Більш ніж третина українців вже 10 років не відпочивали на морі. Такі дані соціологічного опитування, проведеного Українським центром економічних та політичних досліджень ім. О. Разумкова з 21 по 28 травня. В опитуванні брали участь 2015 чоловік віком від 18 років у всіх регіонах України. Майже половина громадян — 49,9% — хотіли б провести свою літню відпустку на морському курорті в пансіонаті, санаторії чи будинку відпочинку, однак лише 10,1% планують такий відпочинок цього літа. Лише 9,3% опитаних побували на морському узбережжі минулого року, 15,4% були на морі від 2 до 5 років тому, ще 12,1% — від 5 до 10 років тому, 35,2% українців відпочивали на морі більш ніж 10 років тому, а 25,2% заявили, що не були там взагалі ніколи, повідомляє Інтерфакс-Україна
А втiм, ціна цієї страви, яку подають в одному з ресторанів Ялти, хоч і висока, але, можливо, через її унікальність, виправдана (поки не братимемо до уваги думку «зелених» i товариства охорони диких тварин з цього питання, яке, проте, до ціни страви не має відношення, а також коментарі щодо того, де алігатор виріс та як його доставили через кордон). Усе-таки м’ясо алігатора (якщо, звичайно, це справді алігатор!), можливо, так і повинне коштувати. Хоч також сумнівно: якщо перерахувати порції на вагу, то виходить, що ціна ласощів із крокодила у межах 4—4,5 тисячi гривень за кілограм? Але ось як зрозуміти ціни на інші, цілком звичні для нас страви: лангет — 140 гривень, чашечка кави — 28 гривень? Можливо, цю чашечку кави екстрено доставляли вам літаком безпосередньо з Мексики? Навряд чи. Або, можливо, готується за унікальним супертаємним рецептом? Також навряд чи! Можливо, власник ресторану за унікально високий рівень обслуговування платить скажену зарплату кухарю та офіціанту? Сумнівно. Тоді виходить, що власник ресторану «наварює» на вашому цілком природному бажанні випити чашечку кави 25 — 30 тисяч відсотків баришу (тут важко стриматися від колишніх радянських термінів). Випадок, звичайно, унікальний, але «навар» у 8, а то й у 15 разів у кримських ресторанах в курортний сезон вважається нормою. Чи правомірно це?
Добре, скажете ви, ніхто не примушує вас іти до ресторану з такими цінами. Йдіть на ринок та купіть продукти, приготуйте самі. Але й це, як виявилося, — не вихід.
Метод «розпочатого спостереження» за «ринковою поведінкою» відпочиваючих і місцевих жителів в Алушті та Ялті дозволив зробити два висновки. По-перше, на курорті, незважаючи на оптимістичні підрахунки кількості приїжджих, не так і густо. Кафе, ресторани, культурні заклади, втiм, як і пляжі, та й багато здравниць наполовину порожні. До кафешок люди якщо і заходять, то замовляють бутерброд, каву чи чай, мінеральну воду — втамувати спрагу та час скоротати. Як пояснив міністр курортів і туризму Криму Олександр Таряник, путівки до Криму розкупили своєрідно: найбільшим попитом користуються дешеві здравниці з ціною путівки до 10 доларів на добу (абсолютно заповнили, наприклад, дешевий курорт Ніколаєвка), а також фешенебельні санаторії з цінами по 100 та більше доларів на добу. Аналогічно — готелі. Середні ціни на відпочинок у санаторіях і готелях — від 30 до 70 доларів на добу, а таких 80— 85 відсотків! — залишаються незапитаними. Все пояснюється дуже просто: для простого люду сервіс такої «якості» за цією ціною недоступний, а багатих — не влаштовує.
Тому оптимальною формою відпочинку в таких умовах залишається поселення на приватній квартирі за 5—15 доларів на добу та продукти з ринку. Відвідини Сімферопольського, Алуштинського та Ялтинського ринків справили складне враження: у мірі наближення до моря ті ж продукти значно зростали в ціні, ялтинські ціни були вдвічі, а то й більше вищі за сімферопольські. Чому? Відпочиваючі в Ялті росіяни — Петро Малявін з Нижнього Тагіла, Сергій Левицький із Санкт-Петербурга, з якими вдалося поговорити, вважають ситуацію двоїстою.
— З одного боку, зрозуміло, — говорить Петро, — ціни на курорті вищі через те, що сюди приїжджають люди більш грошовиті, так відбувається і в Сочі, і в інших місцях, але ж не настільки! Підвищення ціни повинне бути економічно обгрунтоване: закупівельна ціна плюс доставка, плюс курортна рента — надбавка за рахунок підвищеної платоспроможності курортного споживача. У сумі це не повинне становити більше 20—30 відсотків, — вважає він.
Сергій Левицький додав: а уявіть, як тут місцевим жителям, — адже вони не ті приїжджі товстосуми, які готові і можуть викладати по дві-три ціни за той же товар, який в іншому місці коштує значно дешевше…
Жителька Ялти Ірина Кисельова, з якою ми зустрілися на ринку, пояснила: звичайно, ялтинці вважають це несправедливим…
— До певного підвищення цін у курортний сезон ми готові, — говорить вона. — Адже і прибутки у нас влітку вищі, але, по-перше, не настільки, наскільки підвищуються ціни, по-друге, курортники були та зникли, а ціни не знижуються і у вересні, і у жовтні… Тому ми ось як пристосувалися — періодично їздимо до Сімферополя чи, буваючи у справах на півночі Криму, у Джанкої й інших місцях у степовій частині, закуповуємо основні продукти про запас, а вже тут у Ялті перехоплюємо тільки дещо і тільки те, що швидко псується…
А жителі Сімферополя, як розповів Микола Тарасов, з яким ми розмовляли на популярному Куйбишевському ринку Сімферополя, мають свої методи — у кого є машина, періодично їздять до Херсонської області, а там у якому-небудь найближчому райцентрі чи навіть у селі, а то й на придорожніх ринках купують усі необхідні продукти. Вигоду можете відчути самі. Помідори, солодкий перець у Херсонській області можна купити за 1 гривню кілограм, картоплю не дорожче 1 гривні 30 копійок, у Сімферополі ж помідори сягають у ціні до 3 гривень, у Ялті — 4-5. Ось масштаб цін на інші продукти відповідно — Херсонська область, Сімферополь, ПБК: м’ясо свинина — до 10 гривень, 15-20 гривень, 25-30 гривень, яйця курячі — 1,5—2 гривні, 2,3 гривні, 2,5—3 гривні, персики — до майже 5 гривень, 7—8 гривень, 12—15 гривень тощо…
Яскравий приклад — ялтинська цибуля, вінки якої продають протягом усієї траси від Сімферополя до Ялти та від Сімферополя до Джанкоя. Звичайна цибуля на ринку в Сімферополі коштує 1,2 гривні, ялтинська — як правило, більше 10 гривень за кілограм. Але за ті ж вінки вагою по 2—3—4—5 кілограмів вимагають на трасі під Ялтою по 30—40—50 і навіть по 100 гривень. Виходить, що «курортна рента» порівняно з ринком сягає 2—3 ціни, а то й більше. Дуже просто було б пояснити це більш товстими гаманцями у ялтинців. Глава Кримського уряду Сергій Куніцин, наприклад, говорить про наявність у республіці антимонопольної змови торговців для підтримки у курортній місцевості монопольно високих цін на товари і послуги. Особливо виразно це бачимо на прикладі так званих карпал — приватних таксистів, які практично атакують гостей Криму, які виходять із поїздів та з аеропорту. Ніхто з них за меншу ніж встановлена і обумовлена серед колег ціну не повезе: тут «пропонують» доставити вас за 30—40 та навіть 50 доларів, хоч дорога може коштувати не більше 50 гривень. Відомий випадок, коли водій обіцяв «довезу за 5 доларів», але коли приїхали, виявилося, що він мав на увазі по 5 доларів за… один кілометр. Олександр Таряник пропонує встановити в аеропорту та на вокзалі диспетчерські приватного таксі, через які — і тільки через них! — приїжджі могли б орендувати транспорт за помірними цінами. Надприбутки все одно ж до бюджету не надходять, то хоч імідж Криму покращувався б. Інша пропозиція міністра — вивісити на видному місці стенди, де, щоб виключити можливість примітивного обдурювання, вказати реальну вартість проїзду до всіх курортних міст.
З примітивного побутового погляду тенденція «курортної ренти» в цінах на товари і послуги зрозуміла: в покупців у Ялті платоспроможність набагато більша, ніж, наприклад, у херсонців. Проте з економічного погляду тенденція незрозуміла: підвищення цін значно випереджає підвищення витрат на продукцію. Скажімо, доставка продуктів обходиться, як правило, у 2—5 відсотків їхньої вартості, але підвищує ціну вдвічі й більше! Тоді зрозуміло, чому Ялтинська міськрада 11 липня 2002 року ухвалила рішення № 3 про встановлення граничних роздрібних цін і тарифів. Згідно з ним ковбаса варена в Ялті не може коштувати більше 9 гривень за кілограм, яйця — 2,6 гривні за десяток, свинина без кісток — 25 гривень за кілограм, яловичина — 15 гривень. Для ресторанів встановлено граничні націнки: для закладів вищого класу — не більше 200 відсотків, першого класу — 150, кафе і барів — 100, для їдалень — 80 відсотків.
Багато хто вважає цю постанову корисною — вона здатна, очевидно, дещо стримати апетити продавців товарів та послуг. Можливо й так. Однак багато економістів у кримському уряді висловлюють наступні побоювання. Пункт 1а рішення встановлює, що «Витрати на доставку товарів iз-за меж Криму, підтверджені документально, включаються у роздрібну ціну товарів понад встановленого граничного рівня ціни». Таким чином, рішення, по-перше, стимулює тенденцію до використання в продажу на ПБК товарів не власного кримського виробництва. Крім того, про які граничні ціни можна говорити, якщо досить включити в ціну перевезення сировини, наприклад, для національних страв (як це стверджує один грузинський ресторан) літаком безпосередньо з Грузії, як меж уже можеш і не дотримуватися? Спробуй довести, що цей шматок сиру «сулугуні» вироблено у Криму, хоч це у більшості випадків так і відбувається, а не привезено літаком із Грузії! Тому і не дивно, що рішення не знизить ціну ні на «м’ясо алігатора», ні на каву, яка, як відомо, у Криму не росте. Як, проте, й на інші страви: в одному ресторані (не в Ялті, бо там би воно коштувало ще дорожче!) ми зустріли страву — половинка помідора, притрушена сиром. Коштувала вона — 15 гривень. Чому? Сир (зовсім не «сулугуні»!), виявляється, було «привезено з-за меж Криму»…
Разом із тим, Сергій Куніцин розповів про вдалий досвід Євпаторії. Тут за рішенням міськради, наприклад, масово відкрили на набережній безліч кафе та їдалень, де рівень сервісу (перевірено — це справді так!) приблизно такий, як і в ресторанах, але ціни набагато нижчі. І подіяло саме це — ціни в ресторанах Євпаторії у цьому сезоні набагато нижчі, ніж у попередні. Відвідувачів у них — більше. Виручка — вища. Адже не таємниця, що часто спроби за один-два курортних місяці заробити на весь рік обертаються тільки відлякуванням відпочиваючих та дають зворотний результат.
Варто підкреслити, що багаторічні спроби кримського уряду та міністерства курортів знизити ціни на путівки, хоч і приносять певний результат, але кардинально ситуацію не змінюють. Тобто уряду вдалося прибрати багато чинників, що підвищують ціну путівок, наприклад, сьогодні вже більшість із них реалізовуються прямо, а не через посередників, які накручували часом 100-відсотковий (і більше!) «навар». Але складність ситуації пояснив директор санаторію «Місхор» Володимир Мєшков. На його думку, високі ціни на курорті для місцевих жителів призводять до того, що молодь виїжджає працювати до інших місцевостей, а курорт залишається без робочої сили, хоч на ньому і так уже понад чверть — пенсіонери. Він поділився досвідом інших країн — колишньої Югославії, Італії тощо. Там ринок відрегульовано так, що місцеві жителі мають можливість купувати товари за більш низькими цінами, ніж курортники. На його думку, у нас на курортному ринку «проведено штучну мафіонізацію», яка полягає в штучній підтримці монопольно високих цін. Він сказав, що здравниці вимушені підтримувати високі ціни на путівки просто «в свою чергу», а рентабельність їхньої роботи становить усього 5 — 20 відсотків, що зовсім не так багато. Адже треба ж реконструювати старі приміщення, купувати нове обладнання, меблі, запроваджувати нові види послуг, підвищувати заробітну плату... Відомо, що до ціни путівки входить харчування. Але як цю ціну можна знизити, якщо вартість продуктів та енергії увесь час підвищується? — запитує Володимир Мєшков. Наприклад, здравниця купує моркву по 2,5 гривні за кілограм, м’ясо — по 13,5 гривні, абрикоси — по 5—6 гривень. І раді би купити дешевше, але дешевше ніхто не продасть, а возити з-за меж Криму — знову ж порушити постанову уряду про постачання тільки місцевою продукцією, і потрапити під додаткові витрати. Все одно дешевше не виходить. Володимир Вікторович називає цю систему ціноутворення псевдоринковою, «театром абсурду»…
Де реальний вихід? Сергій Куніцин вважає, що міськради й адміністрації міст і курортних регіонів недостатньо тримають ситуацію під контролем: або застосовують тільки адміністративні методи, або самоусуваються, сподіваючись на стихійно-ринкове вирішення проблеми. Голови міст та районів, у свою чергу, вважають, що необхідні державні комплексні методи — не зайвими були б для здравниць «податкові канікули» у міжсезоння, коли немає прибутків, не завадила б централізована контрактна закупівля продовольства за більш низькими цінами, хоч і за межами Криму. Потрібні узгоджені дії курортної галузі та транспортної системи, адже не таємниця, що зниження цін на авіаквитки сприяло притоку відпочиваючих до Криму. Але цього мало — треба подивитися, чи виправдані ціни проїзду на залізниці? Деякі директори здравниць пропонують державі активніше брати участь у реконструкції інфраструктури курорту, висувати більше вимог до правоохоронних органів, освоювати не тільки ПБК, але й інші регіони Криму…
Але хто і коли почне системно все це робити? Поки на це запитання однозначної відповіді немає. А розплачуються — у прямому значенні! — за все поки гості і жителі курортів. Не пощастило їм. Та алігаторам. Хоч останнім уже байдуже, за скільки гривень продаватимуть їхнє м’ясо.
