Що значила Україна для видатного британського прем’єр-міністра Вінстона Черчилля? І що вона означає для його онука — 59 річного Ніколаса Соемса (на фото праворуч), який уже понад 20 років працює в британському парламенті? Днями на прохання британсько-українського клубу пан Соемс погодився зустрітися з його членами і прочитати лекцію про минуле, сьогодення та майбутнє відносин між Британією та Україною. Про це в інтерв’ю Ніколаса Соемса Українській службі Бі-Бі-Сі.
— Для мене Україна є тріумфом свободи, яка постає із завершенням холодної війни. Якщо ви поглянете на те, про що думав мій дід наприкінці Другої світової, й особливо якщо ви прочитаєте його фултонську промову, то побачите, що він був просто обурений тим, що трапилося з Центральною та Східною Європою. Обурений до нестями.
Мені здається, що він був засмучений цим до кінця своїх днів. І гадаю, що він дуже втішився б тим, що холодна війна не була занадто тривалою. Звісно, її наслідки для країн були жахливими.
Але вона не тривала так довго, як цього могли очікувати. Отже, гадаю, він був би просто в захваті від тріумфу вільної України і від того, що ця велика суверенна країна зміцнює свою незалежність, повертається на свій власний шлях розвитку, розбудовує власне життя та власну демократію. Переконаний, що він би був дуже-дуже- дуже втішений iз цього.
— У своїй лекції ви зазначили, що демократичні зміни в Україні останніх років довели, що вона належить до родини європейських демократій. Утім, Україна зазнає неабияких труднощів на своєму шляху. Взяти хоча б, до прикладу, складнощі з формуванням коаліції демократичних сил у новому парламенті. Чи не непокоїть вас можливість втрати Україною тих здобутків демократії, про які ви згадували?
— Я молюся за Україну, аби це було не так. Є одна річ, про яку нам усім варто пам’ятати, коли йдеться про цю країну, а саме те, що свого часу в її громадян було відібрано все — право думати, діяти, працювати. Наслідки цього неможливо подолати за одну мить. Тому процес змін, до яких вдалася Україна, можна радше порівняти з марафоном, а не з забігом на коротку дистанцію. І цей шлях буде тернистим. Іншого просто не може бути. Нічого не даватиметься занадто просто чи занадто скоро.
Мені здається, що часом країни Заходу не усвідомлюють, яких зусиль треба докласти, аби країна почала шанувати демократичні установи й насолоджуватися благами демократії після тривалого періоду комуністичного домінування. Не думаю, що це так просто. Я в захопленні від того, як українці намагаються давати собі з тим раду.
На мою думку, треба усім — політикам, державним установам і пересічним людям — працювати (незважаючи на те, яка політична сила перебуває при владі) — на благо України, на благо її громадян і заради її ролі у світі.
Ви знаєте, це велика, потужна країна, з величезними багатствами й природними ресурсами, яка потенційно може відігравати дуже впливову роль на світовій арені. А розбудова і затвердження в ній демократії дало б можливість досягти всього того швидше. Отже, я молюся за Україну, щоби вона сама визначилася з тим, чого власне вона хоче. Це не наша справа — казати їй, що слід робити. Але, знову ж таки, досвід розбудови демократії не є легкою справою.
