світу. Щодо українських реалій, то влада залишається безпорадною. Ця ситуація накладається і на кризу.
З позитивних моментів я б виділив спорт, а саме —перемогу «Шахтаря». Це стало подією, яка об’єднала українців, яка викликала посмішку чи не в усіх.
2. Взагалі українці стали більш самостійними. Періодично проводяться соціологічні дослідження, під час яких простежуються тенденції, кому громадяни більше довіряють і на кого покладаються: на себе чи на державу. Результати опитувань коливаються, розподіл відсотків змінюється. Однак у реальності українці все-таки більше сподіваються на себе. Триває процес віддалення держави з усіма її інститутами від народу.
3. Щодо «Людини року», то я б все-таки визначив Обаму, який отримав Нобелівську премію. Можливо, це дещо натягнуто, однак цьогоріч у світі не відбувалося якихось епатажних подій.
4. Найбільше в газеті «День» подобаються фоторепортажі й фотоконкурси. Хотілося б відзначити й висвітлення подій соціальної сфери. Однак найбільше мені імпонує фоторяд. Подобається підбір яскравих персоналій, портретних та репортажних знімків. Позитивним моментом є залучення великої кількості авторів.
5. Життя постійно дивує... Торік моя дружина у лотерею виграла машину. Згадуючи цей момент, хотілося б побажати українцям, щоб у новому році їм посміхнулася удача, але щоб і вони зробили щось для того, аби пощастило.
Юрій ШВЕДА, політолог, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
1. Зі знаком «плюс» — рішення УЄФА про проведення чемпіонату з футболу-2012 у чотирьох містах України.
Зі знаком «мінус» — наказ Міністерства освіти і науки України «Про вдосконалення нормативної частини змісту підготовки фахівців» у частині, яка стосується вилучення політології з числа предметів, обов’язкових для вивчення студентами. Це у час абсолютного політичного невігластва!!!
2. Україна за останній рік, на жаль, змінилася не на краще! Економіка занепадає, корупція процвітає, якість життя погіршується, міжнародний авторитет падає. Влада зайнята лише собою. Народ, з одного боку, розчарований і збайдужілий, а з другого — став більш критичним до старих політиків та їхніх політичних сил. Приходить розуміння, що ми самі творці своєї долі. У час загального хаосу єдиним орієнтиром залишається віра у краще майбутнє та здобутки в улюбленій справі. Однак за державу та людей так боляче!
3. «Людина року» для мене — Сергій Тігіпко. Як реальний кандидат на посаду президента.
4. Із задоволенням читаю у «Дні» публікації Оксани Пахльовської, позаяк вони відроджують утрачені духовні цінності. З проектів видання найбільше мені подобається «Бібліотека газети «День». Дуже важливо, що Міністерство освіти і науки України сьогодні рекомендує ці книжки як навчальні посібники. Та й узагалі, мені дуже імпонує, що газета «День», як жодне інше видання в Україні, приділяє значну увагу історії.
5.
Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці,
запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!
Новий День гряде! З Новим роком!
Андрій ЮРАШ, релігієзнавець, кандидат політичних наук, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка:
1. Якщо говорити про події зі знаком «плюс», то для мене знаковими і показовими є дві: підтвердження проведення у чотирьох українських містах Євро-2012 і тектонічні зрушення у церковному середовищі України, які привели до початку нових переговорів між Українською православною церквою Московського та Київського патріархатів,на які Україна чекала 20 років.
А зі знаком «мінус» для мене є нагромадження брудних скандалів в Україні — не тільки в політикумі, а й у суспільстві загалом. Не хочеться всіх перераховувати, але справи педофілів, убивства, звинувачення в корупції, відмиванні коштів, створення різноманітних тимчасових комісій ВР настільки захопили українське суспільство, що це заважає будувати щось позитивне. Також зі знаком «мінус» — ірраціональне, невмотивоване протистояння між Президентом і прем’єр-міністром.
2. Мені здається, суспільство стало більш тривожним, втратило впевненість у багатьох моментах — і політичних, і моральних, і особисту впевненість у майбутньому. А призвела до зневіри конфліктність, породжена дуже часто зсередини і спровокована штучними реаліями.
3. Я вважаю, що «Людиною року» є Юлія Тимошенко — попри всі величезні недоліки і театральні моменти, присутні у її постаті, політиці й всьому тому, що вона робить. У моєму виокремленні Юлії Володимирівни спрацьовують не раціональні чинники, а емоційні: як зовні тендітна жінка може витримувати абсолютно не жіночі удари з боку потужних і впевнених у собі чоловіків?
4. Я б говорив не про конкретні досягнення «Дня», а про сам феномен вашого видання. Мені здається, що газета «День» — унікальне явище в українській журналістиці. Передовсім, через її культурологічний характер і спрямованість на глибинне осягнення проблем історії, культури, свідомості й загалом на формування ідентичності сучасної української спільноти. Жодна газета в Україні в такій якості не функціонує, а якщо й функціонує, то розвиває цей напрям більш загально і нейтрально. Привілеї газети — у великих аналітичних публікаціях, чого інші видання бояться робити. І справді, для них це є великою загрозою, бо не кожен читач готовий до сприйняття таких глибоких за змістом текстів. Надзвичайно важливо і корисно для суспільства й те, що ви концентруєте найглибинніші публікації у «Бібліотеці «Дня». Також великою перевагою «Дня» є англомовна версія, яку читають багато моїх знайомих за кордоном, які не володіють українською мовою. Приваблює у вашій газеті не лише аналітика, а й рекламна інформація, пов’язана із розкладом театральних вистав. Це надзвичайно важливо, бо відновлює серед українського загалу повагу до культури — як явища не лише абстрактного, а й локалізованого в конкретній якісній виставі, якісному кінофільмі, якісній виставці.
5. Я хочу, щоб з кожним роком українське суспільство наближалося до певного ідеалу та статусу, до внутрішнього очищення, до переродження на засадах без фальші. Отже, я піднімаю новорічний келих за світ і за Україну без фальші!
