У господарстві Яришів наче Ноїв ковчег — кожної тварі по парі. Тут і корова, і свині, і всіляка дрібнота — кури, гуси, качки... Чи не найважче доглядати за свинями. Тримати свиню (а зазвичай — декілька свиней) — це образ життя українського селянина, так би мовити — стиль. Кількість свиней на подвір’ї залежить від фінансових та фізичних можливостей. Не держать свиней хіба що повні ледарі, або зовсім немічні.
От і у Яришевому хліву сито рохкають двоє підсвинків і, як каже глава родини Анатолій Яриш, «ще є дві тварини, що вже не підсвинки, та поки що не кабани». Печать давньої утоми на обличчі господаря: «Тільки-но з хліва. Дав цій «холєрі» їсти. Жере, наче несамовита».
На прохання кореспондента «Дня» погодився наш співбесідник підрахувати, чого ті свині варті: «Почнемо з поросят. У Зарічанці, що за верст десять чи дванадцять від Бережанки, — базар. У четвер і неділю там ярмарок, на який з’їжджаються з усіх-усюд, навіть із-за кордону нашої Батьківщини. Там, у Зарічанці, купуємо з Ларисою, моєю дружиною, поросят. Разом. Аби потім ніхто не дорікав, що купив кота в мішку. За одне, нікудишнє, півсотні гривень правлять, за дужче — всі 60 чи 65. За дорогу туди й назад додому також треба заплатити приватному перевізникові — ще гривень десять за обидва кінці і за два місця додайте».
Отже, 75-гривневу «інвестицію» у кабана, що коли ще буде, вже спрямовано. Далі, щоб ця тварина, як кажуть, на ноги стала, А.Яриш торує дорогу до ветеринара. Вакцинація від різних хвороб, вітамінізація — це в нашого свинаря на першому плані. Отож «інвестування проекту» триває. Як вітчизняною валютою, так і натурою — горілкою та закускою. Одначе на натуру Анатолій не зважає: «Своє ж, власного виробництва, як кажуть у народі».
Попри те, що тракторист А.Яриш уже заробив пенсію, ще справно ходить до колгоспу на роботу: «Грошей років п’ять не дають та зерном почасти розраховуються». Торік завіз на своє обійстя 4,5 тонн якогось суржику (пшеницю, що погано перезимувала, підсіяли ячменем). По 250 гривень за тонну цього збіжжя з нього колгосп вирахував. Решта свинячого корму — з городу, що за хатою Яришів. У міжряддях картоплі сіють кормові буряки. Тут також витрачаються — на насіння, «хімію», що застосовується супроти бур’янів і шкідників. Каторжна праця на городі від ранньої весни аж до пізньої осені не враховується. «Отож підбиваємо витрати, спрямовані для забезпечення поживних добових раціонів. За рік, поки моє порося набуде, як кажуть на колгоспній фермі, здавальної ваги (175—180 кілограмів), воно перепустить через своє ненажерливе рило тонну зерна, стільки ж — буряків, усі кухонні відходи, літрів сто молока коров’ячого, всю дрібну бараболю», — сердито констатує А.Яриш.
Одначе то ще далеко не всі витрати: «Воно ж кашу жере. А каша на плиті вариться. Балон газу — 40 гривень віддай! Та й і про кастрацію підсвинка не забути б. За цю операцію треба дати 5 гривень. І — звісно, пляшка з закускою. О, і таке мало не забув: коли воно вже підсвинок, знову вітаміни йому давай. Аби на задні ноги нормально ставало».
І знову ж таки, праця біля цієї «холєри», як він спересердя свиню називає, не враховується. «Дармова» та праця — його, дружини Лариси, дочки Валентини, зятя Віктора. Сказати б, гуманітарна праця: терти на терці буряки, варити й нести до хліва ту кашу, насипати в корито, відгортати, підгортати, вичищати...
Нарешті, відгодівельний процес успішно завершено. Кабан вертається туди ж, звідки рік тому його підсвинком Яриші до свого хліва завезли. Звечора Анатолій домовляється за транспорт — гужовий чи автомобільний. Як той, так цей засіб пересування дорогий. Менше десятки їздовий чи шофер не візьме. Відтак у ніч із середи на четвер (базарний день) Яриші вирушаються із своєю дорогою «холєрою» із Бережанки до Зарічанки. Вдосвіта прибувають до місця призначення. Тут уже на них чекають ветеринар, який за 2,4 гривні виписує довідку, що «холєра» здорова, і контролер, який бере 2 гривні за торговельне місце.
Таких «успішних» продавців, як А.Яриш, багато. Їхнім товаром хоч греблю гати. А ситих і пихатих покупців не густо. Всі — гуртовики зі Львова. А.Ярош сам достеменно не знає, та від людей чув, що львів’яни вивозять свині із Зарічанки аж за кордони Батьківщини. Відтак вертають шинкою чи ковбасою своєму вітчизняному споживачеві. Покупці вже рік тримають стабільну ціну за вгодованого 180-кілограмового кабана — півтисячі гривень. Якось недбало кладе своє примружене хитрувате око на знервовану тварину, а вже потім продавцеві криво всміхається, відраховуючи півтисячі.
Разом із А.Яришем співставляємо виручку з витратами, підраховуваємо — наскільки ж розбагатіли Яриші, продавши кабана, скільки приблизно колоніального товару, бананів, наприклад, можна купити за ту виручку. За кілограм бананів, до речі, у райцентрі Чемерівцях п’ять гривень правлять. Наче той екзотичний продукт так само, як свиня, тричі на день їсти-пити просить. Отож, бананів для своїх онуків, Колі й Наталі, Яриші, на жаль, не куплять. Бо, збувши кабана, вони тут-таки куплять пару поросят. А потім повернуться додому, запросять колія — «свинячого кілера» , щоб учинив розправу над другим кабаном. Навпроти Яришів — хата Миколи, найпершого у Бережанці спеціаліста по консервуванню свинини. Цим другим кабаном Яриші будуть харчуватися цілий рік — до наступної поїздки на базар.
«Якщо врахувати й працю, то ніякого зиску я від кабана не маю», — узагальнює Анатолій Ярош. Натомість мають зиск від його кабана перекупники. Якось, розповідають, один з них навіть похвалився там, на базарі у Зарічанці, що три сотні гривень навару йому кожен кабан дає. А вивозить — фурами...
Наш співбесідник і його односельці із сумом згадують часи споживчої кооперації — все скуповувалося тут же в селі, хоч не було транспортних, інших витрат. Одначе споживча кооперація відпустилася духу. Отож, іде дядько на базар, дає заробити перекупникові, перед яким навіть суворий податківець шанобливо кашкета скидає. Одначе це сумне знання про плоди своєї каторжної праці аж ніяк не позбавляють бідолашного дядька мотивації до годівлі наступної пари поросят. «А з чого ж мені існувати? І що мені з отим заробленим у колгоспі збіжжям робити», — говорить Анатолій Яриш. Невже нічого не вдіяти із цією мужицькою арифметикою?
КОМЕНТАР
Володимир ПІЩАЛКО, заступник начальника Департаменту ринків продукції тваринництва Міністерства аграрної політики:
— Усе сьогодні гальмується цінами на продукцію тваринництва. Вони залишаються без змін, хоча ціни на корми, паливо, електроенергію вже піднялись до світових. Це, щоправда, не стосується молока, яке сьогодні вже є практично рентабельним. Найбільш важко, через диспаритет цін, розвивати свинарство. Як наслідок, ми купуємо імпортні м’ясні продукти, а могли б і самі вигідно продавати їх за кордон. Внесок фермерських господарств у цю справу теж дуже незначний, бо вони створювалися там, де можна швидко отримати гроші, і орієнтується в основному на зерно, соняшник. А тваринництво — це передусім великі витрати, тут треба багато працювати. Однак з початком реформування на селі, на мою думку, почне розвиватися й тваринництво.
