Час зараз не дуже веселий. Тому почати хочеться з анекдоту. Жив собі Банк. І було в нього три Банкомати. Два розумні й один дурень. Останній усе ще видавав гроші...
Ви не смієтеся? Отож, ваші гроші, вкладені в банк, усе ще намагаються працювати на українську економіку, а ви не можете їх отримати і ними розпоряджатися.
Але є в цього анекдоту і зворотний бік. На нього, як кажуть, «попали» люди, які взяли в банках доларові кредити, і тепер, у зв’язку з девальвацією курсу національної валюти, не в змозі їх виплачувати й ризикують розлучитися з квартирами й автомобілями... В цій ситуації усім погано і, насамперед, банкам, що опинилися ніби між молотом і ковадлом.
Роль цих інструментів відіграють сьогодні обидві названі категорії банківських клієнтів. Але позичальники виявилися більш організованими. Вчора вони провели під стінами Нацбанку, будинку уряду та Секретаріату Президента всеукраїнську акцію протесту. Головна вимога — розробити механізм захисту їхніх інтересів. Не виключено, що до них приєднаються також власники депозитів і пенсіонери, яким тепер зовсім не просто забрати у банків кошти, що перераховуються їм державою. Як узгодять свої явно протилежні інтереси ці дві категорії громадян, що виявилися одними з перших «жертв» кризи?
Єдина загальна позиція, яка їх споріднює, сформульована у вкрай непродуктивному гаслі «Геть усіх». Якщо, наприклад, Нацбанк і комерційні банки підпишуть, як того вимагають позичальники, та виконуватимуть меморандум, що дозволяє здійснювати платежі за валютними кредитами за курсом, який було зафіксовано на момент підписання кредитної угоди, й без додаткових комісій, і не підвищуватимуть ставок по кредитах, то що робити власникам депозитів?
Як зазначив один із організаторів акції, «від Львова до Донецька чисельність організацій, які хочуть одночасно відстоювати свої інтереси, зростає»... Іншими словами, ситуація розпалюється. Тим часом з’являються прогнози, що вже цього тижня долар може зрости до десяти гривень. Їх можна ставити під сумнів, але хто ж скаже, куди дітися українським громадянам від такого курсу? Від нього відносно виграють лише найбільш несвідомі, хто, всупереч усім закликам, не поніс валюту на збереження до банків. Усі решта, включаючи тих, хто поклав свої кровні на доларові депозити, які не повертаються тепер банками, мають обгрунтовані підстави для занепокоєння. Якщо банк упаде, тоді плакали їхні грошенята.
Чи може держава вдавати, що її все це не стосується? Мовляв, кожному було відомо про ризики, пов’язані з українським банківським і валютно-фінансовим сектором, і громадянам час уже навчитися нести відповідальність за свій вибір — ніхто нікого силою до банку ні за кредитом, ні за депозитом не тягнув. Такий підхід здається вкрай цинічним навіть у тому разі, якщо не враховувати, з одного боку, непрямі заклики наших чиновників довіряти банкам, тримати в них і гривню, і валюту, а з іншого — явні наїзди влади як на окремі банки, так і на банківську систему в цілому. Саме вони призвели до обвалу довіри, що створювалося так важко. Серед помилок, допущених урядом, ця — найбільша і найнебезпечніша. «Мочити» банківську систему — це те саме, що пиляти гілку, на якій сидиш.
Чи є можливість виправити положення? Безумовно. Рук не можна опускати. Але перший рух, який має зробити уряд (та, власне, і робити нічого не треба) — припинити і навіть дезавуювати будь-які негативні публічні відгуки у бік усіх компонентів банківської системи. Не треба радити пенсіонерам перекладати свої гроші виключно у державні банки, яких у країні всього два. Не можна забороняти муніципалітам мати рахунки в комерційних банках. Просто злочинно робити ворогів з окремих комерційних банків. Причому для таких рішень не потрібні жодні розрахунки — так вчинить будь-яка тверезомисляча людина. Проте сьогодні такі заходи дуже необхідні, однак абсолютно недостатні. Уряд, Нацбанк, комерційні банки повинні запропонувати громадянам вихід. Причому раніше, ніж символом нашого суспільства стане чорна або червона мітла, яку сьогодні можна побачити на Майдані. Тоді рішення доведеться приймати поквапом, під тиском різноманітних популістів, і ймовірність помилок із непередбачуваними наслідками різко зросте.
Слід віддати належне — банківська система не чекає години «Ч». «День» отримав можливість ознайомитися з аналітичним документом, що розглядає різні варіанти стабілізації ситуації навколо фінансового сектора. В ньому йдеться про можливість конвертації заборгованості фізичних і юридичних осіб банкам (цим шляхом уже пішли такі країни, як Аргентина й Угорщина), щоб не допустити масових неплатежів по кредитах. Автори записки вважають, що найближчий до українських умов досвід Угорщини, яка перебуває в добровільній конвертації кредитів у іноземній валюті в національну валюту країни. При цьому відсотки по конвертованих кредитах усе ж встановлюються не нижче, ніж вони були до цього. Причому уряду пропонується встановити банкам, які стали на шлях конвертації, пільгові умови, зокрема, щодо капіталізації та рефінансування. Стимули для такого рішення мають як банки, так і позичальники. Останні — тому, що інакше вони взагалі можуть втратити здатність повертати кредити. Що стосується банків, то для них конвертація є більш ніж прийнятною альтернативою дефолту.
Питання в тім, за яким курсом проводитиметься конвертація. У нинішніх вимогах пікетників виставляється умова, щоб позичені ними колись долари конвертувалися в національну валюту за тогочасною їхньою ціною — горезвісним курсом 5,05. Але таке рішення для банків, схоже, є цілковито неприйнятним, оскільки не рятує їх від дефолтів і викличе обурення власників депозитів.
Урядова точка зору (вона була відхилена парламентом під час розгляду законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносно обліку при оподаткуванні витрат на частку некомпенсованих валютних коштів) передбачала, зокрема, право позичальника платити за кредит за курсом, визначеним за згодою сторін, але не нижчим за офіційний обмінний курс, що діяв на дату отримання кредиту. Як зазначають автори записки, особливістю законопроекту було «отримання державою фіскальної вигоди від операцій, а не дієва допомога банкам» (про позичальників, на жаль, мовчать).
У чому ж полягають ці, поки що неофіційні, пропозиції? Вони пропонують створити програму добровільної конвертації для фізичних осіб (груп, найбільш схильних до кризи), а також юридичних осіб на основі переходу від плаваючої до фіксованої відсоткової ставки за курсом, який існував у день конвертації. Банки, на думку авторів записки, мусять абсорбувати частину втрат, пов’язаних із конвертацією, але при цьому вони (втрати) не повинні перевищувати потенційні збитки від можливої масштабної неплатоспроможності позичальників...
Словом, цей варіант важко назвати найбільш сприятливим для тих, хто мітингує сьогодні під вікнами урядових установ. Але, хочеться думати, він може врятувати і їх, і банківську систему, а отже, і країну в цілому.
Аналітик інвестиційно-фінансової групи «Сократ» Роман Сиротян сказав «Дню», що конвертувати кредити за курсом 5,05 банки в будь-якому випадку не будуть. І повністю не братимуть збитків на себе. За його словами, вони можуть піти на якісь поступки позичальнику й часто вже це роблять, але не можуть допустити, щоб від цього постраждав їхній позиковий капітал, тобто власники депозитів.
А й справді, чи може далі відступати банківська система, яка і без того останнім часом зазнала фінансових і репутаційних втрат, які важко відшкодувати. Адже вона покликана обслуговувати не лише позичальників, але і промисловість, сільське господарство, та й усіх громадян країни, включаючи тих, хто довірив їй свої гроші. Тому вона має бути здоровою, не допускати для себе надмірних ризиків і користуватися довірою громадян.
