Іноді в політичній боротьбі «старшим товаришам» буває дуже важливо на прикладі молоді демонструвати єдино правильний вибір. Спосіб переконання не бозна який ефективний, але доступний і наочний. Ці вибори вже внесли в актив молодіжного руху «Таврійські ігри» під патронатом Президента Л.Кучми, поп-тур містами і весями «Обери майбутнє», автопробіг на підтримку вітчизняного товаровиробника під патронатом «Злагоди» (В.Пустовойтенко), рейд Руслани замками України за підтримки все того ж Президента і ще кілька менш помітних акцій.
Схоже, що молоде покоління знову стає «гарматним м'ясом» у передвиборній війні. Інша річ, що у кожного молодіжного «зрізу» свої завдання — одні повинні гучно і в голос підтримувати Леоніда Кучму, інші — тихо, поволі «мочити» його конкурентів. Загалом, ролі розподілено — спектакль починається. Наприклад, у день відкриття сесії ВР більше ста молодих депутатів місцевих рад протестували проти того, щоб кандидати в президенти (серед яких 12 парламентаріїв) перетворювали законодавчий орган на трибуну для своїх політичних виступів, для викладу своїх політичних програм. Цікаво, як вони можуть це зробити, якщо діюча влада відключила їм мікрофони? Але керівники Української спілки молодих депутатів, київської організації НДП, Молодіжної партії України зажадали, щоб депутати-кандидати «взяли відпустку на час передвиборної кампанії». Вочевидь, недепутатів (тобто Кучми) це не стосується.
Інший молодіжний «загін», навпаки, всіма силами має демонструвати байдужість і апатію, які відчуває молодь щодо учасників президентського марафону. Цю лінію проводять, наприклад, відомі в політтусовці «Нова генерація» та «Молода Україна», заявляючи про те, що не збираються підтримувати жодного з учасників виборів-99. На думку Олеся Донія, вибори, на яких кандидатів підтримає молодь, настануть ще не скоро — аж 2004 року. Так що нема чого сьогодні рипатися, нехай інші вибирають між «стагнацією та регресом».
А от партійні молодіжки можуть раптово опинитися в ролі, грубо кажучи, «підсадних качок». Раптом прозріли комсомольці Запорізької області, повідомляє газета «Україна молода», і в результаті відмовилися підтримувати на виборах Петра Симоненка. Старші соратники по партії, котрі намагалися їх переконати, пішли з обкому ЛКСМУ ні з чим. Їхній приклад наслідувала й одна з молодіжних спілок, яка симпатизувала лідеру СПУ. Найбільш прикметне в цьому демарші те, що обидві організації масово перейшли на бік О.Ткаченка.
Щоправда, самі нові прибічники Олександра Миколайовича не можуть виразно пояснити, чим так їх привабив «головний селянин». Порадували свіжістю сприйняття політичної реальності молоді соціалісти — вони бачать у спікері «не теоретика, а практика». А керівник місцевого обкому взагалі заявив, що їм «потрібен кандидат від сохи». Це вісімнадцятирічним-то? І взагалі незрозуміло, навiщо соха промисловому Запоріжжю?
Але про смаки, тим більше політичні, як-то кажуть, не сперечаються. Набагато цікавіше інше — факт «відмови» молодих комуністів і соціалістів підтримати своїх лідерів розтиражували практично всі пропрезидентські канали, супроводивши належними коментарями — мовляв, вже зрозуміло, хто буде головним у «канівській четвірці».
Звичайно, можна зрозуміти прагнення виборчого штабу Л.Кучми скоріше вичленувати «найгіднішого» в «канівській четвірці» — щоб вести не розсіяний, а прицільний вогонь по єдиному кандидату. Але чому на лідерство тягнуть О.Ткаченка, демонструючи, як зростає його привабливість (не тільки в сільськогосподарських, а й промислових регіонах) і множаться ряди прибічників?
Задум цих нехитрих маніпуляцій простий до банальності — спровокувати розкол «четвірки», переконуючи союзників, що кожний хоче обдурити іншого, присвоїти собі його «лаври». Для кандидата Ткаченка це виглядає так: ну то й що з того, що у лідера соціалістів досить високий рейтинг — його ж люди біжать до Олександра Миколайовича.
Покинутий комсомольцями лідер КПУ також лягає в цю схему — він ніби показує, що коли П.Симоненко комусь і «здасть» голоси, то тільки О.Ткаченку. І на допомогу місцевих компартійних структур може розраховувати саме О.Ткаченко, а не О.Мороз.
Для кандидата П.Симоненка вигадано ще й іншу «пастку». Як відомо, Петро Миколайович не сказав твердого «ні» «союзу чотирьох». Більше того, навіть підписав Угоду про чесні вибори, ініційовану Марчуком, Морозом і Ткаченком. Але демонстрація того, що у лідера КПУ дробиться його найбільша партія (відкол молодіжного крила — не жарт) і «крадуть» голоси, має, за задумом стратегів, переконати Петра Миколайовича перервати переговори з «цими нехорошими людьми». Розрахунок простий: подивіться, Петре Миколайовичу, — сьогодні ці «союзники» вашу партію зсередини «колють», по електоральному полю топчуться (а в Запорізькій області у комуніста номер один дуже міцні позиції), а віддай ви їм свої голоси — зовсім знахабніють і впритул помічати не будуть. І станете ви, товариш Симоненко, не фаворитом президентських перегонів і улюбленим суперником самого чинного Президента, а усього- навсього «другим лівим». Цікаво, що і О.Мороз, і О.Ткаченко оперативно відреагували на вірогідну провокацію. Лідер СПУ заявив, що «брудними технологіями стурбовані всі 4 штаби чинного Президента». Не відстав від Сан Санича і спікер, закликаючи союзників до пильності. Ткаченко нагадав, що «всіх, кого Л. Кучма пестив-обнімав, він потім кидав під ноги і, переступаючи, йшов далі». А от стриманість П.Симоненка, котрий замовчує ситуацію, викликає запитання — а чи почувається Петро Миколайович повноцінним учасником президентської гонки чи чекає, що рішення за нього прийматиме хтось інший? Чи в цих виборах він сповідає олімпійський принцип — для нього головне не перемога, а винятково участь?
