Ще декілька місяців тому в ЗМІ циркулювали чутки про швидку зміну керівництва фонду, однак вони неодноразово спростовувалися. Тоді це було пов'язано зі скандалом навколо відмивання «брудних» російських грошей, які нібито стали такими внаслідок розкрадання кредитної допомоги МВФ. Тоді ж як один iз засобiв боротьби з російським криміналом американські «донори» (США — найбільший із засновників МВФ) пропонували припинити будь-які фінансові стосунки з Москвою. Позиція Мішеля Камдессю кардинально відрізнялася від американської: він був одним із найактивніших противників ізоляції Росії і наполягав на продовженні співпраці. Зокрема, причиною того була й необхідність захисту доброго імені фонду, і необгрунтованість обвинувачень.
Тепер ситуація неначе змінилася. Після ретельних аудиторських перевірок Центрального банку РФ обвинувачення в «нецільовому» використанні грошей МВФ знято. А сам М. Камдессю, коментуючи причини своєї заяви у зверненні до колег, заявив: «Особисті причини, про які я не хотів навіть чути в розпал азіатської кризи, спонукали мене до цього рішення. Проте, коли ви мене обрали на третій термін, я не розцінив це як вираження вашого бажання, щоб я працював 15 років; це було б неправильним у світі, який потребує постійного оновлення своїх інститутів. Ви виявили мудрість, надавши мені можливість самому визначити момент, коли я піду «.
Можливо, зацікавлена громадськість не знайде приводу не повірити поясненням директора-розпорядника МВФ. Однак це не відміняє питання стосвно корективів у політиці фонду, діяльність якого, як і будь-якої іншої установи, залежить від особистості керівника. У штаті МВФ сьогодні нараховується близько 2600 працівників із 110 країн світу. Приблизно до середини лютого ними ще буде керувати Мішель Камдессю. Потім йому на зміну прийде новий директор, який, за традицією, буде європейцем. У числі можливих претендентів, окрім керівника Центрального банку Франції Jean Claude Trichet, називають англійців Mervyn Kingя, Andrew Crockett і Nigel Wicks, а також німців Caio Koch-Weser Horst Kоhler.
Природно, українців не може не хвилювати питання, як будуть складатися відносини з МВФ наступного року, одному з найважчих із початку перетворень у національній економіці. Безсумнівно, урядові чиновники жалкуватимуть через те, що піде пан Камдессю, оскільки він досить часто сприяв пом'якшенню кредитних умов МВФ або, іншими словами, не противився перевазі політичної кон'юнктури над економічною доцільністю. У той же час, якщо зміна «настроїв» у фонді все ж відбудеться, то це не буде наслідком зміни керівництва. Справа в тому, що нові підходи до того типу «реформування», яке практикується в Україні, з'явилися рік-півтора тому. І якщо наступного року МВФ, не побачивши реального поступу в наскрізь корумпованій українській економічній політиці, таки заморозить відносини, то це буде логічним завершенням зовсім не кар'єри Мішеля Камдессю, а кар'єри українських псевдореформаторів. До речі, чекати на відповідь доведеться не до середини лютого, а максимум до середини грудня.
