Сьогодні ми починаємо публікувати відповіді на запитання нашої традиційної новорічної анкети. Вона складається з п’яти запитань:
1. Традиційно: ваш особистий рейтинг знакових подій в Україні та світі за 2009 рік. Які з них зі знаком «плюс», а які — зі знаком «мінус»?
2. Як, на вашу думку, за останній рік змінилися Україна та українці? Що змінилося конкретно (сподіваємося, на краще) у вашому житті: що нового дізналися? Що побачили? Чого досягли?
3. Хто для вас «Людина року»?
4. Декілька слів про себе і про ваш «День». Які теми, автори, публікації, знімки, акції зі сторінок «Дня» 2009 року вам найбільше запам’яталися і чому?
5. Ваш тост-афоризм (як варіант — малюнок) для великого родинного кругу українців у новорічну ніч-2010.
Володимир ПАНЧЕНКО, професор Національного університету «Києво-Могилянська академія», автор «Дня»:
1. Знакові події в Україні зі знаком «плюс» пов’язані для мене передусім із книжками і спортом. Ось на Подолі відкрилася ще одна книгарня «Є» — чудово! Завжди виходжу з книгарень із новинками, і їх, попри все, стає більше й більше. Тішуся, що мені випало брати участь у таких проектах, як «Гетьман» (видавництво «Темпора»), «Екстракт 150» (бібліотека газети «День»), «Берестечко» Ліни Костенко (на пропозицію видавництва «Либідь» та Оксани Пахльовської писав для цього видання роману післямову).
А спорт радував перемогами братів Кличків і рішенням щодо проведення Євро-2012 у чотирьох містах України.
Жирний мінус — дії нашого політикуму, зокрема — в енергетичній сфері. Незрозуміло, що робитиме Україна в разі реалізації проектів «Північний потік» і «Південний потік». Дуже небезпечною є ситуація з напівголодною армією, із судовою системою. На жаль, державна стратегія підмінюється тактикою політичної боротьби з суперниками для сьогоднішньої вигоди. Влада стає самоціллю.
— Масштаб особистостей часто не співвідноситься з масштабом державних посад. Не уявляю собі, як головнокомандувачем Збройних сил України може стати людина, яка не служила в армії через судимості?!
Зі знакових подій у світі виділив би кроки (хоча й не дуже тверді), метою яких є пом’якшення проблем клімату. Думаю, це найбільша загроза для цивілізації. Негатив — дозвіл Росії самій собі вдаватися до військового втручання під приводом, який легко створити штучно. Для України це сигнал SOS.
2. Не думаю, що Україна й українці якось змінилися саме цього року. Хоча, здається, важчим став тягар тривог — соціальних, внутріполітичних, зовнішньополітичних. Про себе можу сказати саме так: стало тривожніше за нас усіх, за перспективи України. Нелегко буде зробити вибір 17 січня 2010 року.
У професійному і приватно-родинному сенсі рік 2009-й для мене був досить успішним. Починався він з одруження сина, закінчується тим, що донька після декретної відпустки починає ділову частину своєї біографії. Як завжди, я багато їздив по Україні, і майже завжди це було пов’язано з якимись творчими планами. Скажімо, влітку три дні мандрував по Сумщині, Полтавщині та Харківщині, — шукав «сліди» Миколи Хвильового. Справа в тім, що Юрій Іванович Шаповал, готуючи до видання «гепеушну» справу-формуляр Хвильового, запропонував мені зробити для майбутньої книги літературознавчий супровід. Я швидко збагнув, що біографію Миколи Хвильового потрібно «виїздити», потрібно побувати там, де минали його дитинство і юність. Закінчилося це... зустріччю із донькою Миколи Хвильового! Їй тепер 89 років, живе вона в Харкові. Наша з нею розмова має увійти до книги «Полювання на «Вальдшнепа», яка незабаром побачить світ у видавництві «Темпора».
У листопаді минуло два роки, як я редагую інтернетвидання «ЛітАкцент» і його книжкову версію. Колись Лариса Олексіївна Івашина запитала мене, а що являє собою сучасна українська література? Так оце я вже два роки відповідаю на її запитання!
3. Оскільки питання не передбачає, що говорити треба тільки про живих, то скажу, що Людина року-2009 для мене — гетьман Іван Мазепа. «День» оголосив 2009 рік Роком Мазепи, і так воно вийшло й насправді. Не буду вдаватись до переліків, але не маю сумніву, що для кращого пізнання українцями доби Мазепи у 2009-му було зроблено більше, ніж за десятиліття перед тим. Коли йдеться про 22 роки гетьманування Івана Мазепи, варто не забувати, що політика — це мистецтво можливого. Гетьман же в немислимо несприятливих обставинах зробив для України дуже багато — озирнімось хоча б на історію культури кінця ХУІІ ст. Він залишив після себе Добу, залишив ідею мазепинства, яка, зрештою, дала свої плоди.
4. Я є давнім другом «Дня», читачем і автором. Із «Дня» в мене починається кожен мій день. По суті, це один із моїх важливих співрозмовників. Завжди з інтересом читаю статті Юрія Щербака, Ігоря Лосєва, Оксани Пахльовської, численних експертів з різних галузей, історичні рубрики. Дуже цінним інтелектуальним продуктом вважаю двотомник «Екстракт 150». Феєричне враження справляє щороку фотовиставка «Дня». Усе це — висока українська якість. І тут я мушу сказати найголовніше: УКРАЇНСЬКЕ ВЗАГАЛІ НЕ МАЄ ПРАВА БУТИ ПОГАНИМ. Тільки — якісним! Адже одна з найголовніших наших національних «болячок» — провінціалізм, накинутий нам обставинами тривалої бездержавності. Тому треба бути сильними і в усьому демонструвати високий клас.
5. Оце і є мій новорічний тост: будьмо сильними! І взагалі — будьмо!
Сергій ГРАБОВСЬКИЙ, кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників:
1. Затвердження чотирьох українських міст як місця проведення Євро-2012 — плюс. Упродовж усього року: зростання морського піратства в районі Африканського Рогу за майже повної нездатності цивілізованого світу протидіяти цьому — зі знаком «мінус».
2. Зміни, на жаль, у мене були такі самі, як і з майже всіма українцями: більше роботи за менші гроші, більше підстав для хвилювання на ѓрунті конфліктів, що нерідко виникають на рівному місці, більше знання про людські ганджі... Але і про людські чесноти також.
3. Іван Дзюба — розважлива мудрість.
4. Оксана Пахльовська — одна з першорядних інтелектуалок не тільки України, а й Європи — всі її статті на всі теми у «Дні», і, як завжди, статті Юрія Щербака.
5. Будьмо здорові, а в наших ворогів хай пір’я в горлі виросте!
Євген ГОЛОВАХА, доктор соціологічних наук, заступник директора Інституту соціології НАНУ:
1. Головна подія року — перші ознаки виходу світової економіки з кризи. Чорт виявився не таким страшним, як його малювали алармістськи налаштовані політики та економісти. Україна теж потихеньку виповзає з кризи, але по-своєму, по-українськи. З голосіннями, скаргами і світлими надіями на чергові й позачергові кредити від західних та східних доброзичливців.
Не менш знакова подія — пандемія грипу, що в Україні набула досить своєрідної форми. Якщо на батьківщині «свинячого» грипу — Мексиці — захисні маски роздавали на кожному розі всім охочим, то в нашій благословенній країні маски не можна було придбати навіть в аптеках. Зайве підтвердження того, що Україна — не «бананова республіка», і розвивається своєю особливою дорогою, яку її політичні лідери вважають європейською. У цьому є і свій плюс: і криза, і епідемія показали, що жодні випробування не можуть підірвати наш елітарний і масовий оптимізм.
2. Україна та українці принципово не змінилися. Лише стали жити дещо гірше, ніж в останні, докризові роки. Але є і в цьому свій плюс. Якби світова криза вибухнула через кілька років, утрати були б значно відчутнішими — аж занадто активно і не завжди відповідально ми починали жити в кредит, черпаючи засоби на матеріальні придбання з «повітря». Тепер і банки, і громадяни відповідальніше ставитимуться до життя в кредит.
У моєму житті вже третій рік головною подією стають Соціологічні читання пам’яті Наталії Паніної та задуманий нею конкурс «Кращий молодий соціолог року» (див. статтю Олени Яхно «Золотий стандарт соціології», «День», 16 грудня 2009 року). Гадаю, що завдяки цим подіям в Україні з кожним роком буде все більше соціологів, для яких девіз конкурсу — «Честь, гідність, професіоналізм» стане життєвим кредо.
3. У світі — Барак Обама, який отримав Нобелівську премію, за те, що не зробив нічого у світовій політиці — а значить, не зробив нічого поганого. І це за цілий рік! Ось з кого потрібно брати приклад нашим політичним лідерам. Тоді й вони отримають Нобелівську премію, а не лише багаточисельні вітчизняні нагороди з атрибутами святості п’ятого, четвертого та інших ступенів.
4. «День» — унікальна газета. Кожен випуск — це інтелектуальний продукт, що створюється спільними зусиллями журналістів, експертів та читачів. Так створюється особливий медійний феномен, що сприяє реальному розвитку громадянського суспільства в Україні.
5. Перший тост, як у минулі часи, — за тих, хто звалив на свої плечі непосильну ношу відповідальності за країну: «Нехай вони перестануть піклуватися про народне благо і почнуть, нарешті, піклуватися лише про своє власне!».
Як не випити за всіх наших виборців, включаючи й себе: «Нехай у новому році нам не доведеться дуже часто кидати свої бюлетені в урну, а політикам туди ж само відправляти свої передвиборні обіцянки!».
І останній тост — моїм колегам-соціологам, які перебувають на передовій великої битви політичних рейтингів та електоральних переваг: «Нехай ваші цифри ніколи не збігаються з тими, про які мріють політики, і тоді швидше почнуть збуватися мрії виборців!».
