Молдова стає першою країною СНД, в якій комуністи, виборовши абсолютну більшість у парламенті в результаті парламентських виборів 25 лютого — 71 місце зi 101, — отримають повну можливість претендувати на абсолютну владу в країні. Адже Молдова є парламентською республікою, парламент призначає уряд і оби рає президента країни.
Після того, як парламент влітку минулого року ухвалив конституційні положення про обрання президента країни парламентом і встановив пропорційну основу виборів до нього, в країні, як казали одні, встановився «театр абсурду», інші ж характеризували ситуацію як вакуум влади. У будь- якому випадку, це була затяжна політична криза, яка паралізувала абсолютно всяку можливу діяльність у країні. До останнього моменту не було визначеності з висуненням кандидатів у президенти, чия влада ставала дуже обмеженою. Безрезультатно завершилися чотири тури самих президентських виборів, що спонукало президента Петру Лучинського розпустити парламент відповідно до конституції. Нарешті, народ, втомившись від владних розборок і нездатності владних структур займатися справою, проголосував за комуністів. «Тепер всю відповідальність за розвиток ситуації нестимуть комуністи», — заявив, як повідомив Інтерфакс, президент Лучинський, який, очевидно, вже скоро стане колишнім — за такої більшості в парламенті комуністам обрати нового президента буде неважко. Лучинський, до речі, позитивно розцінив те, що на виборах перемогла одна партія, після чого, на його думку, не буде необхідності проводити консультації зі створення парламенської більшості, обрання президента і призначення уряду.
Молдовські комуністи, обіцяє їхній лідер Володимир Воронін, призначать «демократичний та реформаторський уряд, необов’язково із комуністом на чолі». Однак варто зазначити, що у перших своїх заявах Воронін наголошував лише на двох позиціях: приєднання до російсько-білоруського союзу та надання російській мові статусу другої державної.
З іншого боку, навряд чи варто забувати недовгий період лівого правління в Болгарії за значно кращих початкових умов, який завершився просто крахом. Як наслідок, у Болгарії ліві, особливо комуністи, вже не мають шансів на повернення до чільного місця в політиці, країна розвивається напрочуд швидко, і її прийнято кандидатом на вступ до ЄС. Але... В Болгарії на той момент вже була сформована політична нація, оформилися партії, були проведені перші з необхідних реформ, пропорційна (партійна) система виборів і парламентський устрій республіки мали сенс, оскільки це все вже було перевірено на власному досвіді. І навіть після краху лівого режиму було взято за основу той самий устрій, оскільки він влаштовував суспільство.
Молдова ж — особливо з проблемами насиченого зброєю Придністров’я — в разі продовження політичної та іншої кризи стає вже просто загрозою для всього регіону. І зайвою демонстрацією того, що суспільство обов’язково повинне спочатку «дозріти», щоб вибирати з кількох партій, рівною мірою готових узяти відповідальність за його розвиток.
Досвід утворення республік парламентського типу в колишньому СРСР показує, що і в Білорусі, і в Україні, і в Грузії, і зараз — у Молдові можна було забувати про ефективність державного механізму, створення міцної держави і демократичного відкритого громадянського суспільства. Навряд чи в даному випадку можна брати приклад з балтійських республік, яким швидко вдалося відновити свої довоєнні традиції.
Один iз лідерів українських комуністів Георгій Крючков на запитання «Дня» про ставлення до результатів виборів у Молдові відповів, що «покривив би душею, якби сказав, що не зрадів». Але, сказав Крючков, «я більше думаю над тим, що у хлопців вийде... Все-таки через 10 років після такого розвалу взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні — це великий ризик». Крючков вважає, що це — знакова подія, оскільки виходить, що «молдавські комуністи взяли відповідальність за всіх комуністів на пострадянському просторі». Своїх однопартійців Крючков вважає «тверезомислячими людьми» і вважає, що «все у них вийде». Хоча зараз вони — в дуже важкому оточенні: «Може бути дуже складна реакція Заходу, та і південний сусід...»
Крючков при цьому вважає, що входження Молдови до союзу Росії з Білоруссю Україні нічим не загрожує, і ми можемо спокійно будувати свою державу. Дніпропетровські українсько-росiйські домовленості він характеризує як дуже вигідні для Росії, якоюсь мірою вигідні для влади, але найбільш вигідні для України — хоча ця лінія кон’юнктурно не вигідна опозиції. На його погляд, «об’єктивно наше покращання відносин з Росією дає нам більше можливостей для внутрішнього маневру».
Молдавський урок для України, вважає Крючков, полягає в тому, що «комуністам вдалося переконати населення в тому, що вони можуть взяти ситуацію у свої руки». Українським комуністам, за його словами, дуже б хотілося, щоб і в Україні було можливим повторення такого сценарію. Це ж стосується і входження до російсько-білоруського союзу — але тільки на умовах суверенності. На думку Крючкова, Лукашенко був правий, коли на наміри Росії включити до свого складу кілька білоруських областей відповів «ні». У найближчому майбутньому, вважає Крючков, мова може йти про конфедерацію. «А там — життя покаже».
КОМЕНТАРI
Василь СТОЯКІН, політолог, Дніпропетровськ:
— На мою думку, боятися приходу до влади тієї чи іншої політичної сили, навіть якщо це комуністи, трохи неправильно. Держава у нас демократична — кого населення обере, ті й повинні приходити до влади. Я не вважаю, що якщо Петро Миколайович Симоненко виявиться в один день вищою посадовою особою, то це буде такою уже великою трагедією. Це буде, головним чином, трагедією для самого Петра Миколайовича. Що стосується створення у нас парламентської республіки, то, на мою думку, ця перспектива досить сумнівна. Тому що прихильники цієї парламентської республіки вже зараз головним чином б’ються не проти Президента, а між собою. А по-друге, саме у випадку з Україною, на відміну від Молдови, вкрай малоймовірно, щоб яка-небудь політична сила змогла сформувати стійку більшість. Досить сказати, що хоч якусь парламентську більшість вдалося збити буквально фізичним насильством з боку Адміністрації Президента. Я не уявляю, яким чином, не маючи Адміністрації Президента, можна буде створити більшість будь-яких політичних сил, особливо в тій коаліції, яка зараз виступає за парламентську республіку. У реальному житті, якщо такий перехід і буде здійснений, то держава просто виявиться абсолютно недієздатною.
Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології:
— Проект переходу до парламентської республіки в Україні — суто пропагандистський. Ніхто всерйоз не думає, що це в Україні можливо. Я навіть сказав би, що основні фігуранти Фронту національного порятунку демонструють насправді небажання змінити ту неефективну систему, яка у нас зараз є, на наближену до парламентської. Вони були проти прийняття закону про більшість і опозицію, а це могло бути першим кроком до більш цивiлізованої системи, яка певною мірою нагадувала б парламентську, давала б можливість ВР більш ефективно впливати на формування уряду і т.д. Демонстрація ФНП того, що вони хочуть парламентської системи, має наступний зміст: по-перше, в них немає чіткого лідера. Тому що якщо б такий був, мови про парламентську систему не було б, а була б абсолютно чітка пропозиція про нового президента. По-друге, ФНП потенційно сподівається, що електорат комуністів і самі комуністи будуть змушені грати в їхню гру, тому що комуністи завжди виступали проти президентської системи. Це дає Форуму можливість сподіватися, що вони отримають підтримку з боку значної частини електорату КПУ.
Реально Україна достатньо далека від можливості зараз переходу до парламентської системи з багатьох причин. Дуже важливою є причина ставлення до парламентаризму в Україні. З гілок влади найменшою довірою населення, як показують соціологічні опитування, користується парламент. Говорити про те, що можна отримати підтримку народу на перехід до парламентської системи (а так чи інакше потрібна демократична процедура, яка б дозволила врахувати думку населення), є зараз неможливим, тому що люди скоріше готові підтримати передачу додаткових повноважень Президенту.
Тому не варто взагалі говорити про такі речі, а треба йти шляхом оптимізації діючої системи влади. Крок, який міг би бути зараз зроблений, — це крок до інституціонального закріплення існування більшості і опозиції, а також прав більшості впливати на формування уряду. Паралельно мали б бути зроблені кроки, які б унеможливлювали вплив Адміністрації Президента на політику уряду. За таких кроків через приблизно 5 років можна сподіватися, що ми будемо готові до парламентсько-президентської форми правління, яку я вважаю більш ефективною для стаціонарних систем. В перехідному режимі, як показує досвід, більш ефективними є президентсько-парламентські системи. Наша ситуація суттєво відрізняється від ситуації в Молдові. Там комуністи дуже активні і вони насправді претендували на владу. У нас комуністи принципово є тою частиною системної опозиції, яка просто асестує владі. І вона не претендує реально на те, щоб перебрати на себе владу. Я думаю, що ще певний час комуністи в Україні будуть виконувати саме таку роль. А виборювати владу будуть структури правого та лівого центрiв.
