Тепер молдавському парламентові треба буде ратифікувати цей документ, після чого протягом 30 днів із моменту подачі документів про ратифікацію в секретаріат ВТО Молдова стане повноправним членом цієї міжнародної організації.
Переговори про вступ Молдови у ВТО розпочалися 1996 року. У березні 1999 року всі потрібні документи з молдавського боку були готові. Нині членами ВТО є 140 країн. Серед країн колишнього СРСР членами ВТО є Киргизстан, Естонія, Латвія і Грузія. Таким чином, Молдова стане п’ятою пострадянською країною — членом ВТО. Підписання молдавською делегацією протоколу про вступ викликало дуже різку реакцію російської преси — зокрема, керівництво республіки на чолі з президентом-комуністом Вороніним звинувачується у відході від проголошеного ним курсу на вступ до російсько- білоруського союзу та до Євразійського економічного співтовариства. Утім, схожою була і реакція російської преси на приєднання до ВТО Киргизії (яка входить до Євразійського співтовариства) та Грузії.
Серед позитивних моментів вступу до ВТО називають розширення ринків збуту для молдавських товаровиробників, більшу, нiж тепер, захищеність від різних видів дискримінаційних заходів у 140 країнах-членах ВТО, зокрема під час антидемпінгових розслідувань. Потрібно зазначити, що вступити до цiєї організації було для Молдови набагато легше, нiж, скажімо, для України або Росії, економічні можливості яких вищі за молдавські.
Процес приєднання України до ВТО продовжує викликати запитання і багато сумнівiв у виправданості оптимізму вже зроблених Києвом заяв. У неофіційних розмовах багато хто з представникiв і українських міністерств, і Заходу визнають, що навряд чи Україна буде готовою повністю виконати всі необхідні для вступу вимоги раніше середини або до кінця наступного року. У той же час мало хто сумнівається, що членом ВТО Україна все ж таки стане, що, у свою чергу, полегшить їй шлях до вільної торгівлі з Європейським Союзом. Саме членство у ВТО називають сьогодні в Брюсселі головною умовою переговорів із Києвом про створення зони вільної торгівлі (і, як наслідок — припинення практики запровадження квот на текстиль, металургійний експорт тощо, а також припинення антидемпінгових розслідувань). А з iншого боку, за безумовних плюсів членства країни у ВТО можливі мінуси, з-поміж них і можливості втрати внутрішнього ринку — і в Молдові, і в Україні залишаються відомими тільки досить вузькому колу фахівців та аналітиків. Тоді як уважне вивчення досвіду Грузії могло б підказати, до яких викликів і яким чином варто було б бути готовими вже тепер. Особливо з урахуванням глобалізації економічних процесів, яка набуває сили.
Що ж до власне Молдови, то її приєднання до ВТО вкотре підтверджує, що передвиборні гасла і реальна політика не завжди збігаються. І що принаймні республіка не прагне бути ізольованою вiд «великого» світу.
